Значення правильної кваліфікації злочинів

„'""
Поняття правильна кеші- Правильна діяльність — це така, під

фікація час якої дотримуються діючих правил та

норм, результат якої відповідає дійсності,

є істинним. Кваліфікацію злочину слід вважати правильною тоді, коли її здійснено на підставі повного, всебічного й об'єктивного дослідження фактичних обставин справи та застосування криміналь­ного закону відповідно до загальновизнаних принципів кваліфікації.

Існує презумпція правильності кваліфікації. Вона базується на припущенні, що всі працівники правоохоронних органів, які здій­снюють кримінально-правову оцінку діянь громадян, знають кримі­нальний закон та правила його застосування, дотримуються вимог кримінально-процесуального законодавства при дослідженні фак­тичних обставин справи, виконують свої повноваження добросо­вісно. В свою чергу, ці припущення випливають з формальних та неформальних вимог до працівників органів дізнання, слідчих, прокурорів та суддів, які, як правило, зобов'язані мати вищу юридич­ну освіту, для обіймання найбільш відповідальних посад (суддів та прокурорів) — стаж практичної роботи у сфері юриспруденції, а також мати бездоганну репутацію тощо.

Тому будь-яка кваліфікація, проведена в ході дізнання, поперед­нього слідства, судового розгляду уповноваженими на те працівника­ми, вважається правильною, до того часу, поки зворотне не буде доведено — поки кваліфікацію не буде змінено чи скасовано в установленому на те порядку. Правильна кваліфікація відображена в процесуальних документах, які набрали чинності (обвинувальний висновок слідчого, затверджений прокурором, вирок суду, ухвала касаційної чи наглядової інстанції).

Очевидно, що значення (роль) кваліфікації можна охарактеризува­ти шляхом вказівки на ті питання, вирішення яких обумовлено ЇЇ

Кваліфікація злочинів

проведенням. І це можна зробити тільки для тих випадків, коли вона буде правильною. Неправильна ж кримінально-правова квалі­фікація тягне за собою таке саме помилкове вирішення інших матеріально-правових, процесуальних, кримінологічних та криміна­лістичних питань.

Питання матеріального кримінального права, вирі­шення яких зумовлено ква­ліфікацією

Найширше коло питань, вирішення яких зумовлено кримінально-правовою кваліфікацією, стосується матеріального кримінального права. Тим самим ще раз підтверджується, що кваліфікація — це інститут насамперед кримінально-правовий. Причому значення правильної кваліфікації проявляється щодо застосування як диспозиції, так і санкції кримінально-правової норми.

Насамперед кваліфікація є передумовою оцінки ступеня і характеру суспільної небезпеки вчиненого посягання. Кваліфікувавши скоєне як злочин й таким чином встановивши, якою статтею Особливої частини передбачено відповідальність за нього, можна визначити місце відповідного складу злочину в системі Особливої частини криміналь­ного законодавства. Таке місце визначає оцінку характеру суспільної небезпеки злочину самим законодавцем, впливаючи і на соціально-політичну оцінку скоєного.

Кваліфікація пов'язана і з визначенням ступеня тяжкості вчиненого злочину. Кваліфікація злочину за певною статтею Особливої частини дозволяє з'ясувати, чи належить він до категорії особливо тяжких; до тяжких (чи названо в переліку в ст. 7^і КК України); до менш тяжких; до таких, що не становлять значної суспільної небезпеки.

Правильна кваліфікація посягання є передумовою визнання особи особливо небезпечним рецидивістом. Особливо небезпечним рецидивістом може бути визнано лише особу, котра має набір судимостей за дії, які було кваліфіковано за певними статтями Особливої частини, й знову засуджується за відповідний злочин.

Правильна кримінально-правова кваліфікація є запорукою успішного вирішення питання про відповідальність за причетність до злочину. Відповідальність за недонесення про злочин та заздалегідь не обіцяне переховування злочину настає лише тоді, коли такі злочини кваліфіковано за певними статтями Особливої частини (етапі 20, 21, 186, 187 КК України).

62_____________________________________________________ Розділ 2

Без правильної кваліфікації не можливе й вирішення питань, пов'язаних із звільненням від кримінальної відповідальності. Звільнення від кримінальної відповідальності можливе з урахуванням суспільної небезпеки вчиненого злочину та покарання, яке може бути призна­чено за нього, тобто залежно від обставин, пов'язаних з кваліфікацією посягання. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності також застосовується згідно з кваліфікацією діянь винного, оскільки її строки прямо з цим пов'язані.

Правильна кваліфікація лежить в основі призначення справедливого покарання. Покарання за злочин призначається в межах санкції статті Особливої частини (ст. 39 КК), за якою кваліфіковано посягання. Таким чином, правильна кваліфікація є передумовою призначення покарання, яке відповідає оцінці суспільної небезпеки даного злочину, даній самим законодавцем. Ряд додаткових покарань (штраф, конфіскація майна) може бути призначено тільки тоді, коли їх передбачено санкцією статті Особливої частини, за якою кваліфіко­вано дії винного.

Правильна кваліфікація відіграє свою роль і під час звільнення від кримінального покарання. Можливість застосування чи незастосування окремих видів звільнення від покарання законом ставиться в залежність від того, як кваліфіковані дії засудженого. Зокрема, не допускаються звільнення від покарання та заміна покарання більш м'яким для осіб, дії яких кваліфіковано за нормами про особливо небезпечні злочини проти держави, за ряд інших злочинів (ст. 52^і КК України).

Кримінально-правова кваліфікація відіграє відповідну роль при визначенні віку, з якого настає кримінальна відповідальність, та застосу­ванні примусових заходів виховного характеру. Відомо, що особи віком від 14 до 16 років несуть кримінальну відповідальність тільки при вчиненні діянь, котрі кваліфікуються за певними статтями Особли­вої частини КК, вичерпний перелік яких наведено в ч. 2 ст. 10 КК.

Застосування примусових заходів виховного характеру до неповно­літніх також пов'язане з кваліфікацією їхніх діянь. Таких заходів, згідно з ч. З ст. 10 КК, суд може вживати за умови, що злочин, вчинений особою у віці до 18 років, не становить великої суспільної небезпеки. Стаття 11 КК формально не обумовлює застосування примусових заходів виховного характеру ступенем і характером суспільної небезпеки діяння (а отже, його кримінально-правовою

Кваліфікація злочинів

кваліфікацією). Однак безсумнівно, що сама можливість застосування таких заходів (щодо особи, яка вчинила у віці до 18 років злочин), конкретний вид примусового заходу виховного характеру (щодо особи, яка вчинила злочин у віці до 18 років або суспільне небезпечне діяння до виповнення віку, з якого настає кримінальна відповідаль­ність) визначається з урахуванням кримінально-правової кваліфікації посягання.

Кваліфікація суспільне небезпечних діянь, вчинених у стані неосудності, або особою, яка захворіла до винесення вироку або під час відбування покарання на душевну хворобу, що позбавляє її можли­вості усвідомлювати свої дії або керувати ними, враховується при визначенні виду примусових заходів медичного характеру. Такі заходи, згідно з ч. 2 ст. 13 КК, призначаються зшіежно від характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого особою діяння. Вони, як уже вказувалося, визначаються з урахуванням того, якою нормою Особли­вої частини передбачене таке діяння. Частина 4 ст. 13 КК передбачає, що поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом може бути застосовано щодо душевнохворого, який вчинив суспільне небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя. Це означає, шо дії такої особи не кваліфіковані за нормами Особливої частини, які передбачають посягання, об'єктивна сторона яких охоплює вбивство.

Процесуальні питання, по- Кримінально-правова кваліфікація ле-

в'язані з кваліфікацією жить в основі вирішення багатьох проце-

суальних питань. Серед них ті, які стосують­ся забезпечення прав і законних інтересів підозрюваного, обвину­ваченого, підсудного. Види заходів процесуального примусу, які може бути застосовано в ході розслідування та судового розгляду, залежать від кваліфікації скоєного. Зокрема, взяття під варту як запобіжний захід до обвинуваченого може бути застосовано тільки тоді, коли посягання квшііфіковано за статтею КК, яка передбачає покарання у формі позбавлення волі. З мотивів самої лише небезпеки злочину взяття під варту може бути застосовано також з урахуванням кваліфікації скоєного за певними статтями Особливої частини КК (ст. 155 КПК України).

Правильна кваліфікація служить забезпеченню прав та законних інтересів потерпілого. Обсяг прав потерпілого залежить, значною мірою, від кваліфікації посягання за відповідною статтею Особливої

Розділ 2

частини. Так, якщо скоєне підлягає кваліфікації за статтями про злочини, перелічені в ч. 1 ст. 27 КПК України (справи так званого приватного обвинувачення), то кримінальну справу може бути порушено не інакше, як за скаргою потерпілого і в таких справах потерпілому належить самому підтримувати обвинувачення. Таку справу може бути припинено у зв'язку з примиренням осіб.

Кримінально-правова кваліфікація впливає на визначення форми попереднього розслідування. Орган дізнання, який буде його прово­дити, слідчий апарат якого органу — прокуратури, МВС, служби безпеки — визначаються залежно від кваліфікації посягання за статтею Особливої частини (ст. 112 КПК України).

Від кваліфікації залежить визначення підсудності. Обласному і рівному йому суду підсудні справи про певні категорії злочинів, тобто так звана «обов'язкова підсудність» залежить від кваліфікації скоєного (ст. 34 КПК України).

Криміналістичне значення правильної кваліфікації

Кваліфікація діяння як злочину певно­го виду враховується і при вирішенні ряду криміналістичних питань. Методика роз­слідування злочинів будується залежно від того, який це злочин -— як він кваліфікується за нормами Особливої частини кримінального закону. Така методика передбачає послідовність і особливості прове­дення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, котрі обирають­ся і проводяться з урахуванням насамперед того, який саме злочин розслідується. В основу методики розслідування злочинів беруться не суспільно небезпечні наслідки, не особа злочинця чи інші ознаки складу злочину, а його оцінка з позицій кримінального закону (мето­дика розслідування вбивств відрізняється від методики розслідування автотранспортних злочинів).

У значній мірі кримінально-правова кваліфікація визначає і тактику проведення окремих слідчих дій. Ця тактика спрямована на отримання доказів про вчинення тих чи інших злочинів, а отже, зміст тактичних прийомів та операцій детермінується уявленням про те, якою має бути кінцева мета проведення їх, наявність якого саме злочину має бути доведено. З урахуванням проведеної кримінально-правової кваліфікації визначаються як зміст та особливості кожної слідчої дії й оперативно-пошукового заходу, так і сама доцільність використання 'їх у конкретній кримінальній справі.

Кваліфікація злочинів

 

Кваліфікація і криміноло- Кваліфікація злочинів служить базою

річні питання., для організації кримінальне-правової ста-

' ^ тистики та планування заходів опору зло-

чинності.уВ основі статистичної звітності лежить кваліфікація вчинених і зареєстрованих покарань. В основі системи статистичної звітності лежить система Особливої частини кримінального законодавства та кваліфікація зареєстрованих злочинів за нормами Особливої частини кримінального законодавства. Будь-які помилки в кваліфікації чи зловживання при її здійсненні спотворюють кримі­нально-правову статистику, створюють ілюзію успіхів у боротьбі з певними видами злочинів чи, навпаки, породжують страх перед засиллям тих чи інших посягань. Показові щодо цього два приклади. В 60—70 роках, коли панувала ідеологічна теза про швидке подолання злочинності в СРСР, про те, що немає її організованих форм, на практиці перестали кваліфікувати діяльність стійких озброєних груп, які вчиняли напади на організації та громадян, як бандитизм. Діяння їхніх учасників оцінювалися як розбій, вчинений за попереднім зговором групою осіб. Відповідно в статистичній звітності відобража­лася відсутність випадків вчинення злочину, передбаченого ст. 69 КК, що, в свою чергу, стало аргументом на користь того, що банди­тизм в СРСР подолано. Як наслідок, у статистичній звітності банди­тизм перестав відображатися в окремій графі, і навіть поодинокі випадки засудження за ст. 69 КК фіксувалися статистикою серед інших державних злочинів. Тепер спостерігається інша тенденція. Увага суспільства до питань боротьби з організованою злочинністю, створення спеціальних підрозділів, які покликані протидіяти злочи­нам, вчинюваним організованими групами, разом з дією інших факторів породжують те, що чи не кожний виявлений груповий злочин правоохоронні органи прагнуть подати як припинення організованої злочинної діяльності. Населення інформується про виявлення і припинення діяльності десятків, сотень і тисяч організо­ваних злочинних груп, причому з року в рік ці показники збільшу­ються. Це породжує не почуття захищеності, а паніку серед наших громадян, формуючи на міжнародній арені імідж України, як держави, глибоко ураженої злочинністю. Із сказаного випливає, що правильна кваліфікація має також інформативне і пропагандистське значення.

У прямій залежності від точної кваліфікації перебуває виховний і попереджувальний вплив попереднього розслідування та судового

5 — 3538