Антикризові заходи держави для фінансової стабілізації підприємств

Вирішальною складовою державного регулювання економікою є підсистема державної підтримки, економічний зміст якої полягає в створенні та впровадженні державних програм розвитку підприємств.

Численні наукові дослідження фіксують, що поряд з пози­тивними наслідками державної антикризової підтримки, практика розкриває і вузькі місця в її реалізації: нецільове використання державних коштів, поса­дові зловживання державних службовців та корупція; недосконалість інстру­ментарію та методологічного забезпечення фінансової підтримки; відсутність дієвого контролю за ефективністю витрачання засобів; недоліки в діяльності державних органів, відповідальних за практичну реалізацію державних захо­дів з фінансової підтримки підприємств; дефіцити у фінансовому забезпечен­ні заходів з підтримки фінансового оздоровлення підприємств [4, 357].

Можна зазначити, що важелі прямої державної підтримки підприємств здебільшого не спрацьовують, а це свідчить про недосконалість чинної системи надання фінансової допомоги. Тому існує проблема своєчас­ного погашення одержаних кредитів (якщо допомога надана на поворотній основі).

Державна підтримка економічних суб'єктів може здійснюватися у формі безпосередньої фінансової підтримки, яка спрямована на збільшення фінансових ресурсів у підприємстві, та опосеред­кованої підтримки, спрямованої на зменшення потреб у фінансових ресур­сах [3, 430].

Загалом держава формує такі елементи соціаль­но-економічного простору: нормативно-правове забезпечення; інституційні засади розвитку економіки; функціональні основи державного регулювання.

Нормативно-правове забезпечення передбачає розроблення, затвер­дження нового та вдосконалення чинного законодавства; встановлення пев­них нормативів діяльності для державних підприємств, а також зас­тосування заходів адміністративного регулювання — державної реєстрації підприємств, ліцензування, сертифікації та стандартизації.

Формування інституційних засад розвитку підприємства передбачає створення ринкової інфраструктури, яка функціонує через фінансово-кредитний, організаційно-технічний, інформаційно-аналітичний механізми.

Функціональні основи державного регулювання зумовлені здійснен­ням матеріально-технічної, інноваційної, фінансово-кредитної та інвести­ційної підтримки підприємств, які проявляються через переоснащення вироб­ництва, поширення нових технологій, податкове регулювання та інвестиційні методи впливу на бізнес-середовище [1, 498].

Один із напрямів державної фінансової підтримки підприємств поля­гає в наданні їм інноваційних позик.

Держава повинна виконувати такі функції в плані підтримки життєдіяльності під­приємства: забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та подальше зменшення рівня монополізації економіки; оптимізація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування як суб'єктів економічних відносин; розвиток законодавства про захист економічної конкуренції [2, 436].

Література

1. Економіка підприємства: підручник /за заг. ред. С.Ф. Покропивного. – 3-те вид.[без змін].– К.: КНЕУ, 2006. – 528 с.

2. Карпунь І.Н. Антикризові заходи на підприємстві: управління, стратегія, цілі та завдання: монографія. – Львів: Вид-во "Магнолія 2006", 2008.– 440 с.

3. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: навч. посібник.–К.: Знання, 2004–580 с.

4. Пономаренко В.С., Клебанова Т.С., Чернова Н.Л. Экономическая безопасность региона: анализ, оценка, прогнозирование: монография.– Харьков: ИНЖЭК, 2004. – 368 с.

 

Сальнікова Поліна

студентка ІІ курсу спеціальності

«Організація виробництва»

Економіко-правничого коледжу

Наук. кер.: Переверзєва А.В.

 

ЦІНОВА ДИСКРИМІНАЦІЯ:ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

В умовах ринкової економіки існує таке явище, як цінова дискримінація.

Цінова дискримінація — це одночасний продаж однорідних товарів різним категоріям покупців за неоднаковими цінами.

Застосування цінової дискримінації не завжди можливо і передбачає наявність ряду умов:

· По-перше, фірма повинна володіти значною ринковою владою.

· По-друге, вона повинна бути здатною ідентифікувати споживачів відповідно до їх попиту.

· По-третє, повинні бути створені умови, що виключають перепродаж благ. Залежно від прояву цих умов можливості фірм з реалізації цінової дискримінації будуть різними.

Щоб зрозуміти сутність дискримінації, потрібно розглянути її структуру. Вона охоплює: ознаки цінової дискримінації, її суб'єкт та суб'єкт, який запроваджує дискримінацію, причини, що зумовили її появу і наслідки цього явища.

Види цінової дискримінації

· У просторі: реалізація продукції у місті чи селі

· У часі: квитки на денні і вечірні сеанси

· За доходами: послуги адвоката для заможних і бідних

· За соціальним статусом: квитки для працюючих та студентів

Однією з ознак цінової дискримінації є те, що товари і послуги мають однакові характеристики, в цих товарах і послугах втілені однакові витрати виробництва. Проте такі товари і послуги реалізуються за різними цінами. Цінова дискримінація стосується тих суб'єктів, які змушені купувати товар або послугу за вищою ціною.

Причини її різні:

· Підприємці враховують купівельну спроможність споживачів.

· Запровадження цінової дискримінації є прерогативою монополіста.

· Знижка в ціні може мати благодійний, рекламний характер.

Суб'єктом запровадження цінової дискримінації є, як правило, монополіст. Це держава або підприємець, який посідає монопольне становище в певній галузі. Наслідком цінової дискримінації зазвичай є реалізація товарів, послуг, надання окремим верствам населення матеріальної допомоги.

Розрізняють три види цінової дискримінації: дискримінацію першого, другого і третього ступеня.

· Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна (досконала) цінова дискримінація, виникає, коли фірма призначає для кожного покупця резервну ціну– максимальну, яку кожен покупець погоджується заплатити за кожну придбану одиницю товару.

· Цінова дискримінація другого ступеня передбачає блокове призначення цін залежно від обсягів продажу: чим більша кількість товару купується, тим нижчою є ціна.

· Цінова дискримінація третього ступеня застосовується, коли можна виділити окремі групи покупців з різною еластичністю попиту. Сегментація ринку здійснюється в залежності від тих чи інших ознак, які надають групі характерних рис споживання. На сегментованих ринках перерозподіл продукції між покупцями відбувається шляхом зниження цін для одних і підвищення для інших. Вища ціна встановлюється на тому сегменті ринку, де попит менш еластичний. Часто ціни на новоз’явившийся товар значно перевершують ціни, за якими даний товар буде продаватися згодом. Зазвичай причину цього пов'язують зі зниженням витрат у процесі освоєння виробництва. Однак граничні витрати в процесі освоєння виробництва знижуються трохи, і насправді ми маємо справу з ціновою дискримінацією.

Таким чином у висновку я хотілаб зазаначити, що цінова дискримінація широко використовується на практиці. Її економічні наслідки полягають у тому, що вона сприяє, по-перше, збільшенню прибутків, по-друге, розширення обсягу випуска, тому що дозволяє компенсувати зниження граничного доходу при збільшенні випуску.

Література

1. Долан Е., Линдсей Д. Ринок: мікроекономічна модель. - СПб., 1992. - 496с.

2. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Економікс: Принципи, проблеми і політика. У 2т: пров. з англ. т.2. - М., 1996.- 400с.

3. Габіш Г., Гребенников П.И., Леусскій А.И., Тарасевич Л.С. Мікроекономіка. Електронний підручник.

 

Соколенко Альона

студентка V курсу економічного факультету НІ ЗНУ

Наук. кер.: ст.викладач Коротка Л.І.

 

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Необхідною умовою здійснення господарської діяльності є забезпечення підприємства основними засобами. Водночас поінформованість про наявність основних засобів та постійний контроль за їх ефективним використанням мають велике значення для управління виробничою діяльністю кожного підприємства.

У сучасних умовах господарювання користувачі прагнуть одержати достовірну інформацію про стан і використання основних засобів. Таку інформацію має надавати бухгалтерський облік. Тим часом облік і фінансова звітність не завжди надають реальні дані про основні засоби, через що втрачають свою корисність для внутрішніх і зовнішніх користувачів. Основними причинами такої ситуації є слабка методична розробка нормативних документів, що регулюють облік основних засобів, а також формування підприємствами необґрунтованої облікової політики. Крім того, вплив податкового законодавства суттєво знижує реальність даних щодо основних засобів.

Метою даної статті є виявлення проблем ведення обліку основних засобів та розробка пропозицій, щодо вдосконалення методики обліку основних засобів.

Особливості функціонування основних засобів, пов’язані зі збереженням протягом тривалого часу їх натуральної форми з одночасною зміною вартості, потребують визначення величини зносу. На практиці найчастіше виникає ситуація, що підприємства здійснюють нарахування амортизації згідно з нормами податкового законодавства і в бухгалтерському, і в податковому обліку. Водночас пооб’єктний облік нарахування амортизації найчастіше не ведеться, а нарахування амортизації навіть у бухгалтерському обліку здійснюється за групою, що не надає достовірної інформації про об’єкти другої, третьої та четвертої груп, особливо коли необхідний їх продаж.

Для забезпечення надання достовірної інформації на підприємстві потрібно вести аналітичний облік за всіма групами основних засобів, як це вимагає фінансовий облік.

Проблемним питанням залишається облік продажу основних засобів. Питання, які стосуються продажу необоротних активів, до складу яких входять основні засоби, регулюються П(С)БО 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність». Питання полягає в тому, що необоротні активи, утримувані для продажу, не можуть класифікуватись як запаси. Проте згідно з останніми змінами в Плані рахунків та Інструкції № 291 для цього тепер передбачено субрахунок 286 «Необоротні активи та групи вибуття, призначені для продажу», на якому ведеться облік наявності та руху необоротних активів та груп вибуття, які визнаються утримуваними для продажу. Цей субрахунок входить до рахунка 28 «Товари», який відповідно до Інструкції № 291 призначений для обліку руху товарно-матеріальних цінностей, що надійшли на підприємство з метою продажу. Цей рахунок згідно з Інструкцією використовують в основному збутові, торгові та заготівельні підприємства й організації, а також підприємства громадського харчування. На промислових та інших виробничих підприємствах рахунок 28 «Товари» застосовується для обліку будь-яких виробів, матеріалів, продуктів, які спеціально придбані для продажу.

Отже, згідно з останніми змінами в законодавчих документах основні засоби, призначені для продажу, визнаються оборотними активами і обліковуються разом з виробничими запасами. Як свідчать дані, об’єднання на одному рахунку різних за економічними характеристиками об’єктів знизить поінформованість користувачів та не дасть їм можливості приймати обґрунтовані управлінські рішення.

Отже, актуальним завданням та необхідною умовою вдосконалення управління основним засобами є дальше поліпшення нормативно-правового регулювання, що регламентує облік основних засобів. Крім того, підприємствам слід більш виважено підходити до нарахування амортизації податковим методом і вести пооб’єктний облік за всіма групами основних засобів, що задовольнить потреби управління в достовірній інформації про їх вартість.

 

Співак Галина

студентка IV курсу економічного факультету ЗНУ

Наук. кер.: к. ф.-м. н., доцент Заховало Т.В.