Предмет ,завдання і методи соціальної психології 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Предмет ,завдання і методи соціальної психології



Соціальна психологія

Предмет,завдання і методи соціальної психології

Предмет соціальної психології визрівав тривалий час. Предмет соціальної психології — вивчення закономірностей і механізмів виникнення, функціонування і вияву реальності, яка формується у процесі суб’єктивного відображення людиною об’єктивних соціальних відносин і соціальних спільностей.

Розвиваючись у єдності теоретичних і практичних аспектів, соціальна психологія постійно поглиблює і розширює свій предмет, паралельно розв’язуючи конкретні соціально-психологічні проблеми, тим самим виконуючи різноманітні теоретичні і прикладні завдання:

— розв’язання загальних наукових проблем, пов’язаних із формуванням знань про соціально-психологічну реальність, поясненням процесу суб’єктивного відображення об’єктивної дійсності, розробленням соціально-психологічних концепцій про взаємодію між людьми та соціальними спільностями, методологію, методи, способи соціально-психологічних досліджень (соціально-психологічні прояви особистості, сфера спілкування, міжособистісних стосунків та групових процесів, соціально-психологічні явища у макросередовищі та ін.);

— вивчення проблем, пов’язаних зі змінами соціально-психологічної реальності, аналізом шляхів і засобів упливу на механізми її становлення, розвитку та функціонування;

— теоретичне осмислення місця і ролі людини, що розвивається, у суспільстві, яке також змінюється; виявлення конкретних соціально-психологічних характеристик особистості, найпоширеніших її соціально-психологічних типів, комунікативних програм поведінки;

— дослідження відносин і спілкування, у тому числі в екстремальних і конфліктних умовах, а також у зв’язку з утвердженням у соціумі нової системи цінностей і форм власності;

— вироблення теоретичних основ соціально-психологічної діагностики, консультування та надання допомоги.

Метод – спосіб виконання чого-небудь, упорядкована робота з фактами й концепціями, принцип і спосіб збору, обробки або аналізу даних, а також принцип впливу на об'єкт.

Вибір методів дослідження обумовлений особливостями об'єкта й предмета дослідження й поставленими цілями. Весь набір методів можна розділити на дві великі групи: 1) методи збору інформації 2) методи обробки.

Існує й багато інших класифікацій методів соціально-психологічного дослідження. Так, В.Семенов розрізняє три групи методів: 1) методи емпіричного дослідження, 2) методи моделювання, 3) управлінсько-виховні методи

Методи емпіричного дослідження 1) спостереження; 2) аналіз документів (методика контент-аналізу); 3) опитування (анкетування, інтерв'ювання (метод фокус-груп)); 4)тестування (у тому числі найпоширеніший соціометричний тест); 5) експеримент.

Спостереження є „старим” методом соціальної психології, який іноді протиставляється експерименту як недосконалий метод. Спостереження – це описовий метод, що полягає в цілеспрямованому й організованому сприйнятті й реєстрації поведінки досліджуваного об’єкта. Головна проблема, що постає при застосуванні методу спостереження, полягає в тім, як забезпечити фіксацію певних класів характеристик, таким чином, щоб протокол спостереження був зрозумілий й іншому дослідникові. Інше принципове питання – це часовий інтервал, який можна вважати достатнім для фіксації одиниць спостереження.

Аналіз документів має велике значення, оскільки за допомогою цього методу можливий аналіз продуктів людської діяльності. Найважливішу роль при вивченні документа грає здатність до розуміння тексту. Проблема розуміння – це особлива проблема психології, але тут вона включається в процес застосування методики, отже, не може не прийматися до уваги. Для подолання „суб'єктивності” при інтерпретації документа дослідником використовують особливий прийом, що одержав назву „контент-аналіз” (аналіз змісту). Контент-аналіз – формалізований метод якісно-кількісного аналізу змісту документів з метою виявлення або виміру різних фактів і тенденцій, відбитих у цих документах. Це особливий спосіб аналізу документа, коли в тексті виділяються спеціальні одиниці, а потім підраховується частота їхньої появи. Контент-аналіз доречно застосовувати тільки в тих випадках, коли дослідник має справу з великим масивом інформації, коли доводиться аналізувати численні тексти. Практично цей метод застосовується в соціальній психології при дослідженнях в області масових комунікацій.

Опитування – метод, який передбачає отримання відповідей досліджуваного на конкретні питання дослідника. Даний метод є досить розповсюдженим у соціально-психологічних дослідженнях. Серед численних видів опитувань у соціальній психології найбільше поширення мають інтерв'ю (усне опитування) й анкети (письмове опитування). Головні методологічні проблеми, які виникають при застосуванні цих методів, полягають у конструюванні опитувальника. На противагу розповсюдженому непрофесійному погляду, що опитування – самий легкий для застосування метод, можна стверджувати, що гарне опитування – це один із самих складних методів соціально-психологічного дослідження.

Специфічним для соціальної психології є метод фокус-групи як специфічний вид групового інтерв’ю. Фокусоване групове глибинне інтерв'ю відносять до числа так званих „гнучких” або „якісних” методів соціологічного дослідження. Основна сфера застосування фокус-групових досліджень - це традиційний маркетинг товарів і послуг, маркетинг некомерційних організацій, пов'язаний в основному з оцінкою ефективності різних соціальних проектів і програм, політичний маркетинг, пов'язаний з вивченням іміджів політичних діячів, організацій і їхніх програм ті документів.

Тестування – метод, під час застосування якого досліджувані виконують певні дії відповідно завданню дослідника. Тести не є специфічним соціально-психологічним методом, вони широко застосовуються в різних областях психології. Експеримент виступає в якості одного з основних методів дослідження в соціальній психології. Експеримент – метод, який передбачає активне втручання дослідника в діяльність досліджуваних з метою створення кращих умов для вивчення конкретних соціально-психологічних явищ і процесів. Полеміка навколо можливостей і обмежень експериментального методу в цій області є однією із самих гострих. Суть методу: довільне введення експериментатором незалежних змінних і контроль за ними, а також за змінами залежних змінних. Загальною є також вимога виділення контрольної й експериментальної груп, щоб результати вимірів можна було порівняти з деяким еталоном. В соціальній психології розрізняють такі основні види експерименту: лабораторний (організований у спеціально створених штучних умовах) і природний (у природних умовах); констатуючий (вивчаються необхідні соціально-психологічні явища) і формуючий (розвиток певних якостей і властивостей у досліджуваний та групи.

Засоби та види спілкування

Спілкування людини підтримується певними засобами. Свої почуття, думки людина здатна виражати й закріплювати в словах і жестах, створюючи певний комунікативний простір, у якому об´єднуються, співіснують її внутрішній світ і світ зовнішній, об´єктивний. Такими засобами, які людина використовує в своєму спілкуванні, є вербальні (словесні) і невербальні засоби (міміка, пантоміміка, виражальні рухи тіла).

Ефективність спілкування

Процес спілкування можна оцінювати за кількома критеріями, насамперед за ефективністю спілкування та мірою задоволення потреби у вияві своїх почуттів.

Мірою ефективності спілкування є збіг того, що один із партнерів хотів передати іншому, з тим, що зрозумів інший. Правильно зрозуміти когось - це відчути, що він "мав на увазі", розшифрувати, що він "хотів сказати". Подібне взаєморозуміння залежить від обох партнерів у спілкуванні.

У повсякденному житті міра взаєморозуміння не дуже висока. Люди не лише помилково трактують почуті висловлювання, а й часто приписують співрозмовникам наміри, яких вони не мали.

Причини непорозумінь найрізноманітніші, часто ми не говоримо того, про що думаємо насправді й чого насправді хочемо. Нерідко люди формулюють свої думки так, аби мати можливість від них відмовитися. Ще однією формою неадекватної передачі думок і почуттів є непогодженість чи суперечливий характер повідомлень.

Особливо часто наші думки й почуття суперечать із тим, що ми говоримо, через різноманітні ритуали та умовності. Керуючись нормами, прийнятими в певному середовищі чи групі, люди говорять тільки про те, що, як їм здається, вони мусять говорити, а не те, що вони насправді хотіли б сказати іншим.

При прийомі та розшифруванні інформації також можливі викривлення: люди можуть займатись іншими справами і не чути партнера; власна потреба висловитися може бути сильнішою, ніж потреба вислухати іншого; адекватному сприйманню інформації часто заважають настанови та очікування; нерідко люди слухають інших з метою насамперед їх оцінити; часто залишається незрозумілим підтекст висловлювання тощо.

Основним джерелом непорозумінь у спілкуванні є відсутність взаємної довіри між партнерами, що призводить до обмеження кількості та якості інформації, яка передається.

Для успішного спілкування мають значення, на думку психологів, три чинники:

- надійність того, хто говорить;

- зрозумілість його повідомлень;

- врахування зворотних зв'язків щодо того, наскільки правильно його зрозуміли.

Надійність партнера зі спілкування підвищують такі його дії:

- відкрите демонстрування своїх намірів;

- виявом теплого і доброзичливого ставлення;

- демонструванням своєї компетентності в обговорюваному питанні;

- уміння переконливо викладати думку, брати на себе відповідальність за неї, що досягається формулюванням фраз від першої особи.

Багато неписаних, але жорстких правил повсякденного життя змушують нас утримуватися від використання зворотного зв'язку і не показувати партнерові, як ми сприйняли його слова і які наслідки вони викликали. Ми соромимося демонструвати свої справжні почуття, вдягаємо "непроникну машкару", дотримуючись форм увічливої поведінки, свідомо приховуючи від партнера те, яку реакцію викликає його поведінка, або те, як ми його сприймаємо. Якщо хтось і наважується говорити про це, то найчастіше у формі похвали чи осуду, оцінок чи повчань, добрих порад чи претензій.

Не маючи достовірної інформації про те, як нас сприймають, ми самі формуємо в себе деякі уявлення про свій образ в очах інших людей. Ці уявлення, зазвичай, не збігаються з дійсністю і відображають те, про що раніше в якихось ситуаціях ми дізнались про інших. Між-особистісне спілкування зі зворотним зв'язком, адекватне вираження своїх почуттів допомагає підвищити ефективність спілкування.

Глибина і щирість у стосунках між людьми, які пов'язані дружбою, любов'ю чи колегіальністю, значною мірою залежать від того, наскільки вони можуть проявити свої почуття в присутності одне одного.

Виявлення почуттів у спілкуванні може бути як опосередкованим, так і безпосереднім.

Опосередкованими засобами виявлення почуттів є риторичні запитання, накази й заборони, сварки і прокляття, догани і претензії, іронія і сарказм, похвала й осуд, приписування іншим уявних якостей.

Найпоширенішим засобом впливу на інших є позитивні та негативні оцінки на їхню адресу. І хоча більшість оцінних суджень насправді використовуються з метою вияву почуттів, у них немає чіткої вказівки на почуття того, хто говорить. Часто застосовуючи ці форми емоційної експресії, ми перестаємо, зрештою, чітко розуміти, що відчуваємо насправді, позаяк у своїх оцінках концентруємося переважно на особливостях людей, які викликають у нас ці почуття.

Безпосередні форми прояву почуттів дають нам змогу відверто висловлюватися про наші переживання, зрозуміти, що відчувають люди, спілкуючись. Прикладами таких форм є називання власних почуттів, вживання порівнянь, описування свого фізичного стану, визначення можливих дій, яких стосуються ці почуття.

Вміння спілкуватися з людьми можна уподібнити радше до мистецтва, аніж до технології. Це означає, що кожен може й мусить знайти свій власний стиль спілкування, який би відповідав і його особистості, і так само особливостям людей, які його оточують.

Стилі спілкування

Стиль спілкування суттєво впливає на поведінку людини під час ЇЇ взаємодії з іншими людьми. Конкретний вибір стилю спілкування визначається такими факторами: особисті якості людини, її світогляд та соціальний статус у певному суспільстві, характеристиками цього суспільства та ін. Якщо виходити з того, що стиль спілкування визначається більшою готовністю людини до комунікації в тій чи іншій ситуації, то можна говорити про три основні стилі: авторитарний, демократичний, ліберальний, ритуальний, маніпулятивний та гуманістичний. Ритуальний стиль зумовлюється міжгруповими ситуаціями; авторитарний, демократичний, ліберальний, маніпулятивний — діловими; гуманістичний — міжособистісними.

Стиль спілкування слід розглядати в цьому ракурсі як схильність до певного виду спілкування, направленість, готовність до нього, що проявляється в тому, як людина підходить до вирішення більшості ситуацій. Однак якийсь один стиль не повністю визначає спілкування людини, вона може спілкуватись і в будь-якому іншому, "чужому" стилі. Так, якщо у спілкуванні людині привалює маніпулятивний стиль, це зовсім не означає, що її спілкування з близьким другом також буде діловим.

Ритуальне спілкування. Головним завданням партнерів у цьому стилі є підтримка зв´язку із соціумом, підкріплення уявлення про себе як про члена суспільства. При цьому важливим є те, що партнер у ритуальному спілкуванні є немовби необхідним атрибутом виконання ритуалу. У реальному житті існує велика кількість ритуалів, іноді дуже різних ситуацій, у яких кожний бере участь як "маска" із заздалегідь визначеними якостями. Ці ритуали вимагають від учасників тільки одного — знання правил гри. Наприклад, ми вітаємося із знайомими та малознайомими людьми, говоримо про погоду, сміємося, скаржимося на побутові труднощі — це все елементи ритуального спілкування.

Маніпулятивне спілкування. Це спілкування, при якому до партнера відносяться як до засобу досягнення зовнішніх по відношенню до нього цілей. У маніпулятивному спілкуванні своєму співрозмовникові демонструється лише те, що допоможе досягненню мети. У цьому виді спілкуванні ми, по суті, "підсовуємо" партнеру стереотип, який ми вважаємо найбільш вигідним у даний момент, навіть якщо в обох партнерів свої цілі з приводу зміни точки зору співрозмовника. Переможе той, хто виявиться найбільш винахідливим маніпулятором, тобто той, хто краще знає партнера, краще розуміє цілі, краще володіє технікою спілкування.

Не слід з цього робити висновок, що маніпуляція є негативним явищем. Велика кількість професійних завдань передбачає саме маніпулятивне спілкування. По суті будь-яке навчання (суб´єкту необхідно дати нові знання про світ), переконання, управління завжди включає в себе маніпулятивне спілкування. Саме тому ефективність цих процесів багато в чому залежить від ступеня володіння законами і технікою маніпулятивного спілкування.

З типовими ознаками маніпулятивного спілкування, техніками його запобігання ознайомимося в наступних розділах.

Гуманістичне спілкування. Це найбільшою мірою особисте спілкування, що дає змогу задовольнити такі людські потреби, як розуміння, співчуття, співпереживання. Ні ритуальне, ні маніпулятивне спілкування не можуть упоратися з цією проблемою.

Цілі гуманістичного спілкування із самого початку не закріплюються і не плануються. Специфічною особливістю цього спілкування є те, що очікуваним результатом його є не підтримка соціальних зв´язків, як у ритуальному спілкуванні, не зміна точки зору партнера, як у маніпулятивному, а спільна зміна уявлень обох партнерів, що визначається глибиною спілкування. Приклад гуманістичного спілкування: інтимне, довіряюче, педагогічне, спілкування лікаря та пацієнта, психотерапевтичне та ін.

Авторитарне спілкування. Це влада одного в процесі спілкування. Одноосібне ухвалення рішення, накази, вказівки. Люди, що сповідують авторитарний стиль взаємодії, мають догматичне мислення, за якого тільки одна думка (переважно керівника) правильна, а всі інші помилкові. Ініціатива інших людей не заохочується.

Демократичне спілкування. Для нього властиве колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, поінформованість усіх про вирішувану проблему, способи виконання завдань, досягнення цілей. Врахування інтересів, потреб, бажань учасників комунікативного процесу.

Ліберальне спілкування. Ліберал, або поступливий, у спілкуванні "пливе за течією", часто вдається до вмовляння співрозмовника, малоінініціативний у спілкуванні.

Взааємодія та її сутність

Взаємодія- це процес впливу один на одного, взаємні дії людей, які спрямовані на реалізацію спільної діяльності. Міжособистісна взаємодія може мати цілеспрямований чи випадковий характер, бути вербальною чи не вербальною, приватною чи публічною, короткою чи довготривалою.

Основними ознаками взаємодії є:

-Предметність -наявність спільної мети, яка зумовлює планування спільної діяльності.

-Ситуативність -регламентованість спілкування тривалістю, певними нормами,правилами і обставинами.

-Ексклікованість -спостереження дій людей під час взаємодії і здатність корегувати поведінку.

-Рефлексивність -взаємодія може бути виявом власних намірів, а може бути наслідком участі в груповій взаємодії.

В структурі спілкування взаємодія виконує функцію організації і регуляції зв’язків та відносин між учасниками під час спілкування.

Структура будь-якої взаємодії включає:-ролі її учасників; -набір дій і їх порядок;

-норми та правила, які регулюють взаємодію і характер відносин міжучасниками.

Щепанський в структурі взаємодії виділяє окремі стадії її розвитку,такі як здійснення: -просторового контакту(зустріч); психічного контакту(взаємна зацікавленість); соціального контакту(спільна діяльність); взаємодії(систематичне виконання певних дій з метою викликати відповідну реакцію партнера); соціального відношення(взаємо погоджені дії).

Компонентами взаємодії є фізичний контакт(спільні дії) і духовний контакт.

Всі види взаємодії поділяють на 2 типи:

-Кооперацію (співробітництво)- дії які сприяють організації спільної д-сті, забезпечують її ефективність, успішність.

-Конкуренцію (суперництво)- сприяє ефективності спільної д-сті, але в певній мірі через конфлікти які виникають між партнерами створює перешкоди на шляху до порозуміння і це негативно позначається на діяльності.

Ще взаємодію класифікують за кількістю її учасників:

-між групами;

-між особистістю і групою;

-між двома особистостями(діада).

Виокремлюють 3 форми спільної діяльності:

-спільно-індивідуальну, коли кожен учасник самостійно незалежно від інших виконує свою частку спільної справи;

- спільно-взаємоповязана,коли кожен з учасників взаємодіє з іншими;

-спільно-послідовна ,коли спільне завдання виконується послідовно усіма учасниками.

Соц.перцепція-це сприймання,розуміння та оцінка людьми один одного під час спілкування.Об’єктами соц.сприймання можуть бути і окремі особистості і групи людей.

Отже сприймаючи людей і фіксуючи тільки зовнішні фактори ми можемо пізнати і інтерпритувати їх внутрішні характеристики.

Для того щоб побудувати стратегію взаємодії треба брати до уваги не тільки мотиви та потреби іншого,а й те як він розуміє ваші потреби і мотиви.На сам перед це відбувається за допомогою такого механізму як ідентифікація-спосіб розуміння іншої людини через усвідомлюване чи неусвідомлюване уподібнення себе до неї,прагнення зрозуміти її наміри,думки,потреби,стан та настрій поставивши себе на її місце,адже найпростіший спосіб зрозуміти когось це уподібнення себе до цьої людини.

Наступний механізм-емпатія-прагнення відгукнутись емоційно на проблеми інших(співчуття,співпереживання),психічний процес який дає можливість зрозуміти чужі переживання.Людина яка здатна до емпатії адаптує своє сприймання до сприймання інших з метою досягнення більшого розуміння.Якщо емпатія не реалізована достатньою мірою,то виникають порушення в стосунках між людьми.

Егоцентризм- зосередженість людини лише на власних потребах і інтересах,яка ускладнює пізнання інших через не здатність зрозуміти іншу людину як особистість відмінну від неї.

Рефлексія це усвідомлення людиною того як її оцінюють та сприймають інші люди,внутрішнє уявлення про те що про мене думають інші люди.Це дозволяє пізнати інших і себе за допомогою того що про мене думають.

Стереотипізація-створення враження про інших на основі вироблених стереотипів,найчастіше стереотипи виробляються непомітно для самого індивіда.Складаються за умов недостатньої інформації або є результатом узагальнення свого досвіду+відомості отримані з книг,фільмів та від інших людей.Стереотипи можуть виявитися помилковими і деформувати процес розуміння між людьми.

Каузальна атрибуція-пояснення вчинків інших приписуючи їм деякі почуття,думки,мотиви поведінки тощо.

Соціальна психологія

предмет,завдання і методи соціальної психології

Предмет соціальної психології визрівав тривалий час. Предмет соціальної психології — вивчення закономірностей і механізмів виникнення, функціонування і вияву реальності, яка формується у процесі суб’єктивного відображення людиною об’єктивних соціальних відносин і соціальних спільностей.

Розвиваючись у єдності теоретичних і практичних аспектів, соціальна психологія постійно поглиблює і розширює свій предмет, паралельно розв’язуючи конкретні соціально-психологічні проблеми, тим самим виконуючи різноманітні теоретичні і прикладні завдання:

— розв’язання загальних наукових проблем, пов’язаних із формуванням знань про соціально-психологічну реальність, поясненням процесу суб’єктивного відображення об’єктивної дійсності, розробленням соціально-психологічних концепцій про взаємодію між людьми та соціальними спільностями, методологію, методи, способи соціально-психологічних досліджень (соціально-психологічні прояви особистості, сфера спілкування, міжособистісних стосунків та групових процесів, соціально-психологічні явища у макросередовищі та ін.);

— вивчення проблем, пов’язаних зі змінами соціально-психологічної реальності, аналізом шляхів і засобів упливу на механізми її становлення, розвитку та функціонування;

— теоретичне осмислення місця і ролі людини, що розвивається, у суспільстві, яке також змінюється; виявлення конкретних соціально-психологічних характеристик особистості, найпоширеніших її соціально-психологічних типів, комунікативних програм поведінки;

— дослідження відносин і спілкування, у тому числі в екстремальних і конфліктних умовах, а також у зв’язку з утвердженням у соціумі нової системи цінностей і форм власності;

— вироблення теоретичних основ соціально-психологічної діагностики, консультування та надання допомоги.

Метод – спосіб виконання чого-небудь, упорядкована робота з фактами й концепціями, принцип і спосіб збору, обробки або аналізу даних, а також принцип впливу на об'єкт.

Вибір методів дослідження обумовлений особливостями об'єкта й предмета дослідження й поставленими цілями. Весь набір методів можна розділити на дві великі групи: 1) методи збору інформації 2) методи обробки.

Існує й багато інших класифікацій методів соціально-психологічного дослідження. Так, В.Семенов розрізняє три групи методів: 1) методи емпіричного дослідження, 2) методи моделювання, 3) управлінсько-виховні методи

Методи емпіричного дослідження 1) спостереження; 2) аналіз документів (методика контент-аналізу); 3) опитування (анкетування, інтерв'ювання (метод фокус-груп)); 4)тестування (у тому числі найпоширеніший соціометричний тест); 5) експеримент.

Спостереження є „старим” методом соціальної психології, який іноді протиставляється експерименту як недосконалий метод. Спостереження – це описовий метод, що полягає в цілеспрямованому й організованому сприйнятті й реєстрації поведінки досліджуваного об’єкта. Головна проблема, що постає при застосуванні методу спостереження, полягає в тім, як забезпечити фіксацію певних класів характеристик, таким чином, щоб протокол спостереження був зрозумілий й іншому дослідникові. Інше принципове питання – це часовий інтервал, який можна вважати достатнім для фіксації одиниць спостереження.

Аналіз документів має велике значення, оскільки за допомогою цього методу можливий аналіз продуктів людської діяльності. Найважливішу роль при вивченні документа грає здатність до розуміння тексту. Проблема розуміння – це особлива проблема психології, але тут вона включається в процес застосування методики, отже, не може не прийматися до уваги. Для подолання „суб'єктивності” при інтерпретації документа дослідником використовують особливий прийом, що одержав назву „контент-аналіз” (аналіз змісту). Контент-аналіз – формалізований метод якісно-кількісного аналізу змісту документів з метою виявлення або виміру різних фактів і тенденцій, відбитих у цих документах. Це особливий спосіб аналізу документа, коли в тексті виділяються спеціальні одиниці, а потім підраховується частота їхньої появи. Контент-аналіз доречно застосовувати тільки в тих випадках, коли дослідник має справу з великим масивом інформації, коли доводиться аналізувати численні тексти. Практично цей метод застосовується в соціальній психології при дослідженнях в області масових комунікацій.

Опитування – метод, який передбачає отримання відповідей досліджуваного на конкретні питання дослідника. Даний метод є досить розповсюдженим у соціально-психологічних дослідженнях. Серед численних видів опитувань у соціальній психології найбільше поширення мають інтерв'ю (усне опитування) й анкети (письмове опитування). Головні методологічні проблеми, які виникають при застосуванні цих методів, полягають у конструюванні опитувальника. На противагу розповсюдженому непрофесійному погляду, що опитування – самий легкий для застосування метод, можна стверджувати, що гарне опитування – це один із самих складних методів соціально-психологічного дослідження.

Специфічним для соціальної психології є метод фокус-групи як специфічний вид групового інтерв’ю. Фокусоване групове глибинне інтерв'ю відносять до числа так званих „гнучких” або „якісних” методів соціологічного дослідження. Основна сфера застосування фокус-групових досліджень - це традиційний маркетинг товарів і послуг, маркетинг некомерційних організацій, пов'язаний в основному з оцінкою ефективності різних соціальних проектів і програм, політичний маркетинг, пов'язаний з вивченням іміджів політичних діячів, організацій і їхніх програм ті документів.

Тестування – метод, під час застосування якого досліджувані виконують певні дії відповідно завданню дослідника. Тести не є специфічним соціально-психологічним методом, вони широко застосовуються в різних областях психології. Експеримент виступає в якості одного з основних методів дослідження в соціальній психології. Експеримент – метод, який передбачає активне втручання дослідника в діяльність досліджуваних з метою створення кращих умов для вивчення конкретних соціально-психологічних явищ і процесів. Полеміка навколо можливостей і обмежень експериментального методу в цій області є однією із самих гострих. Суть методу: довільне введення експериментатором незалежних змінних і контроль за ними, а також за змінами залежних змінних. Загальною є також вимога виділення контрольної й експериментальної груп, щоб результати вимірів можна було порівняти з деяким еталоном. В соціальній психології розрізняють такі основні види експерименту: лабораторний (організований у спеціально створених штучних умовах) і природний (у природних умовах); констатуючий (вивчаються необхідні соціально-психологічні явища) і формуючий (розвиток певних якостей і властивостей у досліджуваний та групи.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 519; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.163.25 (0.062 с.)