Поняття та кваліфікація закінченого злочину.

Закінчений злочин має місце тоді, коли діяння містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу.

З визначення закінченого злочи­ну (ч. 1 ст. 13 КК) випливає, що незакінчений злочин — це умисне, су­спільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК у зв'язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного. Незакінченим злочином є го­тування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13 КК).

У закінченому злочині існує єдність об’єктивної і суб’єктивної сторін. Тут винний повною мірою реалізував умисел, завершив злочин, виконав усі діяння (дії чи бездіяльність), які складають об’єктивну сторону складу злочину, спричинив шкоду об’єкту. Закінчені злочини сформульовані в диспозиціях Особливої частини КК. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину, від опису ознак злочинного діяння в законі. За моментом закінчення злочини поділяються на три види: злочини з матеріальним складом; злочини з формальним складом; злочини з усіченим складом.

Момент закінчення злочину диференційований у залежності від того, як описана об'єктивна сторона посягання у диспозиції кримінально-правової норми кримінального закону: 1) коли у диспозиції вказані суспільно небезпечні наслідки посягання (має місце так званий злочин з матеріальним складом), то злочин визнається закінченим з моменту настання таких наслідків. Наприклад, крадіжка є закінченими з моменту отримання винним можливості вільно розпоряджатися чи користуватися майном, тобто з моменту завдання майнової (матеріальної) шкоди відносинам власності (ст.185 КК). У злочинах з матеріальним складом, якщо не настали вказані в диспозиції даної статті чинного КК суспільно небезпечні наслідки, може йтися про незакінчений злочин (готування до злочину або замах на злочин) або ж зовсім про відсутність злочину; 2) коли у диспозиції вказані лише суспільно небезпечні діяння, а наслідки посягання не названі (знаходяться поза межами даного складу злочину - має місце так. званий злочин з формальним складом), то злочин визнається закінченим з моменту виконання діяння. Настання чи ненастання злочинних наслідків при вчиненні злочинів з формальним складом не впливає на факт наявності складу закінченого злочину, але це не означає, що така обставина не повинна враховуватися при призначенні покарання винному. Хуліганство вважається закінченим з моменту вчинення дій – грубого порушення громадського порядку. В той же час не можна погодитися з абз.4 п.3 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4. „Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекур­сорів”[1], в якому визначається момент закінчення незаконного виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин, як початок вчинення дій, спрямованих на одержання таких засобів чи речовин, готових до вживання, або на рафінування чи підвищення у препаратах їх концентрації. Тому що без безпосереднього отримання готових до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин виготовлення не буде закінченим злочином, такі дії слід кваліфікувати як замах на злочин.

3) коли в диспозиції вказані підготовчі до злочину діяння (має місце так званий злочин з усіченим складом), то злочин визнається закінченим з моменту початку виконання відповідного діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на більш ранню стадію, тобто на стадію готування до злочину чи замаху на злочин. По суті, в злочинах з усіченим складом законодавець передбачає в Особливій частині Кодексу відповідальність за замах на злочин, а інколи за готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини. До такої конструкції законодавець вдається по найнебезпечнішим діям з метою посилення боротьби з ними на ранніх стадіях. Так, згідно п.18 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002р. № 3 „Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами”: „розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів утворює склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 262 КК[2]. Цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства”.

Створення усічених складів дає можливість запобігти пом’якшенню покарання за вчинене готування чи замаху на злочин і розглядати стадію готування чи замаху на злочин як закінчений злочин.

При вчиненні злочину з усіченим складом винна особа, як правило, не зупиняється на стадії юридично закінченого злочину, не припиняє його, а виконує подальші діяння, які охоплюються цим же складом злочину, спрямовані на той же об’єкт, і спричиняє шкоду. Таким чином, спостерігається різниця між юридичним і фактичним закінченням злочину. Вона має значення при вирішенні ряду питань, зокрема питання про визнання своєчасності необхідної оборони, коли юридично злочин закінчено, а фактично посягання продовжується, ще не завершується, ще є можливість співучасті аж до закінчення фактичного посягання на об’єкт, який знаходиться під охороною закону та ін.

Деякі особливості притаманні моменту закінчення злочинів, що тривають, і продовжуваних. У злочинах, що тривають, склад закінченого злочину має місце з моменту вчинення злочинної дії або акту злочинної бездіяльності і безперервно триває на стадії закінченого злочину до настання подій, які припиняють це діяння, цей злочинний стан винного. Наприклад, добровільне виконання винним своїх обов’язків, явка з повинною, затримання представниками влади тощо.

Однак суди іноді неправильно визначають момент закінчення в триваючих злочинах.

Так вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 5 грудня 2002 року Д. засуджено: за ст. 263 ч.1 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ст.ст.15, 263 ч.1 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України Д. остаточно визначено покарання 2 роки 6 місяців позбавлення волі.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2003 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 05.12.2002 р. щодо Д. змінено. Виключено кваліфікацію його дій за ст.ст. 15, 263 ч.1 КК України як зайву та застосування ст. 70 КК України.

Постановлено вважати Д. засудженим за ст.263 ч.1 КК України на 2 роки позбавлення волі.

Д. визнано винним і засуджено за те, що він 23.04.2002 р. приблизно о 17 год. у будинку № 13 по вул. Білоруській у м. Києва при невстановлених слідством обставинах придбав вогнепальну зброю - обріз мисливської рушниці, який став носити і зберігати при собі, без відповідного дозволу.

25.04.2002 р. приблизно о 15 год. 30 хв. Д. біля будинку №11 по вул. Білоруській у м. Києві намагався збути О. зазначений обріз, але останній відмовився, а Д. був затриманий працівниками міліції.

У касаційному поданні прокурор просить ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21.05.2003р. щодо Д. скасувати, у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, оскільки апеляційний суд необґрунтовано виключив з вироку кваліфікацію дій засудженого за ст.ст.15, 263 ч. 1 КК України як зайву.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про необхідність скасування ухвали апеляційного суду і направлення справи на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд допустився помилки, виключивши з вироку кваліфікацію дій Д. за ст.ст. 15, 263 ч.1 КК України як зайву та застосування ст. 70 КК України.

Як вбачається з ухвали апеляційного суду м. Києва від 21.05.2003 р., апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про доведеність винності Д. у замаху на незаконний збут вогнепальної зброї, але виключив кваліфікацію цих дій засудженого з вироку, вважаючи, що такі дії охоплюються ст. 263 ч. 1 КК України і окремої кваліфікації не потребують.

Однак, суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 16 КК України, згідно з якою кримінальна відповідальність за замах на злочин настає за ст.15 і тією статтею особливої частини Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Отже, виходячи за наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у своїй ухвалі від 21 жовтня 2003 року зазначила, що в даному випадку апеляційний суд м. Києва, виключивши з вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 5.12.2002 р. кваліфікацію дій Д. за ст.ст. 15, 263 ч.1 КК України як зайву та застосування ст. 70 КК України, неправильно застосував кримінальний закон, що, відповідно до вимог ст. 398 КПК України, тягне за собою скасування ухвали апеляційного суду і справу направила на новий апеляційний розгляд у той же суд в іншому складі суддів.

Продовжуваний злочин є закінченим з моменту вчинення останнього злочинного діяння. Наприклад, крадіжка радіоприймача частинами, в декілька прийомів. Злочин буде закінченим, коли особа викрала останню деталь радіоприймача. Так, наприклад, згідно п.22 постанови ПВСУ України від 26 квітня 2002 р. № 3 „Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” у разі викрадення складових частин, деталей чи вузлів, комплект яких дозволяє виготовити придатну до використання вогнепальну зброю, дії винної особи слід розцінювати як закінчений злочин і кваліфікувати за ст. 262 КК.

Слід відмежовувати види попередньої злочинної діяльності від закінченого злочину. У загальному плані названі правові явища відрізняються: 1) за об'єктивною стороною (при виявленні умислу вона відсутня); 2) за мірою реалізації умислу; 3) за ступенем суспільної небезпеки.

Закінчений злочин, на відміну від попередньої злочинної діяльності, характеризується наявністю усіх ознак складу злочину, описаних у статті Особливої частини.

Вимоги до кваліфікації закінченого злочину:

У нормах як Загальної, так і Особливої частини КК усі кримінально-правові поняття (вина, співучасть, ознаки конкретних злочинів) сконст­руйовані стосовно закінченого злочину. Тому закінчений злочин кваліфікується лише за статтею Особливої частини КК.