Своєрідність психологізму В романі У. С. Моема «теaтр»

Проблема психологізму завжди цікава літературознавцям, бо саме вона відкриває можливість дослідити художній твір в багатьох аспектах: і з точки зору стилю та композиції, і з точки зору тематики та проблематики, вирішення проблеми психологізму допомагає також зрозуміти концепцію світу та людини письменника.

Психологізм як естетична властивість романів С. Моема привертає увагу дослідників його творчості, тому що з одного боку, відомі заяви публіциста Моема про недоречність психологізму - с іншого, романи письменника Моема є новаторськими саме в якості психологізму.

Особливо цікаво дослідити роман С. Моема «Театр» як психологічний, так як в центрі твору – постає зображення творчої особистості, акторки Джулії ламберт, і саме таємниці творчого процесу в її душі привертають увагу читача.

Сучасні дослідники творчості Моема визначили його психологізм як зовнішній, схарактеризували форми, прийоми, засоби психологічного зображення в творах письменника, але все ж таки додаткових дослідницьких зусиль потребує психологічний підтекст романів Моема, зокрема і роман «Театр».

Такі проблеми роману «Театр», як: взаємовідношення особистості і суспільства, таланту і публіки, генія і звичайної людини – неможливо художньо вирішити без психологічного дослідження та зображення.

Психологічний аналіз в романі «Театр» здійснюється і прямо: і через авторські описи характеру, внутрішнього стану персонажів; і непрямий: через зображення деталей поведінки, жестів, міміки, навіть інтер’єру. Проте серед всіх цих засобів психологічного зображення, які традиційно використовує С. Моем, особливе місце належить зовнішньому і внутрішньому мовленні персонажів, причому зосередженість автора тільки на внутрішній мові головної героїні, Джулії Ламберт, має пряме відношення до ідейного змісту - зображення конфлікту митця та середовища, що його оточує.

Особливу увагу приділяє С. Моем тим мовленим ситуаціям, коли розмова стає самоціллю, ритуальною властивістю спілкування. Розмова в таких випадках зумовлена правилами поведінки, і довга пауза, або невластива стилістиці репліка стає потужним засобом викриття психологічного підтексту.

Персонажі роману розмовляють багато, в зображенні їх мовлення С. Моем зберігає логічну прозорість, стилістичну єдність мовлення автора та героя. Але в найбільш важливих щодо задуму твору епізодах, він використовує невласно-пряму мову або особистісні забарвлені репліки, наприклад, репліки Джулії «про себе» або «убік» - так з’являється підтекстова іронія, яка спрямована і на героїню, і на її оточення, і на читача.

Діалоги роману «Театр» багатофункціональні: вони містять і відбиток характеру та відомості персонажа, і свідчать про його душевний стан; вони, також спрямовані на створення цілісної системи ідейного задуму твору.

Діалогам роману «Театр» притаманні і функції побутової розмови: інформувати, виразити потреби людини,- але в художньо-естетичному контексті він, позначує душевний стан героя, стимулює психологічний аналіз читача.

Література

1. Влодавська І. Цей “загадковий” Сомерсет Моєм // Всесвіт.- 1974. - №2 – С. 162-169.

2. Гинзбург Л.Я О психологической прозе.-М.: Просвещение, 1997. – 367с.

3. Дитькова С.Ю. Я маю про що розповісти // Літературознавчі студії. – 2004. - С. 35-37.

4. Дитькова С.Ю. Я обожнюю біфштекс… // Всесвітня література та культура. - 2004. - №1 – C.15-17.

5. Есин А.Б. Психологизм русской классической литературы. – М.: Флинта,2003. – 174с.

6. Моэм Сомерсет. Театр. – М.:Правда, 1982. – 430с.

7. Моэм Сомерсет. Подводя итоги. – М.:Радуга, 1985. – Произведения в 2-х томах, т.1, С. 377-555.

8. Скороденко В. Сомерсет Моэм. //Сомерсет Моэм. Избраннные произведения в 2-х томах - М.: Радуга, 1985. – С. 7 – 24.

 

Візаренко Людмила

магістр філологічного факультету ЗНУ

Наук. кер.: к. пед. н., доцент Слижук О.А.

 

РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ЯК МЕТОДИЧНА ПРОБЛЕМА

Словесна творчість – це могутній стимул духовного життя дитини, ефективний засіб розумового розвитку школяра, джерело натхнення в оволодінні культурою зв’язного мовлення, спосіб розвитку пізнавальних інтересів. Тому велику увагу методиці викладання української літератури приділяли такі методисти-літератори як Т.Бугайко, Ф.Бугайко, В.Голубков, М.Кудряшов, О.Мазуркевич, В.Неділько, М.Рибникова, Б. Степанишин, К.Сторчак. У сучасній методичній науці значну увагу розвиткові пізнавальної активності учнів приділяють О.Бандура, Н.Волошина, С.Жила, Є.Пасічник, О.Слижук, О.Телехова, Г.Токмань.

У процесі вивчення художніх творів історичної тематики школярі вступають у діалог з тією епохою, про яку йдеться у тексті. Для цього актуалізуються, а іноді й доповнюються знання учнів з історії України. Діти з цікавістю спостерігають за художнім часом у порівнянні з історичним, пізнають факти, осмислюють історичну долю свого народу. Вони стежать за психологізацією образу історичної постаті минулого, «коли письменник домислює світ особистих почуттів та думок героїв; за роллю художньої деталі у відтворенні колориту епохи; за історизмами та архаїзмами у мовленні автора й персонажів» [ 6, 221]. Проблемний діалог у процесі тлумачення історичного твору сприяє виробленню громадянської позиції учня, його критичному погляду в глибини національної історії.

Проблемна бесіда передбачає, щоб учні міркували вголос. Для деяких дітей така діяльність виявляється дуже важкою. Але не через те, що вони не володіють необхідними вміннями, а тому, що школярі, особливо середнього віку, наприклад дев’ятикласники, дуже вразливі, вони бояться осуду вчителя і негативної реакції однокласників тощо. Тому на уроці має бути позитивний мікроклімат як обов'язкова умова ефективності проведення колективного дослідження.

Буває так, що застосування проблемного діалогу на уроці під час опанування нової теми потребує певної підготовки школярів, яку вони можуть здобути, виконуючи домашнє завдання. Бажаючи досягти успіхів, учнів переборюють труднощі, актуалізують певні знання й уміння, ознайомлюються з текстами художніх творів та з іншою довідковою літературою, логічно осмислюють запропоновані запитання і завдання тощо.

Бесіда як метод і прийом вивчення літератури виховує в дітей активність, самостійність, розвиває уміння порівнювати, систематизувати й узагальнювати факти, аргументувати свої твердження. Спілкування особливо захоплює учнів тоді, коли актуалізуються їхні потреби, коли воно викликає інтерес. Зацікавлення предметом розмови є необхідною умовою забезпечення активної співпраці вчителя й учнів на уроці літератури. Бесіда, розрахована на активізацію мислення дітей, дає їм можливість розібратися в думках і почуттях, що виникли під час читання твору. У такому разі учитель ставить перед класом запитання, які містять низку розумових логічних вправ, що викликають у школярів потребу замислюватися над прочитаним, робити висновки, самостійно добирати літературні й життєві приклади.

Дієвість знань залежить, насамперед, від ступеня їх осмислення, що характеризується глибоким «рухом» прийомів порівняння, аналізу, синтезу, розкриття причинно-наслідкових зв'язків, із ним пов'язані процеси переконання, уміння доводити тощо. Свідоме засвоєння знань вимагає активної роботи думки і потреби відтворити власні враження у словах.

Отже, інтелектуальний розвиток школярів залежить від умов, методів і прийомів навчання, які застосовує словесник. Він може бути вищим або нижчим. Чим вищий рівень розумової діяльності вихованців, тим складнішою може бути структура методу навчання й ефективнішим його застосування. Чим старші за віком учні, тим складніші прийоми, що використовує вчитель, і триваліший час застосування певного методу. Потрібно, щоб учитель на кожному етапі навчання умів добирати ті методи і прийоми, які краще за інші відповідали б саме цьому вікові школярів, змісту їхнього навчання і саме цій дидактичній меті, сприяли ефективному розвитку їхньої пізнавальної активності.

Література

1. Коменський Я. А. Велика.дидактика / Пер. А. Адольфа, С. Любомудрова. — М.: Учпедгиз, 1983. — Ч. 1. — 334 с.

2. Мазуркевич О.Р. Метод і творчість. Удосконалення методів вивчення художньої літератури в процесі розвитку і творчого застосування. – К.: Рад.школа 1973. - 255 с.

3. Машталер Г.В. Особливості вивчення української літератури в гімназіях: Дис. канд. пед. наук: 13.00.02. Інститут педагогіки АПН України. - К., 2000. - 186с.

4. СитченкоА. Педагогічні технології на уроках української літератури // Дивослово. – 2001. - №10. - С 19 - 21.

5. Степанишин Б.І. Викладання української літератури в школі: Методичний посібник для вчителя. - К.: РВЦ ”Проза”, 1995. – 255с.

6. Токмань Г. Л. Методика викладання української літератури в старшій школі: екзистенціально-діалогічна концепція. - К.: Міленіум, 2002. - 320 с.

Гринькіна Наталія

магістр філологічного факультету ЗНУ

Наук. кер.: к. філол. н., доцент Хом’як Т.В.