Аспекти розвитку науково-фантастичної літератури у XX-xi столітті

Мета даної роботи – огляд розвитку фантастики як у цілому так і на сучасному етапі, основних напрямків у цьому жанрі.

Актуальність роботи полягає у тому, що у сучасному світі фантастична література набуває все більшої популярності і багатьом цікаво дізнатися з чого все починалося, як розвивалося, що було досягнуто на сучасному етапі, які інші напрямки відносяться до розділу фантастики.

Фантастичне - прадавній компонент людської культури. З тих пір, як людство почало усвідомлювати себе, до життя людей поступово увійшла фантастика. Ще в давнину, коли стали з'являтися зачатки релігії, коли людина почала приписувати навколишньому світу нові якості вона покликала на допомогу свою фантазію.

Фантастиці як літературному жанру років вже немало. Є жартівники, що стверджують, що його коріння слід шукати в казках, міфах і легендах. У такому разі - не рівна година, виявиться, що фантастика - старша за так звану класичну літературу. До речі, саме любителі і представники різних її гілок на свого дивного "сусіда" завжди дивилися досить глузливо, не сприймаючи його серйозно.

Декілька поколінь сформувалося на наукових постулатах, що вважалися непорушними - дарвіновська теорія, Ейнштейна... До якогось моменту все це здавалося само собою зрозумілим, основою всього, що не підлягає тому, що передивляється. Але XX - XXI століття - епоха швидко змінних соціальних формацій і життєвих установок. Пелевін, думається, має рацію, що світом править PR. І рекламну кампанію вчених кінця позаминулого - початку минулого століть неабияк зіпсували новітні відкриття. Зараз під сумнів поставлене практично все. Ні, не в науці шукає втіхи осиротіле дитя Мавпи (що вже розчарувалося в світогляді новітніх часів, але яке ще не знайшло в собі духу обернутись у бік здорового консерватизму). Звідси - зростаючий інтерес до релігії і історії, безліч процвітаючих сект, ідеологія New Age, яку в тій або іншій мірі розділяє мало не кожен третій "атеїст". Людство, здається, підозрює, що в світі не все так просто. Що зовсім не ті важелі, про які казали в школі, приводять наш світ в рух.

Фантастика — різновид мімесиса, у вузькому сенсі — жанр художньої літератури, кіно і образотворчого мистецтва; її естетичною домінантою є категорія фантастичного, що полягає в порушенні рамок, кордонів, правил репрезентації («умовностей»). Основною ознакою фантастики є наявність в творі фантастичного допущення.

Перша половина 80-х в англо-американській наукової фантастиці виявилася пов'язана з виникненням двох багатообіцяючих рухів, які, проте, не виправдали сподівань, які на них покладали. Перший з них, "гуманітарна НФ", по суті справи реанімувало деякі тенденції, закладені ще значно більш складною і багатогранною "Новою хвилею". Послідовники цього напряму з усіх прийомів, використаних в книгах "Нової хвилі", вибрали тільки один - увага до духовного світу людини, показ змін його "внутрішнього життя" у нових умовах.

Куди більш впливовим рухом виявився "кіберпанк", літературний напрям, породжений неминучою інформаційної революцією і тісно пов'язаний зі спадщиною "Нової хвилі". "Кіберпанк" використав іншу частину спадщини руху 60-х, а саме: різкий "нон-конформізм", увага до контр-культуру і андерграунду, крайній індивідуалізм героїв, прагнення до літературного експерименту. Ці елементи "Нової хвилі" послідовники "кіберпанку", як на певний смисловий стрижень, "накручували" на ідею наскрізь компютерізірованного суспільства, в якому велика частина населення живе у віртуальному просторі.

Деяке пожвавлення ситуації в англо-американській наукової фантастиці першої половини 1980-х виявилося занадто слабким, щоб можна було говорити про новий етап у розвитку цієї галузі фантастичної літератури.

Для наукової фантастики соціалістичних країн період кінця 1980-х-початку 90-х (після падіння комунізму в центрально-європейських державах і розпаду СРСР) виявився досить складним. Так, після короткого сплеску інтересу до вітчизняної наукової фантастики, викликаного різким збільшенням науково-фантастичних творів у період "перебудови", увага читачів і видавців звернулась до зарубіжної (в першу чергу, англо-американської) науково-фантастичної літератури. Практично всю першу половину 1990-х вітчизняна наукова фантастика в Росії та Україні не видавалася. Друга половина 1990-х дозволила розкрити свій талант багатьом науковим фантастам які починали ще на початку десятиліття, але потім були змушені на кілька років замовкнути.

Література

1. Галина М. С. Старая, новая, сверхновая… Журналы фантастики на постсоветском пространстве. «Новый мир» № 8, 2006 г. с. 24.

2. Гаков Вл. Виток спирали: зарубежная научная фантастика 60–70-х годов. – М., 1980. – 183 с.

3. Ляпунов Б.В. В мире фантастики: обзор научно-фантастической и фантастической литературы. – М., 1975 – 278 с.

 

Приварнікова Ганна

студентка VI курсу філологічного факультету ЗНУ

Наук. кер.: к. філол. н., ст. викладач Січкар О.М.

 

ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПОВІСТЕЙ

ДЛЯ ДІТЕЙ І ПРО ДІТЕЙ

В.БЛИЗНЕЦЯ

Українська художня проза 60–80–х років ХХ століття продовжує викликати значний інтерес з боку дослідників. Зміна ідеології, що позначилась на витлумаченні естетичних категорій, зумовлює потребу вивчати літературу цього періоду по-новому. З цих позицій передбачається необхідність ґрунтовного дослідження творчості багатьох письменників, зокрема В.Близнеця.

Сучасний стан вивчення дитячих творів письменника є недостатнім. Тема потребує нових розробок і подальшого детального вивчення, тому метою роботи є: показати своєрідність творчості для дітей і про дітей В.Близнеця на прикладі детального аналізу повістей письменника. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: дослідити повісті В.Близнеця „про дітей війни”; проаналізувати пригодницькі повісті В.Близнеця для дітей і про дітей.

В.Близнець найкраще розкрився перед читачами саме як дитячий письменник. Він зміг віднайти той зв’язок, який пов’язує читача і письменника, щоб донести до маленьких читачів дорослі принципи життя і змалювати його реально, нічого не приховуючи [3, 52].

Письменник відтворює світ у душах і серцях своїх героїв через їх почуття. Цим і пояснюється властивий творам В.Близнеця психологізм. Автор передає враження від навколишнього світу через світосприйняття героїв [4,193].

Світ дитини у творах В.Близнеця – це її внутрішній світ, який не може існувати поза зовнішнім, соціальним, бо саме середовище, у якому живе особистість, впливає на її внутрішній світ, психічний стан і відповідні йому реакції, дії, рефлексії [5,137].

Детальне вивчення творів для дітей В.Близнеця викликає потребу поділити його повісті на дві тематичні групи: повісті „про дітей війни” та пригодницькі повісті для дітей і про дітей. Детально розглянувши повісті письменника „про дітей війни”, можна виокремити деякі особливості. Відчувши і побачивши на власні очі страждання війни, автор особливо гостро розкриває тему воєнного і повоєнного дитинства [6,31]. Повісті В.Близнеця про „дітей війни” багаті на різні засоби психологізму. Здебільшого автор використовує невласне пряму мову, щоб мати можливість самому, безпосередньо донести до читачів, що саме відчувають його герої. Невласне пряма мова створює двоплановість висловлювання – передається внутрішнє мовлення персонажа, його думки, настрої, але через автора, який об’єктивно оцінює події і в такому вигляді, розтлумаченому попередньо, передає своїм читачам.

Використовує автор досить широко і внутрішні монологи, які дозволяють розкритись його героям перед читачами, поділитись власними думками і переживаннями. Внутрішній монолог допомагає читачу бути ближче до героїв, які ніби сповідуються йому одному [7,41]. Іноді В.Близнець використовує і діалогізований монолог, але здебільшого, щоб показати яскраву уяву своїх маленьких героїв.

У своїх пригодницьких повістях В.Близнець використовує теж достатню кількість засобів психологізму, але їх значно менше, ніж у повістях про „дітей війни”. Немає тієї напруженості, що потім викликає сльози на очах у читачів. Але, треба взяти до уваги те, що різниться призначення і функції психологізму у пригодницьких повістях і повістях про „дітей війни”. У пригодницьких повістях психологізм використовується автором, щоб напружити сюжет і урізноманітнити внутрішній світ персонажів, пояснити і відкрити перед читачем їх дії. У повістях про „дітей війни” психологізм використовується, здебільшого, для того, щоб викликати переживання у читача, які б були близькі до переживань самих героїв. Читач повинен проникнутись їх долею, співчувати їм. У пригодницьких повістях головне завдання читача – слідкувати за пригодами героїв, розуміти їх вчинки та дії.

Повісті про „дітей війни” адресовані в першу чергу дитячій аудиторії, але з таким самим задоволенням їх можуть читати і дорослі. Пригодницькі повісті з їх казковими персонажами теж можуть привернути увагу дорослих, але вже меншою мірою.

Незважаючи на те, що твори про „дітей війни” багатші на різні засоби психологізму, художньо цінними для української літератури є обидві тематичні групи повістей письменника для дітей і про дітей.

Література

1. Близнець В. Вибрані твори: В 2-х т. – Т. 1. – К.: Веселка, 1983. – 366 с.

2. Близнець В. Вибрані твори: В 2-х т. – Т. 2. – К.: Веселка, 1983. – 408 с.

3. Гурбанська А. В.Близнець – повістяр // Слово і час. – 1999. – № 2. – С. 52-55.

4. Клочек Г. Чутливість душі: [Творчість В.Близнеця] // Вітчизна. – 1984. – № 4. – С. 192-199.

5. Корінь А. „Слово не сорочка, а душу гріє...” [Про творчість В.Близнеця] // Дніпро. – 1983. – № 4. – С. 136-138.

6. Лімборський В. До глибин душі людської // Слово і час. – 1997. – № 9. – С. 31-36.

7. Літературний психологізм та його роль у художній творчості // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2000. – № 1. – С. 41-43.

8. Слабошпицький М. Вийшовши з дітей війни: Віктор Близнець // Літературні профілі: Літературно-критичні нариси. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 50-54.

 

Рекотова Олена

студентка магістратури філологічного факультету ЗНУ

Наук. кер.: к. філол.. н., доцент Шевченко Т.Г.

ЛІНГВОСТИЛІСТИКА І НАЦІОНАЛЬНО-ДУХОВНІ ВИТОКИ „ЩОДЕННИКІВ” ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Останніми десятиліттями, у зв’язку з розбудовою нашої держави та становленням демократії, пожвавився інтерес до вивчення літератури, що переважно писалася для „письмового стола”. З виданням „Щоденників” Олеся Гончара записи для письмового стола стали відкриттям нових граней його пристрасної душі. Вони формують менталітет й утверджують загальнолюдські моральні цінності, бо ж, здається, „не було жодної проблеми в житті, на яку б він не звернув уваги” [6, 9]. Для створення цілісної аналітичної картини „Щоденників” заслуговують вивчення засоби індивідуально-авторської лінгвостилістики і відображення його національно-духовного сприйняття. У цьому і заключаться актуальність обраної теми.

Об’єктом дослідження є стилістика „Щоденників”, своєрідність яких криється у жанровій змістовності, синтезі розповідей, описів, міркуваннях, філософських роздумах і узагальненнях. Вони володіють винятковою виражально-зображальною силою та духовно-асоціативним багатством. В роботі ретельно проаналізована багата та емоційно насичена лексика щоденникових записів, що має велику кількість різноманітних тропів. Майже всі вони побудовані на зіставленні явищ, що мають подібність очевидну чи завуальовану, приховану в асоціаціях.

Серед найпоширеніших тропів – порівняння – одне з найяскравіших образних одиниць, що тісно пов’язані з ідейно-тематичною спрямованістю „Щоденників”. Порівнює Олесь Гончар все – живе й неживе, фізичне й психічне, конкретне і абстрактне: „Тяжким було це десятиріччя, викосило, як косою, стількох...” [1, 114]

Порівняння в ідіостилі митця систематизовані, тісно взаємодіють з іншими мовними одиницями, зокрема з метафорою. „Щоденникам” Олеся Гончара властиві класична, генітивна, розкрита метафора, метафора-симфора, метафора-прикладка, метафора-метонімія, прозопопея: „осінь одягла кончівські ліси в золото” [1,578].

Один із найуживаніших прийомів письменника – епітети: „Бризнули квіти жовтенькі по лугах” [1,147], серед яких наявні метонімічні й гіперболічні. Велику композиційну і сюжетотворчу роль відіграють використання історизмів (панщина, партзбори), неологізмів (багатотиражка, шевченкознавство), зокрема індивідуальних (підмолодь, легколюб), алегорій: „Україна, ставши без’ядерною, матиме навіть гарантію від північного сусіда, хоча це схоже, що вовк дає гарантію ягняті” [2, 451]; гіпербола: „Худий, як стручок, а горілку пив, як запорожець” [2, 447], а також потужний лінгвостилістичний потенціал фразеології.

У роботі аналізуються специфічні естетичні категорії „Щоденників” та їх характерні риси (позаконцепційність, суб’єктивність, часовий план зображення, плинність концептуальності), що дає можливість зрозуміти світовідчуття та світобачення Олеся Гончара. Досліджуються спонукальні мотиви ведення щоденникових записів та відбиття філософських поглядів у них.

Серед проблем, які непокоїли митця, найістотнішими є питання про:

– „духовний код нації” – долю української мови;

– моральне та фізичне здоров'я нації, бо „Україна кріпацька, Шевченкова, страшна, не була такою безмежно трагічною, як нинішня... Тоді людина залишалась з Богом у душі, панщина забирала тільки силу фізичну, а сьогочасна доба залізла і в душу людську, спустошує все...” [2, 314];

– збереження й відновлення історичних і архітектурних пам’яток народу;

– захист навколишнього середовища та покращення екологічної ситуації планети; наприклад, коли він пише про Чорнобильську трагедію: „Це вже не горе, а надгоре, над відчай, це антижиття” [2, 462];

– виховання молоді і піднесення ролі інтелігенції: „Хочеться вірити, що з вами завершується якийсь найтрудніший етап людської історії, відходить гнітюча, кошмарна, глобальних масштабів ніч, за якою нарешті настане вселюдський світанок!” [1, 207];

– проблема узаконення та удосконалення української мови: „Мова – живий організм, який може бути здоровим чи, навпаки, хворим або навіть мертвим, хоча нація ще продовжує існувати” [1, 27].

З філософського погляду Олесь Гончар аналізує своє життя, відтворюючи найвищий ступінь людського болю і даючи читачеві повну його панораму: „Що ж, життя перейдено. Бачу все: і ніжні стежки юності серед полтавських трав, і кострубаті, з чорними вирвами, шляхи фронтові, і ці післявоєнні асфальти, що з вітром, з невситенною жагою душі несли мене в степові, у творчі простори” [2, 166].

Література

1. Гончар Олесь. Щоденник. Т. 1. – К: Веселка, 2008. – 607 с.

2. Гончар Олесь. Щоденник. Т. 2. – К: Веселка, 2008. – 646 с.

3. Єрмоленко С. Лінгвостилістика: основні поняття, напрями й методи дослідження // Мовознавство, № 3-4, 2005. с. 112 – 125.

4. Загнітко А. Лінгвістика тексту. – Донецьк: Юго-Восток, 2007. – 312 с.

5. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль: Богдан, 2000. – 246 с.

6. Чабаненко В. Усе найкраще, все найдорожче: мовні питання в щоденникових записах Олеся Гончара //газ. „Слово просвіти”, № 13 від 27 березня–2 квітня 2008. – С. 9.

 

Савеленко Ольга

студентка філологічного факультету ЗНУ

Наук. кер.: к. філол. н., доцент Ніколаєнко В.М.