Поняття кваліфікації злочинів

Визначення поняття Поняття кваліфікація злочину широко ви-

користовується в кримінальному праві, кри­мінології, кримінальному процесі, судовій статистиці, в інших галу­зях права та юридичної науки, в правозастосовчій практиці. В ряді норм кримінально-процесуального закону вживається відповідне сло­восполучення (ст. 114, 114'; п. 5 ст. 242; ст. 374 КПК України).

Кваліфікація злочинів

Однак законодавчого визначення це поняття не дістало, а теоретич­ною розробкою проблеми найбільш повно і послідовно займається така наука, як матеріальне кримінальне право.

У літературі найбільш поширеним, по суті загальновизнаним, є поняття кваліфікація злочинів, яке ше у 1963 р. сформулював, а в 1972 та 1999 рр. повторив В.Н. Кудрявцев. На думку цього автора, кваліфікація злочинів — це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння і ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою¹. Таке ви­значення, по суті, підтримали й інші криміналісти: А.В. Наумов та А.С. Новиченко, Б.А. Курінов, В.І. Малихін, С.А. Тарарухін. Дискусія між ними ведеться з приводу чи не єдиного питання: в ході кваліфікації встановлюється відповідність між ознаками скоєного діяння та ознаками складу злочину, чи потрібно доводити тотож­ність названих ознак. Це питання, хоча й заслуговує теоретичної дискусії, однак не має принципового значення в навчальному плані.

Дефініція, запропонована В.Н. Кудрявцевим й підтримана інши­ми криміналістами, в цілому є вдалою. Водночас наведене визна­чення викликає ряд зауважень:

1) воно стосується лише офіційної кваліфікації, оскільки юри­
дичне закріплення результатів кваліфікації характерне лише для неї.
Між тим, цю обставину у визначенні не відмічено;

2) встановлення відповідності між фактичними ознаками вчине­
ного посягання і ознаками, передбаченими кримінально-правовою
нормою, — це лише один із етапів процесу кваліфікації злочину.
Починається кваліфікація із пошуку кримінатьно-правової норми,
яка передбачає відповідальність за скоєне, з вибору потрібної статті
(частини, пункту статті) чи статей кримінального закону із багатьох
діючих, із відмежування потрібної норми від суміжних, близьких за
змістом. Однак в аналізованому визначенні вказується лише на за­
вершальні етапи кваліфікації;

3) не зазначено, аю при кваліфікації беруться до уваги не всі
ознаки вчиненого посягання, а лише юридичне значущі. Більшість
фактичних ознак діяння індиферентні для кримінального права, при
кваліфікації не беруться до уваги, хоча можуть мати істотне доказове
значення;

¹ Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — М.: Юрид. лит., 1972. — С. 7—8; — М.: Юрист-ь, 1999. — С. 5.

Розділ 2

 

4) неточно, що кваліфікація полягає в юридичній оцінці лише
діяння. Вона стосується всього посягання в цілому (включаючи його
предмет, потерпілого, суспільне небезпечні наслідки, ознаки суб'єкта
тощо);

5) сумнівно, що в ході кваліфікації встановлюється відповідність
між фактичними ознаками скоєного і ознаками складу злочину. Склад
злочину як юридична конструкція, створена теорією кримінального
права, виступає як знаряддя, інструмент, що використовується при
кваліфікації. Кваліфікація полягає у встановленні відповідності між
фактичними ознаками посягання і законом, який передбачає від­
повідальність за дане посягання;

6) невдалим видається формулювання склад злочину, передбачений
кримінальним законом. Насамперед, кримінальний закон передбачає
сам злочин, закріплює його ознаки, а не склад злочину — юридичну
конструкцію, створену теорією кримінального права. Далі, склад
злочину передбачено не лише кримінальним законом, а й, до певної
міри, нормативними актами інших галузей права, в ході кваліфікації
має місце і використання їх (зокрема, під час вибору норми — при
відмежуванні злочину від аналогічних інших правопорушень, при
супсидіарному застосуванні правових норм, зокрема, застосуванні
норм з бланкетними диспозиціями). Вказівка на ознаки складу
злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою, може
невірно орієнтувати на те, що кваліфікація злочину полягає в
застосуванні виключно кримінального закону;

7) із визначення не видно співвідношення понять кваліфікація
злочинів та кримінально-правова кваліфікація. Хоча очевидно, що
кваліфікація злочину є тільки частиною кримінально-правової ква­
ліфікації, і про те, що певне діяння підлягає кваліфікації саме як
злочин, можна сказати лише після завершення процесу кваліфікації.
Тобто, поняття кваліфікація злочину має право на існування лише
для позначення результату кваліфікації, а не його процесу. Інше
означає, що вже на початку кримінально-правової оцінки діяння
дізнавач, слідчий, прокурор, суддя будуть зорієнтовані на те, щоб
знайти і довести ознаки злочину, спостерігатиметься недоброї пам'яті
обвинувальний ухил.

Отже, висловлені зауваження не стосуються самої суті визначення, яке на сьогодні є домінуючим у літературі, а спрямовані на його розвиток і вдосконалення.

Кваліфікація злочинів

 

 

 

Поняття кваліфікація злочинів слід, як і переважну більшість правових понять, визначати через рід і видові відмінності, тобто у визначенні треба вказати, до якої категорії більш загальних (родових) понять воно належить та назвати видові ознаки, які відрізняють його від суміжних понять і є специфічними саме для кваліфікації злочинів.

Визначаючи поняття кваліфікація злочинів, є підстави виходити з таких загальних засад, які має бути враховано і відображено у відповідній дефініції:

1) кваліфікація злочину є частиною кримінально-правової квалі­
фікації, котра є складовою процесу застосування кримінально-
правових норм;

2) кваліфікація скоєного як злочину є одним із можливих резуль­
татів процесу кримінально-правової кваліфікації;

3) кваліфікація злочину здійснюється уповноваженими на те дер­
жавними органами — суб'єктами кримінально-правової кваліфікації;

4) у понятті кваліфікація злочину має бути відображено дії, які
становлять зміст кваліфікації.

Враховуючи ці положення, а також структурний та функціональ­ний аналіз кваліфікації, критичний розгляд наявних у літературі визначень, можна запропонувати таке визначення поняття, яке досліджується: кваліфікація злочинів — це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування, прокуратури і суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочи­ном, визначено норму(и) кримінального закону, яка(і) передбачає(ють) відповідальність за скоєне, і встановлено відповідність між юридично-значущими ознаками посягання й ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуальна закріплено висновок про наявність такої відповідності.

Зміст кваліфікації Як випливає з попереднього викладу, квалі-

злочинів фікація злочинів складається з таких дій.

1. Вибір норми, яка передбачає відпові­дальність за скоєне. При цьому роблять попередній висновок про те, що посягання є саме злочином, а не адміністративним проступком, цивільним деліктом чи іншим правопорушенням, також висувають­ся версії щодо того, яку з кримінально-правових норм може бути застосовано в даному разі, водночас констатують, що скоєне не підпа­дає під ознаки інших кримінально-правових норм (проводиться роз­межування злочинів).

З — 3538

Розділ 2

 

2. Встановлення відповідності між фактичними ознаками вчине­ного посягання і ознаками злочину, передбаченими законом. Для цього з усієї інформації про злочин виділяють, по-перше, інформацію, зібрану законним процесуальним шляхом — лише така інформація має доказове значення, а, по-друге, ту, що характеризує ознаки юридичне значущі, з якими закон пов'язує наявність певного зло­чину. Після цього з обраної норми виділяють ознаки, які характе­ризують вчинене посягання, — за наявності в диспозиції статті кількох альтернативних ознак вибирають ті, які характерні для посягання, що підлягає кваліфікації. Наприклад, при кваліфікації розкрадання за ст. 84 КК визначають, що оцінці підлягають ознаки, які характе­ризують спрямованість посягання проти державного чи колектив­ного майна, спосіб розкрадання — привласнення, розтрату чи зло­вживання посадовим становищем, особу, котра вчинила злочин тощо. Одночасно відбувається зіставлення — констатація відповідності (то­тожності) фактичних ознак посягання і ознак злочину, наведених у законі. При цьому використовується конструкція складу злочину.

За висловом В.Н. Кудрявцева, склад злочину є «з'єднувальним містком» між конкретним діянням і вимогами закону. Розвиваючи цю думку, можна сказати, що склад злочину є інструментом, знаряддям, за допомогою якого встановлюється відповідність між ознаками діяння і норми. Це юридична конструкція, правове поняття, створене перш за все для того, щоб упорядкувати зіставлення факту і права. При цьому склад злочину:

а) дає змогу визначити коло ознак, які слід зіставляти;

б) дає змогу зрозуміти послідовність зіставлення окремих ознак;

в) дає змогу абстрагуватися від тих ознак, шо не мають значення
для кваліфікації;

г) у випадку, коли не збігається хоча б одна ознака, дає змогу
зробити висновок про те, що даного складу злочину немає й можна
перейти до встановлення наявності іншого складу злочину;

д) у випадку, коли не збігаються ознаки діяння і жодної з чинних
кримінально-правових норм Особливої частини, стає підставою для
висновку, що дане діяння не є кримінальне караним;

е) при констатації наявності всіх ознак складу злочину є підста­
вою для переходу до вирішення інших кримінально-правових пи­
тань, зокрема призначення покарання, звільнення від покарання.

Склад злочину — це система ознак, тобто сукупність взаємо­пов'язаних елементів, розміщених у певному порядку. Тому при

Кваліфікація злочинів

 

 

 

кваліфікації дотримуються послідовності аналізу ознак складу зло­чину: спочатку аналізуються об'єктивні ознаки складу, потім — суб'єк­тивні. Встановлення одних ознак дає змогу виявити інші (наприк­лад, об'єкт посягання визначається через наслідки).

Якщо всі обов'язкові ознаки об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони сходяться, робиться висновок, що скоєне має бути кваліфіковано за обраною кримінально-правовою нормою.

3. Процесуальне закріплення висновку про наявність або відсут­ність відповідності між фактичними ознаками вчиненого посягання і ознаками злочину, передбаченими кримінальне-правовою нормою, — це закріплення результатів кваліфікації злочинів.

Кримінально-правова оцінка — кваліфікація діяння — може при­звести до таких результатів (висновків):

а) має місце злочин;

б) діяння передбачено кримінальним законом, але вчинено в стані
необхідної оборони, крайньої необхідності, при затриманні злочин­
ця чи при інших обставинах, що усувають суспільну небезпеку й
протиправність вчиненого;

в) наявна добровільна відмова від вчинення злочину;

г) діяння через малозначність не становить суспільної небезпеки;

д) у скоєному немає ознак будь-якого злочину, передбаченого
кримінальним законом.

Рішення органів попереднього розслідування, прокуратури і суду про кваліфікацію скоєного як злочину й відповідно про необхідність застосування тієї чи іншої статті Особливої частини закріплюється у процесуальних документах — у постановах органів дізнання і попе­реднього слідства, обвинувальному висновку, вироку, ухвалах суду. Кваліфікація, закріплена у процесуальних документах, стає обов'яз­ковою, має певні правові наслідки для учасників процесу. Наприк­лад, застосувати запобіжний захід у формі взяття під варту можна лише тоді, коли скоєне кваліфіковано за статтею закону, що перед­бачає покарання у вигляді позбавлення волі.

Закріплення результатів кваліфікації ^процесуаль­них документах

У процесуальних документах, в яких закріплюється результат кваліфікації, ві­дображається сутність звинувачення, пред'явленого особі, тобто вказується у

вчиненні якого злочину (яких злочинів) обвинувачується ця особа.

Закріплення (фіксування) результатів кваліфікації в процесуальних

документах включає щонайменше три дії:

Розділ 2

 

1) виклад фактичних обставин справи;

2) складання формули кваліфікації;

3) виклад формулювання обвинувачення.

Ці три елементи, з яких складається закріплення кваліфікації, наявні насамперед у таких процесуальних документах, як постанова про порушення кримінальної справи, постанова про притягнення до кримінальної відповідальності, а також в обвинувальному висновку та вироку. Формула кваліфікації — це атрибут чи не кожного документа, який є у кримінальній справі.

Виклад фактичних обставин справи полягає у формулюванні фактичного складу діяння. Тобто, з усіх установлених у справі фактич­них даних вибираються ті, які мають значення, враховуються при її вирішенні й виступають фактичною підставою застосування правової норми.

Формула кваліфікації — це вказівка на кримінально-правові норми Особливої, а в певних випадках — і Загальної частини кримінального закону, якими передбачено вчинене діяння, шляхом використання скорочених, умовних позначень. Вона становить сукупність цифрових та буквених позначень, які вказують на статті (а також на їхні частини і пункти) Загальної та Особливої частин кримінального закону, за якими кваліфікується діяння.

Формула кваліфікації, як і будь-яке скорочення, для того, щоб бути зрозумілою і піддаватися розшифруванню, має складатися з дотриманням певних правил. Загальні вимоги до формули кваліфікації такі:

1) в ній має бути названий кримінальний закон, за яким кваліфі­
кується діяння. Якщо застосуванню підлягає чинний Кримінальний
кодекс України, то обмежуються загальновідомим скороченим
позначенням — КК. Коли ж діяння підлягає кваліфікації за
некодифікованим кримінально-правовим актом, то у формулі
кваліфікації належить дати повне посилання на нього — вказати
назву, ким і коли прийнято цей акт, де його офіційно опубліковано.
Наприклад: Указ Президії Верховної Ради України від 21 січня
1992 р. «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут
підроблених купонів багаторазового використання» (Відомості
Верховної Ради України. — 1992. — № 18. — С. 246);

2) якщо статтю розподілено законодавцем на кілька частин або
пунктів, має бути вказано структурну частину відповідної статті;

Кваліфікація злочинів

 

3) якщо має місце готування до злочину або замах на злочин, або
ж при кваліфікації потрібно відобразити, співучасником якого виду
виступала особа, у формулі кваліфікації має бути посилання на
відповідну частину статей 17 чи 19 КК України;

4) при кваліфікації скоєного за кількома статтями Особливої
частини розділові знаки слід поставити таким чином, щоб чітко
вказати, до якої статті відноситься посилання на ст. 17, ст. 19 КК.
Наприклад: ч. 2 ст. 17 — ч. З ст. 81; ч. 6 ст. 19 — ч. 1 ст. 143 КК
України. Така формула кваліфікації вказує, що особа вчинила замах
на розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки
з проникненням в приміщення чи інше сховище та була посібником
шахрайства, стосовно індивідуального майна громадян.

Значення формули кваліфікації полягає в тому, що за її допомогою можна здійснити стисле й точне посилання на кримінальний закон, скоротити обсяг процесуальних документів.

Формулювання обвинувачення являє собою словесне посилання на ті кримінально-правові норми, які відображено у формулі кваліфікації; а також юридичні формулювання, що відображають норми закону, в яких установлено відповідальність за вчинене посягання. Формулювання обвинувачення дозволяє усунути певну неконкретність, яка може мати місце у формулі кваліфікації. Адже в формулюванні обвинувачення формула кваліфікації не лише роз­шифровується (тобто в ній називаються норми, які формулою ква­ліфікації лише позначено), а й конкретизується завдяки тому, що в ній подаються не всі альтернативні ознаки діяння, котрі передбачено відповідною статтею кримінального закону, а лише ті, які мають місце в даному випадку.

У цьому формулюванні словами відображається сутність обви­нувачення, пред'явленого особі, тобто зазначається, у скоєнні якого злочину (яких злочинів) обвинувачується особа. Наприклад: «На підставі наведеного Н. обвинувачується в замаху на розкрадання державного майна шляхом крадіжки, вчиненому повторно, з проникненням у приміщення та у великому розмірі, тобто в злочині, передбаченому ч. 2 ст. 17 — ч. 4 ст. 81 КК України».

Формулювання обвинувачення не замінює формули кваліфікації, а використовується разом із нею в найбільших за обсягом і важливих процесуальних документах — у постанові про пред'явлення обвинувачення, в обвинувальному висновку, в постанові про віддання до суду, у вироку.

Розділ 2

 

Підстави кваліфікації Для того, щоб кваліфікувати (оцінити)

злочинів скоєне, потрібно дві умови: знати фактичні

обставини справи, мати доказову інформацію

про ті події, які відбулися насправді, та мати кримінально-правову норму, якою скоєне кваліфікується як злочин. Встановлення відпо­відності між тим, що було в житті, й тим, що передбачено законом, здійснюється за допомогою використання специфічної юридичної конструкції — складу злочину, тобто вчення про сукупність ознак, які характеризують об'єктивні та суб'єктивні ознаки вчиненого по­сягання. Отже, можна виділити такі підстави кваліфікації злочинів:

1) фактичну — обставини справи, які мали місце в реальній
дійсності, стали відомими правоохоронним органам та були проце­
суальне закріплені й внаслідок цього підлягають кримінально-пра­
вовій оцінці: де, коли, ким, за яких обставин, з використанням яких
знарядь (засобів), яким способом вчинено злочинне діяння, які
шкідливі наслідки воно спричинило, ким вчинено, в чому виявилося
суб'єктивне ставлення особи до скоєного;

2) нормативну — норми Загальної та Особливої частин КК Украї­
ни, некодифіковані кримінально-правові акти, в яких закріплено
ознаки злочинів.

Фактична підстава квалі- Підставою кримінальної відповідаль-

фікації злочинів ності є умисне або необережне вчинення

передбаченого кримінальним законом

суспільне небезпечного діяння (ч. 1 ст. З КК України). Вчинення діяння не можна одночасно вважати підставою кваліфікації. Для того, щоб діяння увійшло до сфери уваги органів, котрі здійснюють квалі­фікацію, потрібна наявність доказової інформації про скоєне, тобто інформації, здобутої законним, процесуальним шляхом. Інформація, отримана з процесуальними порушеннями, не може враховуватися при кваліфікації злочину.

У ході розслідування й судового розгляду справи предметом дослідження є широка сукупність обставин, що характеризують вчи­нене посягання, особу винного. При кваліфікації враховуються лише ті, що відповідають ознакам певного складу злочину. Предмет дока­зування у кримінальній справі (ст. 64 КПК України) ширший, ніж коло ознак, достатніх для кваліфікації скоєного. Недопустимо зву­жувати предмет доказування, оскільки це викличе помилки й у кваліфікації, особливо за наявності конкуренції норм.

Кваліфікація злочинів

 

 

 

Неправильне або неповне встановлення фактичних обставин спра­ви тягне за собою неправильну кваліфікацію. Посягання кваліфікують виходячи не з того, що фактично вчинено, а з тих доказів, які зібра­но у справі. Звідси випливає важливість повноти, всебічності й об'єктивності дослідження обставин справи, що служить усуненню прогалин між скоєним і доведеним.

Однак правильне й повне встановлення фактичних обставин спра­ви зовсім не обов'язково автоматично тягне за собою правильну квалі­фікацію. Правильність кваліфікації залежить від правильного вста­новлення не фактичних ознак, а від збігання ознак правильно вста­новлених фактів й ознак, наведених у тій чи іншій нормі. Правиль­не встановлення фактичних обставин справи — передумова, база для кваліфікації їх, а зовсім не критерій правильності кваліфікації (Я.О. Мотовиловкер, 1984).

Встановлення нових фактичних обставин справи або визнання недоведеними тих обставин, що раніше вважалися встановленими, є підставою для зміни кваліфікації, якщо такі обставини є ознаками складу злочину.

Нормативна підстава ква­ліфікації злочинів

Встановлення фактичних обставин справи є передумовою кваліфікації. Квалі­фікація можлива лише після того, як вста­новлено фактичні обставини справи, що мають кримінально-право­ве значення. По мірі встановлення окремих ознак вчиненого діян­ня, до остаточного завершення цього процесу, здійснюється лише попередній вибір норми, висуваються версії кваліфікації скоєного. Кваліфікація можлива лише тоді, коли є норма закону, що перед­бачає скоєне діяння як злочин. З урахуванням прийомів законодав­чої техніки, які використовуються при формулюванні кримінально-правових норм, можна сказати, що їх викладено:

1) у статтях Особливої частини КК України та в некодифікованих
кримінально-правових актах;

2) у статтях Загальної частини КК України;

3) у нормативних актах інших галузей права (якщо норми Особ­
ливої частини бланкетні чи містять окремі бланкетні ознаки).

До початку кваліфікації, поза її межами, має бути проведено пе­ревірку достовірності тексту юридичного джерела (джерел), що мі­стить потрібну норму, й встановлено його чинність. Необхідно ко-

Розділ 2

 

ристуватися офіційними виданнями — «Відомостями Верховної Ради України», «Зібранням постанов Кабінету Міністрів України».

Передумовою кваліфікації є також визначення меж дії обраної кримінально-правової норми за часом, у просторі та за колом осіб.

При кваліфікації конкретного діяння використовукТться, як пра­вило, не всі ознаки злочину, вказані у кримінально-правовій нормі. Статті Особливої частини у ряді випадків містять альтернативні оз­наки, і при кваліфікації береться до уваги лише одна з таких ознак.

Якщо відповідальність за злочин передбачено некодифікованим кримінально-правовим актом, то при кваліфікації керуються нор­мою цього акта, а також нормами Загальної частини КК України.

Зміна кримінального закону звичайно не тягне за собою зміни кваліфікації, оскільки, за загальним правилом, скоєне кваліфікується за законом, який діє на момент вчинення злочину (ч. 1 ст. 6 КК України). Однак, коли новий закон усуває караність діяння або пом'якшує покарання, то він має зворотну силу (ч. 2 ст. 6 КК Украї­ни). У такому разі скоєне підлягає перекваліфікації на таку саму більш «м'яку» статтю, або справу взагалі має бути закрито.

Юридичною підставою перекваліфікації при зміні кримінального закону можуть бути:

1) зміни в ознаках основного складу злочину;

2) зміни у кваліфікуючих чи пом'якшуючих ознаках складу;

3) зміни в санкції статті;

4) виділення в КК спеціальної норми про відповідальність за певне
діяння;

5) виключення з КК спеціальної норми й повернення до стано­
вища, при якому відповідальність за певне діяння передбачено за­
гальною нормою.

Зміна кваліфікації при зміні кримінального закону не засвідчує того, що раніше було допущено помилку.

Кваліфікація злочинів