Конфіденційна інформація про особу: визначення поняття

Правовий аспект питання конфіденційної інформації про особу (дитину) висвітлено як у вітчизняному законодавстві, так і в деяких міжнародно-правових актах.

Вітчизняне законодавство

Відповідно до частин 1 та 2 статті 32 Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 302 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІV (далі — Цивільний кодекс) збиран­ня, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускається, крім випадків, ви­значених законом, і лише в інтересах національної безпеки, еконо­мічного добробуту та прав людини.

Частина 1 статті 270 Цивільного кодексу визначає, що відповід­но до Конституції України фізична особа має право на:

• життя;

• охорону здоров'я;

• безпечне для життя і здоров'я довкілля;

• свободу та особисту недоторканність;

• недоторканність особистого та сімейного життя;

• повагу до гідності та честі;

• таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

• недоторканність житла;

• вільний вибір місця проживання та свободу пересування;

• свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Згідно зі статтею 301 Цивільного кодексу фізична особа має право на особисте життя, сама визначає своє особисте життя і мож­ливість ознайомлення з ним інших осіб, має право на збереження в таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що під­тверджено рішенням суду, а також за її згодою.

У частині 2 статті 14 Закону України «Про захист персональ­них даних» від 01.06.2010 № 2297-VІ зазначено, що поширення пер­сональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповно­важеної ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, еконо­мічного добробуту та прав людини.

Частиною 2 статті 11 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-ХІІ (далі — Закон про інформацію) визначе­но, що не допускається збирання, зберігання, використання та по­ширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До кон­фіденційної інформації про фізичну особу належать дані про:

• національність;

• освіту;

• сімейний стан;

• релігійні переконання;

• стан здоров'я;

• адресу, дату і місце народження.

Частина 2 статті 21 Закону про інформацію встановлює, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформа­ція, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційну інфор­мацію можна поширювати за бажанням (згодою) відпо­відної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, ви­значених законом.

Вищезазначені норми знайшли підтверджен­ня в Рішеннях Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 та від 30.10.1997 № 5-зп, яки­ми було розтлумачено положення частин 1, 2 статті 32 Конституції України та частину 4 статті 23 Закону про інформацію, згідно з якими інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) — це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка іденти­фікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме:

• національність;

• освіта;

• сімейний стан;

• релігійні переконання;

• стан здоров'я;

• матеріальний стан;

• дата і місце народження;

• місце проживання та перебування;

• дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї;

• відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються в побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних щодо виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфі­денційною і може поширюватися тільки за їхньою згодою, крім ви­падків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпе­ки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційний Суд України наголошує, що перелік даних про особу, які визнаються як конфіденційна інформація, не є вичерп­ним. Крім того, збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, що допускається винят­ково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

 

Міжнародні правові акти

Норми щодо невтручання в особисте та сімейне життя зазначе­но також в деяких міжнародно-правових актах.

У статті 12 Загальної декларації прав людини, що була при­йнята та проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948, зазначено, що ніхто не може зазнавати безпід­ставного втручання в його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю кореспонден­ції або на честь та репутацію. Кожна людина має право на захист за­коном від такого втручання або таких посягань.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і осново­положних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, встановлено, що кожен має право на повагу до сво­го приватного і сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися в здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтере­сах національної та громадської безпеки чи економічного добробу­ту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та по­літичні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973 № 2148-VШ, вказується, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на не­доторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи не­законних посягань на його честь та репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.

Статтею 16 Конвенції про права дитини, ратифікованої По­становою Верховної Ради УРСР від 27.02.1991 № 789-ХІІ, встановле­но, що жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або не­законного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або неза­конного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.