Необхідність і перспективи застосування маркетингу комерційними банками України

Сфера дії маркетингу останнім часом розширилася, охопивши, крім товарів, сферу надання послуг. У банківській діяльності маркетинг став застосовуватися в 70-х роках. Незважаючи на те, що більшість із концептуальних принципів, які існують у банківській діяльності, існують і в промисловості, дуже важливо зрозуміти, що в багатьох відношеннях банківська діяльність має істотні відмінності. Як наслідок, ряд принципів і відношень, що установилися в промисловості, не можуть бути цілком застосовані у ній навіть із зміною ряду акцентів [1, с. 143]. В результаті посилення конкуренції і швидкого ходу змін все більше банків направляють свої зусилля в області стратегічного планування, прагнучи розмістити свої засоби так, щоб забезпечити собі успіх в конкурентній боротьбі або понизити зовнішню загрозу. В той же час маркетинг виступає як особливо важливий елемент в банківському плануванні. Конкуруюче середовище 80-х рр. змусило банки відмовитися від традиційних „банківських” методів управління (консультації та ін.) та перейти на мистецтво управління, тобто до концепції маркетингу. Зародившись в торговельно-промисловій сфері, маркетинг порівняно довгий час не знаходив реального застосування в становленні і розвитку фінансового ринку. Проте банки, внаслідок різкого зростання конкуренції, повинні були звернутися до досвіду торговельно-промислових компаній, які давно вже в своїй діяльності орієнтуються на теорію та практику маркетингу. В той же час через специфіку функціонування фінансового ринку банківський маркетинг має цілий ряд характерних рис, які і виділили його в окрему сферу маркетингу як науки.

В Україні процес залучення маркетингу у банківську систему проходив не так, як у країнах з розвиненими ринковими відношеннями. Національна банківська система будувалася в Україні з 1991 року. За даними НБУ, в Україні на 01.12.99 року було зареєстровано 203 банка, з них 30 за участю іноземного капіталу, у тому числі 9 з 100% іноземним капіталом. Велика частина банків, що фактично діяли в Україні наприкінці 2000 року мали ліцензію на здійснення валютних операцій. Українська банківська система побудована відповідно до принципу двох ступінчастості, що добре себе зарекомендувала у країнах з ринковою економікою і передбачає чітке розмежування сфер діяльності центрального (НБУ) і комерційних банків. Комерціалізація банківської системи, швидке збільшення банків України та збільшення конкуренції між ними висунули на перший план задачу швидкого впровадження основних елементів маркетингу у теорію та практику роботи фінансового ринку. Проте, у відмінність від західних країн, де маркетинг у банківській сфері формувався на основі досвіду діяльності промислових та торговельних компаній та вмістив у себе досягнення загальної теорії маркетингу, формування його у нашій країні відбувається одночасно з процесом переходу до ринку всіх структур та сфер діяльності. Ця обставина, безумовно, збільшує значення сучасного маркетингу, який полягає не тільки в активізації банківської діяльності, але й в прискоренні формування нової банківської системи, орієнтованої на ринок [2, с. 510]. Сьогодні в нашій країні на фінансовому ринку склалася ситуація, коли пропозиція послуг порівняно висока, а активність роздрібних покупців і платоспроможний попит на банківські послуги порівняно низькі. Це пояснюється слабкістю товарного ринку, наявністю інфляційних явищ у економіці, збільшенням числа фінансових і банківських інститутів. Тому становлення і практична реалізація банківського маркетингу в Україні представляються цілком актуальними.

Специфіка банку як кредитної установи виявляється в тому, що тут сконцентровані і проходять потоки вартості, що позичаються, тільки в грошовій формі. Тому в практику повсякденної діяльності спеціалістів банку необхідно впровадити аналіз процесів, що відбуваються на ринку позичкових капіталів, і виявлення можливостей регулювання тих сторін зазначених процесів, що стосуються безпосередньо діяльності конкретного банку. Подібна робота повинна розвиватися в трьох напрямках, що відповідають аналізу стану кредитної системи, банківського сектора і ринку цінних паперів.

Література

1. Макарова Г.П. Система банковского маркетинга. – М.: Финстатинформ, 2007. – 174 с.

2. Маркетинг в отраслях и сферах деятельности: Учебник для вузов / Под ред. В.А. Алексунина – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Дашков и К, 2003. – 716 с.

 

Трофімчук Тетяна

студентка IV курсу Криворізького факультету ЗНУ

Наук. кер.: асистент Брутян К.С.

 

ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

В СУЧАСНИХ РИНКОВИХ УМОВАХ

За сучасних умов розвитку глобалізаційних процесів і вдосконалення ринкових відносин надзвичайно актуальними є питання застосування новітніх управлінських технологій, які дозволяють мобілізувати управлінський потенціал суб’єктів господарювання та досягти високого рівня конкурентоспроможності. Питання ефективності управління є невід’ємним аспектом управління підприємством, проте вони не мають однозначних рішень, а тому необхідність теоретичного обґрунтування категорії "ефективність управління" зумовлює актуальність даної проблеми.

Підприємство в сучасному менеджменті розглядається як складна система, тобто сукупність елементів і зв’язків, що утворюють відповідну цілісність. Це насамперед система соціо- і техноекономічних компонентів з наявністю прямого та зворотного зв’язків. Системний підхід до визначення підприємства як економічної категорії робить неможливим ефективне функціонування та розвиток підприємства. Важливою є взаємодія комплексу елементів як результат досягнення динамічної рівноваги. Саме результативна робота сукупності елементів підприємства залежить від ефективного управління підприємством.

Ефективність як загальносистемна категорія залежно від рівня управління проявляє себе по різному. Це зумовлено, насамперед, тим, що означена категорія пов’язана із сутністю і змістом важливих економічних законів суспільства, відображає інтереси як всього суспільства, так і кожного індивідуума, а також охоплює всі сторони господарської діяльності. Ефективність підприємства залежить від ступеня відвертості системи управління, правильності вибору її основних параметрів і методів, що практикуються. Вирішення саме цього завдання є зараз ключовою проблемою для українських підприємств. Що стосується управління, то це складний і динамічний процес, керований і здійснюваний людьми для досягнення людьми для досягнення поставленої мети. Загалом управлінська діяльність передбачає виконання певних функцій, кожна з яких спрямована на вирішення специфічних і складних проблем, які постають перед підприємством у його діяльності.

Ефективний процес управління на підприємстві обумовлюють результати, які свідчать про досягнення всіх поставлених цілей. Ефективність управління – це комплексна та багатогранна категорія. Тобто ефективність управління слід розглядати як комплексну характеристику управління, яка відображає ступінь досягнення цілей підприємства. Складність і багатогранність ефективності управління пояснюються складністю самої категорії управління. Питання ефективності управління, з одного боку, є невід’ємним аспектом управління підприємством, з іншого – вони не мають однозначних рішень.

У результаті дослідження виявлено, що ефективність управління необхідно розглядати як систему, яка може досягти успіху за умови наявності відповідного механізму. Макаренко М.В. виділяє такі основні елементи механізму ефективного управління розвитком підприємства: планування, координування, комунікація, стимулювання та контроль. Ці елементи є взаємопов’язаними. Забезпечення відповідного механізму ефективного управління здійснюється за допомогою основних бізнес-сфер підприємства (маркетингу, збуту, розробки продукції, виробництва, якості, зберігання, сервісу, фінансів, кадрів підприємства тощо).

Аспекти аналізу та оцінки дуже важливі, оскільки ефективність управління не є абсолютною для підприємства, вона завжди оцінюється з точки зору як підприємства, так і суспільства, а також порівняно з іншими підприємствами. Якщо розглядати підходи до визначення ефективності управління, то існує п’ять основних концепцій, які попри існуючі недоліки є прийнятними та мають широке застосування, а саме: системна концепція ефективності управління; цільова концепція ефективності управління; концепція ефективності управління на основі досягнення "балансу інтересів"; Функціональна концепція ефективності управління; Композиційна концепція ефективності управління.

Досить часто виникають проблеми з кількісною оцінкою ефективності управління, адже завжди існує проблема відсутності одного критерію оцінки відповідних результатів. До того ж важко віднести результати на рахунок певного суб’єкта, необхідно завжди враховувати чинники часу, адже більшість управлінських заходів стають результативними через певний проміжок часу.

Отже, визначення та оцінювання ефективності управління підприємством набуває особливого значення, оскільки це дозволяє оцінити рівень її розвитку, забезпечити необхідною інформацією для прийняття відповідних управлінських рішень як управлінців підприємства, так і зовнішніх користувачів.

Література

1. Макаренко М.В. Формування механізму управління ефективним функціонуванням підприємства // Актуальні проблеми економіки. – 2005. - № 11. – С. 126-135.

2. Ткач В.С. Визначення факторів ефективності управлінської діяльності та використання управлінського потенціалу // Вісник ХНУ. – 2008. - № 2. – С. 186-188.

 

Філіпова Інна

магістрант факультету менеджменту ЗНУ

Наук. кер.: к. держ. упр., доцент Бухаріна Л.М.