Агностицизм В літературному міфі

(НА ПРИКЛАДІ ОБРАЗУ Г. ГІММЛЕРА)

Метафоричність пізнання, гра означальними як важливий елемент пантекстуальності постмодернізму [1; 2] – ці проблеми набувають особливої актуальності при вивченні літературного міфу і його метафоричної природи.

Задля визначення ролі символу-означального для міфолітературного образу ми звернулись до образу Генріха Гіммлера та його пенсне як деталі-символу і важливого компоненту міфопоетики. Аналіз 24-х літературних творів дозволив виокремити наступні особливості процесу літературної міфологізації.

Вибір символу-означального зумовлений загальною оцінкою суб’єкту. При використанні символу, який вже закріплений в культурі, концепт, пов’язаний із символом, породжує семантичну інтеракцію. Концепт раціоналізму, символом якого є пенсне, сприяє метафоризації Гіммлера в образі вчителя на відміну від його фактичного змісту як голови РСХА.

Однак символ-означальне може також збіднювати означуваний образ. Із розглянутих творів лише в п’ятьох [3-7] пенсне Гіммлера слугує цілям поліпшення зору, тобто кращому пізнанню. В інших випадках [8, 105; 9, 18] пенсне виступає як «дзеркальна» метафора: завдяки відбиттю світла воно допомагає приховати справжні думки Гіммлера, перешкоджаючи адекватному сприйняттю його особистості. Пенсне також виступає як маркер міфологічної синкретичності нацистського середовища на основі таких ознак, як блиск (відбиття) чи контраст між світлом і темрявою [9, 62].

У контексті військової прози пенсне-символ вказує або на образ вчителя, або на більш абстрактний концепт агностицизму завдяки своїй «дзеркальності», припиненню інтеракції на рівні символу-означального. В інших творах власне образ Гіммлера стає концептом, що породжує семантичну взаємодію [10, 63].

Таким чином, використання деталі-символу для заміщення міфолітературного образу породжує два типи відносин. По-перше, за рахунок іманентних йому змістів образ-символ збіднює означуваний концепт, який відходить на другий план і пізнання якого стає неможливим. По-друге, при подальшій еволюції міфообразу образ-символ виступає вже не в якості бар’єру для сприйняття, а в якості вказівки на вже сформований концепт, але не надає йому додаткових змістів. При цьому механізм означування суттєво не змінюється.

Література

1. Романенко Ю.М., Чулков О.А. Метафора и символ в культурном обращении // Метафизические исследования. Выпуск 5. Культура. Альманах Лаборатории Метафизических Исследований при Философском факультете СПбГУ, 1997. – C. 46–59.

2. Р. Барт. Миф сегодня // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. –
М.: Издательская группа "Прогресс", "Универс", 1994. – С. 72-130.

3. Novick, N.L. In the Path of the Wolf. – iUniverse, 2002. – 464 p.

4. Marrs, J. The Sisterhood of the Rose. – The Disinformation Company, 2009. – 378 p.

5. Whicker, M. Invitation to Valhalla. – iUniverse Star, 2004. – 404 p.

6. Wyatt, D. The Falcon File. – Bladud Books, 2007. – 500 p.

7. Wyatt, D. The Filberg Consortium. – Mushroom Publishing, 2003.

8. Towers, L.D. Teufel. – Lulu.com, 2007. – 684 p.

9. Higgins J. The Eagle Has Landed. – NY: Bantam, 1976. – 361 p.

10. Paffenroth, K. Dying to Live. - Permuted Press, 2007. – 216 p.

 

Василина Роман

учень гімназії № 31

Наук. кер.: Василевич Л.В.

 

Специфіка відтворення семантичного потенціалу класичного детективу при міжсеміотичному перекладі

(на матеріалі екранізації пригод Шерлока Холмса)

Актуальність обраної теми визначається і загальною зацікавленістю науковців у проблемі виявлення смислових рівнів окремих різновидів мистецтва у аспекті перекладу, і надзвичайною популярністю перекладознавчої компаративістики.

Метароботи полягає у тому, щоб розробити алгоритм порівняння художнього тексту з його кіноверсією і апробувати його на матеріалі екранізації історії «Пістрява стрічка» А.Конан Дойла, здійсненої Дж.Реймондом у 1931 році.

Розгляд наукових теорій провідних сучасних перекладознавців (Ж.Дерриди, В.Комісарова, Р.Якобсона) дозволив виявити, що релевантною до мети дослідження є концепція видів перекладу, запропонована Р.Якобсоном.

Р. Якобсон пропонує розрізняти три види перекладу:

- внутрішньомовний переклад, або переназивання – інтерпретація вербальних знаків за допомогою інших знаків тієї ж мови;

- міжмовний переклад, або власне переклад – інтерпретація вербальних знаків за посередництвом будь-якої іншої мови;

- міжсеміотичний переклад, чи трансмутація, – інтерпретація вербальних знаків за посередництвом невербальних знакових систем [1, 17].

Саме останній вид перекладу – між семіотичний – є найбільш актуальним, адже у сучасному світі для передачі інформації використовуються одночасно декілька семіотичних систем. Тексти, що створюються таким чином, називають синкретичними, креолізованими, полікодовими. Думається, що саме міжсеміотичний переклад дає можливість наблизитися до розуміння прийомів вираження тих смислів, які є значимими у одній «мові культури» засобами іншої «мови». Так, зокрема, саме застосування основоположних принципів міжсеміотичного перекладу дасть можливість зрозуміти, яким чином художній текст як семіотична система може трансформуватися у термінах кодових одиниць кінофільму як іншої семіотичної системи.

Тож при розгляді трансляторної моделі «текст-фільм» було розроблено схему-алгоритм порівняльного аналізу фільму та художнього тексту. Цей алгоритм передбачає декілька етапів. По-перше, визначення провідних аспектів тексту оригіналу, які обов'язково мають зберігатися при екранізації (фабула, система образів, основна ідея, пафос). Цю задачу доцільно розв'язувати у суто літературознавчій площині, спираючись на досвід літературних критиків та інтерпретаторів першоджерела. По-друге, з'ясування подібності фабули й сюжету першоджерела та екранізації, а також виявлення відступів та відхилень. Паралельне читання тексту й перегляд його екранізації уможливлює реалізацію такої дослідницької задачі. По-третє, порівняння системи образів та хронотопу оригіналу та екранізації. По-четверте, виявлення функції використання спеціальних засобів кінематографу та мультиплікації для зображення подій.

Цей алгоритм було апробовано при детальному аналізу особливостей відтворення семантики детективної літератури засобами кінематографу. Порівняльний аналіз оповідання «Пістрява стрічка» А.Конан Дойла з кіноверсією Дж.Реймонда, дає підставу стверджувати, що режисерові вдалося зберегти основний ідейний імператив англійського письменника та відтворити провідні характеристики детективної літератури.

Звертаючись до фабули оповідання та фабули екранізації, слід підкреслити їх повну співвіднесеність: злочинець здійснює вбивство, готує наступний напад, але його задум розкриває вправний детектив, який виводить злодія на чисту воду та спричиняє його покарання. Екранізація Дж.Реймонда виконує вельми важливу функцію: вона не тільки популяризує класичний сюжет, але й підвищує інтерес пересічного глядача до постаті великого сищика.

Незважаючи на значне переструктурування тексту першоджерела, режисер майстерно передає тематичний діапазон детективу та його сюжетні колізії. Вдалим режисерським рішенням є також підбір акторського складу та трансформація системи образів персонажів.

Доволі цікавим рішенням є наповнення екранної дійсності певними деталями, які підкреслюють атмосферу таємничості, містичності та зловісності зображуваних подій. Вельми оригінальним доповненням виступає вдало підібраний звуковий ряд.

Отже, екранна версія детективного оповідання є цікавою та вдалою спробою міжсеміотичного перекладу.

Однак, проблема передачі творів одного виду мистецтва засобами інших не може бути вирішеною у межах одного дослідження і у майбутньому обіцяє цікаві наукові знахідки та відкриття.

Література

1. Якобсон Р. О лингвистических аспектах перевода. Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике. – М., 1978. – С. 16 – 24.

 

Гапон Євгенія

студентка V курсу факультету іноземної філології ЗНУ

Наук. кер.: к.. філол. н., доцент Галуцьких І.А.