Значення роз’яснень Пленуму Верховного Суду України для кваліфікації злочинів. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Значення роз’яснень Пленуму Верховного Суду України для кваліфікації злочинів.



Окремого розгляду при висвітленні питань кваліфікації злочинів потребують постанови Пленуму Верховного Суду України (далі – постанови ПВСУ), ставлення до яких не завжди є відповідним. З часу вступу в силу нового КК України з’явилося чимало Законів України, якими внесені зміни та доповнення до чинного кримінального законодавства. В зв’язку з цим, набуває актуальності питання правозастосовного тлумачення закону про кримінальну відповідальність. Як відомо, прийнято лише 19 (станом на 1 січня 2005 р.) нових постанов ПВСУ. І це, безумовно, лише перші кроки в сфері судового тлумачення кримінального законодавства.

Постанови ПВСУ є роз’ясненнями, де дається тлумачення кримінально-правових норм та які орієнтують судову практику на правильне застосування чинного законодавства. Це сприяє усуненню прогалин і недоліків у кримінальному законодавстві. При цьому в постановах ПВСУ йдеться про легітимні повноваження, якими законодавець наділив судові органи правом видавати певні роз’яснення стосовно положень, що не відображені або нечітко закріплені в кримінально-правових нормах. Набуваючи форму постанов, роз’яснення ПВСУ носять загальний характер і не підміняють закони.

Проблеми, які виникають під час застосування норм кримінального законодавства, зазвичай, відповідними постановами ПВСУ повністю вирішити не можна. Однак, як свідчить судово-слідча практика, іноді, саме постанови ПВСУ є тією “істиною в останній інстанції” до яких звертаються дізнавачі, слідчі, прокурори та судді. Не дивлячись на це, в Україні панує романо-германська (континентальна) система права, згідно з якою головним джерелом кримінального законодавства є Кримінальний кодекс України, а не доктрина чи судова практика та її прецеденти. Саме це дає привід деяким вченим стверджувати, що постанови ПВСУ не є повноправним джерелом кримінального законодавства, проте це не є догмою, оскільки інші вчені неодноразово пропонували переглянути цю позицію на законодавчому рівні.

Тим, хто цікавиться проблемами реформування сучасного законодавства, мабуть, відомо, що коли в проекті КК України підготовленому за завданням Комісії (тепер Комітету) Верховної Ради України з питань правопорядку та боротьби зі злочинністю були зазначені постанови Пленуму Верховного Суду України як джерела кримінального законодавства, то це викликало значну кількість заперечень [56].

До прийняття Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій України” від 21 червня 2001 р. постанови ПВСУ, згідно ст. 40 та п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України “Про судоустрій України” від 5 червня 1981 року, мали статус керівних роз’яснень і обов’язкову силу для судів, інших органів і службових осіб, що застосовують закон, а сьогодні вони мають лише рекомендаційний характер. Хоча, як свідчить аналіз судово-слідчої практики, часто ці постанови беруться за основу при кваліфікації злочинів. Так, М. Марітчак, здійснюючи анкетування суддів, слідчих та працівників прокуратури на предмет визначення ієрархічної значимості факторів, що впливають на стабільність правозастосовної практики, а тим самим і на правильну кримінально-правову кваліфікацію, встановив, що на перше місце одностайно поставлені саме постанови Пленуму Верховного Суду України, потім – консультація безпосереднього начальника; поради колег по роботі; коментарі до законодавчих актів, насамперед до КК України; позиція прокурора [57].

Тому Пленум ВСУ повинен досить відповідально підходити до тлумачення кримінально-правових норм. При цьому в своїх постановах він повинен роз’яснювати саме спірні питання кваліфікації злочинів. На жаль, в окремих нових постановах ПВСУ, викладаються загальновідомі або прямо передбачені в КК положення. Так п. 2, абз. 1, 2 п. 3, п. 4 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 1 “Про судову практику у справах про необхідну оборону” просто дублюють положення викладені в ст. 36 КК. Це також стосується п. 2, п. 4 постанови ПВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 “Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров’я особи”, які дублюють статті 65-69, 15, 17, 31 КК.

Наявність таких положень значно знижує практичну значимість постанов ПВСУ, поряд з відсутністю роз’яснення саме спірних питань кваліфікації. Так, в згаданих постановах, відсутня будь-яка вказівка про кваліфікацію вбивства особи при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК) і одночасно вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК). Пленум обмежується лише повторенням ч. 4 ст. 36 КК в п. 3 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 1 “Про судову практику у справах про необхідну оборону”: “особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту”.

Враховуючи відсутність чіткого вирішення зазначеної проблеми, окремі науковці, навіть, пропонують кваліфікувати такі дії за ст. 118 КК (за більш привілейованим складом злочину), що не відповідає новим положенням, викладеним у КК. Тому в постановах ПВСУ слід було вказати, що “при конкуренції злочинів, передбачених ст. 116 КК та ст. 118 КК, особа взагалі не підлягає кримінальній відповідальності”. На наш погляд, такі спірні положення повинні однозначно і чітко тлумачитися в постановах ПВСУ.

Враховуючи той факт, що постанови ПВСУ є прихованим судовим прецедентом, відповідальність Пленуму за їх прийняття повинна бути не меншою ніж до вступу в дію Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій України” від 21 червня 2001 року. Відомо, що проекти постанов ПВСУ надсилаються до окремих міністерств та вузів юридичного профілю для отримання відгуків і формування єдиного бачення тієї чи іншої проблеми. Проте, зазвичай, не всі, навіть обґрунтовані, пропозиції враховуються. Тому вважаємо доцільним опублікування у “Віснику Верховного Суду України” найбільш важливих пропозицій, які не були враховані в прийнятій постанові. Це дозволить юридичній громадськості та правозастосовчим органам краще зрозуміти логіку та виваженість окремих положень постанов, а також посилить відповідальність Пленуму за власні рішення.

Значним досягненням у цій сфері є передбачення на сайті Верховного Суду України проектів постанов Пленуму ВСУ, з якими можна ознайомитися та на які можна відіслати відгуки та власні пропозиції щодо їх вдосконалення.

Розглянуті окремі недоліки в чинних постановах ПВСУ, очевидно, не є вичерпними, тому вважаємо доцільним проведення Пленумом ретельного наукового аналіз цих постанов та внесення відповідних змін та доповнень до них.

Висновок

Підсумовуючи положення цієї теми, зазначимо, що проблема кваліфікації злочинів не втрачає своєї актуальності та складності на сучасному етапі розвитку кримінального права, оскільки й досі існують численні випадки неточної, неправильної, невідповідної кваліфікації з боку органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Навіть якщо кваліфікація здається на перший погляд бездоганною, то окремі прорахунки та хиби в ній можуть виявитися в процесі розгляду справ за апеляцією чи касаційного провадження. Більше того, вдосконалюється Кримінальний кодекс України, одні його норми скасовуються, інші закріплюються у нових нормах. Через це виникає потреба у відмежуванні (диференціації) норм кримінального законодавства, здійсненні належної кримінально-правової оцінки певних суспільно небезпечних діянь, створенні більш дієвих механізмів і методик кваліфікації злочинів. Усе це буде сприяти надійній та всебічній охороні й забезпеченні прав і свобод людини та громадянина в Україні.

 

Укладач: ____________

(підпис)


Міністерство ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НаціональнА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра кримінального права і криміналістики

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри кримінального

права та криміналістики ННІПП НАВС

доктор юридичних наук, професор

 

_______________В.Я. Горбачевський

«______» __________ 201__ року

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

ТЕМА № 2. Кваліфікація попередньої злочинної діяльності.

З навчальної дисципліни:теорія кваліфікації злочинів

Категорія слухачів: студенти.

Навчальна мета: засвоєння, поглиблення та розширення знань студентів (слухачів) стосовно поняття, характеристики і значення кваліфікації злочинів.

Виховна мета:заохочення до поглибленого вивчення навчальної дисципліни; залучення до наукових досліджень та формування схильності до творчого пошуку.

Розвивальна мета: розвиток навичок самостійного відпрацювання матеріалу (навчальної, методичної, наукової літератури); формування навичок критичного оцінювання правових джерел; розвиток мисленневих процесів студента, уміння аргументувати та відновлювати свою думку, вести коректну дискусію тощо.

Навчальний час: 2

Навчальне обладнання, ТЗН: -

Наочні засоби: матеріали юридичної практики у сфері кваліфікації злочинів; витяги з нормативно-правових актів, що ілюструють специфіку і значення кваліфікації злочинів.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: кримінальне право; кримінологія; кримінальний процес; адміністративне право; державне управління; теорія дердави та права тощо.

План лекції (навчальні питання):

1. Поняття та кваліфікація закінченого злочину.

2. Поняття та види попередньої злочинної діяльності.

3. Кваліфікація окремих видів готування до злочину.

4. Кваліфікація окремих видів замаху на злочин.

5. Кваліфікація готування до злочину та замаху на злочин при альтернативному та неконкретизованому умислі.

6. Поняття добровільної відмови від вчинення злочину і її ознаки.

7. Кваліфікація позитивної посткримінальної поведінки (дійове каяття). Відмінність від добровільної відмови від вчинення злочину.

Література:

1. Гембара О. Замах на злочин як вид незакінченого злочину / О. Гембара // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – Львів. –2003. – №2(1).– С. 65-68.

2. Дякур М.Д. Інститут замаху на злочин в кримінальному праві зарубіжних країн / М.Д. Дякур // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. Т. 2. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 464-467.

3. Дякур М.Д. Розвиток кримінального законодавства про замах на злочин в Україні / М.Д. Дякур // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2006. – Вип. 333. – Правознавство. – С.117-122.

4. Дякур М.Д. Поняття, ознаки та аналіз складу замаху на злочин / М.Д. Дякур // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2006. – Вип. 348. – Правознавство. – С. 115-119.

5. Дякур М.Д. Особливості призначення покарання за вчинення замаху на злочин: проблеми теорії та практики / М.Д. Дякур // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 402: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2007. - С.120-122.

6. Дякур М.Д. Критерії відмежування замаху на злочин від закінченого злочину / М.Д. Дякур // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Випуск 9. Ужгород: ЛІРА, 2008.– С.384-387.

7. Дякур М.Д. Відмежування замаху на злочин від готування до злочину / М.Д. Дякур // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 39. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. – С. 532-537.

8. Дякур М.Д. Еволюція законодавчого визначення замаху на злочин / М.Д. Дякур // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет конференції «Наука і життя: Українські тенденції, інтеграція у світову наукову думку» 20-25 квітня 2005 року. – Київ, 2005. – Ч. 2. - С.49-51.

9. Дякур М.Д. Суб’єктивні ознаки замаху на злочин / М.Д. Дякур // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет конференції «Сучасна українська наукова думка» 6-10 червня 2005 року. – Київ, 2005. – Ч.3. – С.29-30.

10. Дякур М.Д. Добровільна відмова при вчиненні замаху на злочин / М.Д. Дякур // Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні: Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції (28-29 квітня 2005 р.). – Острог: правничий факультет Національного університету «Острозька академія», 2005. – С.323.

11. Дякур М.Д. Об’єктивні ознаки замаху на злочин / М.Д. Дякур // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції «Динаміка наукових досліджень - 2005». Том 43. Право. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С.5-6.

12. Дякур М.Д. Особливості добровільної відмови при вчинені замаху на злочин / М.Д. Дякур // Матеріали конференції «Ерліхівські читання» 11-12 травня 2005 року. – Ерліхівський збірник. Юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Випуск 4-5. – Чернівці: Рута, 2005. - С.216-219.

13. Дякур М.Д. Особливості відмежування замаху на злочин від готування до злочину / М.Д. Дякур // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку: Зб. тез наук. доповідей за матеріалами ІІІ Міжнародної наук.-практ. конф., м. Луцьк, 23-24 березня 2007.- Луцьк, 2007. – С.240-241.

14. Клименко С.В. Кримінально-правові наслідки добровільної відмови від вчинення злочину / С.В. Клименко // Науковий вісник Дніпропетровської юридичної академії МВС. – Дніпропетровськ. – 2002. – №2.– С. 137-143.

15. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Баулін Ю.В., Борисов В.І., Кривоченко Л.М. та ін. ; За ред. Сташиса В.В., Тація В.Я. – 4-є вид., перероб. і доповн. – К.: Право, 2010. – 456 с.

16. Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник] / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, О.О. Дудоров [та ін.] – Вид. 5-е. / [за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка]. – К. : Атіка, 2009. – 408 с.

17. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посібник / Михайленко П.П., Кузнецов В.В., Михайленко В.П., Опалинський Ю.В. ; [За ред. П.П. Михайленко] – К. : СПД Карпук С.В. – 2006. – 440 с.

18. Кримінальне право України: Загальна частина. Підручник / Алієва О.М., Гаврильченко Л.К., Гончар Т.О., Заркуа Л.Д. та ін. ; Відп.ред. Стрельцов Є.Л. – [4-е вид.] – Х. : Одиссей, 2009. – 312 с.

19. Кримінальне право України. Загальна частина : Підручник / П.Л. Фріс. - [2–ге вид., доп. і перероб.] – К. : Атіка, 2009. – 512 с.

20. Кузнецов В. В. Теорія кваліфікації злочинів : [підручник] / [В. В. Кузнецов, А. В. Савченко] ; за заг. ред. проф. Є. М. Моісеєва та О. М. Джужи ; наук. ред. к.ю.н., доц. І. А. Вартилецька. –– [2–е вид. перероб.]. – К. : КНТ, 2007. – 300 с.

21. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації : навч. посібник / Навроцький В. О. – [2-ге вид., виправн. та доповн.]. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 512 с.

22. Питецкий В.В. Применение нормы о добровольном отказе от совершения преступления / В.В. Питецкий // Российская юстиция. – 2008. – № 10. – С.34-36.

23. Сураєва В. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин: чи є законним? / В. Сураєва // Юридичний журнал. – 2006. – №1. – С. 108-110.

24. Тихий В. Добровільна відмова від злочину (коментар статті 17 КК України) / В. Тихий // Вісник Конституційного Суду України. – 2004. –№5.– С. 117-120.

25. Шевченко Є.В. Злочини з похідними наслідками / Шевченко Є.В. – Х. : СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2005. – 216 с.

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Вступ

Стадії вчинення злочину – це етапи розвитку злочину. Етапи розвитку злочинного діяння, що передують закінченому злочину, звичайно називають попередньою злочинною діяльністю.

Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапа­ми реалізації злочинного наміру й тому можуть бути тільки у злочинів, учинених з прямим умислом. Ступінь реалізації умислу виражається в різноманітних діяннях, які характеризують кожну стадію вчинення злочину з об’єктивно наявними між ними достатньо чіткими межами. Чим повніше реалізовано умисел, тим повніше здійснено злочин і тим більшу шкоду може заподіяти чи заподіює винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, що прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший, ніж тоді, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину).

Згідно з п. 2 ППВСУ “Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров’я особи” від 7 лютого 2003 р. № 2 при призначенні по­карання відповідно до статей 65–69 КК суди мають зважати на ступінь тяжкос­ті вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, які його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Стадії вчинення злочину відрізняються між собою і моментом за­кінчення злочинного діяння. Винний може закінчити діяння, але його вчинення може не вдатися, а тому припинитися на попередніх стадіях (готування до злочину чи замаху на злочин). Якщо злочин закінчений, він поглинає попередні етапи (стадії) вчинення, вони не мають самостійного значення та не впливають на кваліфікацію. Проте ці стадії мають самостійне юридичне значення, якщо злочин незакінчений з причин, які не залежали від волі винного. У цих випадках його діяння квалі­фікуються відповідно як готування до злочину чи замах на злочин.

Кримінальне законодавство (ст. 13) вирізняє три стадії злочину: готування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 538; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.225.48.56 (0.019 с.)