Конфуціанство: психологія людинолюбства

 

Вчення Конфуція, викладене його учнями у книзі "Лунь юй" ("Бесіди та висловлювання"), вміщує систему його соціально-психологічних, етичних і політичних поглядів. Конфуцій вперше переносить центр ваги роздумів мудреця з Космосу на соціум, звертаючись до совісті людини як головного чинника суспільного життя, він створює першу філософію моралі.

 

Конфуціанство зберігає свій вплив донині і має виразний етично-гуманітарний характер. Фундаментальним поняттям цього вчення є "жень" – гуманність, людинолюбство. "Жень" визначає стосунки між людьми, пропагує повагу і любов до людей, до старших за віком або соціальним становищем. Учення про жень було на той час новою мораллю. За конфуціанською етикою, людина, яка щиро дотримується принципу людяності, не скоїть зла, вона здатна виявляти шанобливість, ввічливість, правдивість, кмітливість, доброту. Тому шанобливу людину не зневажають, ввічливу – підтримують, правдивій – довіряють, кмітлива досягає успіхів, а людина добра може використовувати інших. До людей слід ставитися так, як до дорогих гостей, потрібно стримувати себе, щоб поводитися згідно з ритуалом, а на те, що не відповідає його вимогам, не слід дивитися, його не можна слухати, робити.

 

Обумовлюючи відносини людей у суспільстві і сім'ї, моральний принцип жень перебуває в органічному зв'язку з принципом сяо – шанування рідних і старших: “Молоді люди повинні вдома виявляти шанобливість до батьків, а поза домом – поважність до старших...”; “За життя батьків – служити їм, дотримуючись ритуалу. Коли вони умруть, поховати їх відповідно до ритуалу і приносити їм жертви, керуючись ритуалом”. Церемонії, тобто зовнішні вияви поваги, синівської любові, відданості, украй необхідні.

 

На визнанні важливості церемоній ґрунтується принцип лі (правило, норма, ритуал, церемоніал, етикет), всупереч якому не можна ні дивитися, ні слухати, ні говорити, ні діяти. Без лі не може існувати держава. Він має бути основою виховання, яке вибудовується на особистому прикладі, вимозі до неухильного дотримання церемоній, етикету. Ця вимога часто критикувалася, оскільки, як стверджували її опоненти, людині, що дотримується приписів конфуціанства, ніколи бути доброчесною і творити добро, тому що вона зайнята безперервними церемоніями.

 

Моральним ідеалом, за Конфуцієм, є благородний муж (цзюн-цзи), якому властиві відданість, щирість, вірність, справедливість. Керувати державою слід мудрим людям, які мають кожного ставити на своє місце (“виправляти імена”), оскільки “государ повинен бути государем, сановник – сановником, батько – батьком, син – сином ”.

Конфуціанство не обминає увагою людських вад, яких можна позбавитись шляхом самовдосконалення. Адже, хоч би як людина цінувала правдивість, відвертість, мужність, твердість, людинолюбство, вона повинна їх навчитися, тобто виховувати в собі ці якості. Інакше їй не минути тупості, баламутства, грубості. А не виробивши любові до навчання, людина нанесе собі непоправної шкоди.

 

За словами Конфуція, впродовж життя необхідно керуватися одним словом – “взаємність”, та послуговуватися настановою: “Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі та сім'ї до тебе не ставитимуться вороже”.

 

Розвиток суспільства, вдосконалення людини і людських взаємин Конфуцій пов'язував із розвитком знань, освіти. Висловлений ним цілий ряд положень не втратив актуальності і в наш час. На його думку, знання людина отримує від народження, тобто від природи, та в процесі навчання. Високо оцінюючи знання від народження, все ж у практичній роботі він надавав перевагу знанням, отриманим від навчання. Закликав постійно вчитися, осмислювати отримане знання, дотримуючись таких принципів: "слухати багато, вибирати з почутого краще і наслідувати його; бачити багато і запам'ятовувати те, що бачив", "вчитися і не роздумувати – даремна трата часу; роздумувати і не вчитися – згубно".

 

Конфуцій застерігав, що при всій своїй близькості за природою люди все ж залишаються неоднаковими у процесі навчання та засвоєння знань. Учителям категорично забороняв чотири речі: не вдаватися до порожніх роздумів, не бути категоричними у своїх судженнях, не проявляти впертості й не думати про себе особисто. "Знаючи що-небудь, вважай, що знаєш; не знаєш, вважай, що не знаєш" – головне правило у навчанні і стосовно знання.

 

Вчені-конфуціанці ґрунтовно розробляли співвідношення природженого й набутого у людській психіці та способи самовдосконалення, намагалися знайти правильний шлях індивідуальної поведінки, щоб вона узгоджувалася з суспільними нормами. Вищий етичний принцип поведінки вони пов'язували з ученням Конфуція про "золоту середину": в юності, коли організм ще не зміцнів, слід уникати любовних втіх; у зрілості, коли з'являються сили, слід уникати бійок; у старості, коли організм слабшає, слід переборювати жадібність.

 

Послідовники конфуціанства мали виробити в собі такі чесноти як обережність, милосердя, сміливість, самоповагу, широту поглядів, вірність, старанність, справедливість.

 

Коли людина досягала свого вищого стану поведінки, вона розкривала найглибші шари своєї душі. Це здійснювалося на основі щирості і пов'язаних з нею вчинків.

 

Суперечність конфуціанської психології, основаної на вченні про дао, полягає в тому, що дао не можна виразити адекватно будь-яким феноменом. Це дає підстави для мислителів розвивати ідеї про невідповідність суті і явища, про їхню протилежність, що поступово переростає в ідеї песимізму і трагічності людського життя. Марність людських зусиль здійснити щасливо повний життєвий шлях від народження до смерті походить від цієї суперечності дао. Але цей скепсис позитивно виражається в ідеї взаємного співчування, що вимагає від людини вчинкової активності.

 

Висловлювання про ідеали мають втілитись у вчинках людини, стати правилом для її поведінки. Коли за висловлюваннями не йдуть вчинки і не здійснюються певні ідеали, тоді й найкращі висловлювання є порожнім базіканням.

 

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

1. У чому полягає найбільш загальна філософсько-психологічна ідея давньоіндійських Упанішад?
2. Прокоментуйте концептуальні поняття Упанішад про "брахмана" (єдина абсолютна реальність) та "атмана" (суб'єктивне духовне начало, душа).
3. Прокоментуйте концепцію подвійного кругообігу душі – шляху предків і шляху богів, що міститься в Упанішадах.
4. Який шлях до спасіння душі вказувала школа Веданти?
5. У чому полягають причини людських страждань згідно давньоіндійського вчення санкх'ї?
6. Як згідно вчення школи санкх'ї можна пересилити дію поганої карми?
7. Поясніть особливості практичного шляху спасіння душі у вченні йоги.
8. Прокоментуйте вчення міманси щодо зв'язку мови і мислення, слова і його значення.
9. Яким чином прибічники буддизму можуть отримати визволення від законів карми й сансари та досягти нірвани?
10. Як у буддизмі розуміється душа? Яким чином людина може досягти просвітлення?
11. Поясніть, чому в буддизмі психологія набуває істотно практичного смислу та цілей?
12. Чим можна пояснити те, що давньоіндійська традиція знала чимало творів, присвячених різним сферам інтимних взаємин?
13. Прокоментуйте метафору про те, що конфуціанство – верхній одяг китайця, а даосизм – його душа.
14. Що в даосизмі символізують дві поляні сили інь та ян?
15. На яких принципах базувалася даоська система психофізичного тренінгу?
16. У чому полягають морально-психологічні ідеали конфуціанства?
17. Яким чином конфуціанське вчення пропонує вирішувати проблему людських вад?
18. Прокоментуйте учення Конфуція про "золоту середину".

Рекомендована література до розділу

Антология даосской философии / Сост. В. В. Малявин, Б.Б. Виноградский. – М, 1994.
Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация: философия, наука и религия. – М., 1980.
Буддизм: Словарь /Абаева Л.Л. и др. – М., 1992.
Васильєв Л. С. История религий Востока. – М, 1998.
Васильєв Л. С. Проблеми генезиса китайской мысли: Формирование основ мировоззрения и менталитета. – М., 1989.
Ватсьяяна Малланага. Кама сутра / Пер. и комент. А.Я. Сыркина. – М., 1993.
Григорьева Т.П. Дао и Логос: встреча культур. – М., 1992.
Ерасов Б. С. Культура, религия и цивилизация на Востоке: Очерки общей теории. – М., 1991.
Ермаков М.Е. Мир китайского буддизма. СПб., 1994.
Конфуций. Суждения и беседы. – М., 2007.
Конфуцианство, даосизм от А до Я / Сост. Ю.В. Парфенова. – М., 2007.
Кочетов А.Н. Буддизм. – М, 1983.
Краснодембская Н.Г. Будда, боги, люди и демоны. – СПб., 2003.
Лукьянов А.Е. Лаоцы: Философия раннего даосизма. – М., 1991.
Лукьянов А.Е. Становление философии на Востоке: Древний Китай и Индия. – М., 1989.
Малерб М. Религии человечества. – М, 1997.
Мартынов А.С. Конфуцианство: этапы развития. – СПб., 2006.
Махній М.М., Скок М.А. Історія психології: Психологічна думка стародавнього світу. – Чернігів, 2001.
Мистерия Дао: Мир «Дао де цзина» /Пер. А. А. Маслова. – М, 1996.
Мишлав Дж. Корни сознания. Психологические исследования в прошлом и настоящем. – К., 1995.
Мудрецы Поднебеской. – Симферополь, 1998.
Ошо Раджниш. Психология эзотерики. – М., 2001.
Переломов Л.С. Слово Конфуция. – М., 1992.
Психологические аспекты буддизма /Ред. Н.В. Абаев. – Новосибирск, 1991.
Психея і Логос: Антологія психологічної думки /Автор-упорядник М.М. Махній.- Чернігів, 2010.
Пути обретения бессмертия: Даосизм в исследованиях и переводах Е.А. Торчинова. – Спб., 2007.
Пятигорский А. Лекции по буддийской философии. – СПб., 2004.
Радхакришнан С. Индийская философия. – СПб., 1994.
Раммурти Мишра. Психология йоги. – К.,2002.
Розенберг О. О. Труды по буддизму. – М, 1991.
Роменець В.А. Історія психології: Стародавній світ. Середні віки. Відродження. – К., 2005.
Свамі Вішнудевананда. Повна ілюстрована книга з йоги. – К., 1992.
Семенко И.И. Афоризмы Конфуция. – М., 1987.
Семенко И.И. Милосердие в конфуцианском учении. – М., 1989.
Симпкинс А. Конфуцианство. – М., 2006.
Скиппер К. Заметки о даосизме и сексуальности //Китайский эрос /Ред. А.И. Кобзев. – М., 1993.
Таранов П. С. 500 шагов к мудрости. – Донецк, 1996.
Таймни И. Введение в психологию йоги. – К., 2007.
Торчинов Е.А. Даосизм. – СПб., 1993.
Торчинов Е.А. Пути философии Востока и Запада: познание запредельного. – СПб., 2007.
Чаттерджи С, Датта Д. Индийская философия. – М, 1994.
Шуцкий Ю.К. Китайская классическая «Книга перемен». – М., 1993.
Щербатской Ф.И. Концепция буддийской нирваны. – М., 1988.
Элиаде М. Азиатская алхимия. – М., 1998.
Элиаде М. История веры и религиозных идей. – Том 2: От Гаутамы Будды до триумфа христианства.– М., 2002.
Элиаде М. Йога: свобода и бессмертие. – К., 2004.
Энциклопедия тантры / Сост. В. Нугатов. – М. 1999.
Юнг К.Г. О психологии восточных религий и философий. – М., 1994.