Психологія як наука. Основні етапи історії психології.

ПИТАННЯ

ДО ДЕРЖАВНОГО ЕКЗАМЕНУ

З ЗАГАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Психологія як наука. Основні етапи історії психології.

Психологія – складне й багаторівневе наукове утворення, воно існує у науковій діяльності багатьох шкіл, між якими не завжди наявна згода відносно ключових питань.

Найперше, висхідне, традиційне, найбільш адекватне назві і, зрештою, найпростіше визначення психології формулюється так:

Психологія – це вчення про душу. Дійсно, у переводі з давньогрецької “псюхе” – це душа, “логос” – слово, пізнання, наука. Це найбільш загальне визначення психології є базовим для створення інших визначень, певна частина яких конкретизує його, певна частина – заперечує. Оскільки існування душі не є наочним, таке визначення викликає невдоволення у певних представників сучасної психології вони вважають, що традиційне визначення не є науковим.

У пошуках наукового визначення психології дослідники вибудовуються більш складні конструкції, наприклад: психологія – це наука про закономірності функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності. Це формулювання є більш подібним до наукового, проте має суттєві недоліки.

По-перше, воно якесь “обірване”: не зовсім ясно, про чию життєдіяльність іде мова (мабуть, про життєдіяльність організму – але чи належить біологічний організм до предмету психології?).

По-друге, якщо досліджується якась особлива форма життєдіяльності, то її особливість слід порівнювати з іншими (“не особливими”) формами того ж самого, тобто знаходити щось спільне у психічному і непсихічному.

По-третє, психіка – це не лише форма життєдіяльності. Це цілий світ, який взаємодіє із тим – оточуючим – світом, що його вивчають природничі науки, але взаємодіє на засадах власної автономності як світу.

Психологію не можна вважати природничою наукою, хоча метод, завдяки якому вона отримала самостійність, запозичений нею саме з природничих наук. Не можна її вважати й соціальною наукою, хоча соціум не лежить поза її науковою увагою. Психологія існує на перетині природничих і соціальних наук, але має власне неповторне поле дослідження – психічну реальність (так само і людина не є ані суто біологічною, ані суто соціальною істотою, а являє собою передусім окремий світ – а саме світ психічний).

Отож, особливості психології як науки обумовлені передусім особливостями психічної реальності. З того, що психічна реальність має особливий статус в людському житті, витікає й непересічне значення психологічних знань для людини.

 

Структура сучасної психологічної науки.

 

Основні розділи психології

Зараз психологія становить собою складне утворення з багатьох психологічних наук, що мають спорідненість у визначенні предмету й методу, але мають і певні розбіжності. Найдрібніші гілки дерева психологічного знання стосуються психологічної практики у певній сфері дійсності і засновані, виходячи з її потреб.

Всі психологічні науки поєднуються (прямо, чи опосередковано) із загальною психологією. Вона вивчає психіку людини, й загальні закономірності, встановлює логічний осередок (головний пояснювальний принцип) психології, визначає методологічні засади психологічних досліджень, формує категоріальний апарат, найбільш загальні психологічні поняття. Внутрішні підрозділи загальної психології традиційно визначають такі: вчення про розвиток психіки у філо- та онтогенезі людини, вчення про окремі психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення, увагу, процеси пам'яті, уяву, та ін.), стани і властивості людини. До загальної психології інколи відносять і психологію особистості – як вершину загальної психології, що вивчає найбільш інтегроване психічне утворення – особистість, її структурні й функціональні підрозділи та зв'язки між ними. Формування людини як суб'єкта життєтворчості, рушійні сили та умови самоактуалізації людини як носія потенцій дійсно людського буття – це сучасні пріоритети досліджень у галузі психології особистості. Методологічні засади загальної психології сьогодення невідривні від історичного процесу розвитку, становлення психологічних знань, уявлень та настанов, і в цьому поєднанні логічного й історичного аспектів розвитку психіки й знань про неї специфіка історії психології як галузі психологічної науки. Вікова психологія вивчає онтогенез людської психіки, специфічні психічні особливості індивіда в процесі зміни вікових стадій його розвитку; вона розгалужується на дитячу психологію, психологію підлітка, психологію юності, акмеологію (психологію зрілої людини) та геронтопсихологію (психологію старості). Диференціацію, психічні відмінності між окремими індивідами й групами, а також причини й наслідки цих відмінностей вивчає диференціальна психологія. Медична психологія вивчає психологічні аспекти діяльності лікаря і поведінки хворого на різних етапах перебігу патологічного процесу. Психотерапія вивчає проблему впливів із лікувальною метою на психіку хворого. Комплекс знань, що містить систематичний опис процесу надання психологічної допомоги окремим людям, групам, чи організаціям, установам, становить собою консультативну психологію. Галуззю психологічної науки, що розробляє методи виявлення і виміру індивідуально-психологічних особливостей людини (тобто психологічні тести), є психодіагностика.

Відносно відокремленою від загальної психології є соціальна психологія, яка вивчає закономірності поведінки й діяльності людей, обумовлені включенням у соціальні групи. Соціальних психологів цікавлять процеси спілкування та психічні феномени, пов'язані з функціонуванням малих та великих груп. До соціальної психології тяжіє цілий ряд психологічних наук, пов'язаних із загальною психологією саме через неї (політична психологія тощо). Психологічні закономірності управлінської діяльності, психологічні основи добору та навчання управлінських кадрів вивчає психологія управління. Психологічні закономірності виховного та навчального процесів, становлення і розвиток індивідуальності в умовах педагогічного впливу вивчає педагогічна психологія. Психологічні особливості трудової діяльності людини вивчає психологія праці. Психологічні закономірності функціонування систем «людина-машина» досліджує інженерна психологія.

Найкращою метафорою, що пояснює структурну побудову психологічної науки, буде дерево. Можна вважати, що «корінням» психології є історія психології, «стовбур» дерева психологічної науки утворює загальна психологія, а інші галузі психології нагадують розгалужені гілки, деякі з яких відходять прямо від стовбура. «Листям» на цих «гілках» можна позначити конкретні шляхи практичного застосування психологічних знань у реальному житті. Щоб дерево зеленіло, йому потрібен міцний стовбур та надійне коріння. Умови для найшвидшого розвитку цього дерева створюють також інші науки.

Психологія активно застосовує у власне-психологічних цілях методи математичного моделювання й статистики, при цьому математичний апарат, що його застосовують у психології, має певну специфіку.

 

Основні види діяльності.

 

 

Загальною характеристикою живих істот є їх активність. Саме активність забезпечує підтримання життєво важливих зв'язків усіх істот з навколишнім світом. Активність людини суттєво відрізняється від активності тварин. Активність тварин характеризується як поведінка й обмежується інстинктивними та умовно-рефлекторними діями, спрямованими на пристосування до умов життя і задоволення різноманітних біологічних потреб у їжі, розмноженні, захисті. У потребах тварини предмет їх задоволення постає як безпосередній стимул активності й визначає сам спосіб задоволення потреби. Діяльність людини характеризується свідомістю і цілеспрямованістю. Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення. Діяльність людини - це свідома активність, що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Діяльність людини можливо поділити на різновиди - через узагальнення та вирізнення основних видів діяльності, притаманних усім людям. Вони відповідають видам соціальної людської активності, в які залучається кожна людина в процесі індивідуального розвитку. Це - гра, навчання і праця.

 

Гра - форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямована на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в соціально закріплених способах здійснення предметних дій, в предметах науки і культури. У грі як в особливому виді суспільної практики відтворюються норми людського життя і діяльності, підпорядкування яким забезпечує пізнання і засвоєння предметної і соціальної дійсності, інтелектуальний, емоційний та моральний розвиток особистості. У дітей дошкільного віку гра є провідним типом діяльності.

 

Навчання - вид практичної та теоретичної діяльності, який за своєю суттю є пізнавальним процесом засвоєння людиною соціального досвіду. Навчання, відбуваючись в процесі научіння, може бути організованим і здійснюватися в спеціальних навчальних закладах. Воно може бути неорганізованим, становити додатковий результат інших видів діяльності. У дорослих людей навчання може мати характер самоосвіти. Особливістю навчальної діяльності є те, що воно слугує засобом психологічного розвитку індивіда.

 

Праця - свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умовою існування та розвитку людини.

 

Отже, розрізняють три основні види діяльності людини: гру, навчання, працю. Кінцевим результатом гри є емоційне освоєння соціального досвіду людини та емоційне задоволення. Кінцевим результатом навчання - оволодіння знаннями, уміннями і навичками. А завдяки праці людина створює предмети матеріальної духовної культури та змінює умови свого життя.

 

Структура особистості.

Особистість - складне цілісне утворення. Дослідженню її структури присвячені праці багатьох психологів. Згідно з дослідженнями К. К. Платонова в структурі особистості виділяють чотири головні однопорядкові підструктури.

 

Перша підструктура характеризує спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини до дійсності. Складові якості цієї підструктури особистості не є природженими і відображають індивідуальне суспільне мислення. Формується спрямованість особистості в процесі виховання. Виділена окремо в психологічній структурі особистості спрямованість, у свою чергу, включає систему взаємопов'язаних компонентів: інтереси, бажання, прагнення, ідеали, світогляд, переконання. Вказані компоненти спрямованості характеризують ставлення особистості, її матеріальні й духовні потреби, моральні якості. Оскільки ставлення є не тільки якістю особистості, а насамперед елементом свідомості, що впливає на прояви її активності, то активність спрямованості здебільшого виявляється через переконання - свідомі потреби людини, які спонукають її діяти відповідно до ціннісних орієнтацій.

 

Друга підструктура включає знання, уміння, навички й звички, які засвоєні у власному досвіді шляхом навчання. Іноді цю підструктуру розглядають як підготовленість індивіда. На формування компонентів даної підструктури помітно впливають біологічні й генетичні якості людини. У наш час компоненти, об'єднані підструктурою досвіду, не всі психологи схильні розглядати як властивості особистості. Однак К. К. Платонов вважав, що «типові для даного індивіда прояви, так само як і закріплені знання, навичка (на тільки розумова або вольова, але й моторна і сенсорна) і, тим більше, уміння і звичка, вже, безперечно, є властивістю особистості!». Справді, набуті знання й сформовані в процесі навчання вміння і навички органічно вплітаються в структуру особистості, стають її невід'ємними властивостями.

 

Третя підструктура включає індивідуальні особливості психічних процесів: відчуття, сприймання, емоції, волю, мислення, пам'ять. Психічні процеси, які є динамічним відображенням дійсності в різних формах психічних явищ, забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. На основі психічних процесів утворюються психічні якості особистості, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень її психічної діяльності і поведінки, типовий для індивіда. Основні компоненти третьої підструктури формуються й розвиваються за допомогою вправ, при цьому великого значення набувають вольові якості індивіда, оскільки вони лежать в основі свідомого регулювання психічних процесів і станів особистості.

 

Четверта підструктура особистості включає властивості темпераменту, статеві й вікові властивості. До неї ж відносять і патологічні (органічні) зміни особистості. Формування компонентів цієї підструктури можливе лише за допомогою тренування, але частіше має місце формування замінників (компенсаторних механізмів) природних властивостей, яких недостає. Ця підструктура має назву біопсихологічної, оскільки якості особистості, які до неї входять, головним чином зумовлені фізіологічними особливостями мозку. Активність проявів цієї підструктури залежить від сили нервових процесів.

 

Розглянуті чотири підструктури охоплюють майже всі відомі якості особистості. Однак слід враховувати, що поряд з ними можна назвати незліченну кількість якостей, котрі мають власну структуру і об'єднують декілька компонентів, що належать до різних однопорядкових підструктур особистості. Наприклад, переконаність віднесена до першої підструктури, а до неї самої входять воля, відповідні знання і особливості процесів мислення.

 

Серед перелічених підструктур та їх компонентів не названі такі важливі прояви особистості, як характер і здібності. Річ у тому, що ці дві підструктури особистості включають ті чи інші компоненти з усіх названих однопорядкових підструктур, і тому їх особливості і структура будуть розглянуті окремо.

 

 

Види пам’яті.

 

Па́м'ять - психологічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування:

мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.

довільна — цілеспрямоване заучування, за допомогою спеціальних прийомів, і ефективність запам'ятовування тут залежить від прийомів, цілей запам'ятовування;

 

За характером переважаючої психічної активності:

рухова — пам'ять на рухи та їх системи;

емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності;

образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова;

словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.

 

За тривалістю збереження інформації:

сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.

короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;

довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;

оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

 

Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без будь-якої свідомої установки на запам'ятовування. Людина може охопити поглядом близько семи предметів, запам'ятовуючи у середньому від п'яти до дев'яти одиниць інформації, які вона спроможна точно відтворити через кілька десятків секунд після їхнього пред'явлення. Тому обґрунтовано вважають, що обсяг короткочасної пам'яті становить (7±2) елементи.

 

Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті. Встановлено що інформація найкраще запам'ятовується, якщо до неї повертатися через визначені проміжки часу. Перший складає 15-20 хв, що зв'язано з роботою короткочасної пам'яті. Через дві години в людини включаються функції довгострокової пам'яті. Найкраще повернутися до вивченого через вісім годин і через добу. Якщо ж матеріал не повторювати, він буде сприйматися як новий.

 

Виявляється, що пам'ять не локалізована в якійсь конкретній частині мозку; вона може залежати від зміни шляхів, якими проходять нервові імпульси при їхньому поширенні в мозку. Пам'ять можна тренувати шляхом постійного використання так, щоб між нервовими клітинами (нейронами) мозку установилися чіткі зв'язки. Події, що запам'ятовуються в короткочасній пам'яті, швидко забуваються, у той час як події, що залишилися в довготривалій пам'яті, запам'ятовуються надовго і можуть бути відновлені через багато років.

 

Властивості уваги.

 

Властивості уваги

 

 

В увазі виокремлюють такі її характерні властивості: зосередженість, або концентрацію уваги, стійкість, переключення, розподіл та обсяг. Зосередження уваги -- центральна її особливість.

 

Вона виявляється в мірі інтенсивності зосередження на об'єктах, що є предметом розумової або фізичної діяльності. Фізіологічним підґрунтям зосередженості є позитивна індукція нервових процесів збудження та гальмування.

 

Зосередження уваги тісно пов'язане зі стійкістю уваги. Стійкість уваги характеризується тривалістю зосередження на об'єктах діяльності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від сили або інтенсивності збудження, що забезпечується і силою дії об'єктів діяльності, і індивідуальними можливостями особистості - значущістю для неї діяльності, інтересом до неї.

 

Зосередженість уваги та її стійкість у процесі діяльності можуть порушуватися: сила і тривалість зменшуються, увага слабшає, людина відволікається від об'єкта діяльності. Відволікання настає тоді, коли відсутні чинники, які сприяють зосередженості та стійкості уваги, про що вже йшлося.

 

Особливо помітно відволікання уваги виявляється у розсіяних людей. Розсіяність -- це негативна особливість уваги, яка зумовлюється ослабленням сили зосередженості. Фізіологічним підґрунтям її є слабкість збудження в ділянках кори головного мозку. Розсіяність виявляється і під час інтенсивного зосередження на чомусь.

 

Але така розсіяність пояснюється глибиною зосередження, а не його слабкістю та поверховістю. Відволікання уваги не слід плутати з її переключенням.

 

Переключення уваги -- це навмисне її перенесення з одного предмета на інший, якщо цього потребує діяльність. Фізіологічним підґрунтям переключення уваги є гальмування оптимального збудження в одних ділянках і виникнення його в інших.

 

Концентрація уваги може бути як вузькою, так і ширшою, людина зосереджується не на одному, а на кількох об'єктах. За ширшої концентрації уваги відбувається її розподіл. Він виявляється тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності. Можна, наприклад, слухати пояснення вчителя й занотовувати їх' виконувати певне завдання та слухати радіо.

 

Увага людини різна за обсягом. Під обсягом уваги розуміють кількість об'єктів, які можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкорот-ший час. За цією ознакою увага може бути вузького та широкою.Широта обсягу уваги залежить від спорідненості сприйманого матеріалу, а також від вікових особливостей людини.Якщо сприйманий матеріал легко асоціюється, тобто взаємопо-в'язується, то обсяг уваги збільшується.

 

Загальна характеристика пізнавальних процесів. Поняття про відчуття

 

 

Пізнавальна діяльність -- це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності.Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об'єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини -- її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображуються у мозку.

 

До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання. Враження, одержані за допомогою відчуттів і сприймань, несуть інформацію про зовнішні ознаки та властивості об'єктів, утворюючи чуттєвий досвід людини.

 

Вищою формою пізнання людиною дійсності є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особливістю мислення та уяви є опосередкований характер відображення ними дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань, досвіду, міркуваннями, побудовою гіпотез тощо.

 

Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційно-вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів. Відчуття -- пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини. Відчуття -- це найпростіший психічний процес, первинна форма орієнтування живого організму в навколишньому середовищі.

 

З відчуттів починається пізнавальна діяльність людини. За допомогою різних аналізаторів вона відбирає, нагромаджує інформацію про об'єктивну реальність, про власні суб'єктивні стани й на підставі одержуваних вражень виробляє адекватні умовам способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи.

Класифікація і різновиди відчуттів

 

 

Існують різні класифікації органів відчуттів і чутливості організму по подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу або зсередини організму. Залежно від міри контакту органів чуття з подразниками розрізняють чутливість контактну (дотикову, смакову, больову) та дистантну (зорову, слухову, нюхову). За розміщенням рецепторів в організмі -- на поверхні, всередині організму, в м'язах і сухожиллях -- розрізняють відчуття екстероцептивні, що відображують властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слухові, нюхові, смакові), іптероцептивпі, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми), та пропріоцеп-ршвні, що відображують рухи органів тіла і його стан (кінестетичні та. статичні).

 

Як самостійні виокремлюють температурні відчуття, що є функцією особливого температурного аналізатора, який здійснює терморегуляцію і теплообмін організму з навколишнім середовищем. Температурні відчуття належать також до дотикових.

 

Органом зорових відчуттів є око, в якому розрізняють частини -- світлозаломлюючу (рогівка, зіниця, скловидне тіло) та світлочутливу (сітківка з її чутливими до денного кольорового світла колбочками І чутливими до темряви паличками).

 

Тактильні, больові й температурні відчуття є функціями органів, розміщених у шкірі. Тактильні відчуття дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яка відчувається при їх обмацуванні. Вони особливо розвинені у сліпих, компенсуючи відсутність зору при сприйманні деяких просторових явищ.

 

Больові відчуття, органів яких па зовнішній і внутрішній поверхнях тіла найбільше, сигналізують про порушення тканини і, що природно, викликають захисну реакцію. Спрямованість уваги на біль посилює його, а відвертання -- ослаблює больові відчуття.

 

Температурні відчуття (холоду, тепла) спричинюються контактом з предметами, що мають температуру вищу або нижчу, ніж температура тіла. Можна викликати парадоксальні відчуття тепла та холоду: дотик до холодного спричинює відчуття тепла, а дотик до теплого -- відчуття холоду. Температурні відчуття зумовлюються і органічними процесами (кровообігом), і психічними станами (емоційними переживаннями).

 

Вібраційне чуття яскраво виявляється у глухих і сліпих. Глухі та сліпі реагують на вібрацію предметів, відчувають її ритмічність.Це чуття значною мірою пов'язане із зоровою та слуховою чутливістю.

 

Нюхові відчуття здійснюються спеціальними нюховими пухирцями розміщеними на внутрішній поверхні носа. Нюхові відчуття сигналізують організму про придатність продуктів для вживання, про стан (чисте чи несвіже) повітря.

 

Органом смакових відчуттів є спеціальні чутливі до хімічних подразників колбочки, розміщені на язиці та піднебінні. Смакові відчуття, як і нюхові, мають важливе значення для життя -- вони сигналізують про міру придатності харчових продуктів для вживання. Смакові відчуття розвиваються під впливом вправляння та життєвої практики або ослаблюються, якщо не підкріплюються.

 

Статичні, або гравітаційні, відчуття відбивають положення нашого тіла у просторі -- лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падання. Рецептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті внутрішнього вуха (присінок, півколові канали).

 

При зміні тіла відносно площини землі (приїзді, на воді, у літаку) та при захворюванні вестибулярного апарату виникає запаморочення, втрачаються рівновага, орієнтація у просторі.

 

Кінестетичні відчуття відбивають рухи та стани окремих частин тіла -- рук, ніг, голови, корпуса. Рецепторами цих відчуттів є спеціальні органи, розміщені у м'язах і сухожиллях. Отже, формування кінестетичних відчуттів у процесі навчання та виховання -- важливе завдання освітніх, фізкультурних установ, трудового виховання та навчання.

 

Органічні відчуття сигналізують про такі стани організму, як голод, спрага, самопочуття, утома, біль. їх аналізатори містяться всередині організму і реагують на міру достатності в організмі поживних речовин, кисню або на наявність в органах тіла, у нервовій системі продуктів розпаду, що відбувається під час праці, вживання недоброякісних продуктів, алкоголю.

 

 

Уява. Феноменологія уяви.

 

Поняття про уяву

 

 

Уява -- це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі праці. Будь-який акт праці неодмінно містить в собі уяву. Не уявивши готовий результат праці, не можна приступати до роботи. У житті людина створює образи таких об'єктів, яких у природі не було, немає й не може бути.

 

Уява -- це процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона ніколи не сприймала. До створення нових образів людину спонукають різноманітні потреби, що постійно породжуються діяльністю, розвитком знань, ускладненням суспільних умов життя, необхідністю прогнозувати майбутнє. Цінність уяви полягає в тому, що вона допомагає людині орієнтуватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передбачати результат власних дій тоді, коли наявних знань виявляється недостатньо для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Завдяки уяві стають можливими результативна поведінка і діяльність особистості за умов неповної або сумнівної інформації.

 

Зв'язок уяви з об'єктивною дійсністю. В уяві людини завжди є певний відступ за межі безпосередньо даного, певний "відліт" від реальної дійсності. Проте як би далеко не сягав цей "відліт", у ньому завжди зберігається зв'язок з об'єктивною реальністю. Немає фантазії, засадовою стосовно якої не була б реальність. Зв'язок з об'єктивною дійсністю можна легко зрозуміти, проаналізувавши різноманітні витвори уяви. Чим різноманітніші сприймання людини, чим багатший її життєвий досвід, тим яскравішими, повнішими й точнішими бувають створені нею уявлення про предмети, яких вона безпосередньо не сприймає.

 

Іншим важливим аспектом зв'язку уяви з об'єктивною дійсністю є те, що витвори уяви-- це не довільна комбінація окремих елементів узятих з досвіду. Створюючи з цих елементів образи нових об'єктів' людина зважає на відомі закономірні зв'язки між об'єктами. Фантазія, яка відривається від реальної дійсності, стає безсилою, продукти такої фантазії перетворюються на порожні мрійництва, прожектерство й можуть завдати шкоди.Перетворення уяви на дійсність залежить від реальних потреб, можливостей та соціального запиту суспільства на її витвори. Наявність необхідних умов прискорює втілення образів уяви в життя. Отже, уява -- це своєрідна форма відображення людиною дійсності, де виявляється активний випереджальний характер пізнання нею об'єктивності світу.

 

Різновиди уяви

 

 

Діяльність уяви може бути охарактеризована залежно від участі в цьому процесі спеціальної вольової регуляції, від характеру діяльності людини та змісту створюваних образів.

 

Залежно від участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну та довільну. Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямовується спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Потреба в мимовільному створенні образів постійно актуалізується різними видами діяльності, в які включається особистість.

 

Процес уяви може відбуватись як довільний, коли він спрямовується спеціальною метою створити образ певного об'єкта, можливої ситуації, уявити чи передбачити сценарій розвитку подій. Здійснення довільної уяви у процесі пізнання зумовлене потребою свідомої регуляції побудови образу відповідно до завдання та характеру виконуваної діяльності. Довільне створення образів спостерігається переважно у творчій діяльності людини. Залежно від характеру діяльності людини її уяву поділяють на творчу та репродуктивну.

 

Уява, яка включається у творчу діяльність і допомагає людині створювати нові оригінальні образи, називається творчою. Уява, яка включається у процес засвоєння того, що вже створили й описали інші люди, називається відтворювальною, або репродуктивною. Репродуктивна уява -- це процес створення людиною образів нових об'єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення. Потреба в репродукції образів об'єктивної дійсності -- постійна й актуальна в житті та діяльності людини як свідомої суспільної істоти. Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та ін.) образи, надзвичайно яскраві й детальні. Для технічної уяви характерними є створення образів просторо вих відношень у вигляді геометричних фігур і побудов, їх легке дисоціювання та об'єднання в нові сполучення, уявне перенесення їх у різні ситуації. Наукова уява виявляється у побудові гіпотез, проведенні експериментів, в узагальненнях, що їх роблять при створенні понять. Фантазія відіграє важливу роль плануванні наукового дослідження, побудові експериментальної ситуації, у передбаченні перебігу експерименту. При побудові наукової системи уява необхідна, щоб доповнити відсутні, не знайдені ще лапки в ланцюжку фактів.

 

Особливого формою уяви є мрія. Мрія -- це процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрія є необхідною умовою втілення в життя творчих задумів, коли образи уяви не можуть реалізуватися негайно з об'єктивних або суб'єктивних причин. Мрії можуть бути реальними, дієвими та нереальними, безплідними. Дієвість мрії -- необхідна умова втілення в життя творчих задумів людини, спрямованих па реальне перетворення дійсності. Мрії можуть бути пустопорожніми, безплідними, "маніловськими". Тоді вони дезорієнтують людину, позбавляють її бачення реальних життєвих перспектив, штовхають на шлях примарного задоволення власних мрійницьких уподобань, роблять її нездатною протистояти негараздам реального буття.

 

Діяльність уяви залежить від загальної спрямованості особистості, від психічного життя людини взагалі. Особлива роль у створенні образів уяви належить інтересам, потребам, світоглядові особистості, що становлять її духовний світ. З діяльністю уяви пов'язане формування низки морально-психологічних якостей особистості -- гуманності, чуйності, почуття обов'язку тощо. Уява -- один з показників, за якими І. Павлов відносив людей до художнього чи розумового типу. Художник має справу з образами (зоровим, руховим, слуховим тощо), що свідчить про домінуючу роль у Його діяльності першої сигнальної системи, образного відображення світу. Отже, уява не лише впливає на перебіг психічного життя людини, а й зумовлює формування її важливих особистісних якостей.

 

 

Форми переживання почуттів.

 

 

Загальноприйнятим є виділення наступних форм переживання почуттів: чуттєвий тон, емоційний стан, настрій, пристрасть, стрес, афект.

 

Чуттєвий тон - емоційне забарвлення відчуття, сприйняття, мислення, розмови і тому подібне. В деяких випадках емоційне забарвлення сприйняття виявляється природженим. Наприклад, деякі запахи, біль відрізняються ясно вираженим неприємним чуттєвим тоном. Але в більшості своїй чуттєвий тон соціальний, тобто є наслідком минулого досвіду (приємний співрозмовник, ніжне листя і тому подібне).

 

Емоційний стан - безпосереднє переживання якого-небудь почуття, наприклад насолода від хорошої музики. Ці стани можуть бути стеническими або астенічними, корисними або негативно впливаючими на людину.

 

Настрій - загальний емоційний стан, що забарвлює протягом тривалого проміжку часу психічні процеси і поведінку людини. Настрій в ервую чергу залежить від світогляду людини, його соціальної діяльності і спрямованості в цілому, проте воно може бути пов'язане і із станом здоров'я, порою року, погодою, навколишніми умовами і тому подібне

 

Пристрасть - стійкий і тривалий прояв емоцій, що є домінуючим мотивом діяльності. Пристрасть може бути позитивною або негативною. Позитивною можна назвати пристрасть до навчання, професійного вдосконалення, що забезпечує розквіт, розвиток особистості. Пристрасність в роботі - важлива емоційна якість учителя. Негативні пристрасті - алкоголь, наркотики, гроші, речі. За наявності такого роду пристрастей людина втрачає моральне обличчя, стає рабом своїх жадань.

 

Стрес - психічний стан, викликаний екстремальними для цієї особи умовами. Стрес має ряд проявів: фізіологічні (зміна пульсу, забарвлення шкірних покривів, потовиділення, напруга м'язів) і психічні (зміна емоційно-моторної і емоційно-сенсорної стійкості, уваги, пам'яті, мислення, поява імпульсивних дій і тому подібне). Нині суспільство виявляє підвищену цікавість до стресових станів людей. Це визначається широким поширенням професій, пов'язаних з високою психічною напруженістю.

 

Афект - нестримно і бурхливо протікаюча емоція вибухової властивості, відносно короткочасна. Афект має яскраво виражені зовнішні ознаки: підвищену рухову активність або, навпаки, атрофію рухів ("остовпів" від радості). Афект охоплює людину внаслідок послаблення контролю свідомості над протіканням емоцій (гнів, лють, страх і тому подібне).

 

28. Темперамент, його властивості. Проблема типу темпераменту.

 

 

Поняття про темперамент

 

 

На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності. Фізичні індивідуальні особливості -- це конституція організму, його фізіологічні процеси -- гуморальні, ендокринні, нервові. У кожному окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча у них є багато спільного для всіх людей, що зумовлюється антропогенезом, тобто походженням і розвитком людини.

 

Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, пам'яті, спостережливості, кмітливості, в інтересах. Індивідуально-психолопчиі особливості -- неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадко<