Морально-етичні пошуки персонажів-переступників у творах романа федоріва

Проблему злочину, добра і зла, етико-психологічного розрізу людських вчинків у прозі Р.Федоріва осмислено досить специфічно, бо в його творчості можна простежити невпинні світоглядні пошуки, які виявляються в спробах осмислення психології злочину.

Персонаж-переступник цікавить автора як особа, яка реагує на морально-етичні засади суспільства, систему відносин між людьми. Конкретний життєвий випадок осмислено в широкому колі суспільних парадигм, в чому виявляється новаторство письменника – від аналізу конкретного людського вчинку перейти до глибинних філософських узагальнень та обґрунтувань.

Зміст феномена добра як ідеальної морально-етичної сутності, що допомагає людині подолати внутрішні пристрасті, у творах Р.Федоріва співіснує з категорією катарсису як духовно-почуттєвої потреби людини в каятті та моральному відродженні. На думку письменника, моральне самопокарання – єдина форма людського досвіду, яка не дозволить людині повторити злочин у майбутньому.

Процесуально акт катарсису у свідомості персонажів відбувається в трьох психологічних фазах:

1. Виникнення критичної ситуації, коли людина відчуває потребу переосмислити своє життя.

2. Сповідь, як оприлюднення таємниці злочину або провини. Для такої людини в цей момент головним є присутність співрозмовника. Напевно, можна пояснити мотив використання автором сповіді християнськими традиціями, згідно з якими кожна людина сповідається, щоб очистити свою душу.

3. Фінальна фаза катарсису – визнання гріховності своїх вчинків, формування нових життєвих позицій. Цей момент у свідомості людини пов'язаний із виявом феномена людського сумління.

Виокремимо основні типи персонажів-переступників у прозі Р.Федоріва:

– Паталогічний тип (Костянтин Сірославич – „Отчий світильник”, нащадки боярині Їлени – „Чорна свіча від Їлени”). У поведінці цього типу розсудливість чи логічна мотивація вчинків не завжди є вирішальними. Саме потяги, інстинкти роблять цих особистостей злопам’ятними, мстивими, схильними до тяжких злочинів.

– Меркантильний тип (Тимко Шершун – „Турецький міст”, печатник Ян – „Отчий світильник”). Представники цього типу здійснюють злочин задля матеріальної наживи, корисних власницьких інтересів, діючи за продуманою стратегією, досягаючи мети лицемірною поведінкою.

– Садистичний (деструктивний) тип (княжий стольник Гаришко на прізвисько Змій – „Чудо святого Георгія о Зміє”). Цей тип близький до паталогічного, але вирізняється руйнівною енергією, що виявляється в поведінці персонажа, в його хворобливому прагненні підкорити собі іншу людину.

– Ситуативний тип (князь Володимир – „Чудо святого Георгія о Зміє”, Ярослав Осьмомисл – „Отчий світильник”, Юрась Хмельницький – „Турецький міст”). У психологічному складі такого типу відсутні акцентуйовані риси чи паталогічні ознаки, натомість існує складна психомотивація поведінки, спричинена ситуацією, що спонукала до злочину. Якщо пояснювати цей тип персонажів з точки зору суто психології, то таку складну психомотивацію персонажа можна пояснити військовим неврозом (WAR NEUROSIS) – психоаналітичним терміном на позначення травматичного неврозу, пов’язаного з переживаннями під час війни, адже віднесені до цього типу персонажі були державними діячами, тому знаходилися у стані постійної напруги.

Основним каталізатором військового неврозу (або стресором) зазвичай є смертельна небезпека. У таких людей спостерігаються труднощі в міжособистісному спілкуванні. Вони свідомо провокують критичні ситуації, при цьому дуже часто відчуваючи почуття провини. Укладачі словника психоаналітичних термінів і понять стверджують, що незалежно від того, на скільки здоровою, стійкою є людина, якщо вона пережила певний стрес, який здолав її індивідуальний поріг –,,військовий невроз,,переможе” [1].

Однак треба зазначити, що персонажі іноді уподібнюються одномотивністю злочину, засобами досягнення мети і протиставляються лише психологічною поведінкою та емоційними реакціями.

Література

1. Психоаналитические термины и понятия: Словарь / под ред. Борнесса Э. Мура, Бернарда Д. Фаина; [перевод с англ. А. М. Боковикова, И. Б. Гриншпуна, А. А. Фальца]. – М.: Класс, 2000. – 304 с.

2. Философский энциклопедический словарь / Сост.: Е. Губский, Г. Кораблев, В. Лутченко. – М.: Инфра-М, 2005. – 576 с.

 

Суниця Оксана

студентка VI курсу філологічного факультету ЗНУ

Наук. кер.: к. ф. н., ст.викладач Кушнерюк Ю.Р.

Ґендерні стереотипи соціалізації у романі «Поклоніння ящірці» Л.Дереша та повісті «Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки» Н.Сняданко

В українській літературі 90-х років і початку ХХІ століття закономірно постала проблема ідентифікації молодих авторів-початківців, які досить активно ввійшли в літературний простір і заволоділи увагою передовсім молодіжної читацької аудиторії. У літературознавчій парадиґмі твори нового покоління поступово отримали таке жанрове визначення, як «молодіжна проза» (наприклад, у роботах Н.Герасименко [1], Я.Голобородька [2], Я.Поліщука [3], Р.Харчук [4] та ін.), сформоване на основі іронічних визначень у критиці («пубертатний підлісок», «підлітково-дитяча літературна альтернатива» та ін.). Закономірністю процесу входження в літературне середовище є бажання самоствердження. Найголовнішою ознакою цієї прози є деконструкція авторитетів, переосмислення стереотипів, автобіографізм, специфічні молодіжні інтереси і проблеми. Однією з провідних тем є досвід соціалізації. Культурне середовище відіграє активну роль у формуванні рис ідентичності через ігрові ситуації, одяг, мову, вибір професії тощо. У кожній культурі є свої норми, відповідно до яких жінки та чоловіки обирають стратегії поведінки. Отже, об’єктом дослідження є ґендерні стереотипи соціалізації в творах Л.Дереша «Поклоніння ящірці» та Н.Сняданко «Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки» як відображення загальнокультурних тенденцій розвитку українського постколоніального суспільства 90-х років ХХ століття..

У досліджуваних творах можна виокремити такі провідні стереотипи:

1. Стереотипи міжособистісних стосунків. Місько і Дзвінка (роман Л.Дереша) демонструють своєрідну модель любові-товаришування, яку не сприймають їхні однолітки. У цих стосунках актуалізується важлива для українського соціуму проблема раннього сексуального досвіду, яка набуває позитивного трактування в прозі молодого автора як досягнення первісної єдності. Більш поміркованою видається жіноча версія осмислення цієї проблеми у повісті Н.Сняданко: провідна героїня Олеся вирішує дилему ранніх статевих стосунків в процесі набуття досвіду професійної реалізації (сексуальні стосунки з роботодавцем – дорослим чоловіком, які не приносять очікуваного задоволення, шлюб з партнером з іншого культурного середовища, який виявляється невдалим).

2. Ґендерні ролі. Л.Дереш демонструє дві моделі перерозподілу ґендерних ролей: рівноправні стосунки Дзвінки і Міська і відносини підпорядкування в антагоністичній компанії однолітків із вираженим лідером (які відбивають погляд на чоловіка як активного начала). У контексті цих моделей вбивство головним героєм свого супротивника символічно сприймається як відновлення порядку гармонії, якого він прагне, хоча на рівні буденної свідомості ця подія в тексті може бути прочитана як вияв жорсткої агресії і шовінізму. У повісті Н.Сняданко протиставляються дві моделі виховання – українська та німецька. Головна героїня Олеся вихована патріархатною традицією, у якій батьківське слово – закон. У західному світі (в Німеччині) зовсім інший перерозподіл гендерних ролей. Майбутній чоловік заробітчанки Герман намагається емансипувати українських жінок, відстоює засади ліберального фемінізму з вимогами про ґендерну рівність, які теж піддаються авторкою критиці.

3. Індивідуальне і масове. У творах Л.Дереша і Н.Сняданко простежується тенденція опору навалі масової культури і масової свідомості. Саме тому позитивно марковані образи представників субкультур у романі Л.Дереша. Н.Сняданко іронізує над дівочим захопленням творчістю визнаних авторитетів шоу-бізнесу, лицемірними нормами жіночої солідарності.

Отже, стратегії ідентифікації, репрезентовані молодіжною прозою 90-х років, засвідчують кризу патріархальних традицій і переорієнтацію на європейський молодіжний міф.

Література

1. Герасименко Н. Наші підлітки – жертви Стівена Кінга / Ніна Герасименко // Слово і час. – 2008. – № 4. – С. 43 – 48.

2. Голобородько Я. ММП-ХХІ, або стьоболюбіє (Ірен Карпа) / Ярослав Голобородько // Березіль. – 2008. – № 3-4. – С.149-154.

3. Поліщук Я.О. Література як геокультурний проект: Монографія / Ярослав Олексійович Поліщук. – К.: Академвидав, 2008. – 304 с.

4. Харчук Р.Б. Сучасна українська проза: Постмодерний період: Навчальний посібник / Роксана Борисівна Харчук. – К.: ВЦ «Академія», 2008. – 248 с.

5. Дереш Л. Поклоніння ящірці / Л.Дереш. – Львів: Кальварія, 2004. – 176 с.

6. Сняданко Н. Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки / Н.Сняданко. – Харків: Фоліо, 2004. – 287 с.

 

Тимофіїва Ірина

студентка VI курсу філологічного факультету ЗНУ

Наук. кер.: к. філол.н., доцент Сабліна С.В.