Інноваційних технологій у промислове виробництво

Перехід до інноваційної моделі розвитку економіки - найхарактерніша риса сьогодення в розвинутих країнах. Інновації, в тому числі і у промисловості, є суттєвим елементом підвищення ефективності економіки. Промислова інновація починається з ідеї і проходить фази дослідження, розробки та створення нових зразків продукції, технологій чи послуг та їх комерціалізацію [1]. На світовому ринку наукомісткої продукції чітко простежується тенденція посилення конкуренції. У зв’язку з цим, дедалі більша частка витрат підприємств переноситься із сфери промислового виробництва у сферу досліджень і розробок нових технологій та виробів.

На зміну індустріальній епосі прийшла постіндустріальна — епоха систем комунікацій, яка підвищила рівень соціальної складності і веде до корінних змін у суспільстві. Технічні новації, засоби зв'язку, нові інноваційні технології збільшують ступінь соціального зв'язку. Мережі економічних і соціальних комунікацій розширюють свої масштаби, стають складнішими. Фірми, компанії створюють міжнародні альянси (олігополії), вступають у партнерство зі споживачами, своїми постачальниками, стаючи частиною комунікаційних мереж. Державні і фінансові кордони втрачають своє значення. У світовому просторі розвивається техноглобалізм — розширення міжнародної передачі (трансферту) технологій [2].

Характерною ознакою останнього десятиліття є значне зрушення в інвестуванні факторів виробництва (перепідготовка кадрів, підготовка фахівців, новаторів), що є головною рушійною силою економічного зростання, бо саме цей напрям створює умови поліпшення середовища існування та розвитку технологій [3].

Інноваційні технології є радикально новими чи вдосконаленими технологіями, які істотно поліпшують умови виробництва або самі виступають товаром. Зазвичай мають знижену капіталомісткість, характеризуються більшою екологічністю й меншими енергетичним потребами. Саме оновлення технологічної бази викликає зміни в перебудові господарської системи та її організаційної структури, зміни технологічного укладу. Базові технології - це основа нових галузей промисловості і багатьох прикладних технологій, які використовуються для модернізації існуючого виробництва [3].

Завдяки сучасним технологіям випускається дедалі більше різноманітних виробів, що дає споживачам можливість широкого вибору аж до індивідуалізації продукту чи послуги. Це стає можливим завдяки міжнародній передачі технологій, тобто економічним відносинам між фірмами різних країн у сфері використання закордонних науково-технічних досягнень.

Виходячи з того, що інноваційна діяльність є вирішальним елементом розвитку сучасного виробництва, проблеми економічного обґрунтування інноваційних рішень набувають особливої актуальності. Ці проблеми важливі як на рівні підприємств, так і на вищих рівнях управління національною економікою, зокрема при розподілі бюджетних коштів на фінансування науково-технічних, соціальних та інших загальнодержавних програм.

Нові технології, технологічні ноу-хау, нові продукти, гіпердинамічна поведінка споживачів створюють нові ринки, нові сфери конкуренції, стимулюють «традиційні» галузі, передаючи досвід і одержані технічні результати, забезпечують появу нових ресурсів, створюють нову ситуацію для розвитку суспільства [2].

У сучасних ринкових умовах підвищуються вимоги до економічних вимірів і економічних обґрунтувань прийняття рішень стосовно інноваційних проектів, які можуть фінансуватись тільки після економічної оцінки кожного з можливих їх варіантів. Слід зважати на те, що підприємства будують свою діяльність в напрямі досягнення своїх локальних цілей, перш за все, можливості успішно функціонувати на ринках виробництва нових товарів і послуг, які з'являються в результаті впровадження нових технологій. Адже кінцевим результатом інноваційної діяльності будь-якої організації є виробництво конкурентоспроможної продукції та зміцнення позицій на ринку і свого фінансового стану.

Література

1. Василенко В. О. Інноваційний менеджмент: навч. посіб. / В. О. Василенко, В. Г. Шматко. - К.: ЦУЛ, 2008. – 439 с.

2. Микитюк П. П. Інноваційний менеджмент: навч. посібн. / П. П. Микитюк. - К.: ЦНЛ, 2007. – 400 с.

3. Санто Б. Инновация как средство экономического развития / Б. Санто; [пер. с венг.; общ. ред.; вступ. ст. Б. В. Сазонова]. – М.: Прогресс, 2006. – 296 c.

 

Куліченко Юлія

студентка VI курсу факультету менеджменту і бізнесу

Бердянського університету менеджменту і бізнесу,

головний спеціаліст сектору організаційної і кадрової роботи управління освіти і науки ЗОДА

Формування кадрового потенціалу освітньої сфери

Запорізької області

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Економічні перетворення, що здійснюються в регіоні, потребують якісно нового кадрового потенціалу, здатного вивести економіку з кризи і надати їй динамічного розвитку. Це зумовлює необхідність глибокої аргументованої оцінки сучасного стану підготовки кадрів в області, прогнозування кадрового забезпечення, розробки теоретико-методологічних засад, методів та шляхів підвищення ефективності розвитку системи відтворення кадрового потенціалу.

В економічній та управлінсько-педагогічній теоріях були спроби наукового обґрунтування прогнозів та визначення потреб у педагогічних кадрах для системи освіти і розробки рекомендацій щодо формування замовлення їх підготовки у вищих педагогічних навчальних закладах. Але ці рекомендації часто носили абстрактний характер, не враховували соціально-економічних реалій суспільного розвитку того чи іншого історичного періоду.

З кожним роком у регіоні стає відчутнішим дефіцит кваліфікованих педагогічних кадрів, загальна кількість педагогічних працівників зменшується, що зумовлено в основному зменшенням контингенту учнів та соціальною незахищеністю педагогів.

Недостатня робота по удосконаленню процесу формування кадрового потенціалу освітньої сфери приводить до багатьох негативних наслідків.

У зв’язку з відсутністю науково обґрунтованої системи педагогічної профорієнтації учнів та механізму їх відбору до вищих педагогічних навчальних закладів маємо в області низький відсоток вступу за цільовими направленнями – 52 %, що демонструє важливість удосконалення зазначеної практики, підвищення ефективності профорієнтації та довузівської підготовки. Запровадження в загальноосвітніх навчальних закладах регіональної програми по профорієнтації учнівської молоді надасть змогу посилити роботу в цьому напрямку за умови участі всіх учасників навчально-виховного процесу: учителів, учнів та обов’язково батьків, шкільного психолога.

Недостатня професійна зорієнтованість випускників педагогічних вузів, малоефективна робота по адаптації молодих спеціалістів у педагогічних колективах, а також незадоволення розміром заробітної плати, відсутність у місцевих бюджетах коштів на поліпшення житлових умов призводить до того, що молоді фахівці звільняються. Найчастіше це фахівці віком до 30 та стажем роботи до 5 років.

Педагогічні вищі навчальні заклади області випускають достатньо дипломованих спеціалістів, але до школи потрапляють далеко не всі навіть з тих, хто навчався за державним замовленням.

За статистикою майже 50 % випускників, які навчались за державним замовленням не дотримались умов тристоронньої угоди "вищий навчальний заклад – студент – роботодавець", і не повернулись на працевлаштування до району. Основними причинами є продовження навчання, переведення на іншу форму навчання, за сімейними обставинами.

Система професійної підготовки педагогічних кадрів – цілісний процес, у структурі якого особливе місце посідає діяльність молодого вчителя після закінчення вищого навчального закладу та адаптація до учительської професії. Необхідно звернути особливу увагу на проведення роботи щодо ефективного залучення молодих фахівців до роботи в закладах освіти області, виявлення талановитої активної молоді серед педагогів, створення умов для просування по службі перспективних молодих фахівців. Особливу увагу слід приділити питанням організації педагогічного шефства та наставництва після працевлаштування молодого фахівця,запровадження проведення конкурсів, консультацій, семінарів, лекцій тощо.

З метою формування ефективного та якісного кадрового потенціалу необхідно здійснювати довгостроковий прогноз потреби за допомогою стратегічного та тактичного планування у педагогічних кадрах; встановити, фахівці з яких предметів будуть особливо необхідні в майбутньому, на яку спеціальність треба звернути увагу та збільшити заздалегідь обсяг прийому за державним замовленням та цільовими направленнями.

Як висновок, слід зазначити, що якісна робота по формуванню кадрового потенціалу освітньої сфери не можлива без нормативної підтримки як на регіональному так і на державному рівнях. Створення сучасної нормативної бази надасть змогу для подальшого безперешкодного всебічного розвитку і удосконалення системи освіти, формування перспективного педагогічного кадрового потенціалу.

Література

1. Інформаційно-аналітичні матеріали до підсумкової колегії МОН України 22 серпня 2008 року. // Освіта України. – 2008. - № 58. - C. 15-16.

2. Ювілейний статистичний збірник Запорізької області / Головне управління статистики у Запорізькій області / ред. В.П. Головешко. – Запоріжжя, 2008. – 76 с.

3. Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір / МОН України // Освіта України. – 2007. - № 22. - C. 11-17.

 

Лєщина Катерина

студентка IV курсу факультету менеджменту ЗНУ

Наук. кер.: к. е. н., доцент Шишкін В.О.