Специфіка і взаємозв'язок наукової, практичної та побутової психології

На сучасному рівні розвитку психології у ній достатньо чітко оформились сфери, підходи, дослідження, орієнтовані, по-перше на розробку фундаментальних теорій, здобуття нових психологічних знань; а по-друге, спрямовані на вирішення психологічних проблем людини та соціальних груп на основі теоретичних знань. Одностайності у виділенні цих сфер та їх найменуванні серед психологів немає. Так, В.Панок вважає, що варто відмовитись від поширеного поділу на прикладну, практичну, наукову психологію і, зважаючи на різні рівні наукового пізнання й інтерпретації наукових даних, доцільніше виділяти психологію наукову (академічну) та практичну (прикладну). Т.Титаренко також притримується такого погляду [34, 27-28]. Не ставлячи перед собою задачу дати своє трактування зазначеного питання, подаємо загальноприйняту характеристику окремих сфер психології, згаданих вище.

Наукова психологія - це галузь науки, що досліджує процеси виникнення, функціонування й розвитку психіки як форми активного відображення навколишньої дійсності. Тобто наукова психологія тлумачиться як галузь науки в цілому, яка застосовує загальнонаукові прийоми пошуку, тлумачення і верифікації психологічних фактів та явищ. Результатом у науці є встановлений науковий факт, закон, модель того чи іншого процесу.

Практична психологія - це галузь професійної діяльності, яка має на меті визначення психологічних особливостей життєвої позиції та індивідуальності людини або групи, внесення позитивних змін у процес взаємодії між ними і профілактику небажаних форм поведінки для найбільш повного розкриття сутнісних сил людини, оптимізацію її індивідуального розвитку та збереження її індивідуальності.

Практична психологія є однією з форм духовної практики, професійною діяльністю, що включає консультування, діагностику, терапію тощо.

Таким чином, практична психологія об'єднує як безпосередню практичну діяльність, так і методичне її забезпечення, тобто прикладний аспект.

Прикладна психологія визначається як науково-методичне забезпечення діяльності практикуючих спеціалістів, як вид науково-методичної праці з трансляцією досягнень науки у практичні технології роботи з людьми.

У прикладній психології важливим завданням виступає розробка психологічних технологій. Психологічна технологія - це цілісна методична система, що складається з трьох основних частин: діагностичної, інтерпретаційної (пояснювальної) і корекцій-ної. Основний смисл застосування психологічної технології - це внесення змін у зміст, форми і напрями індивідуального розвитку особистості.

Прикладна (практична) психологія формувалася на основі запитів різних сфер професійної діяльності людини, в ході розв'язання конкретних практичних проблем.

Реалізацію цих завдань здійснює психолог. Серед професійних психологів спостерігається спеціалізація:

o одні займаються переважно пошуком нових наукових знань;

o для інших - головним завданням є застосування цих знань.

Перших цікавлять, насамперед, теоретичні аспекти; вони спостерігають явища, що вивчаються в природному середовищі або в лабораторії, намагаються інтерпретувати отримані результати, систематизують їх з метою створення схем, які б пояснювали поведінку індивіда. Цю групу психологів ще називають психолога-ми-науковцями, дослідниками.

Друга група психологів значно чисельніша сьогодні, в тому числі і в Україні. Вони мають справу із запитами людей, які відчувають труднощі при адаптації до різних сторін життя, інтелектуальні та емоційні проблеми, які прагнуть удосконалити організацію управління різними видами суспільної діяльності людини. У своїх діях вони спираються на накопичені теоретичні знання і в своїй повсякденній діяльності перевіряють обґрунтованість цих знань, виявляють їх слабкі сторони.

Другу групу психологів часто називають психологами-практиками або практичними психологами. Психолог-практик може бути одночасно й теоретиком, науковцем. Тому говорячи про діяльність психологів другої групи доцільніше використовувати термін практикуючий психолог, який застосовується щодо особи спеціаліста з відповідною підготовкою, дозволом практикувати в галузі психології та надавати психологічні послуги іншим людям.

Практична і наукова психологія мають помітні розбіжності не лише за зовнішніми ознаками, але й з огляду на завдання, методологію, принципи, зміст та форми розвитку, як вказує В. Г. Панок (див. табл. 1) [34]. Не тотожна практична (прикладна) психологія і психології побутовій або повсякденній.

Таблиця 1

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ОСНОВ НАУКОВОЇ, ПРАКТИЧНОЇ ТА ПОБУТОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Структурний елемент	Наукова психологія	Практична психологія	Побутова психологія
об'єкт	"абстрактна" середньостатистична людина	конкретна людина у конкретних життєвих обставинах (індивідуальність)	конкретна людина, індивідуальність
предмет	механізми душевного життя та поведінки	життєва ситуація, життєві плани, життєвий шлях	поведінка, життєва ситуація, життєві плани
кінцева мета	встановлення наукових фактів, законів, механізмів	вплив на поведінку й розвиток, їх корекція	корекція поведінки і розвитку
підхід	аналітично-статистичний	структурно-синтетичний	синтетичний
методи	унікальні дослідницькі процедури (методики)	психологічні технології + інтуїція	традиції, обряди + інтуїція
вимоги до (спеціаліста)	знання	знання + життєвий досвід + інтуїція	життєвий досвід + інтуїція

Побутова психологія - це історично закріплений у традиціях та інших сталих формах поведінки досвід управління індивідуальним розвитком і активністю людини, досвід, що функціонує як елемент фольклору, традицій, релігійної практики тощо.

Тому практична психологія повинна спиратися, з одного боку, на надбання психології наукової, а, з іншого боку, на багатство психології побутової.

Найбільш узагальнено і виразно різниця між всіма трьома гілками психології відображається у характерних для них підходах.

Аналітико-статистичний підхід (характерний для наукової психології) передбачає задачу узагальнення психологічних фактів, абстрагованих від конкретно-часового контексту їх виявлення. Так, досліджується пам'ять особистості, хоча в конкретних життєвих ситуаціях вона невіддільна від усіх інших психічних явищ (сприймання, мислення, мотивів особистості тощо).

Синтетичний підхід до людини, характерний для побутової психології, будується на розумінні людини як унікальної, неповторної й неподільної за своєю сутністю.

Структурно-синтетичний характер практичної психології виявляється в тому, що вона, здійснюючи в цілому синтетичний підхід до особистості, спирається на певні уявлення про структуру, природу свого об'єкта, які напрацьовані у науковій психології.

У психологічній технології повинні поєднуватися аналітичний і синтетичний підходи до особистості, сума знань та уявлень про елементи і структурні блоки у їхніх взаємозв'язках, з одного боку, і цілісне (синтетичне) бачення об'єкта корекційних впливів - з іншого. Розробка психологічної технології є по суті процесом психологічного проектування, що спрямований на вирішення конкретної ситуації індивідуального розвитку або соціальної взаємодії з використанням знань, досвіду наукової та побутової психології. Застосування психологічної технології у практичній роботі передбачає її адаптацію до конкретних умов роботи з конкретною людиною [34].

Отже, по-перше, практична психологія повинна використовувати знання інших суміжних галузей науки (педагогіки, етнографії, соціоніки, біоенергетики, соціології тощо) та сфер духовної практики.

По-друге, практична психологія повинна ґрунтуватися на науковій психології, узгоджуючись з її теоретичними положеннями. При цьому варто зауважити, що якщо у науковій психології є такі галузі як соціальна психологія, то у практичній вона реалізується через такі складові як психологія управління, реклами, консультативну психологію тощо.

По-третє, практична психологія повинна використовувати здобутки побутової психології.

 

 

3. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГА

 

Перелік документів, наказів, листів, які необхідно знати та використовувати в своїй роботі соціальному педагогу.

 

1. Європейська соціальна хартія від 18 жовтня 1961 року. Прийнята Радою Європи в Турині. Вступила в силу 26 лютого 1965року.

Члени Ради Європи домовились забезпечити своїм народам громадянські та політичні права і свободи, вказані в цих документах, враховуючи, що здійснення соціальних прав повинно забезпечуватись без дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, національної приналежності або соціального походження, твердо вирішивши спільно докладати будь-які зусилля для підвищення рівня життя та забезпечення соціального благополуччя як міського, так і сільського населення з допомогою відповідних дій.

 

2. Декларація прав дитини від 20 листопада 1959р.

Проголошена з метою забезпечити дітям щасливе дитинство і користування, на їхнє власне благо і на благо суспільства, правами і свободами, які тут передбачені, і закликає батьків, чоловіків та жінок, як окремих осіб, а також добровільні організації, місцеву владу і національні уряди до того, щоб вони визнали і намагались дотримуватись цих прав шляхом законодавчих та інших заходів, поступово впроваджуваних відповідно до принципів, зазначених у декларації.

 

3. Конвенція про права дитини від 2.09.1990р.

Конвенція - це не стільки перелік прав дитини, скільки перелік обов'язків, які держави готові визнати щодо дитини. Ці обов'язки можуть бути прямими, наприклад, надання можливості для освіти чи забезпечення належного виконання правосуддя щодо неповнолітніх, або опосередкованими: надання можливості батькам, іншим членам сім'ї чи опікунам відігравати свої основні ролі та виконувати обов'язки вихователів та захисників.

 

4. Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року.

Цей закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

 

5. Закон України "Про освіту" від 23.05.1991 р. № 1060-ХІІ. (Витяг)

Статті 21, 22 цього документа регламентують діяльність практичного психолога та соціального педагога закладів освіти та виховання й визначають статус цих фахівців.

 

6. Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи.

Етичний кодекс соціальних працівників України - це регулюючий документ, який спрямовує соціальних працівників здійснювати соціальну роботу в багатьох функціональних сферах з метою задоволення людських потреб і розвитку потенціалу та можливостей особистості.

 

7. Положення про психологічну службу системи освіти України

Положенням визначені основні завдання психологічної служби, зміст діяльності, тривалість робочого тижня практичних психологів та соціальних педагогів, структура та управління службою. Документ містить додатки про нормативи чисельності практичних психологів та соціальних педагогів у навчальних закладах.

8. Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів від 19.10.2001 р.

Ефективність і результативність психологічної допомоги в закладах освіти, а також повне дотримання Етичного кодексу можливе за умови наявності спеціально обладнаного кабінету. Наказ регламентує умови роботи фахівця в окремому кабінеті, вимоги до його оформлення, матеріально-технічне оснащення, умови утримання документації. Даний документ спрямований на координування і вдосконалення діяльності центрів практичної психології та соціальної роботи, практичних психологів і соціальних педагогів закладів освіти. В додатках містяться зразки форми планування, обліку і звітності роботи працівників психологічних служб.

 

9. Наказ МОНУ 28.12.2006р. № 864 "Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами системи Міністерства освіти і науки України".

Даний документ визначає функції соціального педагога згідно з кваліфікаційною характеристикою фахівця, яка подана в цьому документі. Наявні зразки документації (журнали реєстрації, графіки роботи, зразки соціальних паспортів, актів обстеження матеріально-побутових умов проживання дітей, перелік суб'єктів соціально-педагогічної діяльності в мікрорайоні навчального закладу).

 

10. Положення про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію, що застосовується в навчальних закладах МОНУ.

Документ інформує про порядок проведення експертизи соціально-психологічного інструментарію практичних психологів та соціальних педагогів закладів освіти.

 

11. Лист Міністерства освіти і науки України від 27.07.2007р. № 1/9-488

"Про недопущення проведення тренінгів, обстежень та опитувань усіх учасників навчально-виховного процесу представниками сторонніх організацій без попередньої експертизи згідно з Положенням про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію, що застосовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України".

 

 

4.

Основні етичні принципи діяльності психолога

Головна мета Етичного кодексу є з'ясування основних правий і обов'язків, що випливають із особливостей професійної діяльності психолога. Кодекс повинен служити психолога орієнтиром у разі планування і побудові роботи з клієнтом, зокрема під час вирішення проблемних і конфліктним ситуаціям, що виникають у процесі професійної діяльності психолога. Кодекс покликаний захистити клієнтів - і суспільство загалом небажаних наслідків безконтрольного і некваліфікованого використання психологічних знань, й те водночас захистити психологів і практичну психологію від дискредитації. Кодекс складено відповідно до Женевської конвенцією «Про права дитини» і нині діючим Російським законодавством.

Вивчення Етичного кодексу входить у базову професійну підготовку практичногопсихолога-руководителя психологічної служби.

Аби вирішити виникаючих етичних проблем створюється комісія з Етиці у складі регіонального науково-методичного ради служби практичної психології освіти.

Етичні принципи покликані забезпечити:

· рішення професійних завдань відповідно до етичними нормами;

· захист законних прав людей якими психологи входять у професійні контакти: учнів, вихованців, студентів, педагогів,супервизоров, учасників досліджень, і ін. осіб, із якими працює психолог

· збереження довіри між психологом і клієнтом;

· зміцнення авторитету психологічної служби освіти серед учнів, вихованців, батьків і педагогічною громадськості.

Основними етичними принципами є:

1. Принцип конфіденційності.

2. Принцип компетентності.

3. Принцип відповідальності.

4. Принцип етичної і з юридичної правомочності.

5. Принцип кваліфікованої пропаганди психології.

6. Принцип добробуту клієнта.

7. Принцип професійної кооперації.

8. Принцип інформування клієнта про цілі і результатах обстеження. Дані принципи узгоджуються з професійними стандартами, прийнятих у роботі психологів в міжнародному співтовариств

Принцип конфіденційності

1. Інформація, отримана психологом у процесі проведення роботи, заборонена свідомому чи випадковому розголошенню, а ситуації необхідності передачі третіх осіб мусить бути представленій у формі, яка виключає її використання проти інтересів клієнтів.

2. Особи, що у психологічних дослідженнях, тренінгах та інших заходах, повинні прагнути бути поінформовані про об'ємі та характері інформації, яка то, можливосообщена іншим зацікавленим конкретних особах і (чи) установам.

3. Участь учнів, вихованців, батьків, до психологічних процедурах (діагностика, консультування, корекція та інших.) має бути свідомим і добровільним.

4. Якщо інформація, отримана від клієнта, запитує експертами (на вирішення питання компетентність психолога під час його атестації), повинна бути надано у вигляді, яка виключає ідентифікацію особистості клієнта експертами. І тому всю інформацію клієнта реєструється і зберігається з урахуванням суворої конфіденційності.

5. Звіти про професійної діяльності, результати досліджень, і публікації має бути складено у вигляді, яка виключає ідентифікацію особистості клієнта які вас оточують, не включеними до кола фахівців, які працюють із даним клієнтом.

6. На присутність третіх осіб в час діагностики чи консультування необхідно попередню згоду клієнта чи осіб, несучих для неї відповідальність (у разі, якщо клієнт не досяг 16-річного віку).

7. Адміністрація органу управління чи освітнього закладу, за завданням якого проводиться психологічне обстеження, мусить бути попереджена у тому, що у неї поширюється зобов'язання збереження професійної таємниці. Повідомляючи адміністрації результати обстеження свого укладання, психолог повинен утриматися від повідомлення відомостей, які завдають шкоди до клієнта й які мають ставлення до освітньої ситуації.

Принцип компетентності

1. Психолог чітко визначає і враховує кордону власної компетентності.

2. Психолог відповідає за вибір процедури і методів роботи з клієнтом.

Принцип відповідальності

1. Психолог усвідомлює свою професійну й відповідальність перед клієнтом та постсовєтським суспільством упродовж свого професійну діяльність.

2. Проводячи дослідження, психолог піклується, передусім, про добробут людей не використовує результати своєї роботи їм на шкоду.

3. Психолог відповідає за дотримання даного Етичного кодексу незалежно від цього, проводить він психологічну роботу сам або він іде під його керівництвом.

4. Психолог несе професійну відповідальність за власні висловлювання на психологічні теми, зроблені на засобах масової інформації та у публічних виступах.

5. Психолог у публічних виступах немає права користуватися неперевіреної інформацією, вводити людей оману стосовно свого освіти і компетентності.

6. Психолог може інформувати клієнта про справжню мету психологічних процедур лише у випадках, коли альтернативних шляхів досягнення цього неможливі.

7. Під час ухвалення рішення про надання психологічної допомоги недієздатною особам (неповнолітнім; особам, які у гострому стресовому стані; хворим, у яких на даний момент звернення діагноз психічного розладу, що психолога, тощо.) психолог відповідає наслідки обраного і використаного їм втручання.