Дайте характеристику психологічній періодизації людського життя.

Дайте характеристику психологічній періодизації людського життя.

Вік - якісно своєрідний період фізичного, психологічного чи поведінкового розвитку, що характеризується притаманними тільки йому особливостями.

Періодизація - поділ життєвого циклу на окремі періоди або вікові етапи.

Існує безліч спроб періодизації психічного розвитку. Л.С. Виготський виділив три групи періодизації, запропонованих як зарубіжними, так і вітчизняними психологами на початку і у першій половині XX ст.

1. Період дитинства

2. Період зрілості

3. Літній вік

1. Період дитинства. Для всього періоду дитинства характерні постійний розвиток і зростання. На хід розвитку дитини впливають різноманітні внутрішні (ендогенні) і зовнішні (екзогенні) чинники.

Період новонародженості характеризується незакінченістю розвитку всіх органів немовляти, які мало пристосовані до факторів навколишнього середовища. Тривалість цього періоду визначається часом адаптації організму новонародженого до нових умов існування і становить приблизно 10 днів.

Період грудного віку Дошкільний вік Шкільний вік умовно ділять на молодший, середній і старший.

Підлітковий вік. Юнацький вік.

Період зрілості

Поняття «зрілий вік» застосовується для характеристики життя людей у ​​віці від 21 року до 59-60 років у чоловіків і від 20 до 54-55 років у жінок. У свою чергу, він поділяється на два періоди: 1-й період - від 21 року до 35 років у чоловіків і від 20 до 35 років у жінок. Цей період коротко можна охарактеризувати як період відносної постійності і стійкості функцій організму на максимально високому рівні його розвитку. Другий період - від 36 до 59-60 років у чоловіків і від 36 до 54-55 років у жінок.

Літній вік

Цей вік охоплює періоди життя жінки від 55 до 75 років, а чоловіки - від 60 до 75 років. В цілому він характеризується наростанням ознак старіння і прискоренням самого процесу

Літній, або пенсійний вік з точки зору психічних переживань можна вважати вирішальним. Якщо людина зуміє знайти насолоду в своїх онуках, власних заняттях городом, дачею, риболовлею, облаштуванням будинку, якщо він використовує, нарешті, постійно випускаємо раніше можливості у своєму творчому розвитку, походах в музеї, на виставки, в театри та ін., То достатньо легко і безболісно перейде на новий режим свого життя. В іншому випадку цей перехід стає вкрай болісним і для самої людини, і для його оточуючих і близьких.

 

 

3. Фактори розвитку – система факторів, які визначають психічний і поведінковий розвиток дитини, це сукупність методів і засобів навчання, організація і зміст навчання, рівень педагогічної підготовленості вчителів. Фактори розвитку можуть сприяти або перешкоджати йому, прискоряти або навпаки, сповільнювати процес розвитку дитини.

Біологічна основа як фактор розвитку психіки, її складові компоненти

На основі взаємозв'язку психічного розвитку людини зі зрос­танням і дозріванням її організму розгортається дія першого фактору становлення особистості - біологічної основи.

Даний фактор включає в себе:

• спадковість (якості, передані індивіду від батьків через ге­нотип),

• природжені ознаки

• результати дозрівання нервової системи

Соціальне середовище як умова та джерело психічного розвитку особистості

Суспільне оточення, в якому народжується індивід, і специфіку якого поступово засвоює, впливає на його розвиток своєрідними, історично закріпленими шляхами. Вироблені духовні надбання попередніх поколінь передаються нащадкам не через хромосомний апарат, а через спілкування дітей із старшим поколінням. Вони втілюються в знаряддях праці, у мові, витворах науки, техніки й мистецтва, у звичаях, нормах суспільної поведінки.

Соціальне середовище, що впливає на дитину, - це передусім люди, їх взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності.

З розвитком дитини зміню­ються конкретні умови її життя, стає доступним те, що раніше не було таким. Соціальне середовище дитини не тільки розширюється територіально, а й збагачується своїм змістом. Спочатку колом взаємин для дитини є сім'я, близькі люди, які доглядають за нею. Пізніше в життя дитини входять вихователі й діти з дитячого садочка. Згодом основним середовищем стає школа, колектив педагогів і товаришів, шкільні й позашкільні малі групи, широке суспільне оточення. Впливи суспільного оточення здійснюються засобами радіомовлення, телебачення, кіно, газет, Інтернету та інших джерел інформації.

Активність особистості як детермінанта розвитку психіки

Особистість, що формується, не є пасивним продуктом взаємодії біологічного та соціального факторів. Взаємодія цих факторів реалізується через активність дитини.

На різних стадіях розвитку дитини її активність виявляється на таких рівнях

а) репродуктивний (копіювання дій дорослого в словах, іграх, манері),

б) виконавчий (виконання дитиною поставлених дорослим завдань),

 

 

Фактори розвитку – система факторів, які визначають психічний і поведінковий розвиток дитини, це сукупність методів і засобів навчання, організація і зміст навчання, рівень педагогічної підготовленості вчителів. Фактори розвитку можуть сприяти або перешкоджати йому, прискорювати або навпаки, сповільнювати процес розвитку дитини. Виокремлюються такі фактори психічного розвитку, як біологічний, соціальний та активність самої особистості. o Біологічний фактор психічного розвитку людини формується і вступає в дію ще до народження дитини, тому вважається осно­вою, підґрунтям для розгортання психічного розвитку. Даний фактор включає в себе: • спадковість (якості, передані індивіду від батьків через ге­нотип), • природжені ознаки (особливості внутрішньоутробного роз­витку дитини та процесу її народження), • результати дозрівання нервової системи (зростання та формування зв'язків аксонів та дендритів, мієлінізація не­йронів). Спадковість характеризується генетичним планом (генотипом), який людина набуває від батьків і предків. Він проявляється у фізичному, поведінковому, інтелектуальному аспекті, а також в аномаліях розвитку. До біологічного фактору відносять також вроджені особливості (рівень здоров'я мозку та інших органів, систем організму, їх зовнішніх характеристик). Вони здобуваються в процесі внутрішньоутробного розвитку, під час пологів і в перші години життя дитини. Вони, також як і спадковість, мають клітинну основу. o Соціальне середовище. Соціальне середовище, що впливає на дитину, - це передусім люди, їх взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності. Спочатку колом взаємин для дитини є сім'я, близькі люди. Пізніше в життя дитини входять вихователі й діти з дитячого садочка. Згодом основним середовищем стає школа, колектив педагогів і товаришів, шкільні й позашкільні малі групи, широке суспільне оточення. Впливи суспільного оточення здійснюються засобами радіомовлення, телебачення, кіно, газет, Інтернету та інших джерел інформації. Залежно від ступеню контакту з індивідом соціальне середовище поділяється на мікросоціум (сім'я, друзі, педагоги - близьке оточення дитини) та макросоціум (країна з її суспільними та економічними особливостями, менталітетом, цінностями та регіон, місто чи село, де проживає дитина тощо). Велику роль відіграють соціальні інститути, найважливішим з яких є сім'я. Активність особистості. Особистість, не є пасивним продуктом взаємодії біологічного та соціального факторів. Взаємодія цих факторів реалізується через активність дитини. Засобом активності дитини, що виявляється в діяльності, відбувається двостороння взаємодія підростаючої особистості з соціумом. На різних стадіях розвитку дитини її активність виявляється на таких рівнях (за Г.О. Люблінською): а) репродуктивний (копіювання дій дорослого в словах, іграх, манері поведінки), б) виконавчий (виконання дитиною поставлених дорослим завдань в) самостійний (самостійна постановка завдань, пошуки). 4. Дайте визначення поняттям стабільні та кризові періоди в розвитку людини. Визначте основні характеристики кризових періодів. Стабільний період – під час яких не відбувається ніяких фундаментальних різких зрушень у психіці людини. За Л. Виготським, стабільний період характеризується плавним перебігом процесу розвитку, без різких зрушень і змін в особистості дитини. Непомітні, мінімальні зміни, які відбуваються протягом тривалого часу, непомітні для оточуючих. Вони поступово накопичуються і в кінці періоду дають якісний стрибок у розвитку: з’являються вікові новоутворення. Той шлях, який пройшла дитина у своєму розвитку протягом того чи іншого періоду, можна оцінити, порівнявши початок і кінець стабільного періоду. Кризові періоди - періоди різких, стрибкоподібних змін, пов’язаних з відмиранням старих та появою нових психічних рис. Загальна ознака критичного (кризового) періоду – це наростання труднощів спілкування дорослого з дитиною, що є симптомом того, що дитина вже має потребу в нових відносинах з ним. Криза(грец. krisis – рішення, перелом) – нормативний нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов'язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості та виявляється в цілісних психічних і особистісних змінах.

Основними характеристиками кризових періодів, за Виготським, можна назвати:

· наявність різких змін у короткі відрізки часу;

· невиразність меж кризи, тобто трудність визначення моментів її початку і закінчення;

· конфлікти з оточуючими людьми;

· наявність руйнування у розвитку: «на перший план висуваються процеси відмирання і згортання, розпаду і розкладання того, що утворювалося на попередній стадії». У вітчизняній психології існують дві принципові позиції у розумінні критичних періодів.

Характеристика основних криз і їх специфіка
У психологічній літературі, дякуючи працям Л..С. Виготського та його послідовників, ґрунтовно описані кризи дитинства (1, 3, 7, 13, 17 років). Як показують дослідження і практичний досвід, найболючішими є криза трьох років і підліткова криза, важливою є криза семи років, оскільки вона тісно зв'язана з психологічною готовністю дитини до навчання у школі.

 

 

5. У провідній діяльності виникають і диференціюються інші, нові види діяльності; формуються або перебудовуються психічні процеси (мислення, сприймання, пам'ять тощо). Від неї залежать основні психологічні зміни особистості дитини на певному віковому етапі. Тому провідним видом діяльності для кожного віку є не той, яким найбільше займається дитина, а той, який обумовлює основні, найважливіші зміни в її психіці. Провідна діяльність - діяльність, яка на певному віковому етапі обумовлює основні, найважливіші зміни у психіці дитини.

Провідна діяльність – діяльність дитини, яку вона здійснює в межах соціальної ситуації розвитку. Виконання її визначатиме появу і розвиток у суб’єкта основних психологічних новоутворень на певному щаблі розвитку в онтогенезі.На кожному етапі психічного розвитку формується особлива соціальна ситуація розвитку, яка, у свою чергу, сприяє тому, що проявляється відповідна провідна діяльність. Це і є ознакою переходу на більш високий рівень психіки.

Провідна діяльність здатна визначити виникнення нового етапу розвитку, виступаючи базовим критерієм при його діагностиці. Вона проявляється не відразу, а повинна пройти формування в рамках соціальної ситуації. Більше того, нова діяльність не скасовуватиме попередній тип.

Отже, провідна діяльність є чинником, який обумовлює прояв основних змін та новоутворень у психічному рівні розвитку на певних етапах онтогенезу.

Провідна діяльність має такі ознаки:

1) у її формі виникають і диференціюються інші, нові види діяльності;

2) у ній формуються, або перебудовуються окремі психічні процеси;

3) від неї залежать основні психологічні зміни особистості дитини в певний період часу

1. Періодизація психічного розвитку за Д. Б. Ельконіну

Вікові періоди	Провідна діяльність
Немовля (0-1 рік)	Спілкування з дорослим
Раннє дитинство 1-3 роки	Предметна діяльність
Дошкільний вік 3-6-7	Гра
Молодший шкільний вік 6-7 – 10-11	Навчальна діяльність
Підлітковий вік 10-11-13-14	Спілкування з однолітками
Ранній юнацький вік 13-14-16-17	Навчально професійна діяльність

Д. І. Фельдштейн продовжив розробку проблеми провідної діяльності. Він вважає, що є дві сторони існування діяльності (два основні моменти діяльності (Л.С.Виготський), дві лінії розвитку діяльності (О. М. Леонтьєв):

1) предметна (практична і пізнавальна) діяльність, у процесі якої дитина засвоює знання;

2) діяльність, спрямована на засвоєння мотивів і норм відносин між людьми, в процесі якої людина віддає частинку свого "Я".

Ці сторони діяльності формують різні новоутворення. Так, діяльність системи "дитина – суспільний предмет" формує інтелектуальну активність людини та дає орієнтацію в предметному світі. Діяльність системи "дитина – суспільний дорослий" спрямована на розвиток мотиваційної сфери особистості, на формування її соціальної активності.

 

 

Недорозвиненість мовлення

Неправильна вимова звуків або слів є основними ознаками не­дорозвиненості мовлення.

Розв'язання: дитина має читати вголос разом з батьками вдома, вчити і розповідати вірші, складати та розповідати оповідання. Батькам слід більше уваги приділяти живому спілкуванню з дитиною: ставити їй запитання, заохочувати до того, щоб дитина із задоволенням розповідала про шкільне життя, події, що сталися у школі, ділилася враженнями тощо.

Хронічна неуспішність

Невпевненість у собі, підвищена тривожність, дезорганізація навчальної діяльності, погане засвоєння навчальної програми, її не­гативні результати є ознаками хронічної неуспішності.

Розв'язання: батькам не слід постійно демонструвати незадоволеність тим, що дитина не справляється, чогось не вміє. Доцільно більше хвалити дитину, вказувати навіть на її незначні досягнення.

Відхід від діяльності

Те, що на уроках дитина не чує запитань учителя, не виконує його завдань, є ознаками занурення у себе, свій внутрішній світ.

Розв’язання: батьки, вчителі та інші дорослі мають приділяти дитині більше уваги, дарувати їй любов і турботу.

Слід зазначити, що з цією причиною дезадаптації найчастіше стикаються діти з неблагополучних сімей.

Вербалізм

Причиною вербалізму є різниця між швидкостями перебігу психічних процесів, зокрема швидкість процесу мовлення більша, ніж процесу мислення.

Ознаками вербалізму є високий рівень розвитку мовлення, але при цьому затримка мислення (зокрема, образного). Так, дитина може давати чіткі відповіді на запитання вчителя, однак не здатна розв'язувати завдання шкільної програми.

Зазвичай така дитина має високу самооцінку, пов’язану із завищенням оцінки здібностей дитини з боку дорослих.

Розв’язання: дорослим необхідно адекватно оцінювати здібності дитини. У неуспіхах дитини вони не мають звинувачувати вчителя. Крім того, батькам не слід завищувати вимоги до дитини, примушувати більше займатися навчанням, виявляти незадоволення дитиною тощо.

Більше уваги потрібно приділяти розвитку образного мислення: малювати, конструювати, ліпити, робити аплікації, складати мозаїки. Батькам варто притримувати мовленнєвий потік і стимулювати продуктивну діяльність дитини.

Лінощі

Знижена потреба пізнавальних мотивів, мотивація уникнення невдач, невпевненість в успіху, відмова від дії та діяльності, страх перед поганою оцінкою, страх не отримати похвалу — все це ознаки лінощів.

У лінивої дитини спостерігається загальна затримка темпу діяльності, пов'язана з особливостями темпераменту, висока тривога, дезорганізація діяльності. Часто така дитина відчуває власну непотрібність і невпевненість у собі.

Розв'язання: батькам не слід підганяти таку дитину, дратуватися і виявляти незадоволеність щодо повільного виконання нею певної діяльності. Доцільно виявляти витримку, толерантність, частіше підбадьорювати дитину і хвалити її за досягнуті успіхи.

Недорозвиненість дрібної моторики рук

Недорозвиненість дрібної моторики рук часто проявляється у нездатності дитини оволодіти основами каліграфічного письма.

Розв'язання: батькам варто розвивати дрібні м’язи дитини в різних видах діяльності. Зокрема можна проводити пальчикову гімнастику, ліпити з пластиліну тощо.

Дайте характеристику психологічній періодизації людського життя.

Вік - якісно своєрідний період фізичного, психологічного чи поведінкового розвитку, що характеризується притаманними тільки йому особливостями.

Періодизація - поділ життєвого циклу на окремі періоди або вікові етапи.

Існує безліч спроб періодизації психічного розвитку. Л.С. Виготський виділив три групи періодизації, запропонованих як зарубіжними, так і вітчизняними психологами на початку і у першій половині XX ст.

1. Період дитинства

2. Період зрілості

3. Літній вік

1. Період дитинства. Для всього періоду дитинства характерні постійний розвиток і зростання. На хід розвитку дитини впливають різноманітні внутрішні (ендогенні) і зовнішні (екзогенні) чинники.

Період новонародженості характеризується незакінченістю розвитку всіх органів немовляти, які мало пристосовані до факторів навколишнього середовища. Тривалість цього періоду визначається часом адаптації організму новонародженого до нових умов існування і становить приблизно 10 днів.

Період грудного віку Дошкільний вік Шкільний вік умовно ділять на молодший, середній і старший.

Підлітковий вік. Юнацький вік.

Період зрілості

Поняття «зрілий вік» застосовується для характеристики життя людей у ​​віці від 21 року до 59-60 років у чоловіків і від 20 до 54-55 років у жінок. У свою чергу, він поділяється на два періоди: 1-й період - від 21 року до 35 років у чоловіків і від 20 до 35 років у жінок. Цей період коротко можна охарактеризувати як період відносної постійності і стійкості функцій організму на максимально високому рівні його розвитку. Другий період - від 36 до 59-60 років у чоловіків і від 36 до 54-55 років у жінок.

Літній вік

Цей вік охоплює періоди життя жінки від 55 до 75 років, а чоловіки - від 60 до 75 років. В цілому він характеризується наростанням ознак старіння і прискоренням самого процесу

Літній, або пенсійний вік з точки зору психічних переживань можна вважати вирішальним. Якщо людина зуміє знайти насолоду в своїх онуках, власних заняттях городом, дачею, риболовлею, облаштуванням будинку, якщо він використовує, нарешті, постійно випускаємо раніше можливості у своєму творчому розвитку, походах в музеї, на виставки, в театри та ін., То достатньо легко і безболісно перейде на новий режим свого життя. В іншому випадку цей перехід стає вкрай болісним і для самої людини, і для його оточуючих і близьких.

 

 

3. Фактори розвитку – система факторів, які визначають психічний і поведінковий розвиток дитини, це сукупність методів і засобів навчання, організація і зміст навчання, рівень педагогічної підготовленості вчителів. Фактори розвитку можуть сприяти або перешкоджати йому, прискоряти або навпаки, сповільнювати процес розвитку дитини.

Біологічна основа як фактор розвитку психіки, її складові компоненти

На основі взаємозв'язку психічного розвитку людини зі зрос­танням і дозріванням її організму розгортається дія першого фактору становлення особистості - біологічної основи.

Даний фактор включає в себе:

• спадковість (якості, передані індивіду від батьків через ге­нотип),

• природжені ознаки

• результати дозрівання нервової системи

Соціальне середовище як умова та джерело психічного розвитку особистості

Суспільне оточення, в якому народжується індивід, і специфіку якого поступово засвоює, впливає на його розвиток своєрідними, історично закріпленими шляхами. Вироблені духовні надбання попередніх поколінь передаються нащадкам не через хромосомний апарат, а через спілкування дітей із старшим поколінням. Вони втілюються в знаряддях праці, у мові, витворах науки, техніки й мистецтва, у звичаях, нормах суспільної поведінки.

Соціальне середовище, що впливає на дитину, - це передусім люди, їх взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності.

З розвитком дитини зміню­ються конкретні умови її життя, стає доступним те, що раніше не було таким. Соціальне середовище дитини не тільки розширюється територіально, а й збагачується своїм змістом. Спочатку колом взаємин для дитини є сім'я, близькі люди, які доглядають за нею. Пізніше в життя дитини входять вихователі й діти з дитячого садочка. Згодом основним середовищем стає школа, колектив педагогів і товаришів, шкільні й позашкільні малі групи, широке суспільне оточення. Впливи суспільного оточення здійснюються засобами радіомовлення, телебачення, кіно, газет, Інтернету та інших джерел інформації.

Активність особистості як детермінанта розвитку психіки

Особистість, що формується, не є пасивним продуктом взаємодії біологічного та соціального факторів. Взаємодія цих факторів реалізується через активність дитини.

На різних стадіях розвитку дитини її активність виявляється на таких рівнях

а) репродуктивний (копіювання дій дорослого в словах, іграх, манері),

б) виконавчий (виконання дитиною поставлених дорослим завдань),

 

 

Фактори розвитку – система факторів, які визначають психічний і поведінковий розвиток дитини, це сукупність методів і засобів навчання, організація і зміст навчання, рівень педагогічної підготовленості вчителів. Фактори розвитку можуть сприяти або перешкоджати йому, прискорювати або навпаки, сповільнювати процес розвитку дитини. Виокремлюються такі фактори психічного розвитку, як біологічний, соціальний та активність самої особистості. o Біологічний фактор психічного розвитку людини формується і вступає в дію ще до народження дитини, тому вважається осно­вою, підґрунтям для розгортання психічного розвитку. Даний фактор включає в себе: • спадковість (якості, передані індивіду від батьків через ге­нотип), • природжені ознаки (особливості внутрішньоутробного роз­витку дитини та процесу її народження), • результати дозрівання нервової системи (зростання та формування зв'язків аксонів та дендритів, мієлінізація не­йронів). Спадковість характеризується генетичним планом (генотипом), який людина набуває від батьків і предків. Він проявляється у фізичному, поведінковому, інтелектуальному аспекті, а також в аномаліях розвитку. До біологічного фактору відносять також вроджені особливості (рівень здоров'я мозку та інших органів, систем організму, їх зовнішніх характеристик). Вони здобуваються в процесі внутрішньоутробного розвитку, під час пологів і в перші години життя дитини. Вони, також як і спадковість, мають клітинну основу. o Соціальне середовище. Соціальне середовище, що впливає на дитину, - це передусім люди, їх взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності. Спочатку колом взаємин для дитини є сім'я, близькі люди. Пізніше в життя дитини входять вихователі й діти з дитячого садочка. Згодом основним середовищем стає школа, колектив педагогів і товаришів, шкільні й позашкільні малі групи, широке суспільне оточення. Впливи суспільного оточення здійснюються засобами радіомовлення, телебачення, кіно, газет, Інтернету та інших джерел інформації. Залежно від ступеню контакту з індивідом соціальне середовище поділяється на мікросоціум (сім'я, друзі, педагоги - близьке оточення дитини) та макросоціум (країна з її суспільними та економічними особливостями, менталітетом, цінностями та регіон, місто чи село, де проживає дитина тощо). Велику роль відіграють соціальні інститути, найважливішим з яких є сім'я. Активність особистості. Особистість, не є пасивним продуктом взаємодії біологічного та соціального факторів. Взаємодія цих факторів реалізується через активність дитини. Засобом активності дитини, що виявляється в діяльності, відбувається двостороння взаємодія підростаючої особистості з соціумом. На різних стадіях розвитку дитини її активність виявляється на таких рівнях (за Г.О. Люблінською): а) репродуктивний (копіювання дій дорослого в словах, іграх, манері поведінки), б) виконавчий (виконання дитиною поставлених дорослим завдань в) самостійний (самостійна постановка завдань, пошуки). 4. Дайте визначення поняттям стабільні та кризові періоди в розвитку людини. Визначте основні характеристики кризових періодів. Стабільний період – під час яких не відбувається ніяких фундаментальних різких зрушень у психіці людини. За Л. Виготським, стабільний період характеризується плавним перебігом процесу розвитку, без різких зрушень і змін в особистості дитини. Непомітні, мінімальні зміни, які відбуваються протягом тривалого часу, непомітні для оточуючих. Вони поступово накопичуються і в кінці періоду дають якісний стрибок у розвитку: з’являються вікові новоутворення. Той шлях, який пройшла дитина у своєму розвитку протягом того чи іншого періоду, можна оцінити, порівнявши початок і кінець стабільного періоду. Кризові періоди - періоди різких, стрибкоподібних змін, пов’язаних з відмиранням старих та появою нових психічних рис. Загальна ознака критичного (кризового) періоду – це наростання труднощів спілкування дорослого з дитиною, що є симптомом того, що дитина вже має потребу в нових відносинах з ним. Криза(грец. krisis – рішення, перелом) – нормативний нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов'язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості та виявляється в цілісних психічних і особистісних змінах.

Основними характеристиками кризових періодів, за Виготським, можна назвати:

· наявність різких змін у короткі відрізки часу;

· невиразність меж кризи, тобто трудність визначення моментів її початку і закінчення;

· конфлікти з оточуючими людьми;

· наявність руйнування у розвитку: «на перший план висуваються процеси відмирання і згортання, розпаду і розкладання того, що утворювалося на попередній стадії». У вітчизняній психології існують дві принципові позиції у розумінні критичних періодів.

Характеристика основних криз і їх специфіка
У психологічній літературі, дякуючи працям Л..С. Виготського та його послідовників, ґрунтовно описані кризи дитинства (1, 3, 7, 13, 17 років). Як показують дослідження і практичний досвід, найболючішими є криза трьох років і підліткова криза, важливою є криза семи років, оскільки вона тісно зв'язана з психологічною готовністю дитини до навчання у школі.

 

 

5. У провідній діяльності виникають і диференціюються інші, нові види діяльності; формуються або перебудовуються психічні процеси (мислення, сприймання, пам'ять тощо). Від неї залежать основні психологічні зміни особистості дитини на певному віковому етапі. Тому провідним видом діяльності для кожного віку є не той, яким найбільше займається дитина, а той, який обумовлює основні, найважливіші зміни в її психіці. Провідна діяльність - діяльність, яка на певному віковому етапі обумовлює основні, найважливіші зміни у психіці дитини.

Провідна діяльність – діяльність дитини, яку вона здійснює в межах соціальної ситуації розвитку. Виконання її визначатиме появу і розвиток у суб’єкта основних психологічних новоутворень на певному щаблі розвитку в онтогенезі.На кожному етапі психічного розвитку формується особлива соціальна ситуація розвитку, яка, у свою чергу, сприяє тому, що проявляється відповідна провідна діяльність. Це і є ознакою переходу на більш високий рівень психіки.

Провідна діяльність здатна визначити виникнення нового етапу розвитку, виступаючи базовим критерієм при його діагностиці. Вона проявляється не відразу, а повинна пройти формування в рамках соціальної ситуації. Більше того, нова діяльність не скасовуватиме попередній тип.

Отже, провідна діяльність є чинником, який обумовлює прояв основних змін та новоутворень у психічному рівні розвитку на певних етапах онтогенезу.

Провідна діяльність має такі ознаки:

1) у її формі виникають і диференціюються інші, нові види діяльності;

2) у ній формуються, або перебудовуються окремі психічні процеси;

3) від неї залежать основні психологічні зміни особистості дитини в певний період часу

1. Періодизація психічного розвитку за Д. Б. Ельконіну

Вікові періоди	Провідна діяльність
Немовля (0-1 рік)	Спілкування з дорослим
Раннє дитинство 1-3 роки	Предметна діяльність
Дошкільний вік 3-6-7	Гра
Молодший шкільний вік 6-7 – 10-11	Навчальна діяльність
Підлітковий вік 10-11-13-14	Спілкування з однолітками
Ранній юнацький вік 13-14-16-17	Навчально професійна діяльність

Д. І. Фельдштейн продовжив розробку проблеми провідної діяльності. Він вважає, що є дві сторони існування діяльності (два основні моменти діяльності (Л.С.Виготський), дві лінії розвитку діяльності (О. М. Леонтьєв):

1) предметна (практична і пізнавальна) діяльність, у процесі якої дитина засвоює знання;

2) діяльність, спрямована на засвоєння мотивів і норм відносин між людьми, в процесі якої людина віддає частинку свого "Я".

Ці сторони діяльності формують різні новоутворення. Так, діяльність системи "дитина – суспільний предмет" формує інтелектуальну активність людини та дає орієнтацію в предметному світі. Діяльність системи "дитина – суспільний дорослий" спрямована на розвиток мотиваційної сфери особистості, на формування її соціальної активності.