Доброчинна діяльність менонітів на півдні України

Початку XX століття

Меноніти з’явилися на теренах сучасної України за запрошенням цариці Катерини II. Уряд покладав надії на покрашення сільського господарства і скотарства імперії. Меноніти мали подавати приклад місцевому населенню. Навзаєм уряд обіцяв свободу віросповідання та надав ряд економічних привілеїв менонітам. Успіх та заможність менонітів пояснюється також особливістю їх віросповідання. Першим зробив спробу пояснити вплив світогляду на розвиток господарського життя суспільства німецький соціолог та історик М. Вебер у своїй роботі «Протестантська етика та дух капіталізму». М. Вебер доводить, що завдяки переконанням протестантів стосовно того, що професійна діяльність – це Боже призначення, а успіх у справах – ознака обрання Богом до спасіння, релігійні меноніти досягали успіху. За тими ж релігійними переконаннями існування жебраків пояснювалося ледарством, а милосердя полягало в наданні можливості навчатися ремеслу та праці [1, 97–101]. Серед переселенців-менонітів не було жебраків, але з часом серед менонітів з’являлися люди, які не могли самостійно забезпечити своє матеріальне становище, і їх кількість зростала. На той час в Російській імперії не було закладів, які б забезпечували соціальний захист селян, у тому числі переселенців. До того ж, самі меноніти не хотіли мати справу з державою, щоб не опинитися в її залежності, саме тому благодійність серед менонітів набуває поширення. Питання благодійності менонітів знайшли відображення у працях П. Каменського, Я. Штаха, М. Бєлікової [2–4].

Для дітей-сиріт створювали відповідні управління чи каси, що поповнювались завдяки реалізованому спадку сиріт, а також приватних пожертвувань. Благодійні заходи також організовували для осіб, що втратили працездатність. Існував податок з колоністів, який встановлювався зі згоди громади. Зібрані гроші ставали добровільними пожертвами. Також влаштовувалися аукціони з продажу дитячого одягу, вишивок, виготовлених жінками на спеціальних жіночих молитовних зібраннях [5, 143–145].

Дбали меноніти також про медичне обслуговування общини. Найвідомішими серед медичних закладів менонітів на півдні України були психіатрична лікарня «Бетанія» та санаторій «Олександрабад». Лікарня «Бетанія» мала електроосвітлення, яке безкоштовно надавала фірма «Лепп і Вальман». Тут також 15 ліжок утримувалось за рахунок пожертвувань. За підрахунками М. Бєлікової, у 1913–1914 рр. лише жителі хортицьких сіл пожертвували лікарні 4147 руб. 68 коп., чого вистачило на утримання 13 ліжок [4, 19–22].

Не оминули колоністи увагою і галузь освіти. Доброчинна допомога учням полягала у запровадженні стипендіальних фондів. Так, відомо, що у 1910 р. у механіко-технічному училищі м. Олександрівська Іоган Герхардович Лепп заснував стипендію імені свого діда – Петра Петровича Леппа. Стипендіальний капітал полягав у 5%-х державних паперах і зберігався в місцевому казначействі у якості спеціальних коштів училища. Право на стипендію, незалежно від віросповідання і національності, надавалося двом учням із четвертого класу, дітям службовців підприємств товариства «Лепп і Вальман», дітей із малозабезпечених сімей, а також дітям, що мали успіхи у навчанні. Ці діти звільнялися від сплати за навчання, а витрати покривалися зі стипендіального капіталу [6, арк.13].

Таким чином, меноніти суттєво змінили своє ставлення до нужденних: від абсолютного неприйняття жебрацтва та милостині до необхідності організованої допомоги нужденним. Поступово благодійницька діяльність менонітів розширилася від елементарної підтримки життя незаможних членів общини до забезпечення медичним обслуговуванням та надання можливості отримати освіту.

Література

1. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму / М. Вебер. – К., 1994. – 269 с.

2. Каменский П.В. Вопрос или недоразумение? (К вопросу об иностранных поселениях на юге России) / П.В. Каменский. – М., 1895. – 136 с.

3. Штах Я. Очерки из истории и современной жизни южнорусских колонистов / Я. Штах. – М., 1916. – 266 с.

4. Бєлікова (Романюк) М.В. Медичне обслуговування в менонітських колоніях Південної України (1789–1917) / М.В. Бєлікова (Романюк) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 2008. – Вип. ХХIІ. – С. 19–22.

5. Очерки истории немцев и меннонитов Юга Украины (конец XVIII – первая половина XIX в.) / С.И. Бобылева, Н.В. Бочарова, О.В. Безносова и др.: под. ред. С.И. Бобылевой. – Днепропетровск, 1999. – 232 с.

6. Державний архів Запорізької області. Ф. 6. – Оп. 1. – Спр. 249.

 

Слугіна Юлія

студентка І курсу спеціальності «Бухгалтерський облік»

Економіко-правничого коледжу

Наук. кер.: Грибанова О.Є.

 

ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ

Помаранчева революція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших акцій громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004.

Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. 22 листопада 2004 року наступний день після другого туру голосування З оголошення попередніх офіційних результатів голосування стало зрозуміло, що вони відрізняються від даних екзит-полів. Мітинги, страйки тривали до 3 грудня. 3 грудняВерховний Суд України після багатоденного обговорення визнав численні факти порушення законів і Конституції України в ході виборів результати другого туру голосування були оголошені недійсними і було призначено повторне голосування.

У ході повторного голосування, проведеного 26 грудня 2004 року, переміг Віктор Ющенко. 23 січня 2005 року Віктор Ющенко офіційно склав присягу і заступив на посаду Президента України.

Помаранчева революція та подальші події викликали цілий вибух творчої активності серед українських митців. В 2004—2006 роках з'явилася ціла низка творів у різних видах і жанрах мистецтва, так чи інакше присвячених подіям або персоналіям помаранчевої революції. Протягом всіх днів революції «голосом Майдану» був актор Євген Нищук.

Ідеа́ли Майда́ну — широко вживаний термін, що використовується в аналітичних статтях, заявах окремих політиків та побутовій розмові для позначення сукупності цілей і прагнень громадян, що брали участь в акціях непокори («Помаранчевій революції») у листопаді-грудні 2004 року, що проходили головним чином на Майдані Незалежності у Києві та Майданах інших міст, звідки й назва.

· свободу (свобода самореалізації, свобода вибору, свобода слова. Гасло — «Свободу не спинити»)

· Справедливість (Гасла — «Бандитам тюрми», «Ні — брехні»)

· Незалежність та соборність України (Гасло — «Схід і Захід разом»).

· Поліпшення соціальних стандартів. (Безпосередньо таке гасло на Майдані не звучало, однак обіцянки «покращення життя» лідерами Помаранчевої революції займали чільне місце в їх промовах).

Перший тур виборів

10 листопада 2004 — Центрвиборчком оголосив остаточні результати виборів:

• Віктор Ющенко набрав 11 125 395 голосів, (39,87 %).

• Віктор Янукович набрав 10 969 579 голосів, (39,32 %).

• Олександр Мороз набрав 5,81 %

• Петро Симоненко — 4,97 %.

Другий тур

24 листопада — ЦВК оголосив результати виборів:

• Віктор Ющенко — 46,69 % голосів;

• Віктор Янукович — 49,42 % голосів

3 грудня 2004 року Верховний Суд України визнав результати другого туру недійсними, у зв'язку з численними системними порушеннями на користь Віктора Януковича

20 січня 2005

результати переголосування:

• Віктор Ющенко — 51,99 % голосів;

• Віктор Янукович — 44,20 % голосів

У неділю, 23 січня 2005 року о 12:00 розпочалось урочисте засідання Верховної Ради, на якому прийняв присягу новообраний Президент України Віктор Ющенко. Після цього О 13:30 Віктор Ющенко виступив з урочистою промовою на майдані Незалежності в Києві Після виступу на майдані Незалежності відбувся офіційний прийом Президента України Віктора Ющенка в Маріїнському палаці.

Література

1. Михайло Слабошпицький «Пейзаж для Помаранчевої революції»

2. Гліб Вишеславський, Петро Осадчук «Майдан свободи», фотоальбом, Оранта, Київ, 2005

3. Ален Гіймоль «Навіть сніг був помаранчевим»

Штейнле Олексій

аспірант історичного факультету ЗНУ

Наук. кер.: д. і. н., професор Турченко Ф.Г.