Модульно-розвивальна система у вищій школі і болонський процес

Модульно-розвивальна система розкриває питання необхідності змін у навчально-виховному процесі вищої школи. Альтернативою традиційній може бути така організація процесу навчання, де зусилля сторін, які в ньому беруть участь, спрямовано на забезпечення процесу учіння студента. Діяльність викладача при цьому орієнтується вже не на власні дії, а на діяльність, активність того, хто навчається. Позиція викладача стає принципово іншою – він не транслює знання, а створює навчальні умови для того, щоб студент мав можливість різними способами працювати з власним досвідом, що дозволяє йому оперувати різними формами знань. Безумовно, така зміна акцентів вимагає зміни позиції не тільки викладача, а й студента: позиція приймача інформації трансформується у позицію будівельника власного знання. Мислити та конструювати знання самому можливо, тому що і досвід, і знання здобуваються у ході реальних процесів, які продукують думки і дії. Тому спеціально організований процес багатосторонньої комунікації у навчанні передбачає активність кожного суб’єкта освітнього процесу, а не тільки викладача. Така комунікація передбачає не просто дозвіл студентам на висловлювання, що само по собі є важливим, а привнесення у навчальний процес їх знань і досвіду. Традиційно, у більшості вузів, коли студенти намагаються внести власні знання або досвід у обговорення матеріалу, викладачі часто змінюють структуру предмета обговорення, порушують звичну модель комунікації “думка викладача – доповнення студента”. Принцип багатосторонньої комунікації при цьому порушується, оскільки знання студентів беруть у ній участь тільки настільки, наскільки вони доповнюють хід викладання.

Модульно-розвивальна система навчання допоможе подолати ті проблеми, з якими зустрічаємося при реформуванні регіональної системи освіти, і є дуже перспективною з точки зору впровадження сучасних освітніх технологій. Ось декілька характерних рис модульно-розвивальної системи, що визначають її пріоритетне місце серед існуючих освітніх проектів і новацій.

По-перше, відкриває широкі перспективи для масового впровадження модульно-розвивального навчання в освітніх закладах, дає змогу практично кожному з них перейти на якісно вищий рівень функціонування при тих же кадрових і матеріальних ресурсах.

По-друге, співзвучність змістово-розвивального навчання основним напрямам розв'язання соціальних та освітніх проблем українського суспільства. Практично всі наші сучасні культурно-освітні проблеми - розбудова національної культури, укорінення підростаючого покоління в національно-культурному середовищі, формування нової системи мотивів і цінностей згідно із засадами «всесвітньої культури модернізації» та на основі пріоритету загальнолюдських інтересів - можна ефективно вирішувати в межах впровадження модульно-розвивального навчання. Цілком можливо, що саме такий шлях і є оптимальним способом соціокультурної переорієнтації навчально-виховного процесу у вищій школі взагалі.

По-третє, комплексність системи модульно-розвивального навчання, яка охоплює практично всі структурно-функціональні елементи навчально-виховного процесу, забезпечуючи системність та узгодженість їх змін. Модульно-розвивальне навчання, як ніяке інше, підходить на роль концептуального-технологічної основи реформування не окремих аспектів, а всієї освітньої діяльності конкретного навчального закладу. А саме таке завдання і стоїть перед вітчизняною системою освіти в цілому і кожною вищою школою зокрема.

По-четверте, технологічність системи модульно-розвивального навчання. Її автори відтворили чи не найскладніший момент практичної реалізації гуманітарної теорії - довели ідеї до рівня конкретних технологічних операцій, зведених в єдину систему скоординованих навчально-виховних дій, кожний етап якої піддається емпіричній верифікації. За результатами останньої реально здійснюється контроль та коригування освітньої діяльності.

Епіцентром навчального процесу стає не зміст предмета, а взаємодія викладача і студента, нова педагогічна етика, яка передбачає зміну власної позиції викладача і студента, збільшення ваги особистісного спілкування, спонукання до творчої пошукової діяльності, моделювання життєвих ситуацій; включення у сферу навчальної діяльності ситуацій вибору тощо.

Література

1. Бутенко Н.Ю. Комунікативні процеси у навчанні: Підручник. – К.: КНЕУ, 2004. – 386 с.

2. Глоссарий современного образования / Под ред. В.И. Астаховой, А.Л. Сидоренко. – Харьков: ОКО, 1998. – 272 с.

3. Інноваційні пошуки с вучасній освіті / За ред. Л.І. Даниленко, В.Ф. Паламарчук. – К.: Стилос, 2005. – 220 с.

4. Пащенко М.І. Технології використання активних методів навчання: Навч. Посіб. – К.: Наук. Світ, 2003. – 99 с.

 

Кисленко Ганна

студентка V курсу філологічного факультету ЗНУ

Наук. кер.: професор Білоусенко П.І.

СЛОВОТВІРНА СТРУКТУРА ПРИСЛІВНИКІВ

ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.

(НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКОГО СЛОВНИКА Є.ЖЕЛЕХІВСЬКОГО ТА С.НЕДІЛЬСЬКОГО)

Виявлені в згаданому словнику прислівники творилися від іменників, прикметників, дієслів та прислівників. Відіменникові та деякі відприкметникові прислівники виникли внаслідок адвербіалізації шляхом переходу в адвербативи відмінкових (прийменникових і безприйменникових форм), за зразкамами (моделями) яких творилися інші прислівники за допомогою суфіксації, префіксації та конфіскації. [2, 24]

Прислівники утворені суфіксальним способом. Суфікс -о є найбільш продуктивним типом творення відприкметникових прислівників, наприклад: бійко (с.29), велико (с.60), боисько (с.38), але він трапляється і в відзайменникових(всяко - с.129), відчислівникових (заєдно - с.244) та віддієслівнихприслівниках ( глумно - с.144, болько - с.39). На формант -е натрапляємо у деяких відприкметниковихпохідних: боре (с.39), добре (с.167), всеночне (с.126).

Незважаючи на те, що багато прислівників із суфіксом - ки мають дієслівні корені, не всі можна трактувати як віддієслівні (сидячки - с.520, хильки - с.720), а й як відприслівникові (більшки - с.57)тавідзайменниковіприслівники (заки - с.248)).

За зразком адвербвалізованих форм орудного відмінка творилися прислівники за допомогою суфікса - ом [1, с. 26] від іменників: витягом - с.91, даром - с. 172, глоском - с.144; від дієслів: втеком - с.129, насилком - с.492, вистрибом - с.88;від прислівників: вкосом (с.110) та від прикметників: живцем (с.222).

Прислівники утворені конфіксальним способом. Морфемний комплекс на-…-о характерний для деад’єктивного прислівникового словотворення [4,с.300]. У словнику зафіксовані відприкметниковіта віддієслівнідеривати: наголо - с.471, на-криво - с.481 ;накіпчасто - с.478, залучно - с.254. Цим же способом утворені й нечисленні відіменникові та відчислівникові прислівники-деад’єктиви з конфіксом на-…-у: на-роду - с.490, на-прямоту - с. 489 ,на-першу - с.486. Трапляються адвербіальні утворення з конфіксом на…-и(-ки): на-відгади - с. 467, наприсідки - с. 488. Прислівники з конфіксом на-…-і включають відіменникові (на-яві - с. 501), відприкметникові (на-готові - с. 471) та віддієслівні похідні (на-отльоті - с. 485).Морфему на-…-ець маємо в деяких відприкметниковихприслівниках: направець - с. 468. Широкого вжитку в українській мові 2 половини ХІХ століття набули адвербативи з початковим елементом на - та кінцевим компонентом, що не має матеріального вираження: наугад - с.478, на-ознак - с. 485, на-повал - с.487.

Найпомітнішу в кількісному відношенні групу становлять прислівники, утворені морфологічним способом за допомогою морфеми нав-…-ки: навспинячки - с.469, на-в-присядки - с.469, навлежачки - с. 467, тощо.

З конфіксом до-…-и у словнику фіксуються відіменникові похідні: до-знаки - с.193, до-купи - с.195, до-речи - с.99, до-руки - с.199. Прислівники конфіксального творення з морфемами до-…-а представленівідіменниковимита відприслівниковимистуктурами: до-слова - с.200, до-тла - с.202, до-близька - с.188 та ін.

Прислівники утворені префіксальним способом. У словнику знаходимо низку відприслівникових похідних, утворених за допомогою префікса не-: незразу - с.512; не-варто - с.502; не-абияк - с.501; немирно -с.514; незаборонно - с.510; не-годі - с.506; не-влад - с.504; невтішно - с.505.Заперечний префікси ні- утворює похідні переважно від присліників та займенників: ніяк - c.531, ніколи - с. 530; нікуди - с.530; ніскільки - с.530; нізащо - с.530. Префікс без- утворює прислівники зі значенням „заперечення того, що названо твірним словом”: безпорядно - с.20, безумовно - с.22, безвременно - с.17.

Префікс на- утворює деривати від різноманітних щодо структури мотивувальних слів, і вказує на межу у виявлянні ознаковості [див.3, с. 123]. Це відіменникові ( на-умір - с.498, на-ровень - с.490, на-рік - с.490, відприслівникові ( на-против - с.488, на-бекрень - с.464 назавтра - с.477, відчислівникові ( на-раз - с.489; відзайменникові: на-сам - с.491, наконець -с.480) утворення. Префікс -най, виявляє найбільший ступінь вияву ознаки, трапляється лише у відприслівниковомуприслівнику найрадше - с.478. Префікс нав- трапляється у відіменникових(навколо - с.467, навхрест - с.469) та відприслівниковихприслівниках (навдалі - с.466, навпроти - с.469). Префікс за- досить часто вказує на вищу міру ознаки. У словнику Желехівського натрапляємо на такі прислівники з цим префіксом: запізно - с.262, зазлістно - с.245, задовго - с.243.

Обстежений матеріал дає підстави стверджувати, що в другій половині ХІХ с. більшість прислівників творилися за моделями, які є і в сучасній українській мові. Лише окремі утворення, властиві для тогочасного діалектного мовлення, під впливом якого будувався словник, не увійшли в сучасну українську літературну мову.

Література

1. Бевзенко С.П.Історична морфологія української мови: Нариси із словозміни і слово­твору. – Ужгород, 1960. – 416 с.

2. Білоусенко П.І. До питання про основний спосіб творення прислівників у історії української мови// Українська мова – 2008. – №2. – С. 23-30.

3. Словотвір сучасної української літературної мови. – К., 1979. – 408 с.

4. Історія української мови. Морфологія / Відпов. ред. В. В. Німчук. – К.: Наук. думка, 1978. – 540 с.

5. Желехівський Є., Недільський С. Малорусько -німецький словник: В 2 -х томах. – Львів: Друкарня тов. ім. Шевченка, 1886.

6. Бевзенко С.П.Історична морфологія української мови: Нариси із словозміни і слово­твору. – Ужгород, 1960. – 416 с.

7. Вербовий М. В. Формування складу й розвиток словотвірної структури прислівників способу дії в українській мові: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К., 1994. – 14 с.

8. Желехівський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словник: В 2 -х томах. – Львів: Друкарня тов. ім. Шевченка, 1886.

9. Словотвір сучасної української літературної мови. – К., 1979. – 408 с.

10. Чапля І.К. Прислівники в українській мові. — Харків, 1960. — 134 с.

11. Ільїн В.С.Префікси в сучасній українській мові. — К., 1953. — 167 с.

12. Історія української мови. Морфологія / Відпов. ред. В. В. Німчук. – К.: Наук. думка, 1978. – 540 с.

 

Крутькова Катерина

студентка VI курсу філологічного факультету ЗНУ

Наук. кер.: доцент Журавльова Н.М.