Підстави та передумови кваліфікації злочинів.

Для здійснення правильної кваліфікації злочинів необхідно додержуватися певних підстав та передумов. Підстава передбачає, що той, хто здійснює кваліфікацію, спирається на щось, виходить з чогось, знає щось як достатній привід для своєї діяльності. Передумовами кваліфікації є все те, що передує кваліфікації злочинів, це певна діяльність, яка власне призводить до виникнення її підстав. Тому підстави кваліфікації злочину слід відрізняти (відмежовувати) від її передумов.

Підстави кваліфікації злочинів – це обставини, які в часі мають існувати на момент початку процесу кваліфікації та прямо стосуються оцінки конкретного діяння. Це певні факти, які вже встановлені та зафіксовані, незмінювані положення, у той час як передумови кваліфікації – це тільки шлях до них.

Передумовами правильної кваліфікації злочинів є такі вимоги: а) глибоке вивчення та розуміння особою, яка застосовує кримінально-правові норми, засад кримінального права, кримінально-правової політики держави та судово-слідчої практики; б) правильне з’ясування та витлумачення змісту кримінального закону, визначення меж дії обраної кримінально-правової норми у часі, просторі та по колу oci6, а також встановлення всіх її ознак; в) збір і аналіз доказів у справі, повне та всебічне втановлення фактичних ознак вчиненого суспільно небезпечного діяння; г) застосування правил кваліфікації злочинів, вироблених теорією та практикою, при обґрунтованому поєднанні ознак злочину, що встановлені законом, з ознаками вчиненого діяння.

У теорії кримінального права прийнято розрізняти дві підстави кваліфікації злочинів – фактичну та юридичну (нормативну). Ці підстави забезпечують правильну кваліфікацію лише у своїй сукупності. Відповідність між фактичними обставинами справи та юридичними висновками про кваліфікацію, як вважає П. Лупинська, залежить від того, наскільки повно та чітко визначені в законі ті факти, що повинні бути встановлені, та наскільки об’єктивно, повно та всебічно вони досліджені [31].

Фактична підстава кваліфікації злочину – обставини справи, які мали місце в реальній дійсності, стали відомими правоохоронним органам, отримали свого процесуального закріплення та, внаслідок цього, підлягають кримінально-правовій оцінці – де, коли, ким, в якій обстановці, з використанням яких знарядь (засобів), яким способом вчинено злочинне діяння, які шкідливі наслідки воно потягнуло, ким вчинено, в чому знайшло вираз суб’єктивне ставлення особи до скоєного тощо. На думку Б. Курінова, фактичною обставиною кваліфікації злочину слід визнавати конкретний життєвий випадок (суспільно небезпечне діяння) [32]. Ця теза підтверджується положеннями ч. 1 ст. 2 КК, де зазначається, що “підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння”. Проте діяння саме по собі не можна вважати підставою кваліфікації. Для того, щоб діяння стало сферою уваги органів, котрі здійснюють кваліфікацію, потрібна наявність доказової інформації про скоєне, тобто відомостей, здобутих законним, процесуальним і обґрунтованим шляхом. Якщо інформація отримана з процесуальними порушеннями, вона не повинна враховуватися при кваліфікації злочину.

У ході розслідування та судового розгляду справи предметом дослідження є широка сукупність обставин, що характеризують вчинене посягання та особу винного. Однак, при кваліфікації враховуються лише ті з них, що відповідають ознакам певного складу злочину. Предмет доказування по кримінальній справі (ст.64 КПК) ширший, ніж коло ознак, достатніх для кваліфікації скоєного. Неприпустимо звужувати предмет доказування, оскільки це викличе помилки й у кваліфікації, особливо при наявності конкуренції норм. Неправильне або неповне встановлення фактичних обставин справи тягне за собою неправильну кваліфікацію. Посягання кваліфікують виходячи не з того, що фактично вчинено, а з тих доказів, які зібрані по справі. Тому так важливо додержуватися повноти, всебічності та об’єктивності дослідження обставин справи, оскільки це служить усуненню розриву між скоєним i доведеним.

Разом з тим правильне і повне встановлення фактичних обставин справи зовсім не обов’язково тягне за собою правильну кваліфікацію. Правильність кваліфікації залежить від правильного встановлення не фактичних ознак, а від співпадіння ознак вірно встановлених фактів й ознак, вказаних у тій чи іншій кримінально-правовій нормі. Отже, правильне встановлення фактичних обставин справи є основою (базою) для кваліфікації злочину, а зовсім не критерієм правильності кваліфікації. Встановлення нових фактичних обставин справи або визнання недоведеними тих обставин, що раніше вважалися встановленими, є підставою для зміни кваліфікації (якщо такі обставини є ознаками складу злочину).

Таким чином, кваліфікація можлива лише після того, як встановлені фактичні обставини справи, що мають кримінально-правове значення. По мipi встановлення окремих ознак вчиненого діяння, до остаточного завершення цього процесу, здійснюється лише попередній вибір норми, висуваються версії кваліфікації скоєного. Сама ж кваліфікація можлива лише тоді, коли є норма закону, що передбачає скоєне діяння в якості злочину.

Юридична (нормативна) підстава кваліфікації злочину – юридичний склад злочину. Це означає, що шляхом створення юридичного складу злочину законодавець оголошує певну поведінку особи злочинною, так би мовити, “перетворює” певний тип суспільно небезпечної поведінки на злочин певного виду. Лише юридичний склад злочину дозволяє у процесі застосування кримінально-правових норм зробити висновок, який саме конкретний злочин вчинила особа [33].

Поряд з цим в літературі можна зустріти різні погляди на юридичну (нормативну) підставу кваліфікації злочину. Одні автори визнають в якості такої підстави склад злочину (наприклад, В. Малихін) [34], інші – норми кримінального закону (наприклад, В. Малков) [35], треті – склад злочину та норми кримінального закону разом (наприклад, Е. Борисов) [36]. На думку професора В. Навроцького, зауваження авторів, які вважають, що склад злочину не може визнаватися підставою кваліфікації злочинів є більш слушними, оскільки, по-перше, вчення про склад злочину з’явилося в кримінально-правовій науці порівняно недавно (близько двохсот років тому), а кваліфікація здійснювалася задовго до цього, та, по-друге, і зараз, щоб кваліфікувати діяння, потрібно мати про нього відповідну інформацію та кримінально-правову норму, що регламентує це діяння [37]. Через це згаданий вчений пропонує юридичною підставою кваліфікації злочинів вважати кримінально-правову норму, яка передбачає узагальнені, типові ознаки злочинного діяння.

Виходячи з позиції професора В. Навроцького, в літературі виділяють основні та додаткові юридичні підстави кваліфікації злочину. Основною юридичною підставою кваліфікації вважають кримінально-правову норму, котра здійснює регламентацію діяння, що піддається оцінці. Водночас тільки кримінально-правової норми недостатньо у випадку застосування бланкетних норм, при безпосередній відсилці до комплексу неправових норм, використанні оціночних понять, наявності прогалин у праві [38]. У такому разі звертаються до додаткових юридичних підстав кваліфікації злочину, якими можуть виступати: 1) інші кримінально-правові норми (коли на них прямо вказує відсильна диспозиція чи коли в іншій нормі витлумачено зміст понять, що використовуються в “основній” нормі); 2) нормативні акти інших галузей права (якщо мають місце бланкетні норми кримінального закону чи в разі субсидіарного застосування правових норм тоді, коли прямих відсилок в нормі Особливої частини КК немає, але їх використання випливає зі змісту відповідних норм); 3) норми суспільної моралі, звичаї, правові принципи, загальні уявлення про право (при з’ясуванні змісту оціночних понять, що використовуються в кримінально-правових нормах); 4) акти офіційного тлумачення Конституції України та кримінального закону (рішення Конституційного Суду України та постанови Пленуму Верховного Суду України); 5) прецеденти (якщо це відповідає вимогам забезпечення правильного та одностайного застосування кримінального закону).

Якщо кримінальний закон змінюється, то може виникнути підстави для перекваліфікації діяння. Юридичними підставами перекваліфікації при зміні кримінального закону може бути: 1) зміна в ознаках основного складу злочину; 2) зміни у кваліфікуючих чи пом’якшуючих ознаках складу; 3) зміни у санкції статті; 4) встановлення у КК спеціальної норми про відповідальність за певне діяння; 5) виключення з КК спеціальної норми та повернення до положення, при якому відповідальність за певне діяння передбачена загальною нормою. Зауважимо, що зміна кваліфікації при зміні кримінального закону не свідчить про те, що раніше була допущена помилка.