Особливості розвитку гнучкості у волейболістів у продовж підготовчого періоду

Актуальність: Високий ступінь розвитку гнучкості у волейболі – фактор, який впливає на ефективність тренувальної і змагальної діяльності. Виконання різноманітних тактико-технічних дій у волейболі припускає проявлення гнучкості і рухливості в суглобах. Недостатня рухливість в суглобах обмежує рівень проявлення сили, координаційних і швидкісних здібностей, знижує економічність рухів і може стати приводом виникнення травм. Використання в тренувальному процесі засобів, спрямованих на підвищення і збереження високого рівня гнучкості і рухливості в суглобах, впродовж річного періоду підготовки грального сезону являється, на наш погляд, достатньо актуальним.

Мета: Теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити послідовну і системну дії з використанням різноманітних гімнастичних вправ у продовж підготовчого періоду і їх вплив на кінцевий результат – підвищення гнучкості волейболістів незалежно від тематичної спрямованості тренувань [1,279].

Результат дослідження.

Одним із найважливіших фізичних якостей у волейболі являється гнучкість – здатність виконувати вправи з великою амплітудою рухів. Без цієї якості неможливо виховувати виразність руху, пластичність і вдосконалювати їх техніку, оскільки при недостатній рухливості в суглобах рухи обмежені і скуті. Гнучкість необхідна для виконання різноманітних рухів, випадів, прийому м’яча, для атакуючого удару. Основних рухів для гри у волейбол.

Під час експерименту увесь процес виховання гнучкості у спортсменів ми поділили на 3 етапи: 1 етап – «суглобової гімнастики»; 2 етап – спеціалізованого розвитку рухливості в суглобах; 3 етап – рухливість в суглобах на досягнутому рівні.

1 етап. Завданням цього етапу являється не тільки підвищення загального рівня розвитку активної і пасивної рухливості в суглобах, але й укріплення самих суглобів, а також тренування м’язово-звязувального апарату з метою покращення еластичних властивостей і досягнення міцності м’язів і зв'язок. 2 етап. Завданням даного етапу являється розвиток максимальної амплітуди в тих рухах, які допомагають швидшому оволодінню спортивною технікою і на цій основі – покращенню спортивних результатів. 3 етап. Закріпити і зберегти рухливість в суглобах на досягнутому рівні [2,36].

На початковому етапі тренування при виховуванні гнучкості в рухах першої групи ми приділяли велику увагу силовим вправам в поєднанні зі спеціальними вправами, сприяючими розвитку активної рухливості в суглобах, а при виховуванні гнучкості в рухах другої групи – вправам на розтягування, сприяючим розвитку пасивної рухливості.

У ході експерименту темп при активних вправах складав одне повторення за 1 с.; при пасивних – одне повторення за 1-2 с.; «витримка» в статичних положеннях – 4-6 с. Вправи на гнучкість на одному тренуванні виконувались в такій послідовності: спочатку вправи для суглобів верхніх кінцівок, потім для тулуба і нижніх кінцівок. При серійному виконанні цих вправ в проміжках відпочинку давали вправи на розслаблення [2, 53].

Вправи, які використовувались для розвитку гнучкості: пружинячі нахили вперед; нахили назад і вперед до відмови; махи ногами вперед, в сторону з поступовим підвищенням амплітуди рухів; нахил вперед, сидячи ноги розведені, намагаючись доторкнутись грудною частиною тіла до полу; міст із положення лежачи; піднімання прямої ноги вперед, в сторону, назад, стоячи біля гімнастичної стінки і опираючись об неї рукою; кругові рухи руками в бічній і лицьовій площинах по черзі, послідовно і одночасно; викрут, опускаючи руки назад за спину і повертаючись в вихідне положення; шпагат прямий і поперековий.

Подібна методика проведення таких тренувань дає позитивні результати як в освоєнні ігрового вміння, так і розвитку функціональних можливостей організму.

Аналіз отриманих результатів і експертна оцінка засвідчили, що у продовж підготовчого періоду усі показники спортсменів з фізичної підготовленості в експериментальних командах були статистично достовірно вищими, порівняно з контрольними [3,35].

Висновок. Відмінна координаційна здатність і гнучкість дуже допомагають спортсмену придбати більш широкий спектр рухливих відчуттів, вміння їх диференціювати і точно відносити суб’єктивні сприйняття до своїх відносних рухів. Найбільш відмінна здатність координувати рухи придбається в процесі навчання самими різноманітними вправами, під час засвоєння багатьох і різноманітних рухливих вмінь і навиків. В комплекси вправ для виховання гнучкості необхідно впроваджувати вправи на розслаблення, які забезпечують приріст рухливості, завдяки покращенню здатності м’язів до розслаблення, а отже, до розтягнення [4,14].

Література

1. Верхошанський Ю. В. Основи спеціальної фізичної підготовки спортсменів. – М.: Фізкультура і спорт, 1988. – 336 с.

2. Настільна книга вчителя фізичної культури: Посібник для вчителя / Під ред. Проф. Л.Б. Кофмана. – М.: Академія, 2000.- 72 с.

3. Іванов В. В. Комплексний контроль у підготовці спортсменів / В. В. Іванов // Спорт. – 1987.-№8.-43 с.

4. Сермеєв Б. В. Спортсменам про виховання гнучкості: Навчальний посібник / Б. В. Сермеєв. – М.: Просвітлення 1970. - 24 с.

 

Валівач Крістіна

студентка IV курсу факультету фізичного виховання ЗНУ

Наук. кер.: к. мед. н., ст. викладач Кальонова І.В.

ПСИХОКОРЕКЦІЙНІ МЕТОДИКИ РЕАБІЛІТАЦІЇ

ПРИ ГІПЕРТОНІЧНІЙ ХВОРОБІ

Артеріальна гіпертензія (АГ) є одним з найпоширеніших захворювань серцево-судинної системи (ССС), розповсюдження якого серед дорослого населення розвинутих країн складає 15–20%, а у людей старшого віку досягає 50%. Більшість випадків АГ складає есенціальна гіпертензія або гіпертонічна хвороба (ГХ). Відомо, що психологічний стрес, наряду з іншими факторами ризику, є однією з причин розвитку гіпертонічної хвороби. Психологічні особливості хворих ГХ впливають не тільки на виявлення психофізіологічної реакції у стресовій ситуації, але й перебіг захворювання, частоту загострень, ефективність лікувальних і реабілітаційних заходів [1].

Своєчасне виявлення та корекція цих розладів дозволяє швидше добитися реабілітаційного ефекту, а також сприяє поліпшенню якості життя хворого. Згідно з даними численних досліджень, нормалізація психологічного статусу хворих ГХ супроводжується підвищенням толерантності до стресових впливів, зменшенням виявлення реакції ССС в умовах емоційного навантаження, а також зменшенням чуттєвості периферичних судин до вазопресійних дій [2].

На сьогодні в системі реабілітації різних психосоматичних синдромів знаходять застосування нетрадиційні психорелаксаційні методики, такі як музикотерапія [3].

Музикотерапія (МТ) – сучасний відновлювальний метод, в основі якого лежить використання різних методик впливу музикою або співом з реабілітаційною метою. Оздоровча МТ використовується для активізації резервних можливостей людини, зняття нервової перенапруги й стомлення, підвищення працездатності, соціальної адаптації, розвитку психічних і інтелектуальних здібностей, загального оздоровлення [4].

З метою вивчення впливу психологічних засобів реабілітації на функціональний стан ССС осіб з гіпертонічною хворобою під нашим спостереженням знаходилось 20 жінок у віці 40-50 років із ГХ І ступеня: 10 осіб – основна (ОГ) й 10 – контрольна групи (КГ). У рамках медико-біологічного обстеження у всіх пацієнтів реєструвалися наступні показники, які з'явилися основою для визначення функціонального стану ССС і оцінки ефективності застосованих психологічних засобів реабілітації: частота серцевих скорочень (ЧСС), артеріальний тиск систолічний (АТс), артеріальний тиск діастолічний (АТд), визначення ступеня функціональної напруги ССС методом варіаційної пульсометрії з розрахунком індексу напруги ССС (ІНссс).

Психотерапевтичний вплив в основній групі здійснювалося шляхом прослуховування звукових фрагментів через індивідуальні навушники, тривалість звукового впливу – 30 хвилин. Для проведення сеансів музикотерапії були взяті твори Шопена, а саме музика мажорного напрямку - Ноктюрн, Опус № 9, Вальс № 2 та ін.

На тлі проведених реабілітаційних заходів, які включали дієтотерапію, фітотерапію, спеціальну лікувальну гімнастику і музикотерапію – в основній групі, покращення основних функціональних показників виявлено у всіх хворих. Проте краща динаміка визначалась у хворих ОГ: так, показник АТс в ОГ досяг наприкінці дослідження 136,8±5,1 мм рт. ст (-9,2%), в КГ – 146,4±6,2 мм рт. ст. (-5,1%); показник АТд в ОГ досяг наприкінці дослідження 84,3±5,2 мм рт. ст (-10,8%), в КГ – 92,2±4,8 мм рт. ст. (-5,4%). ІНссс в ОГ досяг наприкінці дослідження 167,62±9,14, що відповідає динамічній рівновазі симпатичного й парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи в регуляції серцевого ритму.

Таким чином, результати даного дослідження дозволили підтвердити ефективність застосування музикотерапії в реабілітації осіб з ГХ. Музикотерапія м'яко впливає на вегетативну регуляцію й психоемоційний стан пацієнта, що значно підвищує ефективність базових реабілітаційних методик.

Література

1. Дмітрієва О.В. Артеріальна гіпертензія: епідеміологія та статистика // Укр. кардіол. журнал. – 2003. – № 6. – С. 3-8.

2. Горнаев Б. И., Дорничев В. М. Реакция системы кровообращения при психоэмоциональном напряжении // Кровообращение. – 1996. – № 5. – С. 7-11.

3. Казаринова А.С. Музыка в системе психопрофилактики // Росс. мед. журнал. – 2000. - № 6. – С. 44–46.

4. Стеблюк В.В., Лобода Т.М., Бондаренко Н.П. Вплив психофонотерапії та музикотерапії на показники вегетативної регуляції // Мед. реабілітація, курортологія і фізіотерапія. – 2004. - № 3. – С. 18-21.

Волкова Юлія

студенка IV курсу факультету фізичного виховання ЗНУ

Наук. кер.: Дьомін О.М.