Особливості функціонування англо-французького білінгвізму з огляду на сучасні методико-педагогічні концепції

У сучасній методології викладання іноземних мов існує нестача комплексних та добре систематизованих досліджень явища багатомовності, які могли б стати в нагоді при розробці нових прогресивних концепцій. Наразі існуючі плани навчання для школи не відповідають, з одного боку, загальноєвропейським вимогам формування компетенції з другої іноземної мови (далі – ІМ2), а з іншого боку, зростаючим внутрішнім потребам у нашій державі, коли дедалі частіше потрібні фахівці різних галузей, які досить вільно володіють не тільки англійською як мовою міжнародного спілкування, а й принаймні ще двома мовами [6, 53]. Щоб задовольнити ці потреби суспільства, теоретичні розробки повинні перейти до практичних викладок, які будуть впроваджуватися до всіх загальноосвітніх шкіл без виключення.

Політика інтеграції України у світовий науковий, освітній та культурний простори ставить перед сучасними учбовими закладами – школами та ВИШами – завдання реалізації ідеї плюралінгвізму в організації освіти [4, 22]. Завдяки можливості коригувати базовий навчальний план, пристосовувати його до потреб учнівського контингенту учні, окрім рідної української або російської мови, вивчають дві іноземні.

У педагогічній, методичній та лінгвістичній літературі маємо такі терміни: білінгвізм, двомовність, тримовність, чотиримовність, багатомовність. Н.В. Баришніков виділяє унікальне мовне та культурне явище, яке він називає «штучною триглосією», на фоні якої реалізується опанування учнями іноземною мовою [1, 29]. Рідна мова, ІМ1 та ІМ2 утворюють триглосію, яка характеризується недосконалим володінням двома іноземними мовами. Причому з розвитком комунікативної компетенції учнів одночасно в двох іноземних мовах змінюється й характер триглосії, що повинно знаходити відображення в методиці викладання ІМ2 на різних етапах навчання [1, 29].

Є.М. Верещагін визначає білінгвізм як психічний механізм (тобто знання, вміння, навички), завдяки якому людина може «воссоздавать и производить речевые высказывания, которые последовательно принадлежат двум языковым системам», а терміном «білінгв» він називає людину, здатну вживати для спілкування дві мовні системи [3, 45].

Дещо глибше та грунтовніше тлумачить білінгвізм У. Вайнрайх, який під цим терміном розуміє «практику попеременного пользования языками» [2, 22]. Цей вчений одним із перших спробував застосувати комплексний підхід до проблеми двомовності, акцентуючи увагу на головній рисі цього явища – функціонуванні двох мов у свідомості одних і тих самих носіїв. Людину, яка «поперемінно користується мовами», У. Вайнрайх пропонує називати «білінгвом» [2, 22].

Наступне дослідження демонструє доцільність опори на англійську мову при вивченні французької. Ми проаналізували лексику, пов'язану з різдвяними та новорічними святами (всього 64 лексичні одиниці). У ході проведення дослідження ми з’ясували, що 81 % слів мають дуже схоже написання та 19 % повністю співпадають за цим напрямком аналізу. Фонетичний критерій продемонстрував, що 97 % слів частково збігаються та 3 % повністю співпадають. Семантичний показник є найголовнішим при практичному оволодінні декількома мовами, тому що саме на його основі відбувається запам’ятовування та функціонування у свідомості лексичного матеріалу. Відповідно до нашого дослідження, 100% порівняних слів повністю збігаються за семантичним критерієм. Такі результати доводять не тільки можливість, а й необхідність викладання лексики французької мови у тісному порівнянні з англійською. За такої методики суттєво підвищується ефективність навчання та продуктивно формується динамічна двомовність, яка надає можливість учням та студентам успішно застосовувати свої знання з мінімальною міжмовною інтерференцією.

Література

1. Барышников Н.В. Английский язик как доминантный в обучении многоязычию // Иностранные языки в школе. – 2007. – № 5. – С. 29-33

2. Вайнрайх У. Языковые контакты // Перекл. з англ. – К., 1979. – 145 с.

3. Верещагин Е.М. Психологическая и методическая характеристика двуязычия. М., 1969. – 141 с.

4. Гамуліна О.І. Формування білінгвізму а процесі вивчення другої іноземної мови // Педагогіка і психологія. – 1999. – № 2. – С. 22-28

5. Давыденко Г.В. Обучение второму иностранному языку в условиях лингвистической гимназии // ИЯШ. – 1998. – № 6. – С. 71-76

6. Коваленко О.Я., Кудіна І.П. Книга вчителя іноземної мови: Довідково-методичне видання // Редько В.Г., Басай Н.П. Концепція навчання другої іноземної мови в загальноосвітніх навчальних закладах. – Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. – С. 52-61

7. Ганшина К.А. Французско-русский словарь: 51 000 слов. – 8-е изд., стереотип. – М.: Русский язык, 1979. – 912 с.

8. New Oxford English Dictionary. – Oxford: Oxford Univ. Press, 2000

 

Чухрай Світлана

студентка факультету іноземної філології ЗНУ

Наук. кер.: к. філол. н., доцент Василина К.М.

 

ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ ІСТОРИЧНИХ ФАКТІВ У ХРОНІКАХ ШЕКСПІРА (НА ПРИКЛАДІ «ГЕНРІХА VIII»)

Творчість Вільяма Шекспіра вважається найвищим досягненням англійської й усієї європейської літератури доби Відродження. Спадщина геніального митця набула світового значення, зберегла свою актуальність до нашого часу і ніщо не свідчить про можливість втрати нею своєї сили та буденності у майбутньому.

Вільям Шекспір як автор численних хронік зміг не лише втілити свій талант та багатогранність у якості літературного митця, але і об’єктивно передати образи відомих та водночас неоднозначних історичних постатей.

Образ англійського короля Генріха VIII вже протягом багатьох століть викликає полеміку серед вчених-історіографів різних країн. У той час, як більшість науковців, зокрема відомий історіограф А.Ф. Поллард, схильні вважати неоднозначного монарха жорстоким деспотом і тираном, якому властиві численні примхи та свавілля, деякі з вчених, такі, як Д.Фроуд, спростовують усі твердження про кривавий образ короля та уславлюють Генріха як народного героя [1].

В. Шекспір, відтворюючи постать славнозвісного англійського монарха у однойменній хроніці, мав на меті зобразити увесь королівський двір та розвіяти образ англійського короля Генріха VIII як священної постаті, народного героя. Великий Бард робить наголос не стільки на «природному праві» династії Тюдорів на владу, скільки на думці про злочинність будь-якої узурпаторської влади, влади, яка є супротивною людяності, супротивною народу. Зокрема, шекспірівський Генріх VIII, який позбавлявся від непокірливих, набридлих та остогидлих йому людей, не оминувши своїх помічників, а також не маючи краплі милосердя до своїх дружин, не завжди викликає позитивне та захопливе ставлення реципієнта.

Митець показує Генріха VIII у не вельми привабливому світлі, відтворюючи картину обмеженого і замкненого придворного світу, де вирішується доля народу та держави, де панує свавілля, беззаконня. Головним є те, що всі вчинки монарха підпорядковані його особистим інтересам, він часто діє під впливом імпульсів та незрозумілих мотивів.

Образ короля найбільш рельєфно вимальовується на тлі його стосунків із оточенням. Фокусуючи увагу не лише на владних відносинах, але й на приватному житті монарха, Шекспір навмисне чи ні спростовує однозначно позитивний імідж можновладця.

Література

1. Черняк Е.Б. Тайны Англии. Заговоры, интриги, мистификации. – М.: Остожье, 1996. – 172с.

Яковлєва Ірина

студентка V курсу факультету іноземної філології ЗНУ

Наук. кер.: д. філол. н., доцент Приходько Г.І.

 

ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНЕ ПОЛЕ ВВІЧЛИВОСТІ В СУЧАСНІЙ

АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Ввічливість – це соціально-культурна категорія, яка реалізується, зокрема, через дискурс особистості. Норми мовної поведінки відрізняються значною національною своєрідністю, що обумовлене історичними, соціальними і культурними особливостями народу, що говорить на даній мові. Проте існують деякі загальноприйняті правила, яким слідують або повинні слідувати комуниканти в процесі спілкування, якщо вони прагнуть порозумітися, тобто керуються в своїй мовній діяльності принципом співпраці.

Принцип ввічливості, або, інакше, принцип такту, часто грає вирішальну роль в оформленні вислову, у відборі засобів в мовному спілкуванні. У прагматичній теорії мовного спілкування ввічливість розглядається як універсальний принцип, який в практиці мовної взаємодії грає значну регулюючу роль.

Важливими чинниками комунікативної ситуації, які впливають на вибір мовних форм є: чинник адресата, статусно-ролеве рівність / нерівність партнерів по комунікації, а також дистанція спілкування між ними.

Лексико-граматичне поле – це система, яка є сукупністю взаємодіючих граматичних і лексичних засобів. Входивши до складу поля, вони стають конституантами поля. При побудові лексико-граматичного поля виявляється практично неможливим замкнутися в крузі граматичних форм, ізолюючись від їх вживання в природній мові, де граматичні форми взаємодіють один з одним і лексикою, що наповнює їх.

Загальне значення поля не єдине, воно розпадається мінімум на два полярні значення, кожне з яких утворює мікрополе. Лексико-граматичне поле в даному дослідженні формується за семантичною ознакою що «проявляє (не) ввічливість». Його визначниками є прикметники polite/impolite.

В рамках прагматики спілкування визначені мета вживання ввічливості, її функції і чинники, релевантні для її вербальної репрезентації. Ефективна взаємодія, успішна реалізація комунікативних намірів і є мета вживання ввічливості.

В рамках мовного етикету було встановлено, що для вираження ввічливості/неввічливості в мові є як універсальні засоби, маркіровані за цією ознакою, так і засоби, етикетний статус, яких визначається залежно від екстралінгвістичних параметрів ситуації спілкування (статус, положення, вік комунікантів, обстановка спілкування, міра соціально-психологічної дистанції і ін.).

Ввічливе прохання або прохання, побудоване за принципом ввічливості, маркірують наступні засоби: лексема please і спеціальні формули типа: will you?/ could you?/ would you?

Вживання модальних дієслів could, would, may разом з іншими засобами також сприяє пом'якшенню комунікативного наміру адресанта. Модальні дієслова should, must за результатами аналізу фактичного матеріалу не є частотними у вживанні такого спонукального мовного акту як прохання.

Найбільш частотним серед всіх модальних дієслів є дієслово could. Це пояснюється тим, що семантичний компонент спонуки, що виражається з його допомогою, відображає суб'єктивне волевиявлення. Таким чином, адресат спонукається до дії з метою виконати прохання або яку-небудь пропозицію.

Найбільш численну і найбільш частотну групу складають модальні фрази, що виконують роль головного речення, за якими слідує додаткове з'ясувальне, або роль ввідного члена в серединній або кінцевій позиції. До цієї групи входять модальні фрази з дієсловами розумової діяльності (think, believe, suppose, imagine,etc.), дієслівно-іменні поєднання (I’m afraid, I fear, etc.), стійкі вирази (I dare say, I must say, I must confess, etc.).

Ввічливість висловлюють не тільки за допомогою модальних слів або фраз, але ще й за допомогою евфемізмів. Явище політичній коректності має досить широке поширення в англомовних країнах.

Як вважає С. Г. Тер-Мінасова, політична коректність мови виражається в прагненні знайти нові способи мовного вираження замість тих, які зачіпають відчуття і гідність індивідуума, ущемляє його людські права звичною мовною нетактовністю і прямолінійністю відносно расової і статевої приналежності, віку, стану здоров'я, соціального статусу, зовнішнього вигляду і так далі.

Велика група евфемізмів створена за принципом ввічливості, в яку входять слова і вирази, пом'якшувальні різні види дискримінації (вікову, майнову, дискримінацію людей з фізичними і розумовими недоліками, а також расову і етнічну).

Дотримання ввічливості накладає певні обмеження на поведінку членів суспільства, які полягають в тому, аби враховувати інтереси партнера, зважати на його думки, бажання і відчуття, полегшувати, по можливості, завдання, що покладаються на нього. Дотримання ввічливості має на меті добитися максимальної ефективності соціальної рівноваги і дружніх стосунків.

Література

1. Реформатский А. А. Введение в языковедение. – М.: Аспект Пресс, 2001

2. Тер-Минасова С. Г. Язык и межкультурная коммуникация. – М.: Слово, 2000

3. Дрінко Г. Г. Моделі спонукальних конструкцій із імперативом в англійській та українській мовах/ Studia Germanica et Romanica: Іноземні мови. Зарубіжна література. Методика викладання. Донецьк, 2005. – т. 2. – №-1(4) – с. 76-89

4. Мосієвич Л. В. Когнітивна та комунікативна сутність евфемізмів в англомовному просторі// Держава та регіони. Серія: Гуманітарні науки – Запоріжжя, 2008. – №-1, с. 45 - 48

5. Формановская Н. И. Речевой этикет и вежливость // Русская словесность, 2001. – №-3. – С. 67-71.

 

СЕКЦІЯ № 8 ІСТОРИЧНІ НАУКИ

Доценко Катерина

аспірант історичного факультету ЗНУ

Наук. кер.: к. і. н., доцент Давлєтов О.Р.