Структура і завдання прикладної психології

Перспективи розвитку прикладної психології.

Неможливо назвати хоча б одну сферу суспільної практики, де прикладна психологія виявилась би цілком не потрібною. Скрізь, де працює і живе людина, є проблеми, пов'язані з її психікою. Водночас є такі сфери використання практичної психології, які тільки починають розвиватись. Вони становлять перспективу розбудови практичної психології на наступні кілька десятків років. До них належить царина мистецтва і культури, в якій накопичилось чимало психологічних проблем. Зокрема, психологічної освіти вимагає підготовка фахівців відповідних видів діяльності: художники, мистецтвознавці, режисери, музиканти тощо. За участю психолога відбувається відбір акторів, розробка сценаріїв, вивчення культурних запитів громадян. З'являються прикладні дослідження, присвячені аналізу естетичних почуттів, проблем сприймання творів мистецтва. Водночас єдиної психологічної служби в цій галузі не існує, участь психолога відзначається непослідовністю, фрагментарністю, епізодичністю.

Недостатньо розвинена практична психологія й у сфері науки. Проблеми активізації творчої діяльності, роботи наукових колективів, співпраці науковців є суттєвими для сучасного етапу розвитку науки (24, с. 58-59).

У межах промислової психології слабо розвинені такі її напрями, як практична психологія у сфері транспорту, зв'язку, сільського господарства.

Недоліком у сучасному стані практичної психології виступає її розмежованість по різних відомствах, відсутність централізації. На цю проблему вказував ще Б. Ф. Ломов у 80 рр. XX ст., поставивши задачу створення єдиної психологічної служби, що стало особливо актуальним з моменту появи психологічних служб у різних галузях суспільної практики.

У 1991 році при Інституті психології імені Г.С.Костюка АПН України створено Центр психологічної служби системи освіти. Він займався теоретичним узагальненням, вивченням зарубіжного досвіду діяльності відповідних служб.

У результаті його діяльності було виявлено недоліки підготовки практичних психологів та відомчого принципу розвитку і формування практичної психології, що ускладнює допомогу конкретній людині; методичну неузгодженість у діяльності відомчих структур практичної психології та порушення прав людини у процесі психодіагностики та психокорекції, необхідність спеціальної підготовки психологів-практиків для різних галузей, поставлено проблему виготовлення психологічного обладнання (наприклад, у Німеччині, Чехії, Бельгії, Франції, СІЛА, Японії є спеціальні підприємства психологічного приладобудування).

У 1992 році Комісією Верховної Ради України з питань науки і народної освіти прийнята Ухвала про створення Концепції державної системи психологічної служби.

У 1993 році ця концепція була розроблена і схвалена Кабінетом Міністрів.

 

 

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ОСНОВ НАУКОВОЇ, ПРАКТИЧНОЇ ТА ПОБУТОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Структурний елемент	Наукова психологія	Практична психологія	Побутова психологія
об'єкт	"абстрактна" середньостатистична людина	конкретна людина у конкретних життєвих обставинах (індивідуальність)	конкретна людина, індивідуальність
предмет	механізми душевного життя та поведінки	життєва ситуація, життєві плани, життєвий шлях	поведінка, життєва ситуація, життєві плани
кінцева мета	встановлення наукових фактів, законів, механізмів	вплив на поведінку й розвиток, їх корекція	корекція поведінки і розвитку
підхід	аналітично-статистичний	структурно-синтетичний	синтетичний
методи	унікальні дослідницькі процедури (методики)	психологічні технології + інтуїція	традиції, обряди + інтуїція
вимоги до (спеціаліста)	знання	знання + життєвий досвід + інтуїція	життєвий досвід + інтуїція

Побутова психологія - це історично закріплений у традиціях та інших сталих формах поведінки досвід управління індивідуальним розвитком і активністю людини, досвід, що функціонує як елемент фольклору, традицій, релігійної практики тощо.

Тому практична психологія повинна спиратися, з одного боку, на надбання психології наукової, а, з іншого боку, на багатство психології побутової.

Найбільш узагальнено і виразно різниця між всіма трьома гілками психології відображається у характерних для них підходах.

Аналітико-статистичний підхід (характерний для наукової психології) передбачає задачу узагальнення психологічних фактів, абстрагованих від конкретно-часового контексту їх виявлення. Так, досліджується пам'ять особистості, хоча в конкретних життєвих ситуаціях вона невіддільна від усіх інших психічних явищ (сприймання, мислення, мотивів особистості тощо).

Синтетичний підхід до людини, характерний для побутової психології, будується на розумінні людини як унікальної, неповторної й неподільної за своєю сутністю.

Структурно-синтетичний характер практичної психології виявляється в тому, що вона, здійснюючи в цілому синтетичний підхід до особистості, спирається на певні уявлення про структуру, природу свого об'єкта, які напрацьовані у науковій психології.

У психологічній технології повинні поєднуватися аналітичний і синтетичний підходи до особистості, сума знань та уявлень про елементи і структурні блоки у їхніх взаємозв'язках, з одного боку, і цілісне (синтетичне) бачення об'єкта корекційних впливів - з іншого. Розробка психологічної технології є по суті процесом психологічного проектування, що спрямований на вирішення конкретної ситуації індивідуального розвитку або соціальної взаємодії з використанням знань, досвіду наукової та побутової психології. Застосування психологічної технології у практичній роботі передбачає її адаптацію до конкретних умов роботи з конкретною людиною [34].

Отже, по-перше, практична психологія повинна використовувати знання інших суміжних галузей науки (педагогіки, етнографії, соціоніки, біоенергетики, соціології тощо) та сфер духовної практики.

По-друге, практична психологія повинна ґрунтуватися на науковій психології, узгоджуючись з її теоретичними положеннями. При цьому варто зауважити, що якщо у науковій психології є такі галузі як соціальна психологія, то у практичній вона реалізується через такі складові як психологія управління, реклами, консультативну психологію тощо.

По-третє, практична психологія повинна використовувати здобутки побутової психології.

 

 

3. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГА

 

Перелік документів, наказів, листів, які необхідно знати та використовувати в своїй роботі соціальному педагогу.

 

1. Європейська соціальна хартія від 18 жовтня 1961 року. Прийнята Радою Європи в Турині. Вступила в силу 26 лютого 1965року.

Члени Ради Європи домовились забезпечити своїм народам громадянські та політичні права і свободи, вказані в цих документах, враховуючи, що здійснення соціальних прав повинно забезпечуватись без дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, національної приналежності або соціального походження, твердо вирішивши спільно докладати будь-які зусилля для підвищення рівня життя та забезпечення соціального благополуччя як міського, так і сільського населення з допомогою відповідних дій.

 

2. Декларація прав дитини від 20 листопада 1959р.

Проголошена з метою забезпечити дітям щасливе дитинство і користування, на їхнє власне благо і на благо суспільства, правами і свободами, які тут передбачені, і закликає батьків, чоловіків та жінок, як окремих осіб, а також добровільні організації, місцеву владу і національні уряди до того, щоб вони визнали і намагались дотримуватись цих прав шляхом законодавчих та інших заходів, поступово впроваджуваних відповідно до принципів, зазначених у декларації.

 

3. Конвенція про права дитини від 2.09.1990р.

Конвенція - це не стільки перелік прав дитини, скільки перелік обов'язків, які держави готові визнати щодо дитини. Ці обов'язки можуть бути прямими, наприклад, надання можливості для освіти чи забезпечення належного виконання правосуддя щодо неповнолітніх, або опосередкованими: надання можливості батькам, іншим членам сім'ї чи опікунам відігравати свої основні ролі та виконувати обов'язки вихователів та захисників.

 

4. Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року.

Цей закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

 

5. Закон України "Про освіту" від 23.05.1991 р. № 1060-ХІІ. (Витяг)

Статті 21, 22 цього документа регламентують діяльність практичного психолога та соціального педагога закладів освіти та виховання й визначають статус цих фахівців.

 

6. Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи.

Етичний кодекс соціальних працівників України - це регулюючий документ, який спрямовує соціальних працівників здійснювати соціальну роботу в багатьох функціональних сферах з метою задоволення людських потреб і розвитку потенціалу та можливостей особистості.

 

7. Положення про психологічну службу системи освіти України

Положенням визначені основні завдання психологічної служби, зміст діяльності, тривалість робочого тижня практичних психологів та соціальних педагогів, структура та управління службою. Документ містить додатки про нормативи чисельності практичних психологів та соціальних педагогів у навчальних закладах.

8. Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів від 19.10.2001 р.

Ефективність і результативність психологічної допомоги в закладах освіти, а також повне дотримання Етичного кодексу можливе за умови наявності спеціально обладнаного кабінету. Наказ регламентує умови роботи фахівця в окремому кабінеті, вимоги до його оформлення, матеріально-технічне оснащення, умови утримання документації. Даний документ спрямований на координування і вдосконалення діяльності центрів практичної психології та соціальної роботи, практичних психологів і соціальних педагогів закладів освіти. В додатках містяться зразки форми планування, обліку і звітності роботи працівників психологічних служб.

 

9. Наказ МОНУ 28.12.2006р. № 864 "Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами системи Міністерства освіти і науки України".

Даний документ визначає функції соціального педагога згідно з кваліфікаційною характеристикою фахівця, яка подана в цьому документі. Наявні зразки документації (журнали реєстрації, графіки роботи, зразки соціальних паспортів, актів обстеження матеріально-побутових умов проживання дітей, перелік суб'єктів соціально-педагогічної діяльності в мікрорайоні навчального закладу).

 

10. Положення про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію, що застосовується в навчальних закладах МОНУ.

Документ інформує про порядок проведення експертизи соціально-психологічного інструментарію практичних психологів та соціальних педагогів закладів освіти.

 

11. Лист Міністерства освіти і науки України від 27.07.2007р. № 1/9-488

"Про недопущення проведення тренінгів, обстежень та опитувань усіх учасників навчально-виховного процесу представниками сторонніх організацій без попередньої експертизи згідно з Положенням про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію, що застосовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України".

 

 

4.

Основні етичні принципи діяльності психолога

Головна мета Етичного кодексу є з'ясування основних правий і обов'язків, що випливають із особливостей професійної діяльності психолога. Кодекс повинен служити психолога орієнтиром у разі планування і побудові роботи з клієнтом, зокрема під час вирішення проблемних і конфліктним ситуаціям, що виникають у процесі професійної діяльності психолога. Кодекс покликаний захистити клієнтів - і суспільство загалом небажаних наслідків безконтрольного і некваліфікованого використання психологічних знань, й те водночас захистити психологів і практичну психологію від дискредитації. Кодекс складено відповідно до Женевської конвенцією «Про права дитини» і нині діючим Російським законодавством.

Вивчення Етичного кодексу входить у базову професійну підготовку практичногопсихолога-руководителя психологічної служби.

Аби вирішити виникаючих етичних проблем створюється комісія з Етиці у складі регіонального науково-методичного ради служби практичної психології освіти.

Етичні принципи покликані забезпечити:

· рішення професійних завдань відповідно до етичними нормами;

· захист законних прав людей якими психологи входять у професійні контакти: учнів, вихованців, студентів, педагогів,супервизоров, учасників досліджень, і ін. осіб, із якими працює психолог

· збереження довіри між психологом і клієнтом;

· зміцнення авторитету психологічної служби освіти серед учнів, вихованців, батьків і педагогічною громадськості.

Основними етичними принципами є:

1. Принцип конфіденційності.

2. Принцип компетентності.

3. Принцип відповідальності.

4. Принцип етичної і з юридичної правомочності.

5. Принцип кваліфікованої пропаганди психології.

6. Принцип добробуту клієнта.

7. Принцип професійної кооперації.

8. Принцип інформування клієнта про цілі і результатах обстеження. Дані принципи узгоджуються з професійними стандартами, прийнятих у роботі психологів в міжнародному співтовариств

Принцип конфіденційності

1. Інформація, отримана психологом у процесі проведення роботи, заборонена свідомому чи випадковому розголошенню, а ситуації необхідності передачі третіх осіб мусить бути представленій у формі, яка виключає її використання проти інтересів клієнтів.

2. Особи, що у психологічних дослідженнях, тренінгах та інших заходах, повинні прагнути бути поінформовані про об'ємі та характері інформації, яка то, можливосообщена іншим зацікавленим конкретних особах і (чи) установам.

3. Участь учнів, вихованців, батьків, до психологічних процедурах (діагностика, консультування, корекція та інших.) має бути свідомим і добровільним.

4. Якщо інформація, отримана від клієнта, запитує експертами (на вирішення питання компетентність психолога під час його атестації), повинна бути надано у вигляді, яка виключає ідентифікацію особистості клієнта експертами. І тому всю інформацію клієнта реєструється і зберігається з урахуванням суворої конфіденційності.

5. Звіти про професійної діяльності, результати досліджень, і публікації має бути складено у вигляді, яка виключає ідентифікацію особистості клієнта які вас оточують, не включеними до кола фахівців, які працюють із даним клієнтом.

6. На присутність третіх осіб в час діагностики чи консультування необхідно попередню згоду клієнта чи осіб, несучих для неї відповідальність (у разі, якщо клієнт не досяг 16-річного віку).

7. Адміністрація органу управління чи освітнього закладу, за завданням якого проводиться психологічне обстеження, мусить бути попереджена у тому, що у неї поширюється зобов'язання збереження професійної таємниці. Повідомляючи адміністрації результати обстеження свого укладання, психолог повинен утриматися від повідомлення відомостей, які завдають шкоди до клієнта й які мають ставлення до освітньої ситуації.

Принцип компетентності

1. Психолог чітко визначає і враховує кордону власної компетентності.

2. Психолог відповідає за вибір процедури і методів роботи з клієнтом.

Принцип відповідальності

1. Психолог усвідомлює свою професійну й відповідальність перед клієнтом та постсовєтським суспільством упродовж свого професійну діяльність.

2. Проводячи дослідження, психолог піклується, передусім, про добробут людей не використовує результати своєї роботи їм на шкоду.

3. Психолог відповідає за дотримання даного Етичного кодексу незалежно від цього, проводить він психологічну роботу сам або він іде під його керівництвом.

4. Психолог несе професійну відповідальність за власні висловлювання на психологічні теми, зроблені на засобах масової інформації та у публічних виступах.

5. Психолог у публічних виступах немає права користуватися неперевіреної інформацією, вводити людей оману стосовно свого освіти і компетентності.

6. Психолог може інформувати клієнта про справжню мету психологічних процедур лише у випадках, коли альтернативних шляхів досягнення цього неможливі.

7. Під час ухвалення рішення про надання психологічної допомоги недієздатною особам (неповнолітнім; особам, які у гострому стресовому стані; хворим, у яких на даний момент звернення діагноз психічного розладу, що психолога, тощо.) психолог відповідає наслідки обраного і використаного їм втручання.

Принцип добробуту клієнта

1. У межах своїх професійних діях психолог орієнтується на добробут і враховує права усіх суб'єктів процесу творення. Інколи справа, коли обов'язки психолога вступають у протиріччя з етичними нормами, психолог дозволяє ці конфлікти, керуючись принципом «не нашкодь».

2. Психолог під час професійної діяльності ні допускати дискримінації (обмеження конституційні права і свобод можливо особистості) за соціальним статусом, віку, підлозі, національності, віросповіданням, інтелекту і будь-якою іншою відмінностям.

3. У професійному діяльності психолога освіти пріоритетними з'являються правничий та інтереси дитини як основного суб'єкта процесу творення.

4. Психолог дотримується доброзичливого ібезоценочного ставлення до клієнту.

Вітчизняне законодавство

Відповідно до частин 1 та 2 статті 32 Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 302 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІV (далі — Цивільний кодекс) збиран­ня, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускається, крім випадків, ви­значених законом, і лише в інтересах національної безпеки, еконо­мічного добробуту та прав людини.

Частина 1 статті 270 Цивільного кодексу визначає, що відповід­но до Конституції України фізична особа має право на:

• життя;

• охорону здоров'я;

• безпечне для життя і здоров'я довкілля;

• свободу та особисту недоторканність;

• недоторканність особистого та сімейного життя;

• повагу до гідності та честі;

• таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

• недоторканність житла;

• вільний вибір місця проживання та свободу пересування;

• свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Згідно зі статтею 301 Цивільного кодексу фізична особа має право на особисте життя, сама визначає своє особисте життя і мож­ливість ознайомлення з ним інших осіб, має право на збереження в таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що під­тверджено рішенням суду, а також за її згодою.

У частині 2 статті 14 Закону України «Про захист персональ­них даних» від 01.06.2010 № 2297-VІ зазначено, що поширення пер­сональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповно­важеної ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, еконо­мічного добробуту та прав людини.

Частиною 2 статті 11 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-ХІІ (далі — Закон про інформацію) визначе­но, що не допускається збирання, зберігання, використання та по­ширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До кон­фіденційної інформації про фізичну особу належать дані про:

• національність;

• освіту;

• сімейний стан;

• релігійні переконання;

• стан здоров'я;

• адресу, дату і місце народження.

Частина 2 статті 21 Закону про інформацію встановлює, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформа­ція, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційну інфор­мацію можна поширювати за бажанням (згодою) відпо­відної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, ви­значених законом.

Вищезазначені норми знайшли підтверджен­ня в Рішеннях Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 та від 30.10.1997 № 5-зп, яки­ми було розтлумачено положення частин 1, 2 статті 32 Конституції України та частину 4 статті 23 Закону про інформацію, згідно з якими інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) — це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка іденти­фікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме:

• національність;

• освіта;

• сімейний стан;

• релігійні переконання;

• стан здоров'я;

• матеріальний стан;

• дата і місце народження;

• місце проживання та перебування;

• дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї;

• відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються в побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних щодо виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфі­денційною і може поширюватися тільки за їхньою згодою, крім ви­падків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпе­ки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційний Суд України наголошує, що перелік даних про особу, які визнаються як конфіденційна інформація, не є вичерп­ним. Крім того, збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, що допускається винят­ково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

 

Міжнародні правові акти

Норми щодо невтручання в особисте та сімейне життя зазначе­но також в деяких міжнародно-правових актах.

У статті 12 Загальної декларації прав людини, що була при­йнята та проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948, зазначено, що ніхто не може зазнавати безпід­ставного втручання в його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю кореспонден­ції або на честь та репутацію. Кожна людина має право на захист за­коном від такого втручання або таких посягань.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і осново­положних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, встановлено, що кожен має право на повагу до сво­го приватного і сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися в здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтере­сах національної та громадської безпеки чи економічного добробу­ту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та по­літичні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973 № 2148-VШ, вказується, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на не­доторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи не­законних посягань на його честь та репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.

Статтею 16 Конвенції про права дитини, ратифікованої По­становою Верховної Ради УРСР від 27.02.1991 № 789-ХІІ, встановле­но, що жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або не­законного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або неза­конного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Заклади охорони здоров’я

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про екстрену медичну допомогу» від 05.07.2012 № 5081-VІ (далі — За­кон про екстрену медичну допомогу), невідкладний стан людини — раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, що ста­новить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отру­єння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин.

Згідно з частиною 3 статті 3 Закону про екстрену медичну до­помогу у разі виявлення людини у невідкладному стані, яка не може особисто звернутися за наданням екстреної медичної допо­моги, та за відсутності медичних працівників на місці події, грома­дянин України або будь-яка інша особа, які виявили таку людину, зобов'язані негайно здійснити виклик екстреної медичної допомоги або повідомити про виявлену людину у невідкладному стані та про місце події працівників найближчого закладу охорони здоров'я чи будь-яку особу, яка зобов'язана надавати домедичну допомогу та знаходиться поблизу місця події.

Отже, у разі виявлення в дитини симптомів, які свідчать про безпосередню небезпеку для неї чи оточення, практичний психо­лог зобов'язаний (залежно від стану дитини) викликати екстрену медичну допомогу та/або повідомити відповідний заклад охорони здоров'я та законного представника дитини.

 

Кримінальна міліція

Найчастіше до загальноосвітніх навчальних закладів із запи­тами щодо надання інформації про дітей, зокрема характеристик, звертається міліція. Ці запити повинні бути оформлені працівни­ками міліції відповідно до Інструкції з оформлення документів у системі Міністерства внутрішніх справ України (МВС), затвердженої наказом МВС від 27.07.2012 № 650, та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

• назва підрозділу;

• назва виду документа;

• дата;

• реєстраційний індекс документа;

• заголовок до тексту документа;

• текст документа;

• відмітка про наявність додатків;

• підпис;

• відбиток печатки органу внутрішніх справ.

Особливо слід звертати увагу на обґрунтованість необхіднос­ті отримання конфіденційної інформації.

Згідно з пунктами 9, 17 статті 11 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-ХІІ міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право: за дорученням слідчого органу досудового розслідування, прокурора проводити або брати участь у прове­денні процесуальних дій у кримінальному провадженні та виконува­ти ухвали слідчого судді, суду про привід учасників кримінального провадження у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України від 05.04.2001 № 2341-Ш; одержувати безперешкод­но і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об'єднань громадян на письмовий запит відомості (зокрема й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю], не­обхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції.

Абзацом 15 частини 2 статті 5 Закону України «Про орга­ни і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995 № 20/95-ВР визначено, що уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ зобов'язані отримувати від підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності відомості, не­обхідні у зв'язку з матеріалами про правопорушення, що перебува­ють у її провадженні.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції з організації роботи під­розділів кримінальної міліції у справах дітей, затвердженої МВС від 19.12.2012 № 1176, зареєстрованого в Міністерстві юстиції Укра­їни 15.01.2013 за № 121/22653 (далі — Інструкція № 1176), одним з основних завдань підрозділів кримінальної міліції у справах дітей є організація та здійснення заходів індивідуальної профілак­тики з дітьми, які вчинили адміністративні та кримінальні правопо­рушення, були засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавлен­ням волі, звільненими зі спеціальних виховних установ.

Пунктом 3.8 Інструкції № 1176 визначено, що заходи індиві­дуальної профілактики здійснюються щодо дитини, яка схильна до вчинення адміністративних правопорушень або вчинила криміналь­не правопорушення, була засуджена до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, звільнена зі спеціальної виховної установи.

Згідно з пунктом 4.3 Інструкції № 1176 поставленню на профі­лактичний облік підлягає дитина:

• засуджена судом до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі;

• звільнена за рішенням суду від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру без поміщення до школи або професійного училища соціальної реабілітації для дітей, які потребують особливих умов виховання;

• звільнена за рішенням суду від кримінальної відповідальності та покарання на підставі Закону України «Про амністію»;

• повідомлена про підозру в учиненні кримінального правопорушення;

• звільнена зі спеціальної виховної установи Державної пенітенціарної служби України;

• якій винесено офіційне попередження про неприпустимість учинення насильства в сім'ї; яка вчинила адміністративне або кримінальне правопору­шення;

• якій закладом охорони здоров'я встановлено діагноз «наркоманія», «токсикоманія», «алкоголізм»;

• яка два і більше разів учинила адміністративне правопорушення.

Під час поставлення дитини на профілактичний облік заводить­ся обліково-профілактична справа, в якій разом з іншими докумен­тами, повинні бути і характеристики з місця проживання, навчання або роботи, що поновлюються надалі кожні шість місяців та при ви­рішенні питання про зняття з обліку (пп. 4.5, 4.9 Інструкції № 1176).

Працівники міліції під час організації заходів із встановлення місцезнаходження дитини, яка зникла безвісти, також можуть використовувати соціально-педагогічні характеристики за місцем проживання, навчання, роботи (п. 5.2 Інструкції № 1176).

Також Кримінальним процесуальним законодавством України встановлено, що під час досудового розслідування та судового роз­гляду кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми, повинні з'ясовуватися умови життя та виховання неповнолітнього, ситуація в школі чи іншому навчальному закладі або на виробництві, де навчається або працює неповнолітній, його ставлення до навчання чи роботи, взаємини з вихователями, учителями, однолітками, харак­тер і ефективність виховних заходів, що раніше застосовувалися до нього (ст. 485,487 Кримінального процесуального кодексу України).

 

Органи опіки та піклування

Запит про надання конфіденційної інформації можуть подавати також органи опіки та піклування під час здійснення ними діяльнос­ті, пов'язаної із захистом прав дитини.

Відповідно до пункту 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, за­твердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, район­них у містах, сільських, селищних рад (далі — органи опіки та піклу­вання), що відповідно до законодавства провадять діяльність з на­дання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьків­ського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із за­хисту особистих, майнових та житлових прав дітей. Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно захисту прав ді­тей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу­вання, покладаються на служби у справах дітей.

У пунктах 52 та 53 цього Порядку зазначено, що служба у спра­вах дітей із залученням працівників органів освіти та охорони здоров'я за місцем проживання дитини здійснює контроль за умо­вами утримання, навчання, виховання дитини, над якою встанов­лено опіку, піклування, яка влаштована у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, шляхом відвідування родини. Щороку служ­ба у справах дітей готує висновок про стан утримання, навчання та виховання дитини на основі інформації, що подається працівником центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, який здійснює со­ціальне супроводження прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейно­го типу, вихователем дошкільного навчального закладу або класним керівником загальноосвітнього навчального закладу, в якому навча­ється дитина, дільничним лікарем-педіатром, дільничним інспекто­ром місцевого відділу міліції.

Відповідно до вищезазначених нормативно-правових актів кон­фіденційна інформація, яка стала відома практичному психологу під час здійснення ним професійної діяльності, може бути розголошена:

• працівникам закладів охорони здоров'я (за попередньою згодою законного представника дитини);

• підрозділам кримінальної міліції у справах дітей при організації та здійсненні заходів індивідуальної профілактики з дітьми, які вчинили адміністративні та кримінальні правопорушення, були засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, звільненими зі спеціальних виховних установ, а також заходів із встановлення місцезнаходження дитини, яка зникла безвісти;

• під час здійснення кримінального провадження щодо не­повнолітнього;

• під час здійснення органами опіки та піклування діяльності, спрямованої на захист прав дитини.

Психодинамічний напрям

Психодинамічний напрям, за О.Ф.Бондаренком, базується на принципі визначального впливу минулого досвіду на формування світовідчуття, певної манери поведінки людини, її внутрішніх і зовнішніх проблем. Психотерапевт розв'язує питання, пов'язані з динамічними аспектами психіки клієнта (мотивами, внутрішніми конфліктами, суперечностями), існування й розвиток яких забезпечують функціонування та розвиток особистісного "Я".

Основною метою психологічної допомоги у класичному психоаналізі є:

1) усвідомлення неусвідомленого (мотивів, захисних механізмів, способів поведінки) і прийняття адекватної та реалістичної його інтерпретації;

2) посилення Ego-свідомості для вироблення більш реалістичної поведінки [9].

Позиція і роль психотерапевта у класичному психоаналізі досить жорстко фіксована