Характеристика перепон, що виникають на шляху ефективної взаємодії

Агресія. Вона завдає фізичної, матеріальної чи мораль­ної шкоди іншому, що супроводжується сильними емоцій­ними переживаннями (гнів, досада, злорадство), експре­сивним оформленням (жести погрози, ворожість, нехту­вання, зневага).

Агресія (лат. а^геді — нападати) — індивідуальна чи групова форма деструктивних дій чи поведінки особистості, яка спрямова­на на використання сили, нанесення фізичної або психологічної шкоди людям і суперечить нормам існування у соціумі.

Готовність суб'єкта до агресивної поведінки розгляда­ється як відносно стійка риса особистості — агресивність, неконтрольований вияв якої деструктивно впливає на вза­ємодію.

Упередження. Зазвичай людина не усвідомлює чи не хоче усвідомлювати свого упередженого ставлення до парт­нера і розглядає його як наслідок об'єктивної оцінки кон­кретних фактів або вчинків.

Упередження — установка, що перешкоджає адекватному сприй­манню повідомлення чи дії. Нерідко упередження використовується індивідом для виправдання своїх дій стосовно іншого індивіда. Упере­джена людина може свідомо засуджувати іншу чи негатив­но до неї ставитися.

Обман. У взаємодії він проявляється як намагання приховати правду, переслідуючи корисні наміри.

Обман — свідоме намагання людини створити у партнера хибне,

неправдиве, удаване уявлення про предмет обговорення.

Егоїзм. Часто він є основою деструктивного спілкуван­ня. У міжособистісних взаєминах егоїстична людина вису- пає на передній план свої інтереси, мету взаємодії на шко­ду інтересам співрозмовника.

Егоїзм (франц. ego'isme, від лат.ego— я) — ціннісна орієнтація суб'єкта, яка зумовлює домінування в його взаємодії з іншими особистих інтересів і потреб безвідносно до інтересів партнера по спілкуванню.

Егоїзм не є нейтрально індиферентною особистісною властивістю, він має наступальний, агресивний, мстивий і винахідливий характер. Егоїстичні люди не здатні до конс­труктивної взаємодії, оскільки наділені особистісними ри­сами, котрі перетворюють міжособистісні контакти на дес­труктивні відносини, що супроводжуються принижен­нями, стражданнями, ускладненнями.

18. Керівник та стиль його управління.

Керівник — особа, яка очолює організацію, її структурно відокремлений виробничий або функціональний підрозділ і наділена повноваженнями приймати рішення щодо розпорядження виділеними йому матеріальними, фінансовими, трудовими ресурсами.
Керівникам, до яких зараховують і їх заступників, належить провідна роль в управлінні. Вони здійснюють добір та розстановку кадрів, безпосереднє управління процесом виробництва, організовують працю основного та допоміжного персоналу, координують роботу різних виконавців, Підрозділів, виконують виховні функції.
Керівників класифікують, беручи за основу їх повноваження і коло обов'язків, а також рівень управління. Основні стилі керівництва

8.2. Автократичний стиль управління
Автократичний стиль – це поведінка керівника, який має достатній обсяг влади для нав’язування своєї волі підлеглим.
Основними позитивними характеристиками керівника-автократа є: відданість, ризикованість, оперативність, настирливість тощо.
Негативним у керівника-автократа є: надмірна централізація влади, свідоме обмеження контактів з підлеглими, нетерпімість до заперечень, формальне проведення нарад, перевищення меж законів, часте застосування адміністративних стягнень тощо.

8.3. Демократичний стиль управління
Демократичний стиль – це поведінка керівника, який намагається не нав’язувати свою волю підлеглим, а створює клімат у колективі, де працівники мотивують себе самі до праці через потреби вищого рівня.
Основними позитивними характеристиками керівника-демократа є справедливість, повага до підлеглих, турбота про них, делегування другорядних питань підлеглим, прислуховування до думок підлеглих, доведення вказівок підлеглим у вигляді пропозицій, порад і навіть прохань, інформування колективу про стан справ та перспективи розвитку організації тощо.

8.4. Ліберальний стиль управління
Ліберальний стиль – це поведінка керівника, який надає своїм підлеглим майже повну волю у виборі завдань та контролю за ними.
Основними позитивними характеристиками керівника-ліберала є: ввічливість, добродушність до підлеглих, готовність вислуховувати пропозиції і навіть критику підлеглих тощо.
Негативним у керівника-ліберала є: відсутність ініціативи, очікування вказівок зверху, невпевненість, легкість впливу оточуючих, невимогливість до підлеглих, легко роздає нереальні обіцянки, безконтрольність, якщо вказівка не виконується підлеглим, може виконувати її сам тощо.

19. Сутність та структура конфлікту.

Конфлікт є складним за структурою соціальним явищем, його елементи тісно взаємодіють між собою. До найважливіших із них належать:
1. Сторони, що конфліктують. У соціальному конфлікті беруть участь щонайменше дві сторони (конфліктанти). Крім них, у конфлікті можуть бути задіяні й провокатори, співчуваючі, консультанти, посередники тощо. Соціолог повинен з´ясувати соціальні характеристики сторін (належність до певної страти, соціальна роль, службове становище, вік, стать, освіта — якщо йдеться про індивидів).
2. Зона конфліктної взаємодії. Конфлікт виникає лише за наявності предмета суперечки, який зумовлює зону взаємодії його учасників. Часто його важко розпізнати, конфліктанти іноді й самі нечітко його уявляють. У зв´язку з цим зона конфлікту є дуже рухомою, може розширюватися та звужуватися.
3. Уявлення про ситуацію. Кожний з конфліктантів має власне уявлення про всі обставини, що спровокували та супроводжують конфлікт. А це створює додаткові підстави для непорозумінь.
4. Причини, мотиви. Кількість їх може бути необмеженою. Іноді вони є відкритими, іноді прихованими, усвідомленими або навпаки. Самі вони спонукають до вступу в конфлікт, постаючи як сукупність об´єктивних та суб´єктивних умов, що стимулюють конфліктну активність суб´єктів. Мотиви конфліктів конкретизуються у цілях, переслідуваних їх учасниками.
5. Умови, за яких відбувається конфлікт. З´ясування їх дає змогу розглядати конфлікт не як ізольовану систему, а як реальну соціальну ситуацію. Як правило, вони бувають політичними, економічними, культурними, психологічними тощо.
6. Дії. За конфліктної ситуації дії кожної зі сторін заважають іншій досягти мети й оцінюються як ворожі. Здебільшого вони проявляються в:
— створенні прямих або побічних перешкод для реалізації планів та намірів однієї зі сторін;
— невиконанні іншою стороною своїх обов´язків та зобов´язань;
— загарбанні або утриманні того, що, на думку цієї сторони, належить саме їй;
— нанесенні прямої чи побічної шкоди майну чи репутації;
— фізичному насильстві;
— погрозах та інших діях, що змушують протилежну сторону діяти всупереч своїй волі та обов´язкам;
— діях, що принижують гідність людини, соціальної спільноти.
Конфліктна поведінка має певні принципи, стратегії, тактики. Серед головних принципів визначають концентрацію, координацію сил, нанесення удару по найвразливіших зонах суперника, економію сил та часу тощо. Тактика поведінки у конфліктній ситуації може бути жорсткою, нейтральною, м´якою. У практичній реалізації вона передбачає:
— фізичне насильство, що має своїм наслідком винищення матерільних цінностей, блокування чужої діяльності, наругу над особистістю, а інколи і вбивство;
— психологічне насильство (образи, зневагу, дискримінаційні заходи, негативну оцінку особистості, приниження, брутальність тощо);
— захоплення та утримання об´єкта конфлікту; найчастіше це відбувається тоді, коли сторони борються за матеріальний об´єкт;
— тиск (накази, погрози, шантаж, компромат, ультиматуми);
— демонстраційні дії (публічні висловлювання, скарги, суїцидальні спроби, голодування, пікетування);
— санкціонування — постає як вплив на опонента через збільшення робочого навантаження, зниження зарплати, накладання заборон, невиконання розпоряджень тощо;
— тактика коаліцій — виявляє себе у створенні союзів, розширенні можливостей протидії;
— фіксація власних позицій — передбачає використання фактів, логічних прийомів для підтвердження позиції, містить критику, прохання, переконання, висування пропозицій;
— дружелюбність (коректне спілкування, демонстрацію готовності вирішувати проблему, надання необхідної інформації, допомоги, вибачення, заохочення);
— угоди — передбачає обмін благами, обіцянками, вибаченнями, поступками.
7. Наслідки. Можуть бути як позитивні, так і негативні, що залежить не лише від правомірності домагань, але й від перипетій боротьби.
Отже, для існування конфлікту необхідні конфліктна ситуація, що складається об´єктивно; суб´єкти конфлікту; привід для його розгортання.
Механізм соціального конфлікту (процес його розвитку) містить декілька стадій:
Передконфліктна ситуація. Нерідко вона може бути благополучною, і тоді конфлікт розпочинається несподівано, під впливом зовнішніх чинників. Але найчастіше на цій стадії формуються передумови для конфлікту.
Інцидент. Він є першою сутичкою конфліктантів, зав´язуванням конфлікту. Інколи конфлікт може закінчитися на цій стадії (конфліктанти вирішують свої непорозуміння).
Ескалація. Виявляє себе в тому, що конфлікт реалізується в окремих актах — діях та протидіях конфліктуючих сторін. Може бути безперервною (ступінь напруги у відносинах постійно зростає) та хвилеподібною (періоди напруги змінюються тимчасовим затишшям).
Кульмінація. Вона є крайньою точкою ескалації, коли напруга виражається у вибуховому акті.
Завершення конфлікту. Конфліктанти можуть вийти з конфлікту за допомогою одного зі способів — насильства, примирення, роз´єднання (розриву).
Післяконфліктна ситуація. Йдеться про ситуацію, яка виникає після розв´язання конфлікту. Вона може бути як конструктивною, так і деструктивною, та найчастіше містить елементи обох характеристик одночасно.

20. Особливості та закономірності конфліктної взаємодії.

У процесі взаємодії між її учасниками можуть виникнути часткові суперечності, іноді й антагонізм позицій, що є наслідком розбіжностей їх цінностей, цілей, мотивів. Ускладнення та загострення суперечностей є свідченням міжособистісного конфлікту.

Конфлікт (лат. conflictus— зіткнення) — зіткнення значущих, кон­куруючих, несумісних чи протилежних поглядів, потреб, інтересів і дій індивідів та їх груп.

На психологічному рівні суперечність проявляється в сильних негативних переживаннях учасників щодо ситуа­ції, опонентів і себе. Конфлікт може спричинити зміну системи відносин і цінностей. У конфліктній ситуації лю­ди по-іншому сприймають реальність, вдаються до невлас­тивих їм дій. У конфлікт переростає не будь-яка супереч­ність, а така, в якій сходяться найсуттєвіші потреби, праг­нення, інтереси, цілі людей, соціальний статус, престиж особистості.

Соціальна психологія зосереджується на таких аспек­тах, як усвідомлення конфлікту її учасниками; виокрем­лення соціально-психологічних складових, котрі зумов­люють внутрішню позицію конфлікту — сукупність моти­вів, інтересів, цінностей, що спонукують індивіда, групу до участі в розв'язанні суперечностей; з'ясування причин і стадій формування суб'єктивного образу конфліктної си­туації та ін. Соціальна та індивідуальна значущість між- особистісного конфлікту може бути неспівмірною. За одних умов конфлікт виникає як результат відмінності базових цінностей, моральних якостей, особливостей світосприй­няття індивідів, за інших — навіть через дріб'язкові при­чини. У міжособистісному конфлікті послаблюється здат­ність його учасників до саморегуляції, свідомого самокон­тролю, знижується стійкість до стресів і фрустрації, не рідкісними є афективні дії. Бувають ситуації, коли саме конфлікти допомагають розв'язати злободенні проблеми. Отже, конфлікти створюють напружені взаємини між людьми, переключають їхню увагу з безпосередніх проб­лем на «з'ясування стосунків», важко позначаються на їх нервово-психічному стані. Водночас вони можуть мати і творчу силу, якщо їх подолання поліпшує взаємини, сприяє взаєморозумінню між людьми. Позитивна роль конфліктної взаємодії полягає у зростанні самосвідомості її учасників, особливо якщо конфлікт виникає з приводу соціально значущої мети. Часто конфлікт формує та ут­верджує цінності, єднає однодумців, є запобіжним клапа­ном безпечного, конструктивного вивільнення емоцій. То­му до нього не слід ставитися однозначно, а в процесі його аналізу враховувати як соціальну природу, так і психоло­гічні наслідки.