Модель особистості практичного психолога

Для розробки моделі особистості психолога важливим джерелом знань виступає порівняння характеристик особистості різних фахівців (див. схему 3).

Зокрема, американські вчені встановили, що для фізиків властиві висока інтелектуальна та емоційна енергія, недостатня соціальна пристосованість, незалежність від особистісних зв'язків.

Психологи, навпаки, більш залежні від батьків, чутливі, деякою мірою агресивні, здатні до опору авторитетам і більше цікавляться людиною [48].

Серед психологів виділяють підгрупи з різною професійною спрямованістю: практиків та дослідників. Порівняємо їх за допомогою наступної схеми.

Схема 3

Властивість
Готовність до контактів	Практик > Дослідник
Уміння підтримувати контакти	Практик < Дослідник
Загальна інтелектуальність	Практик < Дослідник

Для практика також важливий фактор - ненасичуваність контактів з іншими [3].

На думку більшості дослідників (Н. В. Чепелєва, Н. І. Пов'якель, В. Г. Панок та ін.), конструювання моделі особистості психолога-практика повинно відображати комплекс його професійно-психологічних завдань:

вектор взаємодії суб'єкта з довкіллям (змістом його є ідея про багаторівневий характер взаємодії суб'єкта з навколишнім природнім і соціальним середовищем. Тут вирізнено п'ять рівнів взаємодії та відповідних їм рівнів аналізу особистості практичного психолога: психосоматичне здоров'я, суб'єкт діяльності, особистісні риси, соціальна поведінка, значеннєвий (смисловий);

вектор структурної організації суб'єкта (когнітивна, мотиваційна і операційна складові структури суб'єкта);

вектор часу дає можливість простежити динаміку системи і спрогнозувати подальший її розвиток.

Модель особистості практикуючого психолога, запропонована Н. В. Чепелєвою та Н. І. Пов'якель, за включає наступні складові [56].

Мотиваційно-цільова підструктура особистості передбачає сформовану позитивну мотивацію до професійної діяльності, до надання психологічної допомоги, прийняття себе та інших. Базовою особистісною якістю на цьому рівні виступає діалогізм, що включає діалогічну готовність, безумовне прийняття іншого, особистісну рефлексію, розвинену систему особистісних смислів, орієнтованість на досягнення взаєморозуміння.

Когнітивна підструктура, до якої відноситься сфера знань особистості: особистісне знання, знання себе й інших; Я-концепція фахівця (адекватність і сталість самооцінки, емпатичність, асертивність, відсутність хронічних внутрішньоособистісних конфліктів, які зумовлюють проекції та психологічні захисти тощо); професійно важливі якості пізнавальних процесів (уважність, спостережливість, вміння помічати деталі вербальної і невербальної поведінки, тобто розпізнавати психосоматичні стани, гнучкість, пластичність та динамічність мислення, вміння виділяти суттєве та узагальнювати, прогнозувати реакції та дії клієнта, моделювати наслідки роботи). Базовими особистісними якостями когнітивної підструктури є професійна рефлексія та професійний інтелект.

Операційно-технологічна підструктура передбачає розвинену компетентність особистості фахівця-психолога. Вона включає володіння основними професійними вміннями і навичками, які забезпечують практичне використання наявних теоретичних знань. Найважливішим компонентом цієї підструктури є практичний інтелект.

Комунікативно-рольова підструктура передбачає розвинену комунікативну компетентність психолога. Вона містить соціально-когнітивні і комунікативні уміння (слухати іншого, розмовляти та вмовляти, встановлювати соціальний контакт, переконувати іншого, навіювати тощо). Ця підструктура включає також специфічні якості - акторські та режисерські, організаційні, які дозволяють ефективно впроваджувати активні психотехніки і групові засоби психокорекції. Базовою особистісною якістю є професійна ідентифікація та соціальний інтелект. Остання - це здатність у процесі спілкування визначати будь-які відхилення від нормального функціонування або розвитку людини чи групи, яка є найважливішою складовою спеціальних здібностей до психологічної діяльності.

Регулятивна підструктура забезпечує толерантність до фрустрацій, високу працездатність і саморегуляцію особистості, відсутність схильності до збудження та швидкого виснаження. Провідним компонентом виступає професійна саморегуляція.

Як бачимо, ефективність діяльності психолога залежить від складної системи його спеціальних здібностей.