Наставництво як фактор адаптації молодих фахівців В організації

Проблема адаптації молодих фахівців в умовах сьогодення все більше привертає увагу науковців. Це пов’язано з тим, що, проблема адаптації персоналу актуальна для багатьох організацій так як її вдала реалізація є складовою управління, яка може дозволити підняти ефективність праці організації.

Адаптація це перш за все процес пристосування молодого фахівця до організації, до різноманітних її сторін та умов: технологічним, економічним, соціальним, організаційним, управлінським та інш. [3, 290]. Головною метою управління адаптацією нових робітників є прискорення процесів професійного та соціального входження в організацію.

Молодому фахівцю нелегко пристосуватись до реальних умов діяльності в організації, адже він повинен не лише продемонструвати свої знання, вміння та навички а й виявити свої здібності в налагоджуванні стосунків як з колективом, так із керівництвом. В кожній організації панує свій психологічний, моральний, духовний клімат, тому одним із завдань наставника є забезпечення емоційної та психологічної підтримки в адаптаційний період професіонального становлення, підвищенню його мотивації й потреби займатися діяльністю.

Процедура адаптації повинна бути націлена на забезпечення більш швидкого входження на посаду нового співробітника, зниження дискомфорту перших днів роботи, зменшення кількості вірогідних помилок, пов’язаних з включенням у роботу, формуванням у нового співробітника позитивного образу компанії, професійної діяльності.

У межах адаптації відбувається докладне ознайомлення з колективом та новими обов’язками; засвоєння стереотипів поведінки; асиміляція – повне пристосування до середовища і нарешті ідентифікація – ототожнювання особистісних інтересів та цілей з загальними. За рівнем вирізняють первинну та вторинну, а за направленістю – професійну, психофізіологічну і соціально – психологічну.

Професійна адаптація передбачає активне засвоєння спеціальності, її специфіки, навичок поведінки і діяльності у стандартних ситуаціях. Вона починається з того, що після виявлення досвіду, знань та характеру молодого фахівця для нього обирається найбільш природна форма підготовки – наставництво [1, 180]. Сутність професійної адаптації залежить від складності та різноманітності діяльності, змісту праці, впливу професійного середовища, індивідуально – психологічних якостей особистості.

Психофізіологічна адаптація до умов праці, режиму роботи та відпочинку, особливих складнощів не викликає, проходить достатньо швидко та у більшій мірі залежить від стану здоров’я особи, її природних реакцій, характеристики самих цих умов, але і тут наставництво може бути реалізовано у вигляді інформування новачка у неформальних правилах функціонування організації [1, 181].

Соціально – психологічна адаптація це адаптація до колективу, його норм, формування адекватних відносин із керівництвом та колегами [1, 183]. Наставництво у соціально-психологічній адаптації реалізується через ознайомлення та закріплення у новачка прийнятних норм, правил та форм поведінки, що адекватні організаційним умовам.

Саме наставництво як феномен почали досліджувати в першій половині XX ст.. Насамперед цей процес має значення у прикладній сфері, на виробництві. Тут наставництво розуміється як ситуація, коли досвідчений майстер передає тонкощі професії молодому робітникові, який міг таким чином перейняти досвід, отримати пораду.

В багатьох сучасних організаціях наставництво є ефективною формою адаптації нового персоналу. Наставництво передбачає виділення особи, відповідальної за нового співробітника [2, 15]. Така особа виконує різноманітні процедури, які повинні привести до повного освоєння молодим фахівцем своїх обов’язків, а також правил та норм організації та колективу.

Наставництво є важливим фактором у процесі адаптації молодих фахівців в організації. Адже якщо у результаті адаптаційного процесу організація у короткі строки одержує добре мотивованих працівників, що працюють задля одержання стабільного результату, то процес адаптації може вважатися ефективним. Використання наставництва в системі адаптації зводить до мінімуму ризики пов’язані з неприйняттям співробітником нових професійних умов роботи, існуючих умовах мотивації співробітників, оцінки та розвитку персоналу та корпоративної культури організації.

Література

1. Вескин В.Р. Практический менеджмент персонала: Пособие по кадровой работе. – М.: Юристъ, 2003. – 495с.

2. 2. Лобанов А.С., Пермяков В.В. Наставничество в трудовом коллективе. – М.: Знание, 1978. – 54с.

3. 3. Психология управления персоналом: Пособие для специалистов, работающих с персоналом /Под ред. А.В. Батаршева, А.О. Лукьянова. – М.: Изд–во Института психотерапии, - 2005. – 624с.

 

Рєзник Ірина

учениця 11 класу КЗОШ № 71

Наук. кер.: асистент Лаже О.В.

СЕКСУАЛЬНА КУЛЬТУРА СУЧАСНИХ ПІДЛІТКІВ

Сексуальна культура важливий компонент розвитку особистості, невід’ємна частина здорового способу життя, що є запорукою не лише успішної самореалізації конкретної людини, а й впливає на суспільний розвиток в цілому. Зважаючи на рівень захворюваності патологіями, що передаються статевим шляхом та пов’язані з ним проблеми успішного функціонування особистості, змушують замислитися над проблемою формування адекватного рівня сексуальної культури у підлітковому віці [2].

Підлітковий вік – важливий і нелегкий етап життя кожної людини. У цей період змінюються уявлення про себе і навколишню дійсність. Настрій стає емоційно нестійким [3].. Переходячи з дитячого світу в дорослий, підліток ще не належить повністю ні до того, ні до іншого, тому поведінка його часто буває непередбачуваною і неадекватною щодо вимог соціуму. Формування сексуальної культури у старшокласників в цей період є невід’ємною частиною виховного процесу в цілому. Складність його полягає насамперед в тому, що людина, яка не знає анатомії і фізіології репродуктивної системи, не уміє користуватися контрацепцією, має обмежений репертуар сексуальних позицій, є в цьому сенсі сексуально неосвіченою і має менше шансів реалізувати свої побажання і можливості, ніж та, яка володіє такими знаннями й уміє користуватися ними [1].. Однак рівень зацікавлення подібними питаннями серед підлітків є надзвичайно високим, а сучасні джерела інформації, здебільшого не контрольовані, надають йому необмежений доступ до знань, осягнути які він самостійно не в змозі. Таким чином забезпечення належного рівня формування сексуальної культури у наш час набуває першочергового значення.

В результаті проведення опитувань було, зокрема, з’ясовано, що на даний момент, більшість учнів старших класів мають недостатній рівень сформованості сексуальної культури. Вони не досить обізнані в цій сфері, але прагнуть отримувати більше інформації. Однак учні скаржаться не на брак власне інформації про статеві стосунки, а на розуміння сутності певних взаємовідносин. Зокрема, про необхідність використання контрацептивів відомо кожному підлітку, але суто технічні аспекти використання є для більшості малозрозумілими [2].

Щоб задовольнити певною мірою цікавість учнів в цій галузі, одночасно спрямувавши їх інтереси в русло підвищення рівня сексуальної культури, в школі проводять низку тематичних заходів: виховна година на тему: «Профілактика СНІДу та ІПСШ»; розповсюдження інформаційних буклетів; зустріч із лікарем-генікологом; проведення конкурсу тематичних плакатів «Ми за здоровий спосіб життя».

Подібні заходи надають змогу підліткам не лише розширити свої знання у сфері сексуальних стосунків, що є природним у цьому віці, а надає змогу впливати на процес засвоєння принципів та зразків сексуальної поведінки. Таким чином посилюється вплив на нормативне формування рівня сексуальної культури яка є невід’ємною частиною життя особистості.

Література

1. Голод, С. И. Социальные аспекты сексуальности / С. И. Голод. // Вестник РАН. – 1995. – т.65. - №4. – С. 340 – 344.

2. Бостанджиев Т.А. Секс и сексуальная культура населения. - София, 1983. - 51 с.

3. Кон И. С. Половые различия и дифференциация социальных ролей.- М., 1975. - 269 с.

 

Сербінова Марія

студентка ІІІ курсу факультету соціології та управління ЗНУ

Наук. кер.: ст. викладач Корнієнко Г.М.