Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Юридичне закріплення результатів кваліфікації злочинів.

Поиск

Юридичне закріплення результатів кваліфікації злочинів включає в себе чотири основні компоненти:

1) виклад фактичних обставин справи;

2) складання формули кваліфікації;

3) юридичне формулювання обвинувачення;

4) обґрунтування кваліфікації [47].

Розглянемо ці компоненти далі докладніше, з’ясувавши наукове та практичне навантаження кожного з них.

Виклад фактичних обставин справи – це формулювання фактичного складу діяння, тобто конкретний опис поведінки особи й інших юридичних фактів, які встановлено (процесуально доведено), які мають кримінально-правове значення та в системному поєднанні утворюють фактичний склад злочину. При цьому конкретний опис не має зводитися до натуралістичного відтворення окремих деталей (наприклад, це стосується справ про вбивства з особливою жорстокістю або злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи). Водночас воно не повинно містити абстрактних юридичних формулювань, безпосередньо вжитих у кримінальному законі, це буде не виклад фактичного складу злочину, а юридичне формулювання звинувачення.

Складання формули кваліфікації – цездійснення вказівки на статті Особливої, а за певних умов – і Загальної частини КК, якими передбачене вчинене діяння, шляхом використання скорочених, умовних позначень.

Формула кваліфікації це сукупність буквених (літерних) і цифрових позначень, які вказують на кримінально-правові норми (статті, їх частини та пункти), що підлягають застосуванню. Вона дає відповідь на запитання: чи має діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений?

Значення формули кваліфікації полягає в тому, що за її допомогою можна здійснити стисле й точне посилання на закон про кримінальну відповідальність і скоротити обсяг процесуальних документів.

Щоб формула кваліфікації була правильною, вона має включати:

1) обов’язкове посилання на статтю (частину, пункт частини статті) Особливої частини КК, що містить юридичний склад злочину, який відповідає встановленим фактичним обставинам. Наприклад: встановлено, що дії К. підпадають під ознаки складу злочину, передбаченого ст. 113 КК; визнати М. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК; дії Н. слід кваліфікувати за пунктами 1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК;

2) обов’язкове посилання на конкретні частини відповідних статей Загальної частини КК – якщо має місце:

а) готування до злочину. В цьому випадку при кваліфікації потрібно посилатися на ч. 1 ст. 14 та на відповідну статтю (частину, пункт частини статті) Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. Наприклад, визнати Б. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 14 та ч. 3 ст. 190 КК;

б) замах на злочин. За таких умов, залежно від виду замаху (закінчений чи незакінчений), при кваліфікації потрібно посилатися на ч. 2 або ч. 3 ст. 15 та на відповідну статтю (частину, пункт частини статті) Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. Наприклад, дії Д. слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 і ст. 115 КК; діяння І. підпадає під ознаки складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 і ч. 5 ст. 186 КК;

Якщо особа вчиняє замах на злочин через бездіяльність, то при кваліфікації необхідно посилатися на ч. 1 ст. 15 КК і статтю Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, на який особа вчиняє замах. Це пов’язано з тим, що частини 2 і 3 ст. 15 передбачають замах як дію, а тому кваліфікація з посиланням на ці частини при злочинній бездіяльності неможлива.

в) співучасть у злочині (і це не “співучасть особливого роду”, яка прямо передбачена статею Особливої частини КК). У цьому разі, залежно від виду співучасника, при кваліфікації потрібно посилатися на частину 3, 4 або 5 ст. 27 КК та на відповідну статтю (частину, пункт частини статті) Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. Наприклад, визнати П. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27 і ч. 2 ст. 249 КК; дії Р. слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 14 і ч. 2 ст. 188 КК; доведено, що С. Було вчинено злочин, передбачений ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 262 КК;

3) обов’язкове окреме посилання на статті (частини, пункти частин статей) Особливої частини КК, якщо в межах кваліфікації злочинів встановлена відповідність фактичних обставин кільком різним юридичним складам злочинів і принаймні два з них інкримінуються особі (це має місце при такій формі множини злочинів, як їх сукупність). Наприклад: підтверджено, що дії У. підпадають під ознаки складу злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК; дії Ф. необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 152 і ч. 3 ст. 152 КК;

4) поєднання другого та третього випадків. Наприклад, визнати Ц. винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК; дії Ч. необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 185 і ч. 3 ст. 185 КК;

5) правильне розташування розділових знаків і наведення у такій формі, яка б усувала непорозуміння чи двозначність.

На підставі викладених положень щодо формули кваліфікації злочинів можна дійти таких важливих висновків:

1. Із Загальної частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосовуються тільки такі норми: ч. 1 ст. 14 (готування до злочину); ч. 2 ст. 15 (закінчений замах); ч. 3 ст. 15 (незакінчений замах); ч. 3 ст. 27 (організатор); ч. 4 ст. 27 (підбурювач); ч. 5 ст. 27 (пособник). Навпаки, ч. 2 ст. 14, ч. 1 ст. 15 КК, ч. 1, 6 і 7 ст. 27 КК не можуть бути застосовані при кваліфікації злочинів.

Про те, що саме наведені вище норми мають бути застосовані у формулі кваліфікації злочинів, говорять положення, які викладені у ст. 16 і ч. 2 ст. 29 КК.

Так, ст. 16 КК “Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин” встановлює, що кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. На жаль, законодавець чітко не вказує, які саме частини цих статей мають бути застосовані при кваліфікації злочинів, однак це робить судово-слідча практика. Наприклад, абз. 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” зазначає про таке: “Якщо ж відмова мала місце вже після вчинення дій, які особа вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК як закінчений замах на злочин, який особа бажала вчинити”.

Якщо ж особа вчиняє замах на злочин через бездіяльність, то при кваліфікації необхідно посилатися на ч. 1 ст. 15 КК і статтю Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, на який особа вчиняє замах. Це пов’язано з тим, що частини 2 і 3 ст. 15 передбачають замах як дію, а тому кваліфікація з посиланням на ці частини при злочинній бездіяльності неможлива.

У свою чергу ч. 2 ст. 29 КК “Кримінальна відповідальність співучасників” чітко визначає, що організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Однак, дії виконавця (співвиконавця) ніколи не кваліфікуються за будь-якою з частин ст. 27 КК. Це твердження випливає з положень ч. 1 ст. 29 КК, де встановлено, що виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин.

2. Із Особливої частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосовуються тільки статті (частини статей, пункти частин статей), що містять заборонювальні норми (наприклад, ст. 257, ч. 2 ст. 110, п. 5 ч. 2 ст. 115 КК). Навпаки, не застосовуються у формулі кваліфікації злочинів роз’яснювальні та заохочувальні норми.

Юридичне формулювання обвинувачення – це, за суттю, юридична “розшифровка” і конкретизація формули кваліфікації. Іншими словами, це словесне посилання на ті кримінально-правові норми, які відображені у формулі кваліфікації; юридичні формулювання, що містяться у нормах кримінального закону, який встановлює відповідальність за вчинене посягання. У процесуальних документах, в яких закріплюється результат кваліфікації злочинів, відображається сутність обвинувачення, пред’явленого особі, тобто вказується, у скоєнні якого злочину (яких злочинів) обвинувачується особа. Юридичне формулювання обвинувачення описується словами та за допомогою формули кваліфікації. Наприклад: “На підставі наведеного Д. обвинувачується у закінченому замаху на викрадення чужого майна шляхом крадіжки, вчиненому повторно, з проникненням у приміщення, тобто у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК України”.

Обґрунтування кваліфікації – це діяльність відповідних органів держави щодо підтвердження прийнятого рішення про кваліфікацію злочину за певною нормою (нормами) КК (воно полягає в наведенні доказової бази, формулюванні логічних і несуперечливих висновків тощо).

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 641; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.224.60.132 (0.011 с.)