Розкрийте особливості особистісного та пізнавального розвитку першокласників-шестирічок.

Проблема навчання шестирічок ставить перед вчителями багато питань. В першу чергу - це знання психологічних особливостей дітей цього віку.

Дослідження видатних вчених, таких як Мухіна B.C., Головань Н.О. та ін., досвід роботи педагогів показують, що шість років - найбільш сприятливий період для початку навчання в школі. Вони називають цей вік віком пам’яті. Саме в цьому віці інтенсивно розвивається довільна, керована вольовим компонентом, пам’ять.

У дітей шестирічного віку переважає мимовільна увага. До шести років її стійкість поступово зростає, але працювати над чимось діти можуть не більше 10-15 хв. Проте, якщо робота цікава, зрозуміла їм, проходить з використанням цікавих завдань, наочності, то шестирічки можуть виконувати її довше. Якщо ж діяльність нецікава, дитина буде постійно відволікатись. Незрілість уваги шестирічок психологи пояснюють недостатньою сформованістю емоційно - вольової сфери.

Характеризуючи мислення шестирічних, вчені вказують на те, що в цьому віці дитина дуже допитлива. Вона постійно про щось запитує, хоче знати все без виключення. В шестирічному віці основним видом мислення є образне мислення.

В шість років у дітей інтенсивно розвивається уява. Найбільше вона проявляється в образотворчому мистецтві, зокрема в малюванні, в умінні вигадувати цікаві історії.

Шестирічний вік - це період, коли інтенсивно поповнюється словниковий запас дитини. Дослідники вважають, що зростання словникового запасу дітей залежить в першу чергу від умов життя, від оточення, в якому вони перебувають. Шестирічна дитина для спілкування використовує від 3000 до 7000 слів, її словник складається з іменників, прикметників, дієслів, займенників, числівників та сполучних слів. Дитина може розповісти про те, що вона почула, побачила.

Шестирічна дитина вже є особистістю, тому що вона здатна відповідати за свої вчинки, свою поведінку. Вона знає норми та правила поведінки, яких має дотримуватись людина в повсякденному житті. Але часто дитині легше оцінити інших дітей, ніж саму себе.

Шестирічки емоційні. Вони легко піддаються емоціям і можуть заздрити, вступати в суперництво тощо. Заздрість може виникнути під час розподілу ролей у грі, коли комусь з дітей приділяється більше уваги. В шестирічному віці дитина знає, які почуття гідні, а які ні. Саме тому шестирічки часто виявляють любов, ніжність, доброту і приховують ревнощі, заздрість.

Коли шестирічна дитина приходить до школи, відбувається перехід від умов гри до нових умов - умов навчальної діяльності. Це є переломним моментом в її житті. Змінюються місце дитини в системі соціальних відносин, взаємовідносини з однолітками.

 

Охарактеризуйте особливості першокласників з особистісною та інтелектуальною неготовністю до школи.

На жаль, сформованість недостатньою мірою якого-небудь із компонентів психологічної готовності дитини до навчання досить часто виявляється вже після вступу дитини до школи. Багато хто з педагогів схильні вважати, що в процесі навчання легше розвивати інтелектуальні механізми дитини, ніж особистісні. Із цим можна погодитись, тому що через особистісну неготовність дитини до шкільного навчання (внутрішня позиція школяра, довільність поведінки, комунікативні навички, ставлення до вчителя та до себе) перед учителем постає складний комплекс проблем.
Учні з особистісною неготовністю до навчання виявляють на уроці дитячу безпосередність: відповідають одночасно, не піднімають рук і перебивають одне одного, розповідають учителеві свої міркування та почуття — замість того, щоб відповідати на поставлене запитання. Наприклад, коли на уроці математики вчитель читає умову задачі: «Діти поїхали по гриби. Маринка знайшла 4 гриби, а Миколка на 2 гриби більше. Скільки всього грибів знайшли діти?»,— шестирічні першокласники, тільки-но дослухавши, повідомляють: «А ми також їздили по гриби!»; «А ми білих не знайшли!» Крім цього, такі діти зазвичай беруться до роботи тільки після безпосереднього звертання до них учителя, а в інший час відволікаються, не стежать за тим, що відбувається в класі, порушують дисципліну тощо. Усе це заважає навчальній роботі як самих дітей з особистісною неготовністю до навчання, так і решті учнів класу. Зазвичай такі діти мають завищену самооцінку, тому дуже ображаються на будь-які зауваження: якщо вчитель або батьки висловлюють невдоволення їхньою поведінкою та навчальними невдачами, діти скаржаться на те, що уроки нецікаві, школа погана або вчитель суворий. Низька продуктивність навчальної діяльності, прогалини в знаннях, відсутність інтересу до отримання нових знань — це ще не всі наслідки особистісної неготовності дитини до навчання.
Інтелектуальна неготовність дитини до навчання безпосередньо спричиняє неуспішність її навчальних дій, неможливість зрозуміти та виконати всі вимоги вчителя і, як наслідок,— низькі оцінки. Це, у свою чергу, негативно позначається на мотивації до навчання: те, що не вдається зробити одразу, дитина робити не хоче.

 

 

Охарактеризуйте особливості першокласників з окремими особистісними проблемами у розвитку.

Особистісні проблеми:

- дитячі страхи;

- недостатня розвиненість уваги;

- недорозвиненість мовлення;

- хронічна неуспішність;

- відхід від діяльності;

- негативістська демонстративність;

- вербалізм;

- лінощі;

- недорозвиненість дрібної моторики рук тощо.

Дитячі страхи

Дитина, яка опиняється у незнайомому для неї середовищі, має чимало страхів, зокрема таких, як:

невпевненість у собі;

сумніви у своїх знаннях;

страх бути неправим;

страх не отримати похвалу;

страх розлуки з батьками;

страх нового колективу, вчителя;

страх отримати погану оцінку тощо.

Розв’язання: батькам не слід виявляти стурбованість перед дитиною, оскільки стан батьків їй передається. Також батьки мають висувати до дитини вимоги, адекватні її можливостям. Не варто проявляти гіперопіку і занадто контролювати дитину.

Недостатня розвиненість уваги

Несконцентрованість під час уроку, відволікання, бешкетування та інші прояви недостатньої розвиненості уваги є однією з найпоширеніших причин дезадаптації.

Розв'язання: працювати над поліпшенням уваги дитини слід і в школі, і вдома, зокрема:

батькам удома слід якомога більше гратися з дитиною в ігри, які їй подобаються, складати мозаїку, конструктор, збирати дрібні предмети — намистинки, камінчики тощо.

Для розвитку уваги можна запропонувати дитині виконати такі вправи:

читати казку чи оповідання і одночасно рахувати цокання годинника, стукіт олівця по столу тощо;

пошукати відмінності на двох картинках, які, на перший погляд, ідентичні;

знаходити і викреслювати певні букви у друкованому тексті;

у друкованому тексті деякі букви, наприклад, А чи С, викреслювати, а деякі, приміром, К чи О, —підкреслювати;

запам’ятати розміщення предметів, запропонованих для роз­гляду на декілька секунд.

Недорозвиненість мовлення

Неправильна вимова звуків або слів є основними ознаками не­дорозвиненості мовлення.

Розв'язання: дитина має читати вголос разом з батьками вдома, вчити і розповідати вірші, складати та розповідати оповідання. Батькам слід більше уваги приділяти живому спілкуванню з дитиною: ставити їй запитання, заохочувати до того, щоб дитина із задоволенням розповідала про шкільне життя, події, що сталися у школі, ділилася враженнями тощо.

Хронічна неуспішність

Невпевненість у собі, підвищена тривожність, дезорганізація навчальної діяльності, погане засвоєння навчальної програми, її не­гативні результати є ознаками хронічної неуспішності.

Розв'язання: батькам не слід постійно демонструвати незадоволеність тим, що дитина не справляється, чогось не вміє. Доцільно більше хвалити дитину, вказувати навіть на її незначні досягнення.

Відхід від діяльності

Те, що на уроках дитина не чує запитань учителя, не виконує його завдань, є ознаками занурення у себе, свій внутрішній світ.

Розв’язання: батьки, вчителі та інші дорослі мають приділяти дитині більше уваги, дарувати їй любов і турботу.

Слід зазначити, що з цією причиною дезадаптації найчастіше стикаються діти з неблагополучних сімей.