Кваліфікація злочину, вчиненого у співучасті.

У статті 26 КК вказується, що співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умис­ного злочину

Об'єктивні ознаки співучасті виражені в законі словами — злочин, вчинений декількома (двома або більше) суб'єктами злочину спільно.

Суб'єктивні ознаки — вказівкою, що співучасть — це умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину.

Таким чином, при окресленні об'єктивних і суб'єктивних ознак співучасті має місце вказівка на спільність. І дійсно, спільність ха­рактеризує й об'єктивну, і суб'єктивну сторону співучасті. Якщо об'єктивні ознаки співучасті — це спільність дій учасників, то су­б'єктивні ознаки — це спільність їх умислу.

При скоєнні злочину групою осіб співучасники можуть розподілити між собою ролі, виконання яких потребує вчинення дій, які виходять за межі об’єктивної сторони складу злочину. Поряд з цим в силу законодавчої конструкції ряд злочинів, передбачених Особливою частиною Кодексу, може бути скоєний тільки в групі (груповим способом). Такими є, наприклад, „Бандитизм” (ст. 257 КК), „Створення злочинної організації” (ст. 255), „Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності” (ст. 256) та ін.

Слід мати на увазі, що співучасть не утворює яких-небудь особ­ливих, інших підстав відповідальності — підставою відповідаль­ності тут є той же склад злочину, але вчинюваний у співучасті.

Тобто підставою кримінальної відповідальності за злочин, скоєний у співучасті, як і при вчиненні злочину однією особою, є винне скоєння передбачених кримінальним законом діянь, які містять ознаки певного складу злочину.

Тому положення ст. 2 КК про підстави кримінальної відповідальності стосується і випадків спільного вчинення злочину декількома особами. Специфічними в цих випадках є лише те, що ознаки складу злочину вказані не в Особливій, а в Загальній частині – в ст. 27 КК, яка містить детальну характеристику дій співучасників. Тому склад злочину в діяннях співучасників необхідно встановлювати з використанням даної статті.

Оскільки співучасники спільно вчиняють один злочин (хоча кожен із них і вносить свій вклад в його здійснення), то і відповідають вони на єдиних підставах і в одних межах – в межах санкції тієї статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за конкретне посягання. Юридично це виражається в застосуванні до дій співучасників однієї і тієї ж статті Особливої частини КК.

Сказане, однак, не виключає індивідуалізації відповідальності співучасників. Навпаки, ч. 3 ст. 29 КК робить акцент на необхідності врахування при призначенні покарання ступеня і характеру участі кожного із співучасників у скоєнні злочину. Для цього необхідно встановити форму співучасті, вид співучасника і міру його активності в процесі спільної злочинної діяльності.

Кожен із співучасників відповідають за особисто скоєне діяння і тільки в межах його вини. Так у ч. 3 ст. 29 КК зазначено: “Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені в статтях Особливої частини цього Кодексу як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини. Так згідно п.19 постанови ПВСУ „Про судову практику у справах про хабарництво” від 26 квітня 2002 р. № 5, кваліфікуючі ознаки, які свідчать про підвищену суспільну небезпечність одержання чи давання хабара (вимагання, великий або особливо великий розмір хабара, відповідальне чи особливо відповідальне становище службової особи, яка його одержала), належить ставити за вину і співучасникам, якщо ці ознаки охоплювалися їхнім умислом.

За кримінальним законодавством України виключається колективна відповідальність за дії, які не охоплювались умислом співучасників. Закон не передбачає правил посилення або пом’якшення відповідальності в залежності від тої або іншої ролі співучасника. Найбільш небезпечні діяння виконавця та організатора злочину, однак і їм покарання не може бути призначене вище тої межі, яка встановлена санкцією статті Особливої частини, що охоплює скоєне співучасниками.

При вирішенні питання про відповідальність співучасників виникає проблема щодо ставлення їм у вину об'єктивних і суб'єк­тивних ознак злочину, які характеризують підвищену або, навпаки, знижену відповідальність виконавця. Питання ці вирішені в ч. 3 ст. 29 КК. Тут слід виходити з такого:

1) Об'єктивні обставини (обставини, що характеризують об'єк­тивну сторону складу і впливають на кваліфікацію злочину), вчине­ного виконавцем злочину (наприклад, спосіб вчинення), можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам лише за умови, що вони за­здалегідь знали про ці обставини, були поінформовані про них. Якщо ж співучасники не були поінформовані про наявність цих обставин (не усвідомлювали їх існування), вони за них відповідальності не несуть і ці обставини не можуть визначати кваліфікацію діянь співучасників (наприклад, виконавець вчинив вбивство з особливою жорстокістю, а інші співучасники про це не знали — виконавець відповідає за п. 4, 12 ч. 2 ст. 115, а інші співучасники — за ст. 27 і ч п. 12 ч. 2 ст. 115). У цих випадках, як видно, дії співучасників кваліфікуються за різними пунктами статті КК, хоча вони і вчинили один злочин — вбивство.

2) Суб'єктивні ознаки, які визначають кваліфікацію злочину, вчиненого виконавцем (наприклад, мотив), можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам також за умови, що вони заздалегідь знали про них, були поінформовані про їх наявність. Якщо ж ці ознаки їм заздалегідь не були відомі, співучасники не були поін­формовані про них, ці обставини (суб'єктивні ознаки) поставлені їм у вину не можуть бути. Так, якщо підбурювач умовив виконав­ця вбити потерпілого з помсти, а виконавець, давши на це згоду, вбиває жертву, переслідуючи корисливу мету, то такий виконавець відповідає за п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК(вбивство з корисливих мотивів та за попередньою змовою групою осіб), а підбурювач, що не знав про корисливі мотиви, якими керувався виконавець, — за ч. 4 ст. 27 і п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо ж підбурювачу було відомо про такі мотиви виконавця, то він буде нести відповідальність за ч. 4 ст. 27 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Так згідно п.11 постанови ПВСУ „Про судову практику у справах про хабарництво” від 26 квітня 2002 р. № 5, дії особи, яка сприяла у вчиненні злочину тому, хто дав чи одержав хабар, або організувала цей злочин, або підбурила до його вчинення, належить кваліфікувати як співучасть у даванні чи одержанні хабара. При цьому питання про кваліфікацію дій співучасника потрібно вирішувати з урахуванням спрямованості його умислу виходячи з того, в чиїх інтересах, на чиїй стороні і за чиєю ініціативою — того, хто дав, чи того, хто одержав хабар, — він діяв.

3) Обставини, що посилюють або пом'якшують відповідальність, але характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші співучасники знали про їх наявність, ставляться у вину лише тому співучаснику, на боці якого вони мають місце. Інакше кажучи, «особисті» обставини (наприклад, повторність, рецидив) не можуть впливати на відповідальність інших співучасників. Якщо, скажімо, пособник сприяє особі, яка раніше була засуджена за вбивство, у вчиненні нового вбивства, то незалежно від того, знав пособник про це чи ні, ця кваліфікуюча обставина йому у вину в будь-якому випадку не може ставитися, вона характеризує лише особу виконавця. У цій ситуації виконавець відповідає за п. 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК (вбивство, вчинене повторно та за попередньою змовою групою осіб), а пособник за ч. 5 ст. 27 і п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. Або, наприклад, коли мати в процесі пологів вбиває свою дитину, то її дії, враховуючи стан, в якому вона перебувала, кваліфікуються за ст. 117 КК (дітовбивство), як вбивство при пом'якшуючих обставинах, а будь-який співучасник цього вбивства буде відповідати за статтями 27 і п. 2 ч. 2 115 КК, тобто за більш тяжке вбивство, тому що особисті ознаки, що пом'якшують відповідальність матері немовляти, не можуть впливати на відповідаль­ність інших співучасників. Якщо виконавцю у співучасті з розподілом ролей не вдалося довести розпочатий злочин до кінця і він був перерваний на стадії готування або замаху, має місце так звана безпосередня співучасть. Ця обставина враховується у кваліфікації дій будь-кого із співучасників шляхом обов’язкового посилання на ст. ст. 14 та 15 КК. Так, якщо виконавець внаслідок активного супротиву потерпілого не зміг здійснити викрадення людини, то його дії кваліфікуються за ст. ст. 15 та 146 КК, а дії організатора і пособника – за ст. ст. 15, 27 і 146 КК. Це ґрунтується на положеннях вказаних у ч. 4 ст. 29 КК: “У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом”.

Юридична оцінка (кваліфікація) вчиненого співучасниками залежить від форми співучасті, а також ролі, виконуваної кожним із них.

Діяння виконавця (співвиконавців) кваліфікується тільки за статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин. Діяння організатора, підбурювача та пособника, як правило (про виключення буде сказано далі), кваліфікуються за тією ж статтею Особливої частини КК з посиланням на ст. 27 КК. (ч. 1 та 2 ст. 29 КК).

Розглянемо питання кваліфікації злочину вчиненого групою осіб, як за попередньою змовою, так і без такої.

За змістом ч. 1 ст. 28 КК злочин може визнаватись вчиненим групою осіб у тому разі, коли у ньому діють принаймні два співучасники як співвиконавці. При цьому, кожний з них діє спонтанно чи шляхом ситуаційного узгодження дій одного з діями іншого і вчиняє повністю або частково таке діяння, яке складає об’єктивну сторону складу даного конкретного злочину.

Тобто домовленість між співвиконавцями про спільне вчинення злочину виникає лише тоді, коли один із них уже розпочав вчиняти діяння, які входять до об’єктивної сторони складу даного злочину, а реалізація цієї домовленості відбувається у спосіб приєднання певних дій одного співвиконавця до дій, які продовжує вчиняти той, хто їх розпочав.

В. Навроцький пропонує такі правила кваліфікації злочину вчиненого групою осіб:

1) Діяння учасників групи – осіб, які діють погоджено, виконують об’єктивну сторону злочину, кваліфікуються безпосередньо за статтею Особливої частини, яка передбачає вчинення злочину групою осіб.

2) Посягання організаторів, підбурювачів та пособників злочину, вчиненого групою осіб – не учасників такої групи, - кваліфікується з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК та статтю Особливої частини, яка передбачає злочин, вчинений групою осіб.

3) Якщо групою виконується злочин, у диспозиції статті про який не передбачене вчинення злочину групою осіб, то вчинене кваліфікується з посиланням на відповідну частину ст. 27 та ч.1 ст.28 КК. При цьому діяння учасників групи – виконавців або співвиконавців кваліфікуються з посиланням на ч.2 ст. 27 КК, діяння інших співучасників - з посиланням на ч. ч. 3, 4 або 5 ст. 27 КК[22].

Не можна в повній мірі погодитися з позицією вченого, що якщозлочин вчинений групою осіб, то можлива участь у такому злочині організаторів, підбурювачів та пособників – не учасників такої групи. Тому що в такому разі це вже є група, яка вчиняє злочин за попередньою змовою. Також викликає сумніви позиція автора щодо кваліфікації дій виконавців за ч.2 ст. 27 КК. Таке положення до того ж не знайшло закріплення в судово-слідчій практиці.

Не можна погодитися з домінуючою в теорії кримінального права думкою, що кваліфікуюча ознака „вчинення злочину групою осіб” окремих статей (ч.3 ст. 152, ч.2 ст. 153, ч.2 ст. 296 КК та ін.), охоплює як вчинення злочину групою осіб без попередньої змови так і без такої[23].

Тому слушними є положення викладені в п. 5 проекту постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду кримінальних справ про злочини, які вчинюються організованими злочинними об’єднаннями” (на жаль чинна Постанова ПВСУ „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені cтійкими злочинними об’єднаннями” № 13 від 23 грудня 2005 р. не зберегла вказаних положень), що оскільки юридична ознака ч. 1 ст. 28 КК “без попередньої змови” включена до змісту поняття “вчинення злочину групою осіб” як обов’язкова, а не як альтернативна, то формулювання кваліфікації таких злочинних діянь як “вчинення злочину групою осіб” не може не тільки охоплювати понять: “вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб”, “вчинення злочину організованою групою”, “вчинення злочину злочинною організацією” і “вчинення злочину озброєною бандою”, а й “представляти” їх в Особливій частині КК.

У свою чергу, зазначені поняття у ч. ч. 2-4 ст. 28 КК і поняття “бандитизму” у ст. 257 КК не можуть охоплювати поняття ч. 1 ст. 28 КК “вчинення злочину групою осіб” і представляти його в Особливій частині, оскільки вони передбачають як обов’язкову ознаку “за попередньою змовою”. Тому їх зміст повністю виключає зміст поняття “вчинення злочину групою осіб”.

Поняття, визначені у ч. ч. 2 – 4 ст. 28 КК “вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою”, “вчинення злочину організованою групою” і “вчинення злочину злочинною організацією” співвідносяться між собою таким чином, що кожне попереднє поняття може “представляти” в Особливій частині КК наступне (наступні), а кожне наступне поняття не може “представляти” в Особливій частині попереднє. Це зумовлено тим, що зміст кожного наступного із зазначених понять включає всі ознаки попереднього і при цьому має свої специфічні ознаки.

Далі розглянемо правила кваліфікації злочину вчиненого за попередньою змовою групою осіб.

Злочин може визнаватись таким, що вчинений за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28), у тому разі, коли його вчиняють спільно принаймні дві особи, які домовились про це заздалегідь. При цьому не обов’язково, щоб кожний з них виконав діяння, яке складає об’єктивну сторону складу вчинюваного ними злочину.

При цьому вважаємо невідповідним КК (ч.2 ст.28) положення викладені в п.11 проекту Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду кримінальних справ про злочини, які вчинюються організованими злочинними об’єднаннями”, що „злочин може визнаватись таким, що вчинений за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28), у тому разі, коли його вчиняють спільно принаймні два співвиконавці, які домовились про це заздалегідь”.

Таке тлумачення Закону не є легітимним, тому що в ч.2 ст.28 КК не зазначено, що співучасники повинні бути співвиконавцями.

При аналізі цього виду співучасті ми вимушені застосувати історичний вид тлумачення.

Згадаємо, як було визначено вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою в Проекті КК, прийнятому у другому читанні: “Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька виконавців, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення” (ч. 2 ст. 27 Проекту)^[24].

Однак у ч. 2 ст. 28 КК прийнятого в 3 читанні і який вступив в дію 1 вересня 2001 року, слово „виконавці” виключено, і мова вже йде тільки про осіб, що брали участь у вчиненні злочину. Тобто допускається як співвиконавство, так і розподіл ролей між співучасниками. Тому можна погодитися з думкою висловленою в літературі, що “перемогла в підсумку здорова позиція, яка полягала в тому, що дана форма групового об'єднання створюється не тільки діями співвиконавців, але й інших співучасників, які не є співвиконавцями”^[25].

При цьому це не якась технічна помилка, як може здатися на перший погляд. Так в ч. 1 ст. 27 Проекту КК, прийнятому у другому читанні йде вказівка на співвиконавство при вчиненні злочину групою осіб без попередньої змови. Це саме положення збереглося і в ч. 1 ст. 28 КК прийнятого в 3 читанні і який вступив в дію: “Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою”. Тобто, якщо законодавець вирішив змінити взагалі термін „виконавець” на термін „особа”, то він би зробив це і по відношенню до іншої частини цієї статті.

З іншого боку в ч. 2 ст. 28 КК вказується на спільне вчинення злочину особами, але при цьому не визначено зміст спільності. Потрібно згадати, що спільність можна розуміти як в вузькому (співвиконавство), так і широкому смислі (розподіл ролей між співучасниками). Також, як відомо, в ст. 26 КК дається поняття „співучасті”, але при цьому не викликає ніяких заперечень таке положення, що це спільна участь суб’єктів злочину, тобто як з розподілом ролей, так і в якості виконавців злочину.

Підводячи підсумок, потрібно сказати, що вивчення динаміки підготовки нового КК, дозволило виявити закріплення у понятті цієї кваліфікуючої ознаки, (до другого читання проекту КК в ВРУ) співвиконавства, і все-таки зрештою звільнення закону від нього. І це змушує визнати, що співвиконавство, як ознака групи осіб за попередньою змовою не була сприйнята законодавцем і тому не є обов'язковою.

Вказані суперечності, які виникають під час тлумачення вказаної кваліфікуючої ознаки негативно відображається і на теорії кримінального права, і, що важливо на судово-слідчій практиці[26].

Тому, на наш погляд, необхідно визнати, що група осіб за попередньою змовою може складатися, як і з співвиконавців, так і з інших співучасників (організатора, підбурювача або пособника).

Тому абз.1 п.11 проекту постанови слід змінити таким чином: „Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою - це вчинення злочину двома або більше суб’єктами злочину, які попередньо домовилися про спільне (співвиконавство або з розподілом ролей) його вчинення.” Аналогічну редакцію ч.2 ст. 28 КК вважаємо доцільним запропонувати на розгляд до Верховної Ради України, щоб усунути всі розбіжності і визначити єдині стандарти кваліфікації даного виду складної форми співучасті.

Також слід ураховувати, що попередня змова між зазначеними співучасниками у розумінні ч. 2 ст. 28 КК може визнаватись наявною лише в тому разі, коли домовленість про спільне вчинення злочину досягнута співучасниками до початку виконання хоча б одним із них діяння, яке утворює об’єктивну сторону складу закінченого злочину, і в її межах ними відпрацьовано питання щодо події злочину (характеру діяння, часу і місця його вчинення) та розподілено хоча б у загальних рисах ролі кожного щодо його вчинення.

У всіх випадках вчинення злочинів за попередньою змовою групою осіб належить з’ясовувати наявність чи відсутність тих характерних ознак, за якими цю групу можна було б визнавати організованою чи відносити її до іншого виду організованого злочинного об’єднання.

В теорії кримінального права пропонуються такі правила кваліфікації злочину вчиненого за попередньою змовою групою осіб (з врахуванням конструкції статті Особливої частини КК):

1) в диспозиції статті передбачене вчинення злочинуза попередньою змовою групою осіб - діяння учасників групи кваліфікуються за відповідною частиною статті Особливої частини, без посилання на статті Загальної частини. Участь у вчиненні такого злочину осіб, які не входять до складу групи, кваліфікується з посиланням на ч. ч. 3, 4, 5 ст. 27 КК;

2) в диспозиції статті вчинення злочинуза попередньою змовою групою осіб не передбачене – діяння учасників групи кваліфікується з посиланням за ч.2 ст. 28 КК та статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений такою групою злочин. Участь у вчиненні такого злочину осіб, які не входять до складу групи, кваліфікується з посиланням на ч. ч. 3, 4, 5 ст. 27, ч.2 ст. 28 КК;

3) в диспозиції статті передбачена більш висока форма співучасті – вчинення злочину організованою групою, вчинення ж злочину групою осіб даною статтею не передбачається. В такому випадку вчинене учасниками групами кваліфікується як вид злочину, вчиненого однією особою, з посиланням на ч.2 ст. 28 КК. Участь у вчиненні злочину осіб, які не є учасниками групи, кваліфікується з посиланням на ч. ч. 3, 4, 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28 КК та норму Особливої частини про відповідний вид злочину, вчиненого однією особою[27].

Можна погодитися з положеннями викладеними в п. 13 проекту постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду кримінальних справ про злочини, які вчинюються організованими злочинними об’єднаннями”, що при відмежуванні злочинів, вчинених організованим злочинним об’єднанням, від злочинів, вчинених групою осіб чи за попереднім зговором групою осіб, слід виходити, насамперед, з характеру психологічного зв’язку між певною кількістю осіб.

 

Кваліфікація дій виконавця.

Виконавцем (співвиконавцем) за ч. 2 ст. 27 КК вважається о со­ба, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб'єктами злочину, вчи­нила конкретний злочин.

Звідси випливає, що виконавцем (співвиконавцем) є співучасник, що своїми діями безпосередньо виконав повністю або хоча б частко­во (у якійсь частині) об'єктивну сторону злочину. Тому, наприклад, при розбої виконавцем злочину є не лише той, хто вилучає майно в потер­пілого, але і той, хто в момент вилучення застосовує насильство до жертви. Виконавцем у цьому злочині є і той, хто тільки, наприклад, тримає потерпілого за руки, позбавляючи його можливості пручати­ся, закриває потерпілому рота, щоб він не покликав на допомогу. Усі ці особи — виконавці розбою, тому що кожен з них виконує якусь частину об'єктивної сторони злочину (розбою). Головне, щоб особа своїми безпосередніми діями виконала діяння, описане в законі (у диспозиції статті Особливої частини КК), або його частину як ознаку об'єктивної сторони конкретного складу злочину. Співвиконавцем визнається і особа, яка утримувала потерпілу особу при вчиненні зґвалтування, безпосередньо не скоюючи статевого акту.

Без виконавця немає співучасті, тому що тільки він вчиняє заду­мане, він реалізує, завершує умисел співучасників. І в цьому розу­мінні виконавець - визначальна, центральна фігура в співучасті.

Якщо виконавцю не вда­лося вчинити закінчений злочин і він скоїв лише готування або за­мах, на яких його злочинна діяльність була припинена, то він несе відповідальність за готування до злочину або замах на злочин. Інші ж співучасники відповідають за співучасть у готуванні до злочину або за співучасть у замаху на злочин, залежно від того, на якій з цих стадій була припинена злочинна діяльність виконавця. (ч. 4 ст. 29 КК).

Наприклад, виконавець пови­нен був підпалити автомобіль і знищити його, однак був затриманий на місці злочину, коли намагався підпалити. Його дії (замах на підпал) квалі­фікуються за ч. 3 ст. 15 і ч. 2 ст. 194 КК, а дії інших співучасників — за відповідною частиною ст. 27, ч. 3 ст. 15 і ч. 2 ст. 194 КК. Або, наприклад, виконавці, що входять в організовану групу, яка створена для вчинення вимагання, були затримані. Встановлено, що громадянин П., що не входить до групи, заздалегідь обіцяв їм надати автомашину, щоб після вчинен­ня злочину вони зникли з міста.

Дії виконавців, що створили органі­зовану групу, утворюють собою готування до злочину (створення умов для вчинення вимагання, в нашому випадку) і повинні кваліфікуватися за ч. 1 ст. 14 і ч. 4 ст. 189 (готування до вимагання організованою гру­пою). Пособник несе відповідальність за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 14 і ч. 4 ст. 189 (пособництво в готуванні до вимагання організованою групою).