Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Кама: сфера почуттєвих бажаньСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Слово кама походить від містичного складу ка, що означає першопочаток (тому к – перша літера санскритської абетки) та м – знаку людини. Давньоукраїнське кохання й давньоіндійське кама як архетипи спільної для наших культур давньоарійської духовної традиції по суті означають одне й те саме – зачин людини. Каму можна визначити і як одержання фізичної насолоди завдяки безпосередньому статевому зв'язку між чоловіком та жінкою.
Індійська традиція знала чимало творів, присвячених різним сферам інтимних взаємин, без яких не існувало б і самого людства. Перший твір про кохання із ста тисяч розділів приписують богу-прародителю Праджапаті. Мудрецю Шветакету приписують запровадження моногамії та створення трактату про кохання із п'ятисот розділів.
Давньоіндійські еротичні поняття, знання і мудрість, накопичені приблизно з X ст. до н.е. по IV ст. н.е. зафіксовані у "Кама сутрі", праці видатного мислителя Малланаги Ватсьяяни (ІІІ–ІV ст. н.е.). Він не лише підсумував увесь попередній розвиток цієї теми, але й вступив у полеміку із своїми попередниками. Для свого твору Ватсьяяна обрав жанр сутр, тобто афористично стислих суджень про предмет, які дозволяли досягти високого ступеня систематизації. У "Кама сутрі", крім того, є також і прозові оповідні розділи та деякі віршовані вставки. Складається вона із семи частин:
- загальна, з викладом основних принципів; - про інтимні взаємини; - про залицяння і шлюб; - про обов'язки дружини; - про чужих дружин; - про гетер; - про збуджувальні засоби.
Кожна з цих частин ділиться на дрібніші підрозділи, присвячені окремим специфічним граням інтимних стосунків.
Твір Ватсьяяни, по суті, присвячений і соціальній функції кохання, його психології та етиці і власне фізіології статевого акту, засобам досягнення найвищого ступеня любовної насолоди.
Безперечно, твір стосується чоловіків і жінок загалом, але автор мав на увазі передусім нагарику, городянина, людину освічену та заможну, яку можна назвати світською. Саме вона перебуває в центрі "Кама сутри", хоча в ній присутні також представники й інших прошарків суспільства - від царів до позакастового простолюду.
Гідною нагарика є жінка, яка володіє, за Ватсьяяною, "шістдесятьма чотирма мистецтвами", докладно переліченими у творі. Проте в їх число включено й те, що не відповідає сучасному розумінню слова "мистецтво". Автор зараховує сюди і ведення домашнього господарства, і знання арифметики, граматики, мов, і вміння користуватися косметикою та визначати характер людини за окремими її рисами, і посвяченість у такі розваги як півнячі та перепелині бої тощо. Сукупність цих "шістдесяти чотирьох мистецтв" істотна і для самого нагарики, бо може допомогти йому завоювати серце жінки.
Той, хто осягне основи "Кама сутри", дхарми й артхи, – зазначав Ватсьяяна, – зможе володіти своїми почуттями та пристрастями, він ніколи не опиниться рабом ницих інстинктів і досягне успіхів у житті.
Даосизм: шлях наймудріших
Як і в Стародавній Індії, філософсько-психологічна думка Китаю мала глибокі ідейні витоки. їх складали ряд напівміфологічних пам'яток китайської писемності – "Ші цзин" ("Книга пісень"), "Шу цзин" ("Книга історії"), "І цзин" ("Книга змін"). Остання привертає особливу увагу, оскільки малозрозумілий і загадковий архаїчний зміст її давав широкий простір для розвитку творчої уяви. Впродовж століть майже всі давньокитайські мислителі намагалися тлумачити і коментувати її текст. Ця тривала за часом дослідницька діяльність призвела до формування двох найвпливовіших філософських течій – даосизму та конфуціанства.
У давнину казали: якщо конфуціанство – верхній одяг китайця, то даосизм – його душа.
Засновниками цих вчень є китайські мислителі Лао-цзи (VI–V ст. до н.е.) і Кун Фуцзи (551–479 до н.е.), більш відомий як Конфуцій.
Щоб зрозуміти, чому даосизм і конфуціанство справили такий глибокий і тривкий вплив на китайців, японців, корейців та інші сусідні народи, необхідно сягнути по деяку інформацію про основне китайське поняття – дао. Саме слово означає "шлях, дорога або стежка", а в ширшому розумінні – "метод, принцип або вчення". Для китайців гармонія і порядок у всесвіті є виявами дао – чогось на зразок божественної волі або закону, що існує у всесвіті й керує ним. Іншими словами, китайці не вірять у Бога Творця, який керує всесвітом, а вважають, що першопричиною всього є провидіння, воля неба або просто саме небо. Застосовуючи концепцію дао до людських справ, китайці вірили, що існує природний і правильний спосіб здійснення всього і що кожна річ та кожна особа має своє належне місце й призначення. Наприклад, вважалося: коли правитель намагатиметься справедливо виконувати свої обов'язки стосовно людей і здійснювати для неба жертовні ритуали, то народ втішатиметься миром та добробутом. І коли люди захочуть розшукати шлях, тобто дао, і триматися його, то зможуть сподіватисязлагоди, миру й успіху. Але якщо вони обирають інший шлях чи противляться йому, це призведе до безладдя й катастрофи. Жити в гармонії з дао й не перешкоджати його плину – це стрижневий елемент китайської філософської й релігійної думки. Можна сказати, що даосизм і конфуціанство – два способи вираження одного поняття. Даосизм є містичний у своїй початковій формі й пропагує бездіяльність, спокій, пасивність, втечу від суспільства й злиття з природою. Він проголошує, що все буде гаразд тоді, коли люди складуть руки, нічого не робитимуть і не втручатимуться в природний перебіг подій.
З другого боку, конфуціанство є прагматичним, тобто практичним. Воно навчає, що суспільний лад буде підтримуватися, коли кожна людина відіграватиме призначену їй роль і виконуватиме свої обов'язки. Тому конфуціанство систематизує всі людські й громадські стосунки – між правителем і підданим, батьком і сином, чоловіком і дружиною тощо – і дає всім їм вказівки.
"Дао де цзин" ("Книга Шляху і Благодаті") – головна літературна пам'ятка даосизму, філософського вчення про вихідні основи буття, що безпосередньо спрямовують поведінку людини. Засновник даосизму Лао-цзи наголошував на ідеї загальної рухомості та мінливості світу, наполягав на беззастережному підпорядкуванні всієї життєдіяльності людини закону "дао", підкреслював неможливість (моральну і фізичну) діяти всупереч "дао".
У Лао-цзи дао постає своєрідною філософською першоосновою, субстанцією, з якої все походить. Воно – "начало неба і землі", "матір усіх речей", "ворота народження". У той же час, воно – кінець усіх речей, "усе суще повертається до нього", подібно до того, як гірські потоки вливаються в ріки і моря. Дао виявляється субстанцією, якій одночасно притаманні атрибути буття і небуття. І у цій іпостасі воно є нічим іншим, як вічним становленням.
Дао не можна виразити словами, оскільки воно безконечне, не має межі і тому не може бути визначеним у якихось раціональних дефініціях. Проте дао – ця істинно "річ у собі" – не є непізнаваним. "Той, хто вільний від пристрастей, бачить чудесну таємницю дао, а хто має пристрасті, бачить його лише у кінцевій формі". Дао можна бачити, слідувати його сяйву, сприймати, вдосконалювати його в собі. Тобто воно не є чимось недоступним. Але осягнення дао очевидно не є пізнанням, скоріше – містичним самозаглибленням та інтуїтивним спогляданням.
У метафізиці даосизму значне місце посідає інше ключове поняття "де". Його також важко зрозуміти. Напевно, де, передусім, є протилежністю дао, але не самостійною, а покладеною ним. Де – це кінцева форма дао. "Обидва вони одного і того ж походження, але з різними назвами". Де – це Дао окремих речей, конкретний життєвий шлях тієї чи іншої людини, який вона обрала з огляду на загальні світоуявлення і зробила законом свого життя. Подібно до того, як людина життєвими виборами формує і виховує себе, асимілюючи або відкидаючи певні зовнішні реалії, так і всеосяжне дао входить у неї лише тією мірою, якою людина хоче чи здатна його асимілювати. "Створювати і виховувати суще... – ось що зветься глибинним де". "Дао народжує речі, де вигодовує їх, вирощує їх, виховує їх, удосконалює їх, робить їх зрілими, слідкує за ними, підтримує їх".
Де – це внутрішнє дао окремої людини. Воно може бути більш чи менш довершеним. "Хто вміщує в собі довершене де,... той цілковито гармонійний". Де, – неодноразово повторює Лао-цзи, – треба постійно вдосконалювати, доводячи його довершеність до рівня вселенського дао. "Тотожний дао, отримує дао", "хто служить дао, той тотожний дао", маючи його в собі замість недосконалого де. Таку людину філософ називає досконаломудрою.
Найкращим чином характеризує дао рівновага і змішування двох величних принципів: інь і ян.
Інь і ян – основні поняття давньокитайської натурфілософії, космічні полярні сили, що постійно переходять одна в одну (жіноче – чоловіче, темне – світле, пасивне – активне). В даосизмі і конфуціанстві зображається у вигляді двох кривих, вписаних в коло, одна біла, інша чорна з крапкою протилежного кольору на початку кожної з них.
Вони символізують дві протилежності, котрі існують у будь-якій речі, одночасно протидіючи одна одній і доповнюючи себе за рахунок іншої. У Стародавньому Китаї "інь" став символом жінки і темряви, а "ян" – символом чоловічого начала і світла.
Давньокитайська міфологія стверджує, що всяке людське тіло містить у собі й чоловіче, й жіноче начало, хоча в жінці повніше представлене "інь", а в чоловікові –"ян". На поділі анатомічних органів за цим принципом ґрунтується уся китайська народна медицина.
Привілейована сфера для зустрічі жіночого інь і чоловічого ян – сексуальність. Міжстатеві взаємини стають у даосизмі майже містичним діянням, де відтворюється гармонія Всесвіту. Кожний шукав у сексуальному єднанні можливість сприйняти енергію протилежного принципу свого партнера, тому й сама практика злягання була насичена лаоським символізмом.
"Таємні приписи для нефритових покоїв" рекомендували чоловікові старанно пристосовувати своє статеве життя до взаємопотоків інь і ян у Всесвіті. "Слід уникати злягання у великі морози чи в страшенну спеку, при сильному вітрі чи суцільній зливі, під час місячного чи сонячного затемнення, при землетрусі чи в грозу; все це – заборони неба. Не слід займатись коханням хмільному чи наїденому, збудженому чи розгніваному, будучи в тузі чи великому страхові; все це – заборони для людини. Не треба займатись коханням поблизу гір і потоків, побіля вівтарів, призначених для поклоніння духам неба і землі, в інших святих місцях, біля криниць чи вогнища; все це – заборони землі. Варто дотримуватись цих трьох родів заборон". Даоські трактати нараховують десятки "небесних" і "земних" сексуальних технік з поетичними назвами, наприклад: "метелик буяє", "політ чайки понад скелею", "стрибок білявого тигра", "осінні дні" і т. ін.
З часом даосизм включив у себе і вдосконалив давню систему оздоровчих і медитативних технік. Здоров'я і довголіття стало вважатися невід'ємною умовою і основною ознакою осягнення дао.
"Безсмертя", якого прагнули даоські мудреці – це безсмертя духу, тотожне буддіській нірвані. Виходячи з цієї точки зору, даоси розробили оригінальну і надзвичайно дієву систему психофізичного тренінгу, кінцева мета якого накопичення життєвої енергії. Прийоми "внутрішньої алхімії" охоплювали всі сфери людської життєдіяльності і, у першу чергу, дихання, харчування і секс.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 288; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.15.111.109 (0.012 с.) |