Репертуарні матриці келлі як засіб дослідження самосвідомості у юнацькому віці

Внутрішній світ особистості і її самосвідомість з давніх часів приваблювали увагу філософів, вчених і художників. Свідомість і самосвідомість одна із центральних проблем філософії, психології та соціології. Її значення обумовлене тим, що вчення про свідомість і самосвідомість складає методологічну основу вирішення не тільки багатьох теоретичних питань, але й практичних задач у зв’язку із формуванням життєвої позиції.

Здатність до самопізнання і самоусвідомлення – виключна властивість людини, яка у своїй самосвідомості усвідомлює себе як суб’єкта свідомості, спілкування і дії, стаючи у безпосереднє відношення до самого себе. Підсумковим продуктом процесу самопізнання є динамічна система уявлення людини про себе, поєднана з їх оцінкою, що називається терміном Я-концепція.

«Періодом виникнення свідомого Я, – пише І. С. Кон, – як би поступово не формувалися окремі його компоненти, здавна вважається підлітковий і юнацький вік. Розвиток самосвідомість - центральний психічний процес перехідного віку. Практично всі вітчизняні психологи називають цей вік «критичним періодом формування самосвідомості»[2,с.34].

Складність і багатогранність особистісних змін у юнацькому віці, його визначальна роль на хід подальшого розвитку особистості обумовлює актуальність обраної теми дослідження: «Репертуарні матриці Келлі як засіб дослідження самосвідомості у юнацькому віці».

Мета дослідження: дослідити за допомогою репертуарних матриць Келлі рівень самосвідомості у юнацькому віці. Об’єктом дослідження є самосвідомість в юнацькому віці. Предметом дослідження є особливості суб’єктивної категоризації у юнацькому віці. Основна гіпотеза дослідження: репертуарні матриці Келлі дають змогу повною мірою дослідити самосвідомість у юнацькому віці. Для досягнення мети і перевірки гіпотези в процесі дослідження вирішувались наступні задачі:

1. Провести практичне вивчення самосвідомості за допомогою репертуарних матриць Келлі.

2. Оволодіння методикою самостійної науково-дослідницької роботи та проведення наукового дослідження.

3. Напрацювання вмінь обробки емпіричних даних, систематизації та аналізу дослідницького матеріалу, опису даних та їх інтерпретації.

4. Формування наукової культури опису та представлення результатів дослідження.

Для вирішення поставлених задач були використані репертуарні матриці Келлі, а для статистичної обробки отриманих результатів був використаний коефіцієнт Чупрова.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що будуть визначені показники самосвідомості – показники суб’єктивної категоризації, аналіз яких дозволить визначити майбутніх рушійні сили розвитку особистості у ранній юності, а також підтвердить актуальність методу репертуарних матриць Келлі для вивчення самосвідомості у юнацькому віці.

Новизна дослідження полягає у з’ясуванні ефективності використання репертуарних матриць Келлі для дослідження самосвідомості у юнацькому віці.

Література

1. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2006. – 351 с.

2. Кон И.С. Психология ранней юности. – М.: Просвещение, 1989. – 298 с.

 

Рябой Євгеній

аспірант ІІ року навчання факультету СПП

Наук. кер.: д. психол. н., професор Шевченко Н. Ф.

 

ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОБОТИ МЕДИЧНОГО ПСИХОЛОГА З КАТЕГОРІЄЮ ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ

На сучасному етапі становлення українського суспільства серед загальних проблем медичної психології особливу актуальність набуває проблема гіпертонічної хвороби психосоматичного походження. Зростаюча актуальність проблеми гіпертонії обумовлена її поширеністю, суттєвим негативним впливом захворювання на якість життя хворих та найбільшим серед хронічних хвороб показником обумовлених нею інвалідністю та смертністю. Тяжкі погіршення психосоматичного стану та гострота емоційного та смислового переживання захворювання у хворих на пізніх стадіях гіпертонічної хвороби
свідчать про необхідність надання їм кваліфікованої психологічної допомоги медичними психологами упродовж стаціонарного та амбулаторного лікування.

Окремі аспекти особливостей особистості, впливу психоемоційного стресу на виникнення хвороби та необхідності надання психотерапії хворим на гіпертонію досліджені такими фахівцями з психосоматичної медицини, як А. В. Вейн, І. А. Новікова, П. І. Сидоров, А. Б. Смулевич [1], однак клінічна практика медичних психологів ще й дотепер не має у своєму розпорядженні основних регламентованих орієнтирів у роботі та системи ефективної психологічної допомоги для такої специфічної категорії хворих.

Метою нашої публікації є теоретичне обґрунтування основних напрямів роботи медичного психолога з категорією хворих на гіпертонічну хворобу.

Медичний психолог упродовж стаціонарного та амбулаторного лікування хворих на гіпертонію може отримувати від них запит подолання депресивних та фобічних розладів, тривожного сну зі страхітливими сновидіннями, немотивованої дратівливості, тенденцій до суїциду, виразного внутрішнього «вакууму», який переживається у відчутті внутрішньої порожнечі.

Обґрунтовуючи основні напрями психологічної роботи з хворими на гіпертонію ми дотримуємося поглядів С. Д. Максименко та Н. Ф. Шевченко, що практичному психологу, який спеціалізується як медичний, слід мати необхідний мінімум знань з основ тієї галузі медицини, до якої належать хворі, із якими він працює, мати уяву про методи діагностики та лікування, розуміти диференціацію впливів соматичної патології та специфіку особистісних змін внаслідок перебігу хвороби, усвідомлювати специфіку міжособистісних стосунків у системі «лікар – психолог – хворий», мати великий досвід спілкування з хворими [2].

У медичній психології існує точка зору, щодо необхідності реалізації суб’єктивного підходу в лікувальному процесі, урахуванні психологічних особливостей суб’єктивного відображення здоров’я та хвороби у пацієнта та його особистісного впливу на ефективність лікування. Дотримуючись цього концепту ми пропонуємо наступні напрями роботи з хворими на гіпертонічну хворобу, яку має здійснювати медичний психолог:

- формування у пацієнтів терапевтичного комплаєнса та внутрішньої мотивації до лікування фармацевтичними препаратами та методами дієто-фітотерапії;

- поглиблення та систематизація знань щодо етіопатогенетичних механізмів та можливого перебігу хвороби у соціальній ситуації розвитку;

- розуміння ролі профілактичних та саногенних чинників;

- поглиблення знань про психосоматичне здоров’я та психосоматичне захворювання з позиції холістичного підходу;

- психодіагностика системи ставлень до здоров’я та хвороби, інтрапсихічних та міжособистісних конфліктів, порушень психоемоційної сфери;

- усвідомлення та перебудова дисфункціональних соціальних установок та системи негативних моральних цінностей;

- підвищення суб’єктивної якості життя хворих;

- формування екзистенціальної відповідальності за своє психосоматичне здоров’я та психосоматичну хворобу.

Реалізація зазначених напрямів роботи психолога та застосування ефективних психотерапевтичних технологій дозволить збільшити ефективність медичного лікування гіпертонії, отримати економічний ефект та покращити показники якості життя хворих.

Перспективою наших подальших досліджень є вивчення специфіки психологічного захисту особистості у хворих на гіпертонію.

Література

1. Сидоров П. И. Психосоматическая медицина: пособие для врачей / П. И. Сидоров, А. Г. Соловьев, И. А. Новикова; Под ред. акад. РАМН П. И. Сидорова. – М.: Медпресс-информ, 2006. – 568 с.

2. Максименко С. Д. Психологічна допомога тяжким соматично хворим: навчальний посібник / С. Д. Максименко, Н. Ф. Шевченко. – К.: Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України; Ніжин: Міланік, 2007. – 115 с.

 

Севастьянова Катерина

аспірантка факультету СПП,

Наук. кер.: д. психол. н., професорШевченко Н. Ф.