Поняття, система і значення Особливої частини кримінального права

Глава І

ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА І ЗНАЧЕННЯ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Поняття, система і значення Особливої частини кримінального права

Особлива частина кримінального права характеризується трьо­ма основними ознаками.

Перша полягає в тому, що Особлива частина являє собою сукуп­ність кримінально-правових норм, які визначають види злочинів і встановлюють види та розміри покарань, що застосовуються судом до осіб, винних у їх скоєнні.

Друга ознака виражається в тому, що кримінально-правові норми, які створюють Особливу частину, розташовані в ній у пев­ному (визначеному) порядку суворої послідовності.

Третьою ознакою є те, що кримінально-правові норми, які створюють Особливу частину, видаються тільки Верховною Ра­дою України.

Із сказаного випливає, що Особлива частина кримінального права України - це сукупність виданих Верховною Радою Украї­ни і розташованих у суворій послідовності норм, які визначають види злочинів та покарання, що застосовуються судом до осіб, винних у їх скоєнні.

Особлива частина кримінального права органічно і нерозривно пов'язана із Загальною частиною.

У Загальній частині зосереджені найбільш принципові (базові) для кримінальної відповідальності положення: підстава криміналь­ної відповідальності, чинність закону про кримінальну відповідаль­ність в часі і просторі, поняття злочину, його види і стадії вчинення умисного злочину, ознаки суб'єкта злочину, вина та її форми, спів­участь у злочині, множина злочинів, обставини, що виключають

Кримінальне право. Особлива частина

злочинність діяння, підстави звільнення від кримінальної відпові­дальності, поняття покарання та його види, загальні засади призна­чення покарання та підстави звільнення від нього тощо.

В Особливій частині формулюються ознаки окремих злочинів, визначаються види покарань та межі, в яких вони можуть бути призначені. Іншими словами, Особлива частина - це система норм, що встановлюють, які суспільне небезпечні діяння є злочинами і які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Образно кажучи, Загальна частина кримінального права без Особливої частини являє собою систему хоч і важливих, але не витребуваних у зв'язку з неможливістю самостійного застосування положень, а Особлива частина без Загальної - набір потенційно ефективних юридичних інструментів, до якого не додано інструк­цію щодо їх застосування, і внаслідок цього невідомо, яким чином ці інструменти можуть бути як належить використані.

Справа в тому, що норми Особливої частини кримінального права можуть бути застосовані тільки на підставі і з урахуванням положень Загальної частини. З іншого боку — кримінально-правові норми Загальної частини кримінального права можуть бути реалі­зовані (знайти життя) тільки за допомогою нормативних приписів Особливої частини. Наприклад, при притягненні до кримінальної відповідальності та засудженні за умисне знищення чи пошко­дження державного або колективного майна (ст. 194) треба вста­новити, що особа, яка вчинила це суспільно небезпечне діяння, є: осудною (ч. 1 ст. 19); досягла віку, з якого настає відповідальність за цей злочин (ст. 22); діяла умисно (ст. 24); а також, що при ско­єнні цього діяння вона не перебувала в стані крайньої необхідності (ст. 39), а саме діяння не є малозначним і становить суспільну небезпеку (ч. 2 ст. 11). При призначенні покарання за цей злочин суд зобов'язаний керуватися: ст. 50, в якій визначені поняття по­карання та його мета; ст. 65, що визначає загальні засади призна­чення покарання; статтями 66 і 67, які передбачають обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. При призначенні пока­рання за цей злочин (ст. 194) у виді штрафу суд повинен звернути­ся до ст. 53 для визначення мінімальної межі цього виду покаран­ня, а у разі неможливості його сплати - визначити, яким покаран­ням і в яких межах можна його замінити. Призначаючи покарання у виді виправних робіт, суд для визначення нижньої межі цього виду покарання, суми відрахувань із заробітку засудженого в до­хід держави, а також для того, щоб пересвідчитись, чи можна до даного засудженого застосувати вказаний вид покарання, повинен звернутися до положень ст. 57. Призначення покарання у виді

Глава І. Поняття, система і значення Особливої частини кримінального права

позбавлення волі потребує врахування положень ст. 63, яка, зо­крема, визначає нижню межу цього виду покарання.

Про органічний зв'язок норм Загальної та Особливої частин кримінального права свідчить і те, що на практиці неможливо са­мостійно застосувати ту чи іншу норму Загальної частини (без од­ночасного застосування відповідної норми Особливої частини). Наприклад, застосування ст. 14 про готування до злочину або ст. 15 про замах на злочин неможливе без вказівки на статтю Особ­ливої частини, що передбачає відповідальність за конкретний зло­чин, до якого готувався злочинець чи вчинив замах на нього. Ви­ключається притягнення до кримінальної відповідальності за під­бурювання до злочину взагалі, а не до конкретного злочину (за підбурювання до вбивства, підбурювання до вчинення крадіжки тощо). Тому ст. 27 може застосовуватися лише разом з відповід­ною статтею Особливої частини. Крім того, неможливо звільнити особу від кримінальної відповідальності за підставами, вказаними у статтях 44-49, якщо не буде доказана її вина у вчиненні конкрет­ного злочину, передбаченого статтею Особливої частини КК.

Єдність норм Загальної і Особливої частин кримінального пра­ва проявляється і в спільності їх основних завдань, які полягають в охороні прав і свобод людини і громадянина, власності, громадсь­кого порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпеченні миру і без­пеки людства, а також запобіганні злочинам (ст. 1 КК).

Поряд з визначенням видів злочинних діянь та покарання за них, Особлива частина кримінального права містить і так звані за­охочувальні норми, які визначають підстави й умови звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення окремих злочинів (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. З ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4ст. 311,ч. 4ст. 331, ч. З ст. 369, ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396), а та­кож роз'яснювальні норми, в яких розкривається зміст окремих понять, термінів, що вживаються в КК. Так, ст. 401 дає визначення військового злочину, називає осіб, які можуть нести кримінальну відповідальність за військові злочини. У примітках до низки ста­тей Особливої частини КК роз'яснюється зміст окремих ознак зло­чинів (зокрема, у примітці до ст. 176 - великого і особливо велико­го розміру матеріальної шкоди, завданої порушенням авторського права і суміжних прав та порушенням прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію; у примітці до ст. 185 -повторності злочинів, передбачених статтями 185, 186 та 189-191 КК,

Глава І. Поняття, система і значення Особливої частини кримінального права

Глава II ОСНОВИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ

Юридичне закріплення результатів кримінально-правової кваліфікації

Кримінально-правова кваліфікація становить собою юридичну діяльність, яка отримує свій зовнішній вираз у відповідній формі, закріплюється у процесуальних документах і включає в себе: ви­клад фактичних обставин справи; складання формули кваліфікації; викладення формулювання звинувачення.

Виклад фактичних обставин справи полягає у формулюванні фактичного складу діяння. Тобто, з усіх наявних у кримінальній справі матеріалів відбираються ті, які орган дізнання, слідчий, прокурор, суд вважають встановленими (процесуальне доведени­ми) та такими, що мають кримінально-правове значення.

Формула кваліфікації'— це вказівка на статті Особливої, а в пев­них випадках - і Загальної частини КК, якими передбачене вчине­не діяння, шляхом використання скорочених, умовних позначень.

Глава III

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Поняття, види

І загальна характеристика злочинів

Глава IV ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ

Злочини проти життя

Вбивством визнається умисне або необережне протиправне за­подіяння смерті (позбавлення життя) іншій людині.

Протиправність заподіяння смерті відрізняє вбивство від ви­падків правомірного позбавлення життя людини (в процесі необ­хідної оборони, під час бою з противником тощо) або в результаті невинного заподіяння смерті - випадку (казусу).

Вказівка на заподіяння смерті іншій особі означає, що самогуб­ство (замах на самогубство) не є злочином. Водночас доведення іншої особи до самогубства є злочином проти життя (ст. 120).

Вбивство є найтяжчим злочином, адже саме життя людини становить найвищу соціальну цінність. Життя є найважливішим благом, яке, у разі смерті людини, не може бути відновлено.

Конституція України закріплює положення: «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавле­ний життя. Обов'язок держави - захищати життя людини» (ст. 27).

Безпосереднім об'єктом кожного із злочинів проти життя осо­би є життя людини. Кримінально-правовій охороні підлягає життя будь-якої людини, незалежно від її соціальних, демографічних і медичних показників. За кримінальним правом України, вбивст­вом буде й позбавлення життя потерпілої особи на її прохання.

Моментом початку життя вважається початок фізіологічних пологів.

Кінцем життя людини вважається її біологічна (незворотна) смерть. Вона пов'язана з початком незворотного розпаду клітин вищої нервової системи, тобто з припиненням функціонування го­ловного мозку. Від біологічної смерті треба відрізняти клінічну смерть, пов'язану із зупинкою роботи серця, після якої життєздат­ність людини зберігається ще протягом 5-8 хвилин і її можна, за

Злочини проти здоров'я

Фізичне й психічне здоров'я є одним з найважливіших людсь­ких благ. Саме нормальне здоров'я забезпечує особі високий рі­вень соціальної активності, сприяє розвитку її талантів і здібнос­тей. Завдання шкоди здоров'ю заподіює особі в багатьох випадках велику фізичну, моральну й матеріальну шкоду (останнє пов'язане з витратами на відновлення здоров'я, лікування й реабілітацію).

Завдання шкоди здоров'ю людини є негативним чинником і для суспільства в цілому, яке також потерпає від втрати або зни­ження соціальної активності кожного з його членів.

Закон захищає здоров'я будь-якої людини. Тобто здоров'я як об'єкт кримінально-правового захисту охоплює поняття будь-якої функціонуючої людської системи, незалежно від її фізичних чи психічних дефектів.

Тілесні ушкодження

Тілесне ушкодження - це протиправне завдання шкоди здо­ров'ю потерпілої особи, яке полягає у порушенні анатомічної цілі­сності тканин, органів та їх функцій внаслідок застосування одно­го чи кількох зовнішніх ушкоджуючих чинників - фізичних, хіміч­них, біологічних, психічних.

Згідно з КК України, тілесні ушкодження поділяються на три ступеня тяжкості: тяжкі тілесні ушкодження, середньої тяжкості тілесні ушкодження, легкі тілесні ушкодження (їх ознаки передба­чені відповідно у статтях 121, 122, 125).

Детальне визначення кожного із зазначених видів тілесних ушкоджень дане в Правилах судово-медичного визначення сту-

зо

Розділ 2

КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ

Кваліфікація злочинів — центральна частина процесу застосуван­ня кримінально-правових норм. Врешті-решт, з певною долею умов­ності можна сказати, що Особлива частина кримінального права ви­вчається для того, щоб здобути знання, вміння і навики кваліфікації. Тому відповідну тему, в якій буде висвітлено деякі загальні теоретичні питання кваліфікації злочинів, у навчальному курсі Особливої части­ни кримінального права України виділено в самостійну.

Студенти, котрі будуть спеціалізуватися для роботи в правоохорон­них органах, судах, на випускному курсі матимуть змогу вивчати ці питання більш докладно — в рамках спеціального курсу «Проблеми кваліфікації злочинів».

Глава І

ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА І ЗНАЧЕННЯ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА