Профорієнтаційна робота як вид професійної діяльності

Сьогодні на стадії дотрудової соціалізації молода людина стикається із серйозними проблемами. Саме на цій стадії (період юнацтва) проходить процес вибору професії – вибору власне життєвого шляху, вибору долі. Тим часом, ринкова економіка потребує спеціаліста, який синтезує в своїй діяльності все різноманіття функцій, що витікають зі складних завдань сучасного конкурентноспроможного підприємства будь-якого типу й психологічно готового до різноманітних видів професійної діяльності, до знаходження свого місця в сучасному світі постійних змін. На жаль, молодь є найменш підготовленою до вимог сучасного глобалізованого світу, тому соціально-психолого-педагогічна допомога (підтримка) в професійній орієнтації (як підсистемі загальної системи професійної підготовки) молоді є вкрай необхідною. У зв’язку з цим питання професійного самовизначення повинні посідати значне місце в роботі соціальних педагогів та соціальних працівників. Цілком очевидно, що розвиток людства набирає дедалі динамічнішого характеру; зміна ідей, знань, технологій відбувається швидше, ніж зміна людського покоління, а це означає, що при традиційній освіті навчити людину на все життя неможливо. Отже, слід змінювати функції навчально-виховного процесу в закладах освіти. Основне завдання сучасної освіти – виховання людини з інноваційним типом мислення; формування комплексу психолого-вольових якостей особистості (в першу чергу, мобільності, гнучкості, спрямованості, компетентності комунікабельності та т. ін.), які сприятимуть успішній професійній адаптації чи зміні професії на суміжну, а в подальшому забезпечать повну самореалізацію людини.

Що стосується проблеми профорієнтації учнів загальноосвітньої школи, то вона за глибиною й багатоплановістю виходять далеко за межі власне школи. Вона тісно переплітається з соціально-економічними проблемами держави в цілому; є складовою соціально-орієнтованої ринкової економіки. Профорієнтація — це складне й багатопланове явище, яке поєднує економічні процеси з соціальними, освітянські — з психологічними, це сукупність виховних і навчальних впливів, що забезпечують самостійність, свідомість у виборі, оволодінні й реалізації кожним членом суспільства професійної діяльності, яка відповідає загальним потребам країни й дозволяє максимально реалізувати здібності й нахили особистості. Відомо, кожна епоха має свої ознаки: засіб виробництва, державний суспільний лад, культурні надбання, спосіб і стиль життя. Сьогодні стали прийнятні ідеї організації системи профорієнтації в умовах ринку праці, виховання конкурентноздатної особистості, які обґрунтовані в роботах зарубіжних авторів (В. Адамс, С. Векслер, М. Вудкок, Н. Гісберс, А Маслоу, К.Роджерс, Д. С`юпер, М. Сакуяма, Е. Фромм, С. Фукуяма, Л. Якокка). У вітчизняній літературі одним з найбільших авторитетів у проблемах профорієнтації в психології є Б. Федоришин, а у соціології— Є. Головаха. В Росії можна назвати відповідно в психології – Є. Клімова, в соціології – В.Шубкіна.

Успішне професійне самовизначення учнівської молоді передбачає, перш за все, готовність до побудови й реалізації життєвих, особистісних та професійних перспектив і становить собою складну організовану комплексну діяльність. Тому й допомога спеціалістів повинна мати комплексний, системний, соціально-педагогічний характер. Успіх професійного самовизначення молоді залежить від ефективності діяльності спеціалістів, які надають допомогу старшокласникам на етапі вибору професії. Логічно, що цю роботу повинні виконувати спеціалісти, які мають фахову підготовку — профорієнтологи, але поки що в нашій державі жодний навчальний заклад не готує таких фахівців. З огляду на обставини, які склалися сьогодні, вважаємо за необхідне розробити та впровадити систему діяльності соціального педагога з профорієнтації учнів загальноосвітньої школи. Соціально-педагогічна робота – це не данина моді. Учень школи сьогодні неспроможний активно жити, розвиватися без соціальної підтримки, без соціальної допомоги в задоволенні його потреб, без захисту його соціальних прав. Для шкільного соціального педагога на першому місці завжди є конкретний учень з його проблемами, поглядами, орієнтаціями, який потребує конкретної допомоги. Завдання соціального педагога полягає в допомозі та підтримці кожної молодої людини. Він повинен навчити її орієнтуватися в системі найрізноманітніших суперечливих і неоднозначних цінностей, визначати власне життєве кредо й стиль поведінки; виробляти спосіб реакції на незгоди й успіхи, гідний людині тип трудової діяльності й форми використання вільного життя — бути конкурентноздібною особистістю.

На думку Л Мітіної, розвиток конкурентноспроможної особистості – це розвиток рефлексивної особистості, яка спроможна організовувати, планувати свою діяльність й поведінку в динамічній ситуації, яка володіє новим стилем мислення, нетрадиційними підходами у вирішенні проблем, адекватним реагування в нестандартних ситуаціях. В. Матвієвський розглядає особистість школяра, який користується попитом на ринку праці, як проблему розвитку його людських ресурсів – здібностей оволодіння видами робіт й технологіями, конвертованими на ринку праці. Розвиток людських ресурсів – основна мета й смисл дійсної освіти – пропрофесійного самовизначення – успішної кар’єри; що вимагає спеціальних умінь і навичок, засобів, інструментів – особливої технології. Концепція розвитку людських ресурсів (Human Resources Development) є провідною в міжнародній системі освіти. Розвиток ресурсів школяра — смислоутворююча мета освіти, яка реалізується в процесі оволодіння ним сучасних, тих, що користуються попитом на ринку праці, способів діяльності (проектування, презентація, просування) з використанням сучасної комп’ютерно-технологічної бази. При цьому оволодіння ресурсними, конвертованими способами діяльності складає основу вивчення будь-якого шкільного предмету, навчальні предмети при цьому слугують лише засобом досягнення вказаної мети.

Ми впевнені, призначення діяльності соціального педагога в тому, щоб кожна дитина мала ситуацію успіху, виходячи з власної особистісної ситуації розвитку, можливостей і здібностей. Взагалі, головна мета діяльності будь-якого навчально-виховного закладу – виховання Людини, Людини щасливої, успішної. Ми повинні назавжди відмовитися від авторитарної моделі репродуктивної освіти і перейти до формування моделі соціо-педагогічної взаємодії, яка орієнтована на активну позицію зацікавленої співпраці школи, сім ’ ї й дитини у вирішенні завдань її навчання, виховання, розвитку, професійного самовизначення, завдань нівелювання й створення ситуації позитивної взаємодії з оточуючим середовищем. Соціальний педагог, на наше глибоке переконання, у цьому процесі повинен виконувати роль організатора та координатора, тобто, бути тим ланцюжком, який об’єднає зусилля всіх суб’єктів професійної орієнтації для досягнення головної мети— свідомого і впевненого вибору професії, і як наслідок — сформована самодостатня особистість.

Враховуючи специфіку діяльності соціального педагога – спеціаліста, що здійснює соціально-педагогічну діяльність, об’єктом якої є діти та молодь, що потребують підтримки й допомоги в процесі соціалізації як основної умови самореалізації, самоствердження особистості, ми розглядатимемо його як організатора й координатора у розв’язанні проблем вибору професії. Базисними компонентами діяльності шкільного соціального педагога вважатимемо: особистісно-середовищний підхід, індивідуально-особистісну спрямованість і соціальну орієнтацію в їх єдності. Ми переконані, що найбільш перспективною в рамках особистісно-орієнтованого підходу до подальшого розвитку системи профорієнтації є теорія саморегуляції діяльності у підготовці до професійного самовизначення. Система саморегуляції розглядається в цьому випадку як форма існування суб’єктного досвіду (вміння саморегуляції під цим кутом зору виступають як репрезентація можливостей досвіду суб’єкта). Вважаємо за необхідне, по-перше, розробити цілісну педагогічну систему діяльності соціального педагога з профорієнтації учнів загальноосвітньої школи; по-друге, науково обґрунтувати доцільність формування комплексу морально-вольових якостей у старшокласників, які сприятимуть самореалізації особистості в майбутній професійній діяльності; по-третє, моделювання взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу, що забезпечить формування психологічної готовності оптантів до дорослого професійного життя в умовах ринкової економіки.

Фахівців з профорієнтації, які працюють зі школярами, в даний час в країні значно більше, ніж тих, хто консультує молодих людей після закінчення загальноосвітніх закладів освіти. Проте і такі все ж таки є. У пошуках як тих, так і інших доцільніше звертатися в центри зайнятості, спеціалізовані центри, як правило, організовані на базі ВНЗ і інших наукових організацій. Крім того, подібна послуга надається у ряді крупних кадрових агентств.

З цього приводу першочерговості набуває питання розвитку національної освіти, зокрема вищої, здатної забезпечити підростаюче покоління високоосвіченими, інтелігентними, соціально зрілими і творчо спрямованими працівниками. Особливо відчутною є потреба у висококваліфікованих соціальних працівниках, які б змогли вирішити проблему профорієнтації безробітної молоді.

Сьогодні крім надання психологічної допомоги, підтримки безробітній молоді, навіть здійснення психологічного супроводу безробітного впродовж всього терміну безробіття, вирішення проблеми профорієнтаційної роботи з молоддю ускладнює:

- недолік інформації про потреби сучасного рику праці, про затребувані професії, про вимоги пропонованих до професійних і особистісних якостей працівників різних спеціальностей;

- відсутність у безробітної молоді середньої загальної й базової професійної освіти;

- професія, отримана випускником, часто в нових мінливих умовах виявляється не потрібно на ринку праці;

- недостатньо скоординована взаємодія між органами освіти, роботодавцями, органами служби зайнятості й інших структур, що діють на ринку праці;

- роботодавці найчастіше не можуть оцінити такі переваги молоді як сучасна освіта, мобільність, гнучкість, навченість і ін., з іншого боку багато випускників не володіють навичками грамотного пошуку роботи, ведення переговорів з роботодавцями, не завжди активні при вирішенні питань свого працевлаштування;

- завищені амбіції молоді відносно оплати праці й престижності професій не співвідносяться з пропозицією роботодавців. У структурі вакансій найбільшу частку (більше 80%) представляють «не престижні» для молодих людей робочі вакансії причому, потрібні фахівці високих розрядів. Особливо слід зазначити непривабливість для молоді професій сільськогосподарського профілю;

- загальним станом економіки країни, де кількість робочих місць не збільшується, а навпаки, зменшується;

- високим податковим тиском на підприємства та підприємців із боку держави;

- нема системи розподілу молоді за робочими місцями після закінчення навчання або ж під час навчання (так зване стажування чи практика);

- недосконале розроблення та непрофесійне впровадження програм зайнятості, перекваліфікації молодих працівників на загальнодержавному, міському рівні.

Така ситуація вимагає пошуку та обґрунтування різних факторів, які можуть впливати на формування мотивації професійної діяльності молоді, оскі­льки навіть обґрунтований економічний інтерес усебічно не визначає весь спектр професійного вибору або зміни професії конкретною молодою людиною.

У сучасних умовах необхідно активізувати процеси підтримки ініціатив молоді щодо професійної підготовки та працевлаштування, заохочення її до активного пошуку роботи й отримання спеціальності або професії, що користується попитом на ринку праці. Для цього дуже важливою є повна та кваліфіковано надана інформація щодо пе­рспектив професійного зростання молоді.

Варто створювати такі умови, завдяки яким молодь була б зацікавлена в регла­ментованих видах діяльності, сприяти відродженню ціннісних орієнтацій до праці, які є основними засобами досягнення різноманітних цілей і, отже, виконують функцію регу­лятора соціальної поведінки особи.

Засоби масової інформації, молодіжні громадські організації мають психологічно готува­ти молодь до усвідомлення нею тієї ролі, яку вона може та буде відігравати в розвит­ку своєї країни, зміни ставлення до деяких поширених серед молоді форм діяльності, що є тимчасовими та неперспективними за умов функціонування цивілізованого рин­кового середовища.

У психологічній і педагогічній науці однозначно стверджується,
що профорієнтаційні уміння фахівців соціальної сфери базуються на профорієнтаційних знаннях, що гарантує усвідомлене їх застосування адекватно до роботи з безробітною молоддю. Водночас, існують дві точки зору щодо профорієнтаційних умінь і навичок: з одного боку, уміння — це незавершена навичка (М.Галагузова, І.Зимня); уміння — це здатність виконувати дію і передбачає творче використання знань та сформованих навичок; це можливість виконувати деякі види діяльності (Б.Ломов, К.Платонов); це готовність особистості самостійно виконувати певний вид діяльності (О.Дубасенюк, А.Капська, В.Сластьонін ін.).

Проблема активізації безробітних в особистісному і професійному самовизначенні є проблемою виховання їх як суб'єктів пізнавальної, навчальної, трудової діяльності і спілкування. Підвищення суб'єктної активності безробітних безпосередньо в професійному самовизначенні пов'язане з розвитком їхнього самопізнання, самооцінювання і саморозвитку. Крім того, важливо розкрити для безробітних реальні можливості щодо зміни ситуації професійного самовизначення, які вони можуть реалізувати в процесі здійснення особистих професійних планів. Педагогічний аспект профорієнтаційної роботи безробітної молоді передбачає створення необхідних умов для їхньої діяльності щодо пошуку й аналізу нової інформації різними засобами.

Все вищесказане дозволяє виокремити основні підходи, якими має керуватись фахівець в ході проведення профорієнтаційної роботи з безробітною молоддю:

– соціально-економічний підхід передбачає аналіз потреб суспільства в різних професіях і особливо регіонального ринку праці, але з урахуванням покликання безробітних, з’ясування перспектив у трудових ресурсах. Робота за покликанням забезпечує максимальну віддачі, відповідно, дає кращий економічний ефект;

– психофізіологічний підхід передбачає забезпечення вибору такої професії, яка максимально відповідає психофізіологічним характеристикам кожного конкретного із безробітної молоді;

– психолого-педагогічний підхід включає формуванням у безробітних інтересу до майбутньої професії.

Зазначені підходи і принципи та сутність профорієнтаційної роботи мають бути визначальними у роботі соціальних працівників з молоддю.

Отже, мету профорієнтаційної роботи з безробітною молоддю ми вбачаємо в тому, щоб соціальний працівник допоміг їм зайняти позицію суб'єкта професійного самовизначення. Безробітний має відійти від позиції об'єкта впливу з боку суспільства, державних і громадських організацій щодо вирішення його професійної долі, перестає служити об'єктом програмування ззовні.