У військових оповіданнях А. Бірса

Важливу частину творчого доробку Амброза Бірса становлять військові оповідання. У них письменник передає досвід солдата, приголомшеного кривавими випробуваннями братовбивчого протистояння.

Зображення війни так важливо для А. Бірса не лише тому, що це частина його біографії, особистий досвід, але й тому, що на війні оголюється потаємна суть людини, те, що в мирний час могло лежати на дні душі і залишитися невідомим для усіх і для неї самої. У зображенні війни багато нещадної правди. Його війна не парадна, не прикрашена, і хоча романтика війни, за твердженням критиків (І. Кашкин, А.Николюкин, Р.Орлова) у нього ще зберігається (як тенденція часу), саме з творів А. Бірса веде свою історію американська проза про війну як таку – про справжню війну, де ллється кров.

А. Бірсу завжди хотілось зазирнути якнайглибше, вивчити людину в обставинах особливих, надзвичайних, випробувати її. Війна надала незліченну кількість подібних ситуацій – неймовірних, проте реалістично правдоподібних, ситуацій, схожих на ті, які він сам спостерігав, в яких брав участь, про які йому розповідали очевидці.

На перший погляд герої цих оповідань хоробрі, віддані своїй справі та ідеї люди, здатні принести в жертву себе та своїх близьких задля виконання військового обов’язку («Вбитий під Ресакою», «Випадок на мосту через Совиний струмок», «Вершник в небі», «Бій в ущелині Коултера»). Але, насправді, оповідання А.Бірса розвінчують з усією властивою авторові нещадною іронією різного роду стереотипи, якими рясніла сучасна йому белетристика про Громадянську війну. Далеко не усім героям А. Бірса була дана духовна енергія, яку письменник вважав запорукою «спокою» перед особою смерті – безперечним доказом набутої людиною етичної цілісності і правди. Боягузтво та жах перед смертю також притаманні героям військових оповідань письменника. Більшість його характерів слабкі, позбавлені моральної сили. Таких персонажів А. Бірс зазвичай примушує зіткнутись з уявною загрозою, що сприймається ними як справжній смертельний ризик, і, використовуючи звичну для нього «граничну» ситуацію, висвітлює ту духовну боязкість, яка була для нього синонімом етичної нікчемності особи.

Смерть домінує в його оповіданнях, і кожного разу під його пером смерть завершує певний етичний конфлікт, а такі конфлікти є різноманітними, як сама дійсність. А.Бірс писав про людей, що шукають смерті із страху перед жорстокістю війни. Письменник зображував тих, хто намагався затулитися від грізної реальності позерством, виявляючись безпорадним, коли ця реальність пред’являла свої безперечні права, і про тих, хто приймав життя в усій його гіркій реальності, а тому умів гідно зустріти і свою останню годину («Паркер Аддерсон – філософ»).

Вивчаючи в військових оповіданнях тему смерті, А. Бірс кожного разу знаходить нові ресурси, нові варіації, у жодному разі не пом’якшуючи суворого колориту новел та їх трагедійного звучання. Смерть виступає головним засобом характеристики діючих осіб всіх оповідань письменника про війну. Саме ставлення героїв до смерті, власної чи чужої, і надає авторові можливість для вирішення більшості конфліктів, що стоять в центрі зазначених творів. Персонажів оповідань можна розділити на хоробрих воїнів та боягузів, але всі вони постають рівними перед обличчям смерті. Їх зображення слугує лише одній головній меті – надати психічний аналіз та мотиви поведінки людини в умовах, що загрожують її життю та добробуту.

Військові оповідання А. Бірса своїм правдивим зображенням війни неначе створюють ґрунт для становлення американської реалістичної прози.

За складом художнього мислення А. Бірс був реалістом, а от за характером колізій, що його хвилювали, за переважаючими рисами поетики творів – він був романтиком. Він, по суті, відштовхнувся від того творчого методу, де знайшли притулок пізні прибічники романтичної школи, але інший метод, що енергійно освоювався прибічниками нової школи реалізму, здавався йому непривітним, одноманітним та монотонним. А. Бірс скоротив розрив між романтизмом і реалізмом оскільки наявність романтичних і реалістичних тенденцій в його творчості є безперечною.

А. Бірс удосконалив жанр американської романтичної новели, доповнивши його новим арсеналом художніх засобів, додавши до нього безпомилкове знання матеріалу, чесність і тверезість його осмислення, пристрасть до достовірності, любов до конкретики, презирство до обману. Військові оповідання письменника поклали початок правдивому зображенню війни в літературі США.

Приходько Олександра студентка ІІ курсу факультету іноземної філології ЗНУНаук. кер.: д. філол. н., доцент Приходько Г.І. ВІДНОСИНИ СЕМАНТИЧНОЇ ПРОТИЛЕЖНОСТІ В МОВІ Одним з класичних засобів утворення денотативно тотожних речень (виразів) є конвертування, або зміна за конверсією [1]. Конвертування стає можливим шляхом зміни предиката умовного вихідного висловлювання його конверсивним корелятором (конверсивом), причому функцію конверсивних опозитів можуть виконувати як різні слова (ЛСВ), так і співвіднесені форми пасивного і дійсного стану. Вибір одного з пари обернених речень залежить від того, яку саме предметно-логічну схему висловлювання формує мовець, яку точку відліку від обирає при описанні того чи іншого «положення справ». Очевидно, що природа відносин, які пов’язують конверсиви, може бути описана лише на основі аналізу співвіднесених за конверсією висловлювань. Очевидно і те, що наявність у мові однієї з такоих одиниць припускає наявність іншої.Таким чином, проблема конверсії і конверсивів виявляється пов΄язаною з найрізноманітнішими сферами мови та науки про неї. Аналіз такого продуктивного і регулярного способу утворення денотативно тотожних речень, як конвертування, що реалізується не тільки засобами різних рівней мови, але й різними одиницями одного – лексичного – рівня, який до того ж виділяється на основі синтеза семантичних і синтаксичних критеріїв, являє собою дуже важливу і своєчасну поставлену задачу, рішення якої може допомогти розвитку научних уявлень в області лексичної семантики.І конверсиви, і антоніми пов’язані, хоча й по-різному, з виразом ідеї зворотності і у цьому сенсі схожі [1, 146 – 248]. Подібно до антонімів конверсиви принципово асиметричні. Хоча їх значення можуть зводитися одне до одного і, як наслідок, жоден з них не являється більш семантично складним, ніж інший, вони рідко бувають семантично рівноправними. Прикладами семантично рівноправних конверсивів є пари типу: купувати – продавати, брати – давати. У таких випадках семантичної рівноправності кожен з конверсивів може отримати самостійне тлумачення. Пояснюється це тим, що, наприклад, у ситуації купівлі – продажу і інших бере участь два рівно ініціативних, активних діяча (суб’єкт і контрагент) і опис ситуації можна будувати відносно будь-якого з них. Однак, у більшості випадків лише одни з предметів, що беруть участь у ситуації, може розглядатися як ініціатор, джерело дії. Дома не будуються самі, а їх будують, речі самі не можут буду поганими або добрими, а хтось вважає їх такими. Ось чому слова будується, вважається і тому подібні не можуть тлумачитися самі собою: єдиний спосіб дати їм визначення полягає у тому, щоб звести їх до вихідного, семантично самостійного конверсива, тобто предикату, приписаному ініціатору ситуації. Цей вихідний конверсив отримує незалежне тлумачення (будувати – робити з певного матеріалу споруди або механізми), яке потім переноситься, з урахуванням ряду умов, що стосуються структури виразу, який пояснюють, і зі змістовими додатками, якщо вони необхідні, на семантично самостійний конверсив.Оскільки конверсивами можуть бути тільки слова, що мають не менше двох валентностей кожне, відношення конверсії виявляються характерними перш за все для дієслів. Дієслово випрацювало спеціальну граматичну форму виразу конверсивних відношень – форму дійсного і пасивного стану.Однак, кожна розвинена мова має різні більш або менш постійні засоби утворення конверсивів. Регулярним і продуктивним джерелом конверсивів є похідні віддієслівні іменники зі значенням діяча, об’єкта, засобу, месця, результату дії. Будь-які два таких іменника, поєднуючись з дієсловом-зв’язкою або іншим допоміжним дієсловом, можуть утворити конверсивну пару.Ще одним продуктивним джерелом лексичних конверсивів є антонімічні якісні прикметники і прислівники зі значення розміру, фізичних властивостей, швидкості, положення у просторі і часі та деякі інші. Для того, щоб перетворити пару таких прикметників або прислівників у лексичні конверсиви, достатньо взяти їх у порівняльному ступені, додати до кожного дієслово-зв’язку “ be – бути ” (у випадку прикметника) або, при виконанні певних умов, самостійне дієслово (у випадку прислівника). Аналогічним чином можуть бути використані антонімічні прийменники, які означають положення у просторі і часі. Вони утворюють конверсиви у поєднанні з дієсловом.Таким чином, використання терміна конверсивність обумовлене тим, що за терміном конверсія закріплене інше поняття. Конверсивни відносини є різновидом субъектно-об'єктних відносин у мові, до яких відносяться такі поняття, як перехідність – неперехідність, зворотність, взаємність, активність – пасивність. Це явище може виявлятися на граматичному (синтаксичному) і лексичному рівнях. Лексичні конверсиви – це пари слів зі зверненими рольовими й актантними структурами, що обумовлено розщепленням семантичних валентностей дієслова. Лексична конверсність знаходить вираження на рівні дієслова, іменника і прикметника. Вона широко представлена в сфері віддієслівного словотвору. Література 1. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. – М. Наука, 1974., С. 324 – 325.

 

Скаленко Аліна

студентка IV курсу факультету іноземної філології ЗНУ

Наук. кер.: к. філол. н., доцент Василина К.М.

 

БАРОКОВА ДОМІНАНТА У ТРАГІКОМЕДІЇ В.ШЕКСПІРА "ЦИМБЕЛІН"

Бароко – ценапрям і стиль у літературі та мистецтві кінця ХVІ – початку ХVІІІ ст., у якому поєдналися ілюзія і реальність, прекрасне і потворне, жага красивого життя і трагізм [2, 62]. Літературне бароко відзначається поліфонізмом, ускладненням форм, поєднанням релігійних та світських мотивів і образів, тяжінням до поєднання контрастів, алегоризму, метафоричності, емблематичності, намаганням уразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору.

Бароко мало чималий вплив на багатьох митців тієї епохи, зокрема, на В. Шекспіра. При цьому варто зауважити, що бароко у творчості Великого Барда набуває оригінально-неповторних рис. Це відбувається тому, що митець у різні періоди своєї творчості звертається до різних стилів: ренесансу, маньєризму і, кінець-кінцем, бароко. Художні принципи барокової естетики знайшли своє відображення у трагікомедіях третього періоду творчості, до числа яких належить один із найвизначніших творів Великого Барда – "Цимбелін" [1]. Всі рівні поетики цієї драми несуть відтінок бароко.

Перш за все, треба відзначити, що рухливість і динамізм, властиві бароко, проявилися у цьому творі повною мірою. Події, персонажі, емоції стрімко змінюють один одного. Читач постійно перебуває у стані напруження, очікує нової звістки, нового руху, нових подій. По-друге події твору розвиваються із надзвичайною стрімкістю. Кожна окрема сюжетна лінія також розвивається із неймовірною швидкістю.

Взагалі, сюжет трагікомедії є надзвичайно заплутаним: історія обмовленої Імоджени та доля її братів, які виховувалися у лісі, тісно переплітаючись, утворюють складну наративну структуру.

Як відомо, ідеалом доби бароко була людина-аскет, якій доводилося постійно боротися із залежністю від Бога та ірраціональних сил, чинити опір прихованим у душі пристрастям, середовищу, обставинам. В аналізованій трагікомедії маємо виразний приклад такого типу людей – це Імоджена, яка відважно бореться за своє щастя, демонструючи незламність духу та силу характеру. Про образ Імоджени можна, взагалі, сказати, що він є дещо гіперболізований, що є характерною рисою бароковою естетики. "Жінка-богатир", якщо так можна про неї сказати, вона непохитна і сильна.

Слід також звернути увагу на імена головних героїв. Вони теж несуть певне змістовне навантаження, а саме – бароковий екзотизм – тяжіння до незвичайного. У різноманітті імен персонажів спостерігається яскраве поєднання форм кельтських (Цимбелін, Гвідерій, Арвіраг), латинських (Постум, Леонат) та італійських (Філаріо, Іахімо) імен, що надає твору більшої колоритності.

Треба також відзначити барокове тяжіння до різких контрастів, яке проявилося в даному творі у зображенні протилежних характерів персонажів. Так, зокрема, у творі представлені два типи дружин: вірна і самовіддана Імоджена та її зла і хитра, підступна мачуха-королева тощо.

Дотепність вважалася основною складовою художньої концепції бароко, тож у своїй трагікомедії В.Шекспір вправно грає значенням слів та фраз і створює своєрідну гумористичну атмосферу.

Через те, що майстри барокового стилю надавали такого великого значення дотепності, у них виникає особливе відношення до метафори, емблеми, символу. До речі, треба зазначити, що метафори у творі вражають своєю витонченістю та оригінальністю.

Дивує також крайня екзальтація почуттів. У творі показана надзвичайно велика кількість найрізноманітніших емоцій. Вони так і переповнюють героїв, накривають їх нестримною хвилею своїх відтінків та контрастів. Така аффектованість була однією із основних рис барокового стилю.

Також, у цій трагікомедії присутні такі характерні для барокової естетики риси як:

– розуміння світу як дисонансного утворення;

– віра в реальність духовного начала, велич Бога;

– поєднання надприродного, містичного і натуралістичного планів;

– поєднання реальності та ілюзії.

Отже, у трагікомедії"Цимбелін", яка проникнута особливою екстатичною радістю, вірою у перемогу добра втілюється чисто шекспірівська гармонія, така несхожа на інших авторів. Твір ввібрав у себе всі риси літератури бароко, ним Шекспір ще раз довів свою багатогранність як драматурга ренесансу, маньєризму і тепер уже заслужено можна назвати й бароко.

Література

1. Горбунов Н.А. Драматургия младших современников Шекспира//http://lib.ru/SHAKESPEARE/shks_contemporaries.txt.

2. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 636с.

3. Пахсарьян Н.Т. Английская литература ХVII века//http://www.natapa. msk.ru/biblio/works/textbook/XVIIanglais.htm

4. Шекспир У. Цимбелин http://lib.kharkov.ua/SHAKESPEARE/shks_cimb.txt

 

Стрюкова Юлія

студентка факультету іноземної філології ЗНУ

Наук. кер.: професор Пахомова Т.О.