Поняття про мислення. Види мислення.

Форми мислення

 

 

Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять. Судження -- це форма уявного відображення об'єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об'єктах. Судження -- це акт мислення, що відображує зв'язки, відносини речей, а речення -- це граматичне сполучення слів, що виявляє й фіксує це відображення. Кожне судження виражається в реченні, але не кожне речення є судженням.

 

Суб'єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображується у свідомості людини. Предикат -- це відображення відносин, ознак, властивостей, які людина стверджує. Судження є істинним, якщо воно правильно відображує відносини, що існують в об'єктивній дійсності. Істинність судження перевіряється практикою. Судження бувають одиничними ("Київ - столиця України"), частковими ("Деякі метали легші, ніж вода"), загальними ("Усі люди смертні"). Це прості судження. Судження, що складаються з кількох простих суджень, називаються складними ("У рівнобічному трикутнику всі сторони і кути однакові"). Залежно від того, стверджується чи заперечується наявність певних ознак і відносин в об'єктах, розрізняють судження ствердні та заперечні.

 

Міркування -- це низка взаємопов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати Істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У процесі міркування людина з одних суджень виводить нові шляхом умовиводів. Умовиводом називається така форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводиться нове. В умовиводах через уже наявні знання здобуваються нові.

 

Розрізняють умовиводи індуктивні, дедуктивні та за аналогією. Індуктивний умовивід -- це судження, в яко.му на основі конкретного, часткового робиться узагальнення. Дедуктивний умовивід -- це судження, в якому па основі загального здобуваються знання про часткове, конкретне. Умовивід за аналогією грунтується на схожості окремих Істотних ознак об'єктів і па основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками. Дані, отримані у процесі мислення, фіксуються в поняттях. Поняття -- це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв'язках і відносинах, узагальнюються їх істотні ознаки.

 

Розумові дії та операції мислення

 

 

Щоб зрозуміти певний об'єкт, треба знати факти, ідо його характеризують. Перехід від фактів до розкриття їх сутності, до узагальнюючих висновків відбувається за допомогою розумових і практичних дій.

 

Розумові дії -- це дії з об'єктами, відображеними в образах, уявлен нях і поняттях про них. Ці дії відбуваються подумки за допомогою мовлення. Дії мислення (наприклад, при розв'язуванні арифметичних задач) формуються на основі зовнішніх практичних дій. Розумові дії, як і практичні, різноманітні; вони пов'язані з конкретним матеріалом. У розумових діях можна виокремити їх основні складові, або процеси -- розумові операції: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація. Порівняння -- важлива розумова операція. За її допомогою пізнаються схожі та відмітні ознаки і властивості об'єктів. Операції порівняння різняться за складністю залежно від завдання чи змісту порівнюваних об'єктів.

 

Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів - аналіз і синтез. Аналіз у мисленні є продовженням того аналізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об'єктивної дійсності. Це уявне розчленування об'єктів свідомості, виокремлення в них частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей. Аналіз необхідний для розуміння сутності будь-якого предмета, але сам його не забезпечує. Розуміння потребує не лише аналізу, а й синтезу. Синтез -- це уявне поєднання окремих частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей об'єктів в єдине, якісно нове ціле. Синтез, як і аналіз, спочатку виникає у практичній діяльності, а потім стає дією мислення. Абстрагування і узагальнення. Розумовий аналіз переходить в абстрагування тобто уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.

 

Застосування операції абстрагування в пізнавальній діяльності дає можливість глибше й повніше відображати найскладніші явища об'єктивної дійсності. Високим рівнем абстрагованості характеризується, зокрема, наукове теоретичне мислення. Воно відіграє провідну роль в утворенні понять, які є засадовими для будь-якого знання.

 

Узагальнення -- це продовження і поглиблення синтезуючої діяльності мозку за допомогою слова. Узагальнення виокремлених ознак предметів та явищ дає можливість групувати об'єкти за видовими, родовими та іншими ознаками.

 

Така операція називається класифікацією. Класифікація здійснюється з метою виокремлення та подальшого об'єднання об'єктів на основі спільних істотних ознак. Упорядковування знай на підставі гранично широких спільних ознак груп об'єктів нази вається систематизацією.

 

 

Уява. Феноменологія уяви.

 

Поняття про уяву

 

 

Уява -- це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі праці. Будь-який акт праці неодмінно містить в собі уяву. Не уявивши готовий результат праці, не можна приступати до роботи. У житті людина створює образи таких об'єктів, яких у природі не було, немає й не може бути.

 

Уява -- це процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона ніколи не сприймала. До створення нових образів людину спонукають різноманітні потреби, що постійно породжуються діяльністю, розвитком знань, ускладненням суспільних умов життя, необхідністю прогнозувати майбутнє. Цінність уяви полягає в тому, що вона допомагає людині орієнтуватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передбачати результат власних дій тоді, коли наявних знань виявляється недостатньо для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Завдяки уяві стають можливими результативна поведінка і діяльність особистості за умов неповної або сумнівної інформації.

 

Зв'язок уяви з об'єктивною дійсністю. В уяві людини завжди є певний відступ за межі безпосередньо даного, певний "відліт" від реальної дійсності. Проте як би далеко не сягав цей "відліт", у ньому завжди зберігається зв'язок з об'єктивною реальністю. Немає фантазії, засадовою стосовно якої не була б реальність. Зв'язок з об'єктивною дійсністю можна легко зрозуміти, проаналізувавши різноманітні витвори уяви. Чим різноманітніші сприймання людини, чим багатший її життєвий досвід, тим яскравішими, повнішими й точнішими бувають створені нею уявлення про предмети, яких вона безпосередньо не сприймає.

 

Іншим важливим аспектом зв'язку уяви з об'єктивною дійсністю є те, що витвори уяви-- це не довільна комбінація окремих елементів узятих з досвіду. Створюючи з цих елементів образи нових об'єктів' людина зважає на відомі закономірні зв'язки між об'єктами. Фантазія, яка відривається від реальної дійсності, стає безсилою, продукти такої фантазії перетворюються на порожні мрійництва, прожектерство й можуть завдати шкоди.Перетворення уяви на дійсність залежить від реальних потреб, можливостей та соціального запиту суспільства на її витвори. Наявність необхідних умов прискорює втілення образів уяви в життя. Отже, уява -- це своєрідна форма відображення людиною дійсності, де виявляється активний випереджальний характер пізнання нею об'єктивності світу.

 

Різновиди уяви

 

 

Діяльність уяви може бути охарактеризована залежно від участі в цьому процесі спеціальної вольової регуляції, від характеру діяльності людини та змісту створюваних образів.

 

Залежно від участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну та довільну. Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямовується спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Потреба в мимовільному створенні образів постійно актуалізується різними видами діяльності, в які включається особистість.

 

Процес уяви може відбуватись як довільний, коли він спрямовується спеціальною метою створити образ певного об'єкта, можливої ситуації, уявити чи передбачити сценарій розвитку подій. Здійснення довільної уяви у процесі пізнання зумовлене потребою свідомої регуляції побудови образу відповідно до завдання та характеру виконуваної діяльності. Довільне створення образів спостерігається переважно у творчій діяльності людини. Залежно від характеру діяльності людини її уяву поділяють на творчу та репродуктивну.

 

Уява, яка включається у творчу діяльність і допомагає людині створювати нові оригінальні образи, називається творчою. Уява, яка включається у процес засвоєння того, що вже створили й описали інші люди, називається відтворювальною, або репродуктивною. Репродуктивна уява -- це процес створення людиною образів нових об'єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення. Потреба в репродукції образів об'єктивної дійсності -- постійна й актуальна в житті та діяльності людини як свідомої суспільної істоти. Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та ін.) образи, надзвичайно яскраві й детальні. Для технічної уяви характерними є створення образів просторо вих відношень у вигляді геометричних фігур і побудов, їх легке дисоціювання та об'єднання в нові сполучення, уявне перенесення їх у різні ситуації. Наукова уява виявляється у побудові гіпотез, проведенні експериментів, в узагальненнях, що їх роблять при створенні понять. Фантазія відіграє важливу роль плануванні наукового дослідження, побудові експериментальної ситуації, у передбаченні перебігу експерименту. При побудові наукової системи уява необхідна, щоб доповнити відсутні, не знайдені ще лапки в ланцюжку фактів.

 

Особливого формою уяви є мрія. Мрія -- це процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрія є необхідною умовою втілення в життя творчих задумів, коли образи уяви не можуть реалізуватися негайно з об'єктивних або суб'єктивних причин. Мрії можуть бути реальними, дієвими та нереальними, безплідними. Дієвість мрії -- необхідна умова втілення в життя творчих задумів людини, спрямованих па реальне перетворення дійсності. Мрії можуть бути пустопорожніми, безплідними, "маніловськими". Тоді вони дезорієнтують людину, позбавляють її бачення реальних життєвих перспектив, штовхають на шлях примарного задоволення власних мрійницьких уподобань, роблять її нездатною протистояти негараздам реального буття.

 

Діяльність уяви залежить від загальної спрямованості особистості, від психічного життя людини взагалі. Особлива роль у створенні образів уяви належить інтересам, потребам, світоглядові особистості, що становлять її духовний світ. З діяльністю уяви пов'язане формування низки морально-психологічних якостей особистості -- гуманності, чуйності, почуття обов'язку тощо. Уява -- один з показників, за якими І. Павлов відносив людей до художнього чи розумового типу. Художник має справу з образами (зоровим, руховим, слуховим тощо), що свідчить про домінуючу роль у Його діяльності першої сигнальної системи, образного відображення світу. Отже, уява не лише впливає на перебіг психічного життя людини, а й зумовлює формування її важливих особистісних якостей.