Вплив психофізіологічних властивостей

На професійну діяльність

Трудова діяльність грає визначальну роль в людському житті. Саме від неї, перш за все, залежить існування людини і суспільства. Одним з найістотніших чинників, що впливають на успішність трудової діяльності, є стиль діяльності і його взаємозв'язок з психофізіологічним складом людини. Тому важливо враховувати типологічні особливості темпераменту і нервової системи, що характеризується відносною стійкістю свого прояву, при професійній орієнтації, професійній трудовій діяльності, особливостях професійної адаптації.

Ця тема в психології праці обговорювалася неодноразово і з різних позицій. Наприклад, В.С. Мерлін [16] і Є.О. Клімов [9] вважали (в кінці 1960-х років), що якщо за рахунок вироблення стилю діяльності продуктивність праці однакова, не дивлячись на різні типологічні особливості нервової системи людини, то немає необхідності відбирати людей взагалі і з врахуванням типологічних особливостей зокрема. «На противагу цій точці зору К.М. Гуревіч доводив, що в професіях, пов'язаних з екстремальними ситуаціями і великою нервово-психічною напругою, відбір необхідний» [5]. З цього приводу він пише: «є група професій, придатність до яких сформується тільки за наявності певних природних даних, ступінь і модальність яких може бути встановлена шляхом попереднього аналізу і подальшої експериментальної перевірки».

Що стосується питань професійного навчання, то тут також показано, що залежно від специфіки професійної діяльності успішність навчання визначається різними типологічними особливостями. Наприклад: З.Н. Брікс показав, що успішніше опановують професією слюсаря-інструментальника ті, що мають середню силу нервової системи і врівноваженість нервових процесів [2]. За даними І.Д. Карцева, добре освоюють професію монтажника-висотника особи, що мають сильну нервову систему і рухливість збудження.

Окрім цього типологічні особливості нервової системи впливають на професійну адаптацію [15].

Підраховано, що в світі існує більше 3000 професій. Тому в психології праці створюються різні класифікації професій. Самими відомими є підходи К.М. Гуревіча, Є.О. Клімова, К.К. Платонова [14].

В цих підходах відображається не тільки змістовно-операційна специфіка тієї або іншої професії, а й необхідні для здійснення певної трудової діяльності психологічні особливості. Тому методологічний підхід полягає у вивченні впливу типологічних особливостей людини на ефективність діяльності, що має певну специфіку (монотонної діяльності, діяльності в екстремальних умовах і т.д.).

Монотонна діяльність і типологічні особливості. « Монотонія – напруга, викликана одноманітністю виконуваних дій, неможливістю переключення уваги, підвищеними вимогами, як до концентрації, так і до стійкості уваги» [19].

Стан монотонності. В процесі діяльності крім стану стомлення виникає стан монотонності, негативно діючий на психічний стан і працездатність людини. «Стан переживання монотонності викликається дійсною чи уявною одноманітністю виконуваних на роботі рухів і дій. Під впливом переживання монотонності людина, що не уміє цей психічний стан стримувати або усувати, стає млявою, байдужою до роботи. Стан монотонності також негативно діє на організм людини, приводячи до передчасного стомлення» [19]. «У фізіологічній основі монотонності лежить гальмуюча дія одноманітних повторних подразників. Монотонність може переживаться і при легкій, не стомлюючий праці». Негативно впливає на працездатність і переживається як неприємне відчуття. Знижує психічну напруженість, супроводжується напівсонним станом, зниженням психічної активності.

Історично склалося, що монотонність праці привернула найбільшу увагу психологів. Цьому сприяло розповсюдження конвеєрної праці з одноманітністю робочих операцій, бідністю вражень і утворенням «психологічного вакууму» в свідомості працюючих на конвеєрі.

Значення проблеми монотонності праці зростає з появою монотонної сенсорно-інтелектуальної діяльності. «Гострота цієї проблеми полягає не тільки в зниженні продуктивності праці і збільшенні травматизму, але і в зміні особи, порушенні її контактності з оточуючими, що приводить до конфліктів на роботі і удома» [15].

Великий внесок у вивчення монотонної діяльності внесли дослідження в області диференціальної психології. Вже в перших роботах була показана роль типологічних особливостей людини в стійкості до одноманітної роботи, в розвитку стану монотонії (В.І. Рождественська, І.А. Левочкіна, Н.П. Фетіскін та ін.).

В результаті цих робіт виявлено, що стан монотонії швидше розвивається і сильніше виражений в осіб з сильною нервовою системою в порівнянні з особами зі слабою нервовою системою.

Н.П. Фетіскін з'ясував також, що більш стійкі до монотонії особи з інертністю нервових процесів. Ці типологічні особливості утворюють типологічний комплекс монотоностійкості. Протилежні типологічні особливості (сильна нервова система, рухливість нервових процесів і т.д.) не сприяють стійкості до монотонії і утворюють монотонофобний типологічний комплекс [24].

«Дослідження в цій області з'ясували, що у осіб з монотонофільним типологічним комплексом стан монотонії з'являється на півтори години пізніше, ніж у осіб з монотонофобним типологічним комплексом. Різні і виробничі показники. У монотонофільних робоча норма виконувалася на 33% частіше, а брак був відсутній в 31% випадків, тоді як серед монотонофобних з відсутністю браку не виявилося жодної людини. Важливо і те, що серед перших позитивне відношення до роботи зустрічалося частіше» [36].

Особи, що характеризуються типологічним комплексом, не сприяючим монотоностійкості, за більш короткий термін, ніж інші, звільнялися з роботи. Зокрема, А.І. Самойлова показала, що серед робітниць, що займаються одноманітною працею, переважають особи зі слабою нервовою системою [15].

«В цілому, отримані на монотонних виробництвах дані підтверджують результати численних лабораторних експериментів про велику стійкість до дії одноманітного чинника осіб із слабою нервовою системою» [12].

В дослідженнях Фетіскіна Н.П. був виявлений зв'язок стійкості до монотонії з властивостями темпераменту; більш стійкими виявилися особи з високою ригідністю (що можна пов'язати з сильно вираженою у них інертністю нервових процесів), інтроверсією і низьким нейротизмом. Крім того, стійкість до монотонії була вищою у осіб з низькою і середньою самооцінкою, середнім рівнем домагань. Впливала також стать працюючих: у жінок стійкість вище, ніж у чоловіків.

Зв'язок монотоностійкості зі слабою нервовою системою пояснюється тим, що ці люди характеризуються більш високою чутливістю, ніж люди з сильною нервовою системою.

Монотонна діяльність приводить до розвитку такого стану як психічне перенасичення, яке по своїх характеристиках протилежне стану монотонії. Тому замість апатії, нудьги у робітників з'являється роздратування, огида до роботи, навіть агресивність. Аналіз таких випадків показав, що стан психічного перенасичення самостійно з'являється у осіб із слабою нервовою системою.

Діяльність в екстремальних ситуаціях і типологічні особливості. «Є багато професій, де діяльність носить екстремальний характер, де присутні, по виразу К.М. Гуревіча, «катастрофогенні ситуації». Це і оперативні чергові енергосистем, водії авто-, авіа-, і морського транспорту, це і космонавти, і ряд військових спеціальностей і т.д. Головним чинником тут є переживання небезпеки у зв'язку з можливими аваріями і великою особистою відповідальністю за їх ліквідацію. Стресова ситуація веде до порушення сенсорної і розумової діяльності. Людина неадекватно сприймає показники приладів, відповідно ухвалюючи неправильні рішення, а, деколи забуваючи, що взагалі треба робити. Багато психологів відзначають, що схильність стресу у людей не однакова» [8].

Одним з перших досліджень ролі типологічних особливостей властивостей нервової системи в екстремальних ситуаціях з'явилася робота К.М. Гуревіча і В.Ф. Матвєєва (1966). Автори показали на прикладі операторів – керівників енергосистем, що «оперативні якості», котрі дозволяють успішно справлятися з роботою в аварійній ситуації, більш виражені у осіб з сильною нервовою системою. Ненадійними виявилися особи зі слабою нервовою системою і переважанням гальмування. У них часто спостерігалася розгубленість, навіть шок, звідси велика кількість неадекватних дій.

«Психічна напруга може виникати з тих або інших причин в самих різних видах професійної діяльності» [15].

В діяльності водіїв міського транспорту екстремальність ситуацій є постійним фоном. Дослідження В.А. Трошіхіна, С.І. Молдавської та І.В. Кольченко показали, що при стажі більше п'яти років високу надійність показують водії з високою рухливістю нервових процесів і з сильною нервовою системою. «Водії з високою інертністю нервових процесів обережні при водінні, порівняно рідко порушують правила руху, але, не дивлячись на це, потрапляють в аварії частіше. Найвища надійність у водіїв, що мають разом з сильною нервовою системою середній ступінь рухливості нервових процесів» [23].

Пряме віднесення багатьох професій до певного типу діяльності (монотонної, екстремальної і т.д.) не правомірне, тим паче, що більшість цих професій може пред'являти людині протилежні вимоги (водіння міського автобуса, свого роду монотонія). У зв'язку з цим в більш вигідному положенні можуть виявитися особи не з крайніми проявами властивостей нервової системи і темпераменту, а з середньою їх вираженістю.

С.А. Гапонова (1983), вивчаючи частоту ДТП у водіїв різного транспорту, знайшла, що кількість осіб з сильною і слабою нервовою системою була однаковою як в групі безаварійно працюючих водіїв, так і в групі «аварійників» [3]. Автор пояснює це тим, що у перших виражені такі якості, як емоційна стійкість, перешкодостійкість, концентрація і переключення уваги, а у других – висока здатність до прогнозування вірогідності, рухливість нервових процесів, велика пропускна спроможність зорового аналізатора, довготривала пам'ять.

«Успішність діяльності пожежників в екстремальних ситуаціях залежить від схильності до ризику. Ця схильність сильніше виражена у пожежників з сильною нервовою системою і низькотривожних» [20].

Наведені приклади свідчать, що з екстремальними ситуаціями успішніше справляються особи з сильною нервовою системою і рухливістю нервових процесів.

Окрім цього стійкість людини до стресу залежить і від темпераментних властивостей і властивостей особи. Наприклад, деякі дослідники прийшли до висновку, що інтроверти при виконанні завдань, що моделюють операторську діяльність, працюють краще, ніж екстраверти. Багато фактів отримано відносно меншої надійності осіб з високою тривожністю, оскільки їм властивий підвищений самоконтроль, до якого вони звертаються в процесі прийому і переробки інформації. Це вимагає додаткового часу для ухвалення правильного рішення, що негативно позначається в умовах екстремальності.

Операціональна напруженість і типологічні особливості. «Деякі професії пов'язані з високим темпом виконання робочих операцій, у зв'язку з чим у працюючих виникає операціональна напруженість. Зокрема, до таких професій відносяться радіотелеграфісти і телефоністки. Нормативи радиста 1-го класу передбачають прийом і передачу не менше 18 груп в хвилину, причому кожна група складається з п'яти знаків (букв або цифр), а кожний знак в середньому – з 3-3,5 сигналів (крапок і тире). Таким чином, за одну хвилину телеграфіст 1-го класу повинен зробити не менше 270 дій. Телефоністка міжміських зв'язків забезпечує зв'язок одночасно на десяти каналах. Ця робота вимагає великої уваги, швидкої реакції і доброго переключення» [15].

Вивчення типологічних особливостей в цих професіях, проведене В.А. Трошихіним і ін., показало, що найбільш успішно опановували цими професіями особи з високою рухливістю нервових процесів і з сильною нервовою системою. Особи з інертністю нервових процесів і зі слабою нервовою системою, на думку автора, до даних професій не придатні [23].

Інші дослідники цієї проблеми в цілому згодні з такими висновками, але роблять деякі доповнення. Наприклад, В.Г. Зарихіна відзначає, що швидкість передачі повідомлень радіотелеграфістами залежить від ступеня лабільності нервової системи. «Специфічною трудністю для інертних є необхідність здійснювати швидкі рухи рукою» [8].

Н.А. Бесстрашная (1982) вивчала роль типологічних особливостей в успішності оволодіння професією друкарки. Ця професія вимагає оволодіння складно координованим швидкісним руховим навиком, витривалості у зв'язку з необхідністю тривалий час витримувати високий темп друкування тексту, швидкого переключення уваги з одного предмету на іншій. Було виявлено, що «в осіб, успішно освоюючих цю професію, висока рухливість нервових процесів і висока працездатність по теппінг-тесту» [9].

Діяльність, що вимагає концентрації і стійкості уваги та типологічні особливості. «Багато професій пов'язано з концентрованою і стійкою увагою (коректори у видавництвах, упорядники в друкарнях, оператори, що здійснюють функцію стеження і т.п.)» [35].

За даними Е.П. Ільіна серед коректорів і упорядників друкарень із стажем більше 10 років переважають особи з сильною нервовою системою і інертністю нервових процесів. Це, на жаль, одиничне дослідження, проведене на виробництві, тому більше доводиться спиратися на дані, отримані в лабораторних умовах при виконанні коректурного тесту.

«Особи з рухливістю збудження менше переглядають за відведений час знаків і допускають більше помилок незалежно від складності завдання.

Особи з рухливістю гальмування менше переглядають знаків, але і помилок роблять менше ніж осіб з інертністю гальмування.

При простому завданні особи із слабою нервовою системою допускають більше помилок, ніж особи з сильною нервовою системою при майже однаковій швидкості виконання завдань» [15].

Просте завдання гірше за все виконували особи з переважанням збудження (менший темп роботи і більша кількість помилок) і краще всіх – особи з переважанням гальмування.

Таким чином, робота, що вимагає уваги, краще здійснюється особами, що мають сильну нервову систему, інертність збудження і переважання гальмування.

Отже,«Вивчення зв'язків типологічних особливостей прояву властивостей нервової системи з ефективністю діяльності стосується більш загального питання про зв'язок біологічного і соціального в людині, тобто стосується світоглядних і методологічних аспектів сучасного природознавства» [12].

В даний час не раз доведено, що біологічний (психофізіологічний) чинник грає важливу роль в професійній діяльності людини. Зараз необхідно з'ясувати інше питання: в якому співвідношенні знаходиться соціальне і біологічне у кожному конкретному випадку. Як відомо, формування і розвиток людини відбувається в результаті складної взаємодії природних і соціальних систем, дія яких нерівнозначна і суперечлива. У зв'язку з цим роль типологічних особливостей може бути в тій чи іншій дії, вчинку велика, а в інших випадках – незначна.

Зв'язок типологічних особливостей прояву властивостей нервової системи з ефективністю діяльності завжди непрямий, опосередкований здібностями і стилем діяльності. Тому не можна зв'язувати успіхи людини, а також невдачі, з властивим їй комплексом типологічних особливостей. «Адже досягнення високих результатів в будь-якій галузі визначається багатьма чинниками, зокрема – освітою, мотивацією, технічними засобами і т.д.» [19]. Крім того, самі здібності можуть залежати не тільки від типологічних особливостей, але і від фізіологічних і морфологічних особливостей людини, наприклад: рухові здібності пов'язані з структурою м'язів.

Важливо враховувати і те, що на різних етапах оволодіння професійною майстерністю, адаптації до умов діяльності, її ефективність може залежати від різних, навіть протилежних типологічних особливостей прояву властивостей нервової системи.

Розглянемо модель П.К. Анохіна про функціональні системи, значення якої полягає в наступному. Певне поєднання типологічних особливостей формує схильність (потребу) до певного виду діяльності. Усвідомлення цієї потреби людиною приводить до вибору діяльності, більш відповідної наявним схильностям. Це ж поєднання типологічних особливостей сприяє прояву здатностей до даної діяльності, що забезпечує її успішність. Успішність в діяльності підкріплює стійкий інтерес, який підвищує працездатність за рахунок позитивного відношення до діяльності.

«Ця схема працює і в тому випадку, якщо типологічні особливості обумовлюють стійкість до несприятливих станів, що розвиваються при даній діяльності. У більш стійких буде велика ефективність діяльності і більше задоволення від її виконання. Це виразно виявилося при вивченні стану монотонії: робітники з типологічним комплексом, сприяючим стійкості до монотонії, часто мали і позитивне відношення до монотонної роботи (Н.П. Фетіскін)» [15].

При цьому слід відмітити, що задоволення людина може одержувати не стільки від результату діяльності, скільки від процесу її виконання.

Основне значення вивчення закономірностей зв'язків типологічних особливостей прояву властивостей нервової системи з іншими чинниками, що впливають на ефективність діяльності, полягає в можливості прогнозування. «Можна передбачити з певною вірогідністю, як людина поведеться в тій або іншій ситуації, які здібності у неї виражені більше, а які – менше, який стиль діяльності їй більш підходить і т.д.» [15].

При цьому важливо пам'ятати, що типологічні особливості виступають лише як один з чинників успіху, полегшують його досягнення, але не гарантують його. І було б помилкою вважати, що людям з «нетипової для даного виду діяльності» типологією дорога до успіху закрита.

Література до розділу

1. Александрова Н.И., Рождественская В.И. К вопросу о функциональных состояниях в связи с типологическими свойствами нервной системы // Типологические особенности высшей нервной деятельности человека. Т. 5. – М., 1967.

2. Брикс З.Н. Дальнейшее изучение взаимодействия сигнальных систем у детей разных типов высшей нервной деятельности // Труды Ин-та высш. нерв. деят. Серия патофизиол., М., 1961, т. 8, с. 28-35.

3. Гапонова С.А. Комплексная оценка психофизиологического профессионального отбора водителей автомобилей. Дисс… кандидата психо­логических наук. – ГМИ., 1983.

4. Голубева Э. А. Способности и индивидуальность. – М.: Прометей, 1993. – 306 с.

5. Гуревич К. М. Психологическая диагностика, проблемы и исследования. – М., Педагогика, 1981. – 232 с.

6. Зязюн І. А. (ред.) Педагогічна майстерність. - Київ: Вища школа, 1997.

7. Зязюн І. А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Науково-методичний посібник.- К.: МАУП, 2000.- 312 с.

8. Ильин Е. П. Дифференциальная психофизиология - СПб: Питер, 2001. – 464 с.

9. Климов Е. А. Индивидуальный тип деятельности в зависимости от типологических свойств нервной системы - Казань, 1969

10. Климов Е. А. Психология профессионала. - М.; Воронеж, 1996.

11. П.П. Кукин, В.Л. Лапин, Е.А. Подгорных, Н.Л. Пономарев, Н.И. Сердюк Безопасность технологических процессов и производств. Охрана труда – Москва, 1999.

12. Небылицын В. Д. Психофизиологические исследования индиви­дуаль­ных различий - М, 1982.

13. Ничкало Н. Г. Профессионально-техническое образование в Украине: проблемы исследований. – К.: Наук. світ, 1999. – 28 с.

14. Платонов К. К. Вопросы психологии труда. 2-е изд. – М.: Медицина, 1970. – 264 с.

15. Психофизиологические основы профессионального отбора. Тезисы докладов І Всесоюзного симпозиума. К.: Наукова думка, 1973. - 176 с.

16. Мерлин В. С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. – М.: Педагогика, 1986. – 256 с.

17. Рождественская В. И. Проявление силы нервной системы в способностях нервных клеток выдерживать длительное концентрированное возбуждение. − В сб.: Типологические особенности высшей нервной деятельности человека. М., т. II, 1959, с. 22−30.

18. Рождественская В. И. Индивидуальные различия работоспособности. Психофизиологическое исследование работоспособности в условиях монотонной деятельности. – М., Педагогика, 1980. – 151 с.

19. Рофе А. И. Основы организации труда на предприятии. Учебное пособие – Москва, 1994.

20. Рибалка В. В. Психологічна структура особистості як основа систематизації професійно важливих якостей фахівця / Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи: Монографія / За ред. І. А.Зязюна/. – Київ: Віпол, 2000. - С. 432 – 451.

21. Русалов В. М. Биологические основы индивидуально-психологических различий - М, 1979.

22. Словарь практического психолога / Сост. С. Ю. Головин/ Минск: Харвест, 1998.

23. Трошихина З. В. Условия, способствующие более точному дифференцированию. Тр. физиол. лабор. им. акад. И. П. Павлова, 1945, 12, 2: 186.

24. Фетискин Н. П., Миронова Т. И. Социально-психологическая диагностика личности и группы. Психодиагностический практикум. – Кострома: КГУ, 2001. – 44 с.

25. Вітковська О.І.Професійне самовизначення особистості в клієнто-орієнтованій профконсультації.- В кн.: Стан і перспективи професійної орієнтації, трудового і профільного навчання та підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів.- Бориспіль, 2002. – С.10-13.

26. Єрмаков І. Г., Пузіков Д. О. Життєвий проект особистості: від теорії до практики: Практично зорієнтований посібник – К.: «Освіта України», 2007. – 212 с.

27. Кондратова Н.О. Профорієнтація в неперервної освіті.-В кн.: Стан і перспективи професійної орієнтації, трудового і профільного навчання та підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів.- Бориспіль, 2002. – С. 21-26.

28. Психологія особистості: Словник-довідник / за ред. П.П. Горностая, Т. М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320 с.

29. Психологія: підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; за ред. Ю.Л. Трофімова. – К.: Либідь, 2005. – 560 с.

30. Соціально-психологічний словник / Авт.-уклад. В.М. Галицький, О.В. Мельник, В.В. Синявський. – К., 2004. – 250 с.

31. Головаха Е. И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи. - К.: Наукова думка, 2008.

32. Климов Е. А. Введение в психологию труда. - М.: Изд-во МГУ, 2008.

33. Кон И. С. В поисках себя: личность и ее самосознание. - М.: Политиздат, 2004.

34. Пряжников Н. С. Профессиональное и личностное самоопределение. - М., 2006.

35. Пряжников Н. С. Психологический смысл труда. - М., 2006.

36. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М.: Прогресс, 2009.