Організаційні форми та методи профорієнтації молодих людей

Тема методів дослідження в професійній орієнтації у вітчиз­няній літературі частіше за все зводиться до викладення історії питання та до посилань на методичний арсенал, який викорис­товується у психологічній науці. Тому краще звернутися до проблеми методу у психології як науковій дисципліні. Цілісне вивчення психологічних явищ передбачає широке використан­ня різноманітних методів. Інтегральний характер професійної орієнтації, динамічний розвиток її напрямків, специфіка кон­кретних задач передбачають опору психолога-профорієнтатора на методологічно обґрунтовану систему наукового досліджен­ня. Навіть поверховий огляд літератури передбачає значне роз­маїття уявлень вчених про методологію наукового дослідження (про яке говорилося дещо вище) та класифікацію його методів, багато в чому обумовлених специфікою предмету і типових за­дач.

Так, С.Л.Рубінштейн [33] створив одну з перших вітчиз­няних класифікацій основних методів дослідження і виділив: спостереження: зовнішнє (об'єктивне), пряме (безпосереднє спостереження людини), опосередковане (спостереження за продуктами діяльності людини); експеримент: природний (про­ведення досліджень безпосередньо під час професійної діяль­ності), лабораторний (моделювання професійної діяльності), психолого-педагогічний (навчаючий експеримент), допоміж­ний (дослідження психологічних показників у комплексі з ан­кетуванням та бесідою).

Крім спостереження та експерименту можна виділити та­кож і «особливі методи» дослідження, до яких С.Л.Рубінштейн [33] відносив: 1) порівняльний метод (порівняння між нормою та патологією); 2) генетичний метод (порівняння між різними віковими групами).

Одним з найбільш прийнятних підходів до рішення задач професійної орієнтації є класифікація методів Б.Г.Ананьєва [27], запропонована у 1960-ті роки. З урахуванням «стратегічних шляхів дослідження» всі методи можна розподілити на чотири основні групи: організаційні, емпіричні, методи обробки даних, інтерпретаційні методи.

До організаційних методів, за Б.Г.Ананьєвим [27], відно­сяться порівняльний, лонгітюдний та комплексний. Роль цих методів є актуальною протягом всього дослідження, їх адек­ватність впливає на кінцеві результати (теоретичні - у вигляді концепцій, практичні - у вигляді рекомендацій щодо вдоско­налення або створення нових засобів чи методів навчання, діаг­ностики, корекції, управління і т.п.). Вибір методу визначаєть­ся цілями, особливостями предмету дослідження, об'єктивни­ми умовами і можливостями його наукового вивчення. По­рівняльний метод, або метод «поперечних зрізів», аналіз «ви­бірки» є найбільш розповсюдженим у психології і використо­вується для рішення широкого спектру задач. Більш точним для вивчення психічного розвитку (еволюція психічних та пси­хологічних функцій, прогноз, дослідження зв'язків між фаза­ми розвитку та ін.) вважається лонгітюдний метод. Це вид по­вторного дослідження, при якому проводиться тривале періо­дичне спостереження над одними й тими ж особами чи соціаль­ними об'єктами. Комплексний метод не завжди відображає цілісне бачення складного об'єкта, але, безумовно, сприяє по­будові розуміння досліджуваного явища. Він є найбільш адек­ватним у міждисциплінарних дослідженнях і пов'язаний з особ­ливістю розподілу наукових задач, передбачає періодичне співставлення даних та їх узагальнення.

До емпіричних способів отримання наукових фактів відно­сяться спостереження і самоспостереження (обсерваційні ме­тоди), експериментальні (лабораторний, природний, формую­чий або психолого-педагогічний), психодіагностичні (стан­дартні та проективні методики, анкети, інтерв'ю, бесіда та ін.), аналіз процесу та продуктів діяльності (професіографія, хроно­метрія, оцінка продуктів праці і т.п.), моделювання (матема­тичне, кібернетичне та ін.), біографічні (аналіз фактів і подій життєвого шляху людини, документації, свідоцтв та ін.).

Вибір групи або окремих емпіричних методів багато в чому залежить від першочергово обраного організаційного методу. Розвиток науки і техніки значно розширює як репертуар таких методів (фотографія, відеозйомка, аудиозапис, комп'ютерна діагностика та багато іншого).

До прийомів обробки емпіричних даних відносяться кількісний (математично-статистичний) і якісний аналіз (ди­ференціація матеріалу за групами й типами, складання психо­логічної казуістики - опис типових або ексклюзивних ви­падків). Кількісні методи застосовуються з метою виразити у числових характеристиках різні сторони психічних явищ та зв'язку між ними. До основних методів цієї групи, які активно використовуються у психології, відносять шкалування, а також методи параметричної статистики (кореляційний, факторний, дисперсійний, кластерний, дискримінантного аналізу). Досить широкий арсенал засобів для оцінки психологічних фактів представлений методами непараметричної статистики. Розви­ток і широке впровадження комп'ютерної техніки, розробка пакетів статистичних програм значно розширюють потенціал дослідника.

До інтерпретаційних методів відносяться генетичні та структурні методи. Генетичні методи (філогенетичний, онто­генетичний, соціогенетичний) представляють собою способи дослідження зв'язків між психологічними явищами різних рівнів розвитку. Структурні методи (психографія, типологіч­на класифікація та ін.) націлені на вивчення взаємозв'язків між цілим і частинами: між особистістю і психічними функціями, організмом і окремими параметрами розвитку в окремі момен­ти життя і т.п.

Розглядаючи різновиди системного підходу, В.А.Ганзен [29] виділяє наступні ступені повноти аналізу явищ: комплек­сний, структурний, цілісний.

Комплексний підхід передбачає наявність сукупності ком­понентів об'єкта, що вивчається або методів його дослідження. При цьому не є критеріальною вимогою повний склад компо­нентів досліджуваного об'єкта, повнота відносин між ними або відношення частин з цілим. Вирішуються головним чином пи­тання постійних співвідношень компонентів. Структурний підхід передбачає вивчення складу систем, їх структур. При цьому не ставиться задача вивчення співвідношень підсистем (частин) і системи (цілого). Допускається можливість великої кількості варіантів розподілу системи на підсистеми. При цілісному підході вивчаються не тільки частини об'єкта, а й відношення між частинами і цілим, не тільки організація (структура), але й особливості функціонування компонентів, не тільки постійні якості, а також і зміни у функціонуванні й роз­витку об'єкта, явища, процесу.

Основою запропонованої В.Ф. Моргуном [32] типології ме­тодів діагностики є авторська концепція багатовимірного роз­витку особистості. Особистість розглядається як людина, кот­ра активно опановує і свідомо перетворює природу, суспільство і власну індивідуальність. Вона має унікальне динамічне співвідношення просторово-часових орієнтацій, потребо-вольо-вих емоційних переживань, змістовних спрямованостей, рівнів опанування досвідом і форм реалізації діяльності. Цим співвідношенням визначається свобода суб'єктного самовизна­чення особистості в її діях і вчинках та міра відповідальності за їхні наслідки (включаючи й підсвідомо непередбачувані) перед природою, суспільством і своїм сумлінням (див. нижче рис. 2).

Рис 2. Схематичне зображення типології методів психодіагностики особистості (за В.ФМоргуном)

 

Синтезуючи усі зазначені вище підходи та методи, можна сказати, що дійсно виникає проблема інтеграції необхідних для профорієнтації знань, а також створення системи методів проф­орієнтаційної роботи.

Так, інтерпретуючи психологічні методи дослідження, М.С.Пряжников адаптував їх до практичної роботи з професійної орієнтації і запропонував класифікацію науково-практичних методів профорієнтації, а саме: 1) методи тради­ційного обстеження (тести, опитувальники, анкети, апаратурні методики і т.п.) та методи традиційного психолого-педагогіч-ного впливу (лекції, тренінги, дискусії та ін.); 2) методи, що грунтуються на життєвому досвіді й професійній інтуїції. їх можуть використовувати лише ті психологи і педагоги, які ма­ють певний досвід й успіхи в роботі; 3) методи активізації, сти­мулювання самої людини (або групи осіб), по відношенню до якої проводиться профорієнтаційна робота (наприклад, через ділову управлінську гру); 4) методи моделювання процесу про­фесійного самовизначення, коли сама профорієнтаційна про­блема не вирішується, але створюються умови для кращого ро­зуміння цієї проблеми і лише намічаються шляхи її вирішен­ня; 5) методи управління профорієнтацією, включаючи також методи контролю та відповідного заохочення і т.п. Це може ви­користовуватися не тільки різними керівниками, а й конкрет­ною людиною стосовно своєї власної кар'єри (інколи це назива­ють навіть «самоменеджментом»), або це може бути сім'я, яка серйозно впливає на дитину.

Умовно можна виділити чотири групи методів у відповід­ності з визначеними раніше основними задачами профорієн­тації: інформаційно-довідковими, діагностичними (спрямова­ними на самопізнання особистості), методами морально-емо­ційної підтримки оптанта і методами прийняття рішення та по­будови перспектив професійного розвитку особистості. Знання та оволодіння цими методами не тільки багато в чому забезпе­чують ефективність професійного самовизначення людини, але й також сприяють кращому розумінню сенсу виконуваної робо­ти самого психолога, сприяють і його власному самовизначен­ню.

І. Інформаційно-довідкові, освітні методи передбачають: професіограми - короткий опис професій (проблема полягає у тому, що традиційні професіограми важко «сприймаються» ба­гатьма школярами, тому важливо знайти більш компактні і зро­зумілі форми опису професій); довідкова література (за умови достовірності такої довідкової інформації); інформаційно-пошу­кові системи (з метою оптимізації пошуку професій, навчаль­них закладів та місць роботи - ручні, електронні, комп'ютери­зовані); професійна реклама та агітація (за умови достовірності, оперативності і привабливості для тих, кому яка реклама при­значена); екскурсії школярів на підприємства та у навчальні заклади (за умови завчасного підбору і підготовки кваліфікова­них ведучих та екскурсоводів); зустрічі школярів із фахівцями різноманітних професій (за умови спеціального відбору і пси-холого-педагогічної підготовки таких фахівців за професією); пізнавальні та освітні лекції про шляхи вирішення проблем самовизначення; профорієнтаційні уроки із школярами як си­стема занять (а не як окремі «заходи»); навчальні фільми та відеофільми; використання засобів масової інформації (ЗМІ) може бути достатньо ефективним, але при обов'язковому враху­ванні їх специфіки (специфічних особливостей спілкування з телеаудиторією); різноманітні «ярмарки професій» та їх моди­фікації, які вже показали свою ефективність у профорієн­таційній допомозі не тільки безробітним, але й випускникам шкіл.

II. Методи професійної психодіагностики: бесіди-інтер-в'ю закритого типу (за чітко визначеними питаннями); відкриті бесіди-інтерв'ю (з можливістю деякого відволікання від заготовлених раніше питань; такі бесіди дають про оптанта більше інформації, ніж традиційне тестування); опитувальни­ки професійної мотивації (фахівці вважають, що для оптантів, які обирають масові професії, тобто придатні для більшості, це важливіша діагностика, ніж визначення здібностей до про­фесії); опитувальники професійних здібностей - їх потрібно застосовувати надзвичайно вибірково; для їх використання та інтерпретації результатів потрібна особлива підготовка психо­лога; ці опитувальники виправдовують себе стосовно професій з особливими умовами праці; для більшості ж професій проф­придатність формується під час самої трудової діяльності; «осо­бистість опитувальники. Потрібна особлива підготовка пси­холога-профорієнтатора для їх використання - розуміння сен­су і обмежень застосування такого типу опитувальників; справжній особистісний тест - це вчинок людини у значимі моменти життя та у звичайних життєвих ситуаціях. Таким чи­ном, тест на «особистісність» - це, з одного боку, вчинок гло­бального масштабу, а з іншого - це прояв своєї моральної по­зиції у життєвих «дрібницях», тобто дуже складно оцінити осо­бистість у звичайному режимі життя; проективні особистісні тести (потрібна особлива підготовка й стажування для їх вико­ристання); методи спостереження - це один із основних нау­ково-практичних методів роботи психолога (за умови володіння цим методом, тобто виділення чіткого об'єкту і параметрів спо­стереження, способів спостереження й фіксації результатів, способів інтерпретації результатів та ін.); збирання опосеред­кованої інформації про оптанта від знайомих, родичів, друзів, педагогів та інших фахівців (за умови тактовності та етичної коректності такого опитування, коли отримання опосередкова­ної інформації не ставить знайомих та друзів оптанта у незруч­не становище); психофізіологічні обстеження (в широкій прак­тиці вони мають сенс для професій, пов'язаних з особливими умовами праці, а у спеціальних дослідженнях можуть бути ви­користані для самих різноманітних видів трудової діяльності); «професійні проби» у спеціально організованому навчальному процесі типу «Г-тесту» японського професора С.Фукуями [35]. Вони зазвичай вимагають дуже великих матеріальних затрат (створення майстерень, забезпечення «зацікавленості» фірм та організацій і т.п.) і, нажаль, не дуже підходять до наших умов; використання різноманітних ігрових та тренінгових ситу­ацій, де моделюються різноманітні аспекти професійної діяль­ності (наприклад, особливості спілкування, морального вибо­ру). Це дозволяє будувати прогнози відносно майбутньої про­фесійної поведінки учасників цих процедур; дослідження і спо­стереження за працівником безпосередньо у трудовій діяль­ності (наприклад, коли людину беруть на роботу з випробуваль­ним терміном); використання для дослідження працівника різноманітних тренажерів, де не тільки відпрацьовуються тру­дові навички, а й вивчається та прогнозується сама готовність засвоювати нові професійні дії.

Методи морально-емоційної підтримки оптантів: групи спілкування (у профорієнтації частіше використовують­ся для створення сприятливої атмосфери взаємодії). Своєрідною формою розвитку подібних груп стосовно профорієнтаційної проблематики стали «клуби тих, хто шукає роботу» та їх мож­ливі модифікації, де у сприятливій психологічній атмосфері вдається більш ефективно розглядати і власне профорієнтаційні питання; тренінги спілкування (інколи дозволяють оптантам засвоїти деякі комунікативні навички поведінки під час прийо­му на роботу, на екзаменах та у різних ділових контактах); складні методи індивідуальної та групової психотерапії (геш-тальтгрупи, логотерапія та ін.). Інколи вони допомагають оп­танту краще усвідомити сенс діяльності, що обирається або сенс самого процесу самостійного вирішення проблем, пов'язаних із самовизначенням; ці методи вимагають особливої підготовки психолога; публічні виступи, які можуть сформувати серйозну мотиваційну основу самовизначення у деяких людей; профорі­єнтаційні та профконсультаційні активізуючі методи (ігри) з елементами психотренінгу; різноманітні позитивні (успіш­ні) приклади самовизначення, на які може посилатися психо­лог з метою підвищення впевненості оптанта у принциповій можливості вирішення власних проблем.

IV. Методи надання допомоги у конкретному виборі та прийнятті рішення: побудова «ланцюга» основних ходів (по­слідовних дій), які забезпечують реалізацію намічених цілей і перспектив, дозволяють наглядно (на папері) уявити оптанту і психологу можливі життєві перспективи (траєкторії) самовиз­начення; побудова системи різноманітних варіантів дій оп­танта (у вигляді своєрідних «дерев» та «гілок»), які ведуть<до визначення мети, дозволяють виділити найбільш оптимальні варіанти професійних перспектив (траєкторій); використання різноманітних схем альтернативного вибору із наявних варі­антів вибору професії, навчального закладу або спеціальності у конкретному закладі (зазвичай використовуються на заключ­них етапах профорієнтації).

Така класифікація методів вважається загальною, оскіль­ки відповідає задачам професійної орієнтації і включає в себе частково методи роботи інших складових (напрямків) системи профорієнтаційної роботи.

Основними методами ознайомлюючої профорієнтаційної роботи можна назвати:

• урок у навчальних майстернях (на виробничих комбінатах?) із повідомленням певних відомостей профорієнтаційного характеру, а також із демонстрацією в ході уроку чи лабораторно-практичного заняття;

• профорієнтаційний урок має виключне значення, оскільки урок є основною формою навчально-виховного процесу в школі. На профорієнтаційних уроках розглядають теоретичні та практичні питання підготовки до вибору майбутньої професії. На уроках використовують різні методи: бесіду, розповідь, пояснення, диспут, самостійне складання професіограм, звітів про профорієнтаційні заходи;

• розповідь. Її використовують для повідомлення даних про зміст праці представників різних професій; про вимоги, що ставить професія до психофізіологічних якостей особистості та ін.;

• пояснення використовують для повідомлення особливостей різного роду трудової діяльності; правил вибору професії і т. д. При цьому вводяться нові поняття та терміни (професія, професіограма тощо), демонструються навчальні таблиці, схеми, діаграми.

Розповідь і пояснення повинні бути достовірними, чіткими і доказовими, а викладення матеріалу – коротким, але емоційним, логічно побудованим.

• профорієнтаційна бесіда – найбільш поширений метод. Вона повинна бути логічно пов’язана з навчальним матеріалом і підготована заздалегідь. До процесу підготовки профорієнтаційної бесіди доцільно залучати самих учнів, наприклад, доручити їм зібрати інформацію з даного питання. Емоційного забарвлення бесіді додають цитування відомих вчених, винахідників, письменників, що відповідають темі бесіди, застосування наочних методів профорієнтаційної роботи. Тематика профорієнтаційних бесід повинна відповідати віковим особливостям школярів і охоплювати коло питань, що цікавлять учнів;

• наочні методи профорієнтації. Демонстрація об’єктів, процесів, які вивчаються, може служити не лише підтвердженням викладеного матеріалу, але й джерелом знань (наприклад, спостереження за працею робітників під час екскурсії). Тут можливі кілька видів демонстрації:

– натуральні об’єкти (вироби, виконані учнями та спеціалістами-професіоналами, інструменти, механізми), технологічні процеси;

– зображення об’єктів (картини, плакати, діапозитиви, кінофільми тощо);

– прийоми роботи під час лабораторно-практичних занять.

• перегляд і обговорення художніх фільмів, телепередач профорієнтаційного змісту. Насамперед викладач повинен сам переглянути фільм (передачу), оцінити їх зміст, пізнавальне та виховне значення для молоді, визначити, яка підготовча робота з учнями має бути проведена. Такі колективні перегляди та обговорення передач і фільмів вчать молодь правильно розуміти їх зміст, сприяють розвитку професійного інтересу тощо. Перед переглядом треба поговорити з дітьми, поставити перед ними питання, на які вони повинні знайти відповіді, познайомити з деякими героями.

• професіографічні екскурсії на підприємства та у професійні навчальні заклади

Професіографічна екскурсія як форма профорієнтаційної роботи дає можливість молоді безпосередньо ознайомитись із професією в реальних умовах, отримати інформацію із першоджерел, поспілкуватись із професіоналами. Ефективність екскурсії залежить, зокрема, від доцільного вибору місця, часу, форми її проведення у відповідності із поставленими виховними завданнями. Якщо не дотримуватись цих вимог, то в учнів може порушуватись процес формування позитивних мотивів вибору професії, можуть накопичуватись помилкові уявлення про певні види діяльності і, відповідно, складатись негативне уявлення про них.

Доцільно проводити екскурсії за визначеним планом:

– визначення цілі та завдань екскурсії;

– підготовка до екскурсії: вибір об’єкту, визначення професій, на які слід звернути увагу, підбір екскурсовода, розробка змісту бесіди про зміст діяльності підприємства, підготовка учнів до екскурсії;

– хід екскурсії: бесіда про історію підприємства, розповідь про професії тощо;

– підведення підсумків екскурсії: складання письмових звітів, обговорення екскурсії та ін.

• виставки. Їх проведення доцільне під час масових заходів (профорієнтаційних конференцій, зборів, зустрічей зі спеціалістами та ін.);

• професіографічні зустрічі зі спеціалістами різних галузей спрямовані на формування позитивних установок на сприйняття професіографічного матеріалу з метою його аналізу та узагальнення. Успіх у проведенні зустрічей із спеціалістами різних галузей залежить від попередньої підготовки, в процесі якої треба поговорити зі спеціалістом, уточнити план бесіди, а також від самого спеціаліста, що проводить зустріч. Він повинен добре знати свою професію, мати навички спілкування з великою аудиторією. Більш ефективні не окремі зустрічі, а їх регулярні цикли, розраховані на поетапне та послідовне ознайомлення учнів з певними групами професій і спеціальностей;

• участь у днях відкритих дверей у професійних навчальних закладах;

• тематичні, літературно-художні вечори, усні журнали мають пізнавальне і виховне значення, розвивають професійні інтереси учнів і відіграють активізуючу роль.;

2. Форми та методи професійної орієнтації, що активізують діяльність молоді з підготовки до вибору професії включають:

• індивідуальні завдання даються для поглиблення знань із окремих питань з метою підвищення зацікавленості учнів до певних галузей знань, розширення уявлень про можливості використання своїх здібностей і нахилів. При цьому шкільний психолог, соціальний педагог чи вчитель повинен враховувати особливості інтересів і захоплень учня. В організації цієї роботи важливо, щоб учні були переконані в своїй спроможності виконатизавдання, вдосконалити знання та вміння в даній галузі;

• професіографічні дослідження допомагають формувати в учнів умінь і навичок самостійного підбору інформації про професію та складання її характеристики (професіограми);

• конкурси “Кращий у професії,” змагання можна широко використовувати і на уроках і при організації позакласної роботи. Їх метою є виявлення учнів, які мають нахили та здібності до певної професії. Такі конкурси активізують пізнавальну діяльність школярів на уроках та в позаурочний час, поглиблюють їх знання, вдосконалюють вміння та навички як загального, так і професійного характеру, розвивають у них професійні інтереси та стимулюють творчий потенціал;

• вечори техніки, тижні художньої творчості та ін.;

• підготовка рефератів, альбомів, фотомонтажів про професії сприяє розширенню знань про професії, так як учням самим доводиться підбирати необхідний матеріал. Викладач повинен допомогти учневі сформулювати тему реферату, скласти план, підказати, де можна знайти літературу з даного питання;

• участь молоді в роботі клубів майбутніх спеціалістів. Діяльність таких клубів повинна бути організована так, щоб кожна молода людини могла отримати потрібну інформацію, мати можливість спілкуватись зі своїми однодумцями, успішно реалізовувати свої здібності та вміння;

• участь у гуртках за інтересами. Гуртки повинні виконувати три основних завдання:

1) знайомити молодих людей із спеціальностями свого профілю, розвивати їх здібності та інтереси шляхом поглиблення знань, умінь, навичок та включення молоді у практичну діяльність;

2) застосовувати сучасні досягнення в області науки, техніки, мистецтва, розкривати перспективи наукових досліджень та їх значення для суспільства;

3) виявляти можливості учнів, звертаючи увагу на їх фізичний і психічний стан; у випадку необхідності своєчасно переорієнтувати, переключити пізнавальні та професійні інтереси молодих людей для успішного розвитку їх здібностей.

3. Ефективність та інноваційність методів і форм профорієнтаційної роботи.

Упродовж останніх років накопичено великий та різноманітний соціально-педагогічний досвід щодо сприяння професійному самовизначенню молоді. Діяльність у цьому напрямку характеризується цілеспрямованістю, великою кількістю форм та методів роботи, бажанням залучити до неї зацікавлені організації та установи, охопити різні групи молоді та підлітків. В Україні більшість соціальних служб для молоді розробили та здійснюють спеціальні соціальні програми, реалізація яких сприяє не лише професійному самовизначенню, але й працевлаштуванню та зайнятості молоді. У цьому напрямку соціальні працівники (як представники усіх соціальних професій) активно співпрацюють із різними установами та організаціями, насамперед, із центрами зайнятості населення. Це важливо відзначити тому, що соціальні працівники не підміняють і не дублюють діяльність інших спеціалістів, установ, а шукають і впроваджують специфічні форми та методи роботи з молоддю та підлітками. Проводиться постійна робота з професійного визначення учнівської молоді, а також здійснюються профілактично-корекційні заходи щодо молоді, яка втратила, або не може знайти роботу. Соціальні працівники співпрацюють не лише з центрами зайнятості населення, а й з іншими установами: підприємствами, приватними структурами, учбовими закладами, громадськими організаціями тощо. Соціальними працівниками проводиться значна робота щодо професійної орієнтації молоді та її інформування про становище на ринку праці. Досвід, набутий внаслідок багаторічної діяльності багатьох центрів, дозволяє стверджувати, що сьогодні в рамках цього напряму діяльності найбільш ефективними виявились наступні форми роботи:

• надання групової профконсультаційної допомоги у формі лекцій, зустрічей із представниками різних професій, “круглих столів” із проблем профорієнтації та працевлаштування, семінарів, конференцій;

• проведення індивідуальної профконсультаційної роботи у спеціально створених консультативних пунктах – тестування, анкетування, реалізація тренінгових програм для безробітної молоді;

• проведення профдіагностичної роботи, яка значно полегшується в умовах комп’ютеризації, спрямованої на надання допомоги молодим людям при професійному самовизначенні;

• залучення підлітків і молоді до профінформаційних масових заходів – проведення днів соціального захисту молоді, днів відкритих дверей, ярмарків вакансій;

• створення та поповнення банку даних про навчальні заклади, фірми із працевлаштування, вакантні робочі місця тощо;

• організація клубних об’єднань, що сприяють формуванню у молодих людей вміння самовизначитися у виборі професії, підвищенню готовності до конкурентоспроможності молодої людини на ринку праці, оволодінню знаннями з основ психології. Клуби можна поділити на два види: клуби з професійних інтересів (“Молодий підприємець”, “Школа молодого юриста”) та загальноосвітні клуби з проблем професійного визначення молоді (“Пізнай і створи себе”, Молодіжний бізнес-клуб);

• телефонне інформування, яке надає клієнтам об’єктивну інформацію стосовно наявності вакансій на ринку праці, тактики поведінки при пошуку роботи та бесіди з роботодавцями;

• надання клієнтам інформації про можливість перекваліфікації чи підвищення кваліфікації.

Таким чином, ефективність форм і методів професійної орієнтації залежить від їх застосування. Більш ефективними є ті форми та методи, які створюють умови для активного сприйняття, практичного засвоєння та емоційного переживання різного роду інформації (клубні об’єднання, відеолекторії, масові заходи тощо). Недоліком таких методів профорієнтаційної роботи можна вважати їх довготривалість.

Крім того, активно впроваджуються інноваційні форми роботи:

– виїзні консультування сільської молоді з питань професійного самовизначення та працевлаштування. Роботі з цією категорією молоді досі не приділялось належної уваги. Така робота проводиться спільно з медиками, юристами, працівниками центрів зайнятості населення. Особливу увагу на цьому акцентують, наприклад, працівники райміських центрів ССМ, організовуючи широке інформування сільської молоді про наявність робочих місць у різних регіонах України.

– місячник із профорієнтації “Вибери свою професію”. Ця комплексна форма грунтується на досвіді попередніх років організації різноманітних заходів щодо профорієнтації молоді: “Ярмарок професій”, профорієнтаційні та економічні ігри, лекції з питань економіки та підприємництва, інформування молоді з цих питань. Профорієнтаційна форма роботи дає можливість різним соціальним установам скоординувати свої дії. Вона є досить ефективною в межах однієї області.

– патронаж окремих категорій молоді, зокрема, неповнолітніх та молодих людей, які повернулись із місць позбавлення волі. Питома вага всіх можливих форм роботи соціальних педагогів з такою молоддю припадає саме на надання їй допомоги у плані соціальної адаптації, профорієнтації та працевлаштування.

– форми працевлаштування та профорієнтаційної роботи для молоді з особливими потребами. В цьому плані можуть бути доречними трьохмісячні курси здобуття професії для інвалідів, що конкретно допомагає найбільш соціально незахищеній категорії молоді. Варте уваги бронювання робочих місць для неповнолітніх із числа дітей-сиріт та молоді пільгового контингенту.

– збори-семінари керівників регіональних підприємств, господарств і фірм із питань працевлаштування учнів та проходження практики студентів у літній період. Це дозволяє постійно тримати під контролем реальні вакантні місця для молоді на ринку праці і виділити ще один дуже важливий аспект діяльності соціальних педагогів – створення іміджу перспективно, зацікавленої, ініціативної служби, що зацікавлена у вирішенні проблем молоді в соціально-трудовій сфері.

В останні роки проблеми профорієнтації, працевлаштування та вторинної зайнятості молоді дещо загострились. Тенденція зростання рівня безробіття змушує збільшувати та вдосконалювати форми і методи соціального впливу на молодь, сприяти підвищенню рівня її професійної підготовки, налагоджувати співробітництво із зацікавленими установами та підприємствами, залучати якомога більше кваліфікованих спеціалістів до надання допомоги молодій людині (соціальних педагогів, психологів, профконсультантів, соціологів), посилювати соціальний захист неконкурентоспроможних категорій молоді.

Література до розділу

 

1. Ярошенко Д.І. Ціннісні орієнтації сучасної молоді / / Соціологічні дослідження - 2007. - № 4. - С.76.

2. Лутовенко В.М. Проблеми ціннісні орієнтації молоді в сучасному суспільстві / / Социс-М: «Наука, 2009 № 4 - З, 63.

3. Андреенкова А, В, Життєві плани, ціннісні орієнтації і моральне обличчя молоді-К: Знання, 2007. - 278с»

4. Пономарьова О.А. - Життєві орієнтації студентів] - К: Дія, 2009. - 147С

5. Журавльова Н.А. Динаміка ціннісних орієнтацій молоді в умовах соціально-економічних змін / / Психологічний журнал. - 2006. - № 1. - С. 35-44.

6. Андрєєв В.И. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой личности – Казань: Узд-во Казанского университета, 1988. - 236 с.

7. Браже Т.Г. Основные принципы совершенствования профессиональной квалификации учителя в ИУУ// Совершенствование профессиональных знаний и учений учителя в процес се повышения его квалификации. Сб. научн. трудов / АПНСССР: Отв. Ред. Т.Г.Браже. - М., 1982. - с. 18- 33.

8. Гершунський Б.С. Философия образования для ХХІ века: Учеб. Пособие. 2-е издание. –М.: Пед. Общество России, 2002.- 512 с

9. Єрмаков І.Г., Пузіков Д.О. Проектне бачення компетентності спрямованої на 12- річну середню школу. - Запоріжжя, 2005.- 112с.

10. Йодко А.Г. Формирование у учащихся учений исследовательской деятельности в процессе обучения химии: Автореферат диссертации кандидата педагогических наук – М. 1984, - 16с. с. 5

11. Курдюмов Г.М. О формировании личностных качеств будущих специалистов. // Высшее образованиев России – 1994. - №2.- С.103- 105.

12. Личностно–ориентированные технологии профессионального развития специалиста: Научно-методическое пособие. – Екатеринбург, 1999. - С. 172.

13. Маркова А.К. Психологический аналіз профессиональной компетентності учителя / Советская педагогика.- 1990. - №8. - С. 82- 88.

14. Маркова А.К. Психология профессионализма. М.: Наука. – 1996. – 123с.

15. Митина Л.М. Психологическое сопровожление выбора профессии: научно-методическое пособие. - М., Флинта, 2003. – 181 с.

16. Недодатко Н.Г. Формування рис творчої діяльності майбутнього спеціаліста у школах нового типу// Допрофесійна педагогічна підготовка учнівської молоді в конкретній реалізації цільової комплексної програми «Вчитель»: Зб. науково-практичного матеріалу всеукраїнської конференції – Кривий Ріг, 1998. – с. 165.

17. Педаяс М.И. Профессиональная адептация учителя // Организация учебного процесса.- Тарту: ТГУ, 1976. – Вип. 5: Проблемы и итоги научного исследования учителей в СССР. - 148с.

18. Психология. Словарь/ Под. общ. Ред. А.В. Петровського, М.Г. Ярошевского. – 2- е изд., испр. и доп. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.

19. Психологія: Підручник/ Ю.Л. Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук та ін.; за ред.. Ю.Л.Трофімова.- 3-тє вид., стереотип. – К: 2001.- С. 116 -122.

20. Симонов В.П. Диагностика личностного и профессионального мастерства преподавателя: Уч. пос. - М.: Междунар. Пед акад.., 1995.- 192 с.

21. Шаповалов В.Л., Горовая В.И. Модель специалиста как основа конструирования содержания образования и процесса обучения в педагогическом вузе // Непрерывное педагогическое образование: теория и практика. - Вып. 4. – Р.24 – РГПУ УМО ОППО; СГПУ – Ставрополь. –
1994. – с. 29.

22. Битинас Б.П. Краткий словарь терминов по социальной работе // Школа социальных педагогов и социальных работников. - М.: Межрегиональный центр педагогики и социальной работы, 1991. - Вып. 1. - Сер. «Социальная педагогика и социальная работа за рубежом».

23. Бочарова В.Г. Профессиональная социальная работа: личностно-ориентированній подход. - М.: - 1999. - 184с

24. Социальная защита детей и семьи (зарубежный опыт) / Ред. колл. Л.Э.Кунельский, М.С.Мацковский, А.М.Панов. - М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1992. - С.78-88

25. Соціальна робота / Соціальна педагогіка (понятійно-термінологічний словник) / Під заг. ред. І.Д.Зверєвої. - К.:Етносфера, 1994. - 119с

26. Яркина Т.Ф. социальная педагогика и социальная работа в контексте международного сотрудничества. - М.: АСОПиР, 1998. - 62с

27. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2 т. -М.: Педагогика, 1980. - Т.2. - 280 с.

28. Головаха Е.И. Жизненная перспектива и профессиональ­ное самоопределение молодёжи. - К.: Наукова думка, 1988. -144 с.

29. Гуревич К.М. Индивидуально-психологические особен­ности школьников. - М.: Знание, 1988. - 80 с.

30. Иовайша Л А. Проблемы профессиональной ориентации школьников / Пер. с лит. - М.: Педагогика, 1983. - 129 с.

31. Климов ЕА. Как выбирать профессию: Кн. для учащих­ся. - М.: Просвещение, 1984. - 160 с.

32. Моргун В.Ф., Тітов І.Г. Основи психологічної діагности­ки. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних зак­ладів. -К.: Видавничий Дім «Слово», 2009. -464 с.

33. Рубинштейн СЛ. Проблемы общей психологии. - М.: Педагогика, 1973. - 424 с.

34. Толочек ВА. Стили профессиональной деятельности. -М.: Смысл, 2000. - 199с.

35. Фукуяма С. Теоретические основы профессиональной ориентации. - М.: МГУ, 1989. -

 

РОЗДІЛ ІІ