Оніричний простір романів І. Франка

«ДЛЯ ДОМАШНЬОГО ОГНИЩА» Й «ОСНОВИ СУСПІЛЬНОСТІ»

Галузь дослідження оніричного простору на сьогодні залишається маловивченою. Зумовлюється цей факт тим, що на межі ХІХ–ХХ століть сновидіння розглядалося переважно з погляду психології (розвідки А.Адлера, З.Фройда, К.-Г.Юнга та ін.).

З часом у галузі дослідження психології творчості сформувався напрям вивчення питань співвідношення свідомого й несвідомого чинників як у процесі творчості, так і їх безпосередніх виявів на прикладі конкретного твору. Окремі питання оніричної аналітики було розроблено М.Арнаудовим, А.Макаровим, Д.Нечаєнком.

Чи не вперше системний підхід до вивчення картин снів у художньому творі та їх класифікацію залежно від функціонального навантаження на матеріалі української літератури зламу ХІХ–ХХ століть було зроблено Н. Фенько у роботі «Естетичні функції картин сновидінь у творах українських письменників другої половини ХІХ-ХХ століть»[3].

Розробка питань функції і значення картин сну в сучасному франкознавстві не може вважатися вичерпаною, навпаки, ця галузь знаходиться лише на стадії накопичення відповідного матеріалу. Зокрема, чи не єдиною спробою вивчення франкової творчості з позицій оніричної аналітики є стаття С. Хороба, в якій автор досліджує особливості сновидних елементів у драмах «Украдене щастя» й «Сон князя Святослава» [4].

Окрім традиційних описів психологізованих портретів, міміки, жестів, інтер’єру й екстер’єру, передачі діалогічного мовлення і внутрішніх монологів, І.Франко послуговувався прийомом змалювання різноманітних візій героїв. Автор не тільки досліджує безпосередній процес сну і символічні образи, які виникають у сновидця, але й намагається вивчити природу окремих видінь, роль сугестії, навіювання; вперше робить спробу проаналізувати процес засинання. При такому широкому спектрі наукового інтересу письменника в галузі дослідження несвідомого, відзначаємо логічну послідовність викладу, причинно-наслідковість у зображенні подій і явищ, чітку відокремленість «сновидного» й «реального» планів зображення характерів і подій, що виявляється у змістовому і функціональному відношеннях, на рівні мовного й синтаксичного оформлення.

Романи «Для домашнього огнища» й «Основи суспільності» споріднює детективна лінія, але позначені вони суттєвими відмінностями в засобах дослідження психології героїв. Для аналізу внутрішнього світу жінок-переступниць Олімпії Торської та Анелі Ангарович І.Франко використовує прийоми показу снів і марень, які різняться оформленням і функціональним навантаженням. До вивчення душевного світу інших героїв повістей (Антона Ангаровича й о. Нестора), автор залучає метод показу потоку вільних асоціацій. Зважаючи на це, треба відзначити незаперечну єдність літературознавчих поглядів І.Франка стосовно природи сновидінь (викладені у трактаті «Із секретів поетичної творчості») із прийомами показу внутрішнього світу героїв, їх мотиваційної сфери в художній творчості.

Сновидні сюжети, подані І.Франком, різняться не тільки об’єктом і глибиною оніричного дослідження, але й функціонально. У першу чергу йдеться про значення їх для посилення психологізму повістей, зокрема через символізування явищ і образів, а також через яскраве пророче значення. Значну роль виконують сновидні елементи і для розширення часопросторових характеристик змальованих подій, а саме завдяки ретроспективному зображенню.

Отже, І.Франко, поєднуючи традиційні засоби письма (зокрема йдеться про дослідження аспектів соціальної проблематики) із прийомами психоаналітичного вивчення людської душі, творив новітні тексти не тільки у межах українського літературного процесу зламу століть, але й зробив вагомий внесок у розвиток світової літератури.

Література

1. Жовновська Т. Онірично-міфологічний дискурс прози Валерія Шевчука: автореф. дис. к. філол. н.: спец. 10.01.01 «Українська література» / Жовновська Т.– Одеський державний університет ім. І.І.Мечнікова. – Одеса, 2000. – 19 с.

2. Сучасні літературознавчі студії: зб. наукових праць. – Вип. 1. – Онірична парадигма світової літератури / Гол. ред. В.Фесенко. – К.: Видавничий центр КНЛУ, 2004. – 173 с.

3. Фенько Н. Естетичні функції картин сновидінь у творах українських письменників другої половини ХІХ–ХХ століть: Автореф. дис. к. філол. н.: 10.01.01 «Українська література» / Фенько Н. – Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. – Дніпропетровськ, 1999. – 19 с.

4. Хороб С. Моделі оніричного простору в системі художнього мислення Франка-драматурга / Степан Хороб // Ucrainica III. Soucasna ukrajinistika. Problemy jazyka, literatury a kultury – Olomouc: Univerzita Palackeho v Olomouci, 2008. – C. 465 – 471.

 

Сафонова Оксана

магістр філологічного факультету ЗНУ

Наук. кер.: к. філол. н., доцент Зубець Н.О.

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОНЯТТЯ «ГРОШІ»

В УКРАЇНСЬКІЙ ФРАЗЕОЛОГІЇ

У сучасному мовознавстві прийнято розрізняти дві картини (моделі) світу – мовну і концептуальну. Остання спільна для всіх носіїв мов, бо передає перш за все інформацію; мовна картина виражається у значеннях слів, які характерні для кожної мови. Ці дві картини світу, маючи відмінності, взаємопов’язані, доповнюють одна одну. Однак більшість учених вважають, що концептуальна картина світу багатша, ніж мовна, оскільки у її творенні беруть участь різні типи мислення, і не все, що пізнано людиною, набуває словесної форми, не все відображається за допомогою мови, і не вся інформація, яка надходить із зовнішнього світу, набуває мовного виразу [1; 2; 3; 4].

Ключовим поняттям у концептуальній картині світу є «концепт». В етимологічному плані він корелює із власне українськими відповідниками «поняття», «уявлення». Стимулом, що впливає на формування концепту у лінгвістиці й у ряді суміжних дисциплін (аксіології, культурології, менталінгвістиці), є цілий ряд особливостей етнокультурного побутування мови, які не дозволяють адекватно передати вербалізовані й етнокультурно відзначені світоглядні смисли. Отже, концепт – унікальне явище кожної мови, що максимально відображає спосіб мислення певного народу, а тому не відтворюється у повному обсязі іншими мовами.

У цьому сенсі показовим є концепт «гроші», який втілюється у достатній кількості фразеологізмів української мови (довгий карбованець, жива копійка, грошики водяться, грошовий мішок, час – це гроші, влетіти у копієчку, з грошика та з кошика). Він є безпосереднім носієм абстрактної цінності й суспільного багатства, бо у наведених прикладах на перший план виступають функції грошей: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб утворення скарбів.

Як поняття, слово «гроші» входить у лексико-семантичну групу «людська діяльність», обслуговуючи підгрупу «господарювання». Узагальнене за смислом поняття «гроші» взаємодіє не тільки з такими поняттями, як «багатство», «достаток», «цінності», «скарби» (як нова копійка, грошей кури не клюють, сипати грошима, золотий мішок), а й корелює з поняттями «бідність», «убозтво», «брак» (не мати копійки за душею, доходити до гроша, знов за рибу гроші). Цьому ж сприяє десемантизація компонентів фразеологічних одиниць. Так, у фразеологізмах без копійки, до копійки, ні шеляга, ні копійки (= абсолютна відсутність грошей), за п’ятак, за копійки (= дуже дешево, даром) ідея грошей якоюсь мірою зберігається (це одна із сем повнозначного компонента), тобто в них домінує семантика повнозначного компонента, і він є смисловою домінантою. А в фразеологізмах ні на гріш, ні на копійку, ні на шеляг (= зовсім, абсолютно немає (про щось), ні за копійку (= даремно, марно) ідея грошей зовсім втрачається, бо на перший план висувається сильне заперечення. Це спростовує поширену думку про безумовний пріоритет повнозначних компонентів у складі в даному випадку – мінімальних фразеологізмів.

Концепт «гроші» у фразеологізмах функціонує і як негативно маркована сутність, ставлення до якої позначене рядом властивих тільки українській етнонаціональній свідомості властивостей, що не заперечує тенденцію до вже відзначеного вище «транслювання» цього концепту в межі інших етнокультур на основі певних взаємоперетинів оцінних комплексів. У зв’язку з цим варто згадати явище трансформації загальновідомих фразеологічних одиниць, типу газети мовчали, ніби доларів у рот набрали (видозміна фразеологізму набрати у рот води).

Отже, концепт «гроші» водночас є формою поняття і його ідеєю, втіленою в словесних образах буття. У процесі аналізу фразеологічного матеріалу можна простежити, що концептуальна картина світу – це система смислів, яка втілюються у реалії довкілля через слово-знак і слово-концепт.

Література

1. Жайворонок В.В. Проблема концептуальної картини світу та мовного відображення // Культура народов Причерноморья. – № 32. – Симферополь, 2002. – С. 51-53.

2. Караулов Ю.Н. Общая и русская идеография. – Москва: Наука, 1976. – 273с.

3. Космеда Т. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: формування і розвиток категорії оцінки. – Львів: ЛНУ, 2000. – 120с.

4. Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики. Енциклопедичний словник. – К.: АртЕк, 1998. – 156 с.

 

Сєчіна Карина

учениця гімназії № 2 ім. Лесі Українки

Наук. кер.: к. філол. н.,

декан філологічного факультету ЗНУ Хом’як Т.В.