Поняття та види попередньої злочинної діяльності.

З визначення закінченого злочи­ну (ч. 1 ст. 13 КК) випливає, що незакінчений злочин — це умисне, су­спільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК у зв'язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного. Незакінченим злочином є го­тування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13 КК).

У юридичній літературі не­закінчений злочин називають: попередньою злочинною діяльністю або розпочатим, чи незавершеним злочином, невдалою діяльністю у вчиненні злочину.

При незакінченому злочині умисел винного залишається повніс­тю не реалізованим, об'єктивна сторона не розвинутою, шкода об'­єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується пов­ністю, об'єктивна сторона виконується, об'єкту завдається шкода.

Незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) — це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Зло­чинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виник­ли всупереч волі і бажанню суб'єкта.

Вчинення умисного злочину в багатьох випадках — поступальний процес, який містить ряд стадій. Статті 13-17 КК регламентують основні положення інституту стадій злочину. Цей інститут складається з таких наступних частин: визначення стадій вчинення злочину, їх видів та змістовних характеристик, а також встановлення меж відповідальності за окремі стадії.

Стадії злочину - це певні етапи вчинення (розвитку) злочину, які суттєво різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії чи бездіяльності) та моментом їх припинення.

Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного наміру і тому можуть бути тільки у злочинах, вчинених з прямим умислом. Ступінь реалізації умислу виражається в різноманітних діяннях, які характеризують кожну стадію вчинення злочину з об’єктивно існуючими між ними достатньо чіткими межами. Чим більше реалізований умисел, тим у більшій мірі здійснено злочин, тим більшу шкоду може заподіяти чи заподіює винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, що прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший, ніж тоді, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину).

Так згідно п.2 постанови ПВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 „Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров’я особи” при призначенні покарання відповідно до статей 65-69 КК суди мають ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання[3].

Стадії вчинення злочину відрізняються між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчено винним, але його вчинення може і не вдатися і тому припинитися на попередніх стадіях (готування до злочину або замаху на злочин). Якщо злочин закінчений, він поглинає попередні етапи (стадії) вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на кваліфікацію. Проте ці стадії мають самостійне юридичне значення, коли злочин незакінчений з причин, які не залежали від волі винного. У цих випадках його діяння кваліфікуються відповідно як готування до злочину чи замах на злочин.

Чинний Кодекс визнає злочинними та караними три стадії вчинення злочину: готування до злочину (ч.1 ст.14 КК); замах на злочин (ст.15 КК); закінчений злочин (ч.1 ст.13 КК). Перші дві стадії - готування до злочину та замах на злочин носять найменування (назву) “незакінчений злочин” і є його видами.

Підставою для кримінальної відповідальності за незакінчений злочин є склад злочину (ч. 1 ст. 2 КК). При готуванні до злочину і замаху на злочин наявний склад — відповідно склад готування до злочину чи склад замаху на злочин, що знаходять своє відбиття в їх кваліфікації шляхом вказівки на статтю про відповідальність за готування до злочину або замах на злочин і статтю Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин (ст. 16 КК).

У порівнянні із закінченим злочином незакінчений злочин за характером вчинених дій і моментом їх припинення має особливості і відмінності, а в силу цього і особливості відповідальності. Добровільна відмова від злочину можлива лише при незакінченому злочині (ст. 17 КК), бо тільки в цьому випадку особа може ліквідувати (припинити) створену нею небезпеку спричинення шкоди об’єкту. У незакінченому злочині умисел винного повністю не реалізований, об’єктивна сторона не розвинена, не виконана, шкода об’єкту не спричинена. Незакінчений злочин — це нездійснена можливість спричинення шкоди об’єкту посягання, умисел на злочин не доводиться до кінця з причин, незалежних від волі винного. Злочинна діяльність припиняється у зв’язку з обставинами, які виникли всупереч волі і бажанню суб’єкта. Причини, з яких злочин не було доведено до кінця, повинні бути виявлені та вказані у вироку суду. Вони можуть бути різноманітними, але у всіх випадках не залежать від волі винного і свідчать про те, чому не вдалося завершити злочин. Наприклад, недосвідченість, невміння, нерішучість, недостатня наполегливість (суб’єктивні причини) або опір потерпілого, затримання винного, втручання об’єктивно випадкових обставин, які не дозволили довести злочинний намір до кінця (об’єктивні причини).

Наприклад, П. 23.10.03 р. приблизно о 05 год., перебуваючи в стані алкогольного сп¢яніння, з метою викрадення чужого майна, з корисливих спонукань, зайшов на територію, прилеглу до будинку по вул. Я. Мудрого 26 в м. Ковель, яка не огороджена і не охороняється, таємно викрав, знявши з мотузки для сушіння білизни, одяг, а саме: жіночий светр, вартістю 50 грн., належний М., та джинси, вартістю 60 грн., належні К., однак не зміг довести свій злочинний намір до кінця по незалежним від його волі причинам, оскільки безпосередньо на місці крадіжки був виявлений сторонньою особою та затриманий з викраденим. Своїми умисними діями, П. скоїв закінчений замах на таємне викрадення чужого майна, тобто крадіжку, яку не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, а саме вчинив злочин передбачений ч.2. ст.15 – ч.1 ст.185 КК [4].

Слід відмежовувати види попередньої злочинної діяльності від виявлення умислу. У загальному плані названі правові явища відрізняються: 1) за об'єктивною стороною (при виявленні умислу вона відсутня); 2) за мірою реалізації умислу; 3) за ступенем суспільної небезпеки.

Готування до злочину відрізняється від виявлення умислу тим, що виражається у конкретних діях, перелічених у ст.14 КК, які, однак, не є ознаками складу злочину, описаними у диспозиції статті Особливої частини.

Замах на злочин відрізняється від готування тим, що виражається у вчиненні діянь, описаних у диспозиції статті Особливої частини.

Кримінально-правове значення попередньої злочинної діяльності полягає в тому: 1) вона має специфічну підставу кримінальної відповідальності; 2) характеризується особливостями у кваліфікації своїх окремих різновидів; 3) враховується при призначенні покарання, звільненні від кримі­нальної відповідальності і покарання. Встановлення відповідальності за незакінчений злочин дозволяє припиняти злочинну діяльність на більш ранніх стадіях, стадії готування до злочину чи діянь, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, і тим самим попереджувати спричинення шкоди цінностям, які охороняються кримінальним законом.

Вимоги до кваліфікації попередньої злочинної діяльності:

1) для кваліфікації скоєного як готування до злочину чи замаху на злочин слід встановити наявність усіх ознак складу відповідного закінченого злочину з врахуванням незавершеності об'єктивної сторони;

2) попередня злочинна діяльність кваліфікується за тією самою статтею Особливої частини, що й відповідний закінчений злочин;

3) формула кваліфікації попередньої злочинної діяльності повинна включати посилання на ч.1 ст.14 чи ч.2 (3) 15 КК й норму Особливої частини КК;

4) якщо особа вчиняє замах на злочин шляхом бездіяльності то при кваліфікації необхідно посилатися на ч.1 ст. 15 КК і статтю Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин, на який особа вчиняє замах. Це пов’язано з тим, що ч.2 і ч.3 ст.15 КК передбачає лише замах у вигляді дії і тому неможлива кваліфікація посиланням на ці частини при злочинній бездіяльності.