Кваліфікація при юридичній помилці.

Юридичну помилку, як правило поділяють на 3 види: помилка в злочинності діяння, помилку в кваліфікації злочину, помилку у виді та розмірі покарання[179]. Така позиція має право на існування, але вважаємо за доцільне виділити чотири види таких помилок, враховуючи, що помилка в злочинності діяння підрозділяється на два підвиди, які мають самостійне кримінально-правове значення:

Помилка особи у злочинності власного діяння та його можливих наслідків.

Так, особа вважає, що його дії злочинні і тягнуть кримінальну відповідальність, тоді як вони Кримінальним кодексом не передбачені. Наприклад, особа вважає, що порушення правил дорожнього руху, що призвело до заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень є злочином. Однак кримінально-правова заборона такого діяння відсутня, і воно визнається адміністративним правопорушенням. Діяння, передбачене кримінальним законом, не може тягнути кримінальну відповідальність внаслідок відсутності протиправності як обов'язкової ознаки злочину.

Тому при такій помилці особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

Помилка особи у незлочинності власного діяння та його можливих наслідків.

Така помилка наявна, коли особа думає, що вчинене їм діяння не тягне кримінальної відповідальності, але Кримінальний кодекс відносить таке діяння до злочинів.

Так, В., захищаючи від нападу, перевищив межі необхідної оборони і вбив посягаючого. Його дії були кваліфіковані як вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК). Адвокат подав скаргу, вказуючи на неправильність кваліфікації, аргументуючи це тим, що В. вважав, що діяв в межах необхідної оборони і тому не повинен нести кримінальну відповідальність.

Таким чином, незнання умов правомірності при необхідній обороні (ст. 36 КК) не виключило кримінальної відповідальності В. Більшістю вчених і практичних працівників це правило визнається непорушним.

Тобто, у відповідності до ст. 68 Конституції України „незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності”, в нашій ситуації це правило можна перефразувати „незнання положень кримінального законодавства не звільняє особу від кримінальної відповідальності”.

Але можливі ситуації, коли особа, що порушила кримінально-правову заборону, не тільки не знала про неї, але і не могла знати в тих умовах, у яких вона знаходилася в момент порушення цієї заборони (знаходилася у закордонному відрядженні чи була важко хворою та в інших випадках). У таких випадках кримінальна відповідальність повинна виключатися унаслідок відсутності вини.

Помилка винної особи в кваліфікації вчиненого злочину.

Так, наприклад особа вчиняє крадіжку майна з магазину та вважає, що його дії охоплюються ч.3 ст. 185 КК (вчинення крадіжки шляхом проникнення в приміщення), але слідчий кваліфікує його дії як крадіжка вчинена у великих розмірах (ч.4 ст. 185 КК). Така помилка особи, як правило, не впливає на кваліфікацію і тягне кримінальну відповідальність особи.

Хоча може бути і інша ситуація: до особи звертається його товариш, який просить його сховати від працівників міліції, які розшукують його за вбивство. Під час обшуку в будинку, особу винну у вбивстві затримують. Особа, яка сховала свого товариша зізнається, що його приховала (приховала саме вбивцю), тобто вчинила злочин, передбачений ст. 396 КК. Але під час досудового слідства було встановлено, що товариш вчинив вбивство, передбачене ст. 116 КК „Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання”, тобто злочин середньої тяжкості. Враховуючи це, особа, яка приховала злочинця, не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст. 396 КК. В такій ситуації помилка в кваліфікації не тягне взагалі кримінальної відповідальності. Це пов’язано з тим, що така помилка в більшій мірі відноситься до помилки у злочинності діяння, яка, як було зазначено не тягне кримінальної відповідальності особи.

Помилка у виді чи розміру покарання.

Така помилка не впливає на відповідальність, тому що вид і розмір покарання перебувають за межами суб'єктивної сторони.

Наприклад, особа ухиляється від сплати податків на суму 85 тис грн. (станом на 1 квітня 2004 року) і вважає, що за такі діяння може бути призначене покарання у виді позбавлення волі. Згідно ч.1 ст. 212 таке діяння карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (цікаво, що максимальний розмір штрафу складає 8 тис. 500 грн.)[180] або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Тому уявлення особи про вид покарання за суспільно небезпечне діяння не впливає, як на кваліфікацію злочину, так і на призначення саме покарання передбаченого санкцією ч.1 ст.212 КК.

Таким чином, юридична помилка особи, що вчинила злочин, як правило (крім помилки особи у злочинності діяння), не впливає на кримінальну відповідальність, тобто, ні на кваліфікацію, ні на розмір і вид визначеного судом покарання.

Кваліфікація при помилці в об'єкті та предметі.

У наступних підрозділах роботи ми розглянемо правила кваліфікації окремих видів фактичної помилки у кримінальному праві.

У слідчо-судовій практиці найбільш часто зустрічається помилка в конструктивних ознаках складу злочину. Звичайно ж, вона може бути як відносно об'єктивних обставин, що виступають такими конструктивними ознаками, так і відносно особистісних властивостей і намірів співучасників у злочині.

У межах помилки щодо конструктивних ознак складу злочину об'єктивної властивості можливі омани в об'єкті й предметі посягання, ознаках об'єктивної сторони.

Оскільки об'єкт злочину найчастіше виступає як конструктивна ознака, то помилка у відношенні його має винятково велике значення для суб'єктивного інкрімінування й кваліфікації злочинів. Цей вид помилки, як правило, не змінює форму вини. Вона проявляється в межах умислу й визначає лише його зміст і спрямованість, а звідси визначається зміст осудного й кримінально-правова оцінка вчиненого.

У теорії кримінального права переважно виділяють такі види фактичних помилок: помилка в ознаках об'єкта злочину (помилка в суспільних відносинах, помилка в предметі злочину, помилка в потерпілому від злочину), помилка в ознаках об’єктивної сторони злочину (помилка в засобах вчинення злочину, помилка в розвитку причинного зв'яз­ку, помилка в суспільно небезпечних нас­лідках, помилка при „відхиленні в дії”).

Спочатку розглянемо правила кваліфікації діянь при помилці в об'єкті та предметі. Вчиняючи злочин особа може помилятися в характері суспільних відносин чи в предметі злочину або в потерпілому, завдаючи шкоду іншому об’єкту або здійснюючи злочинний вплив на інший предмет чи потерпілого.

Помилка в об’єкті, на нашу думку має такі види:

1) помилка в суспільних відносинах, тобто безпосередньо в об’єкті злочину;

2) помилка в предметі злочину;

3) помилка в потерпілому від злочину.

Така класифікація випливає із конструкції об’єкта злочину, як елементу складу злочину. Всі ці види помилок пов’язані між собою. Тому цілком ймовірними є варіанти, коли співпадають помилка в суспільних відносинах і помилка в предметі злочину або помилка в потерпілому від злочину. Враховуючи формулювання питань, викладених в плані, розглянемо спочатку помилку в об'єкті та предметі злочину.

У свою чергу помилка в об'єкті може бути різною, оскільки існують різні види об'єктів. Видам об'єктів відповідають і види помилки в них. У кримінально-правовій літературі все різноманіття прояву помилок в об'єкті зводиться до чотирьох видів[181]. В літературі аналізувалися окремі види помилки в об'єкті. Наприклад, виділялася помилка відносно кількості об'єктів злочину, а так само помилка відносно якісної характеристики об'єкта.[182] При цьому відзначалося, що помилка відносно якісних властивостей об'єкта має місце тоді, коли особа посягає на одні відносин, а в дійсності заподіює шкоду іншим суспільним відносинам – наприклад, посягав на особистість, а фактично постраждали відносини в сфері порядку управління. Але може бути й така помилка, при якому особа вважає, що посягає на охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, в той час як вони не охороняються їм.

У кримінально-правовій літературі ці види помилок проаналізовані досить повно. Кожна з них по-своєму впливає на зміст вини, а звідси на суб'єктивне ставлення, кваліфікацію й визначення меж кримінальної відповідальності. Зі зміною кримінального законодавства змінюється й значення деяких помилок в об'єкті. У слідчо-судовій практиці найбільше часто зустрічалася помилка в об'єкті при викраденні. З усуненням розходжень у кваліфікації при викраденні як приватного, так і державного майна, в цілому, нібито, відпадає й практична значимість тих наукових рекомендацій, які були висловлені в юридичній літературі щодо помилок в об'єктах викрадення. Здається, що таке розуміння проблеми не відповідає реальному положенню речей.

Помилка в суспільних відносинах, тобто безпосередньо в об’єкті злочину поділяється, на думку М. Коржанського, на помилку в родовому, видовому та безпосередньому об’єкті[183]. Вважаємо за основу взяти цю класифікацію, але при цьому виключити помилку у видовому об’єкті, зважаючи на спірність цього об’єкта в теорії кримінального права.

При помилці в родовому об’єкті:

а) скоєне кваліфікується як замах на заподіяння шкоди об'єкту, стосовно якого був спрямований умисел.

Так, наприклад, згідно п.23 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 3 „Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами”, якщо винна особа незаконно заволоділа не придатними до використання вогнепальною зброю, бойовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК[184].

б) якщо обстановка вчинення злочину не давала можливості визначити родову належність об’єкта посягання, то скоєне кваліфікується як закінчений злочин - посягання на той об'єкт, якому фактично заподіяна шкода[185].

Наприклад, винна особа ґвалтує малолітню особу, помиляючись про вік особи, вважаючи, що особа є неповнолітньою, хоча при цьому допускає можливість, що особі і не виповнилося 14 років, тобто її дії охоплюється як ч.3 та і ч.4 ст. 152 КК. Тобто особа не могла чітко для себе визначити, якому об’єкту вона завдасть шкоди: статевій свободі чи статевій недоторканості, тому скоєне кваліфікується як посягання на той об'єкт, якому фактично заподіяна шкода (статевій недоторканості), за ч.4 ст. 152 КК.

в) якщо виникає помилка в потерпілому як різновид помилки в родовому об’єкті скоєне кваліфікується за сукупністю: як замах на заподіяння шкоди об'єкту, стосовно якого був спрямований злочин, та закінчений злочин - посягання на той об'єкт, якому фактично заподіяна шкода.

Помилка в безпосередньому об’єкті поділяється на два підвили:

а) помилка в основному безпосередньому об’єкті. В такій ситуації особа, бажає завдати шкоду одному основному безпосередньому об’єкту, але реально завдає іншому тотожному основному безпосередньому об’єкту.

Так, наприклад, особа прагне вбити П., але помиляється і вбиває Р. Дії особи кваліфікуються за ч.1 ст. 115 КК. Тобто, така помилка на кваліфікацію не впливає, бо життя кожної людини знаходиться під рівною кримінально-правовою охороною.

б) помилка в додатковому безпосередньому об’єкті.

Це може відбуватися коли особа, завдаючи шкоду основному безпосередньому об’єкту бажає завдати шкоду обов’язковому додатковому об’єкту, але завдає шкоду факультативному додатковому об’єкту. В таких випадках необхідно керуватися правилами кваліфікації конкуренції кримінально-правових норм чи множини злочинів.

Так, якщо особа здійснюючи напад на потерпілого з метою заволодіння чужим майном застосовує насильство (при цьому його умислом охоплюється лише завдання шкоди здоров’ю), внаслідок якого настає смерть потерпілого (ставлення до цього наслідку необережне), дії особи слід кваліфікувати за ч.1 ст. 187 КК і ч.1 ст. 119 КК. В зазначеній ситуації обов’язковий додатковий об’єкт розбою є здоров’я особи, якому винний прагне завдати шкоду, але завдає фактично факультативному додатковому об’єкту - життю особи. Такі наслідки не охоплюються розбоєм і тому потребують кваліфікації за сукупністю злочинів.

Далі розглянемо помилку в предметі злочину.

Помилка в предметі має такі види:

1) помилка в предметі в межах однорідного посягання.

Згадаємо, хоча б ситуацію у відомому художньому фільмі „Бережись автомобіля”, коли Юрій Дєточкін викрадає автомобіль, який вважає належним хабарнику, але потім з’ясовується, що він є власністю іншої особи. Така помилка на кваліфікацію не впливає. Це може мати значення при викраденні предмета злочину (наприклад при крадіжці), якщо завдається більш значна шкода, але це вже помилка в наслідках злочину, яка буде розглянута далі.

2) помилка в предметі в межах різнорідного посягання.

Наприклад, особа викрадає крейду, але вважає, що це наркотичні засоби. Дії особи слід кваліфікувати як замах на викрадення наркотичних засобів (ч.2 ст.15, ст. 308 КК).

Так само до такого роду ситуації ставиться і судова практика. Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 4 „Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів” дії особи, яка під виглядом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів умисно збуває будь-які інші засоби чи речовини з метою заволодіння грошима чи майном, потрібно кваліфікувати як шахрайство, а за наявності до того підстав — і як підбурювання до замаху на незаконне придбання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, дії ж покупця — як замах на вчинення злочинів, передбачених ст. 307, або ст. 309, або ст. 311 КК.

Тобто, дії особи слід кваліфікувати як замах на злочин, який прагнула вчинити особа.

3) помилка на відсутній предмет.

Наприклад, особа проникає в магазин для викрадення грошей, але вони були здані в банк і тому особа не змогла реалізувати свій умисел. Такі дії кваліфікуються як замах на злочин, який прагнула вчинити особа.