Запорозького козацького вжитку

Вивчення історії формування словникового складу мови на сьогодні залишається актуальним та оригінальним явищем у сучасній лінгвістичній науці.

Окремі лексичні групи на різних хронологічних зрізах були розглянуті в дисертаційних роботах В.Винника (назви одиниць виміру і ваги), Л.Гнатюк (наукова лексика у творах Г.Сковороди), Д.Кирика (філософська лексика), М.Кочергана (назви понять часу), Г.Миронової (назви одягу), В.Невойт (назви страв і продуктів харчування), Т.Олещук (назви хвороб), І.Сабадоша (формування ботанічної номенклатури), Г.Халимоненка (тюркська військова лексика у мовленні козацтва), Є.Чернова (назви грошей і грошових одиниць), П.Чучки (становлення географічної номенклатури), Л.Бойко (торговельна лексика запорозького козацького вжитку), С.Біблої (назви церковних чинів та посад), Т.Дячук (соціально-економічна термінологія ХІ-ХХІ ст.), О.Зелінської (педагогічна лексика української мови ХVІ-ХVІІІ ст.), О.Крижко (побутова лексика українських літописів) та ін. Землеробська ж лексика запорозького козацького вжитку ще не була об’єктом окремого дослідження – і в цьому її актуальність й оригінальність.

Землеробство - одна з галузей господарства на Запорожжі. В економіці Запорожжя землеробство довго відігравало другорядну роль. Через свою трудомісткість воно було малорентабельним. Найбільше землі обробляли у найбагатших на чорнозем і, головне, найвіддаленіших від сусідства хижих татар паланках: перше місце тут посідала Самарська паланка, за нею йшли Кодацька, Орільська, Протовчанська паланки. Більша частина орної землі засівалась озимим і ярим житом – одним із найдавніших на території України злаків. Пшениця (озима й яра) становила невеликий відсоток посівів порівняно до жита. По селах і зимівниках сіяли також ячмінь, овес, гречку, просо, горох, льон, коноплі. Якщо жито становило основний продукт харчування запорожців, то овес – головний корм для худоби. Крім того, жито, овес і ячмінь також експортувалися.

Для обробки землі запорожці застосовували такі землеробські знаряддя, як дерев’яний із залізними частинами плуг, рало, соху, заступ, борону. Головним знаряддям обробітку землі вважався плуг. Протягом ХVІІ ст. удосконалювалися форма леміша, підошва і спосіб регулювання. Впрягали в плуг по три-чотири пари волів. Збирали врожай вручну за допомогою традиційних знарядь – серпа, коси, вил, грабель, ціпа. Молотили збіжжя на відкритих токах у полі за допомогою худоби. З ХVІІ ст. для очищення зерна почали застосовувати дерев’яні млинки.

З середини XVIII ст. землеробство почало поступово розвиватися. На Запорожжі з’явилися цілі слободи, котрі займалися хліборобством. Завдяки цьому значно виросла кількість поселень, мешканці яких займалися хліборобством, збільшилися площі оброблюваних земель і кількість вирощеного зерна.

У період Нової Запорозької Січі землеробство стає важливою галуззю господарства на території Вольностей. Воно намагається задовольняти значну частину потреб у хлібові власним зерном.

Дослідивши пам’ятки доби козаччини, дійшли висновку, що землеробська лексика запорозького козацького вжитку була досить розвиненою й вкладалася в сім лексико-семантичних груп:

1. Лексеми на позначення процесів дії: хліборобство/хлібопашество,косити, сіяти, орати/пахати, молотити, жати. Наприклад, в „Літописній оповіді про Малу Росію та її народ і козаків узагалі” О.І.Рігельмана читаємо: …через разные обольщения уговорили к побегу из Малороссии для того только, чтоб себе подчинить и завести у себя собственное хлебопашество, в чем довольно уже и предуспели… [Рігельман, 684].

2. Лексеми на позначення об’єктів землеробства: пашня,баштан;хліб,зерно, колос; врожай, збіжжя; ярина, озимі (хліба),жито, пшениця, овес, ячмінь, пшоно, льон, коноплі, гречка, татарка, просо. У літописі Самійла Величка згадується: ...Пан Бог всемогучий оборонив польські краї, бо вона з’явилася на той час, коли люди прибрали з поля збіжжя, татарок однак пошкодила, а де впала на рівну землю, то було її в грубизну тієї маси на півліктя [ЛВел, ІІ, 380].

3. Лексеми на позначення засобів перевезення продуктів землеробства: віз,телега, мажа, мажара, арба, підвода. В „Архіві Коша Нової Запорозької Січі” зафіксовано: ...казакъ Иванъ ночью близъ Кера-Кермана, взяв двух волов і запрегъ в воз, которой бы с солю, где татарин Али усмотрелъ те волы, что запряжены были в телегу, и тотъ казакъ проехал до куреня Щербинского [АКНЗС, ІІ, 223]; ...у шляхътича Петра Новицкого и у поддпнъныхъ ево денегъ и вещей взято, о томъ значить ниже сего, а имянно: <...> Пять шкуръ, которые сшиты вмесъте для покрыванья мажи [АКНЗС,ІІ,596].

4. Лексеми на позначення процесу землеробства: жнива/жатва, сінокіс, сіножать, хліборобство. В „Архіві Коша Нової Запорозької Січі” зафіксовано: …не надобно ли того опасатся, дабы они, оттуда отшедши, все на степи травы и жнива потерявъ, зажигать не могли ж [АКНЗС, І,86]; 744 у Кђнаесъ Мурза-Бекъ Мурзи [!] при бђреге реки Буга на урочище Ждили-Томакъ от находящихся для жатвъ хлеба татар запорожцы, отогнав двенатцат лошадей, перепровадиди чрезъ Бугъ… [АКНЗС, ІІ, 241].

5. Лексеми на позначення продуктів землеробства: сіно, солома, копа, скирда, сніп, борошно/мука. Наприклад: Для того вашего высокородія всеныжайше просымъ тђми людмы, кой именуются монастирскимы, и на тђхъ лукахъ, на койхъ з давнихъ лђтъ поблизости и способности к монастирскому хуторцю сђно собиралось... [АКНЗС, І, 147].

6. Лексеми на позначення знарядь обробки землі: плуг, коса, лопата/лопатень, заступ, копаниця, сапа, граблі. Наприклад в „Архіві Коша Нової Запорозької Січі” згадується: ...напавъ три члвка нагайскихъ татар и отбив от возов, εго, Панчоху, и чεлядников εго, взяли насилно: <...> лопатεнъ εдεнъ... [АКНЗС,ІІ,518-519].

7. Сьому групу складають лексеми на позначення осіб, які займалися землеробством: косар, жнець, хлібопашець. Наприклад, в „Літописній оповіді про Малу Росію та її народ і козаків узагалі” О.І.Рігельмана читаємо: …селение на беловежской степи, в Нежинском полку, под названием Екатеринопольского округа, для чужестранных мещан и хлебопашцев… [Рігельман, 677].

Проаналізувавши землеробську лексику запорозького козацтва, з точки зору її походження, можна стверджувати, що у відсотковому співвідношенні лексеми власне українські (праслов’янського походження) становлять майже 95 % (напр.: сіяти, ярина, ячмінь, борошно, зерно, жито, льон, коса, лопата, граблі, овес, колос, коноплі, копа), зафіксовано лише декілька запозичених лексем з кримсько-татарських та інших мов (напр.: сапа, баштан, гречка, мажа, мажара, арба). Переважна частина слів лексико-семантичної групи на позначення процесів дії, знарядь обробки землі є здебільшого похідними утвореннями, частіше від дієслів та іменників (заступ, копаниця, сіножать, сінокіс). Майже вся землеробська лексика є загальновживаною і за походженням є питомо українською (слов’янською) і на сучасному етапі розвитку української літературної мови входить до активного її прошарку лексики.

Отже, хоча землеробство і не було розвинутою галуззю господарювання в запорозьких козаків, однак лексика відтворює всі процеси і поняття, пов’язані з цим видом діяльності, що перераховані в семи вищенаведених лексико-семантичних групах.

Література

1. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734-1775.– К., 1998.– Т.1.– 697 с.

2. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734-1775.– К., 2000.– Т.2.– 752с.

3. Рігельман О. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узаголом. – К.: Либідь, 1994. – 768 с.

 

Щедрин Игорь

магистрант филологического факультета ЗНУ

Научный руководитель: д. филол. н., доцент Павленко И.Я.

 

РЫЦАРСКИЙ ЭТОС И БЫЛИНА

Одним из самых интересных и самобытных жанров русского фольклора является былина – народная эпическая песнь о подвигах богатырей. Несмотря на то, что большей частью произведения этого жанра фиксировались в XIX и XX веке, в них явно отражены средневековые реалии, лексика, элементы средневекового мировоззрения. Это дает основания рассматривать этос былин как реликт, в значительной степени чуждый сознанию фольклорных носителей, и сопоставлять его с зафиксированными много ранее европейскими эпическими песнями.

Целью данной работы является компаративный анализ элементов этоса, отраженного в былинах, и средневекового западноевропейского этоса, восстанавливаемого из наблюдений современников (хроники), а также на основании народных эпосов («Песнь о Роланде», прочие chansons de geste). Одной из важнейших точек соприкосновения этих жанров является фигура эпического героя – богатыря в былинах и рыцаря в chanson de geste.

Стало общим местом противопоставлять западноевропейский индивидуализм русскому коллективизму. Гипотеза настоящего исследования состоит в том, что между отношениями личности и общества в Западной Европе и на Руси больше сходства, нежели различий.

Так, напутствие, даваемое Илье Муромцу в былинах о его исцелении, практически тождественно рыцарскому обету: защита монастырей, веры крещеной, вдов и детей, недопущение напрасного кровопролития. Несмотря на «демократическое» происхождение Муромца, былины акцентируют внимание на его дорогом оружии, серебряных украшениях (имеющих особое значение - напр., кресте), дорогом коне: такова традиция изображения воинской элиты, к которой уверенно причисляются богатыри.

Поведение Ильи при появлении в стольном Киеве также знаково: он не приветствует ни привратников, ни челядь, а прямо и смело приходит в гридню ко Владимиру, и лишь после того совершает подчеркнуто выверенный церемониал приветствия князя и княгини. Так же повел бы себя и европейский рыцарь, тонко чувствующий общественную иерархию, понятия вассалитета и сюзеренитета.

Внешний облик богатырей также напоминает об особенностях изображения рыцарства: белое лицо, «баса молодецкая», в то время как одним из важных качеств рыцаря в европейском эпосе называется красота.

Традиции побратимства, боевого товарищества в европейском и русском эпосах также практически идентичны – то есть, вероятно, генетически родственны, поскольку прославление боевой дружбы, да и сама дружба как социальный феномен оформились в архаичные времена именно в связи с войной, чему подтверждением служат древнейшие образцы эпоса (в частности, «Илиада» - Ахилл и Патрокл).

Любопытно, что, на первый взгляд, различие между богатырями и рыцарями огромно: богатыри практически всегда незнатного рода (из крестьян, попов, обычных горожан). Однако ведут себя богатыри всегда уверенно, зная себе цену, и принимают их князья не как простых людей. Аристократизм подчеркивается даже обилием в окружающих их предметах белого цвета (например, шатры), который соответствует в русской традиции воинской знати. Итак, сам образ жизни, воинское искусство, и не в последнюю очередь нравственная высота делают богатырей элитой.

Однако происхождение богатырей обусловливает существенное отличие былинного этоса от рыцарского. Если для последнего характерна насмешка над крестьянством, унижение его, и даже само слово «rusticus» (сельский житель) – едва ли не бранное, то в былинах ничего подобного нет, нарождающийся аристократизм воинов еще не успел оформиться в сословное высокомерие. Впрочем, и эта тенденция тоже находит свое отображение в более позднем по историзму жанре песенного эпоса – исторической песне, где мы часто встречаем бранный оборот «мужичище-деревенщина».

Подобных примеров множество. Все они напоминают, что рыцарский и богатырский кодексы поведения возникли не на пустом месте, а как развитие древнейшего этоса воинской касты – в той или иной степени общего для всех европейских, и не только, народов. Представляется, что на этапе раннего и среднего средневековья (эпоха, о которой идет речь в Киевском цикле былин) различия между этосами воинских элит Европы и Руси были не слишком значительны. Понимание того, где этос Руси пошел не по европейскому пути в силу тех или иных исторических причин (например, монголо-татарское нашествие), даст ключ к пониманию многих культурных процессов.

Литература

1. Оссовская М. Рыцарский этос и его разновидности. / Режим доступа: http: // spiritwarrior.ru/Rytsarskiyetos.htm

2. Хейзинга Й. Осень Средневековья. / Режим доступа: http: // lib.rus.ec/b/158996

3. Электронная библиотека ФЭБ. Раздел «Былины». / Режим доступа: http://feb-web.ru/feb/byliny/default.asp?/feb/byliny/texts/kir/kir.html

4. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры / Режим доступа: http://justlife.narod.ru/gurevich/gurevich00.htm

 

Яценко Олена

магістрант філологічного факультету ЗНУ

Наук. кер.: к. філол.н., доцент Л.І.Кучеренко