Кваліфікація позитивної посткримінальної поведінки (дійове каяття). Відмінність від добровільної відмови від вчинення злочину.

Добровільна відмова від злочину відрізняється від дійового каяття в здійсненні злочину. Під дійовим каяттям слід розуміти такі дії особи, які свідчать про щире засудження нею вчиненого злочину і про прагнення мінімізувати розмір завданої шкоди. Об’єктивною ознакою дійового каяття є певна активна поведінка особи, яка вчинила злочин, а суб’єктивною ознакою — засудження нею своїх дій (тому ці дії і мають таку назву).

Дійове каяття може виявитися в діях, а саме: відверненні шкідливих наслідків вчиненого злочину; відшкодуванні завданого збитку або усуненні заподіяної шкоди; активному сприянні розкриттю злочину; з’явленні зі зізнанням; інших подібних діях, що пом’якшують наслідки здійсненого злочину і відповідальність за нього.

Так, Пленум Верховного Суду України в п.5 постанови „Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003р. №7 вказав, що вирішуючи питання про наявність такої пом’якшуючої обставини, як з’явлення із зізнанням, суди повинні перевіряти, чи були подані до органів розслідування, інших державних органів заява або зроблене посадовій особі повідомлення про злочин (у будь-якій формі) добровільними і чи не пов’язано це з тим, що особа була затримана як підозрюваний і, будучи викритою, підтвердила свою участь у вчиненні злочину.

Якщо у справі, порушеній за фактом вчинення злочину, не встановлено, хто його вчинив, добровільні заява або повідомлення особи про вчинене нею мають розглядатись як з’явлення із зізнанням. Аналогічно розцінюється заява особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, про вчинення нею іншого злочину, про який не було відомо органам досудового слідства та суду[20].

За сукупності вчинених злочинів з’явлення із зізнанням має враховуватись як обставина, що пом’якшує покарання при призначенні останнього за злочин, у зв’язку з яким вчинене це діяння.

Добровільна відмова можлива лише при незакінченому злочині. Дійове каяття має місце як при незакінченому, так і при закінченому злочині. Добровільна відмова може виявлятись і у бездіяльності, в простому утриманні від подальшого здійснення злочину, а дійове каяття завжди припускає лише активну поведінку. Добровільна відмова можлива лише від злочинів, вчинених з прямим умислом. Дійове каяття може бути як в умисних, у тому числі скоєних з непрямим умислом, так і в необережних злочинах. При добровільній відмові виключається кримінальна відповідальність у зв’язку з відсутністю в діянні особи складу злочину. При дійовому каятті склад злочину має місце, і воно, як правило, розглядається як обставина, що лише пом’якшує відповідальність.

Навіть якщо особа в деяких випадках при дійовому каятті і звільняється від кримінальної відповідальності, то не у зв’язку з відсутністю в її діянні складу злочину, а з інших обставин, вказаних у законі (ч.4 ст.ст.212, 289, 309 КК та ін.).

Так вироком Кіровського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2002 р. А. засуджено за ч. 1 ст. 309 КК на один рік обмеження волі. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2002 р. вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком А. визнано винним у тому, що 12 грудня 2001 р. він незаконно придбав у не встановленої органами слідства особи наркотичний засіб - ацетильований опій вагою 3,87 грама із вмістом 0,24 грама сухого залишку, після чого незаконно без мети збуту зберігав його в кишені свого одягу.

У касаційній скарзі засуджений просив скасувати вирок у зв'язку з неправильним застосуванням до нього кримінального закону і на підставі ч. 4 ст. 309 КК звільнити від покарання. Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скаргу частково задовольнила з таких підстав.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що після вчинення злочину і до постановлення вироку, а саме з 18 березня по 29 травня 2002 р., А. за направленням нарколога, до якого з'явився добровільно, проходив стаціонарне лікування. Те, що А. лікувався від наркоманії, підтверджено також долученою до скарги копією виписки з медичної картки про перебування його з 13 серпня 2002 р. на стаціонарному лікуванні та наявними у справі виписками з історії хвороби. За таких обставин він підпадав під дію ч. 4 ст. 309 КК.

Проте суд, неповно дослідивши зібрані у справі докази і не перевіривши зазначених обставин, передчасно дійшов висновку, що А. пройшов курс лікування недобровільно. Суд не з'ясував, який порядок звернення до лікувальної установи є добровільним, не допитав із цього питання нарколога, не витребував для огляду медичну картку засудженого.

Оскільки суд порушив вимоги п. 1 ч. 2 ст. 368 КПК, а апеляційна інстанція цієї помилки не виправила, вирок і ухвалу скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. При цьому колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України зазначила, що необхідно ретельно перевірити доводи А. щодо добровільного лікування від наркоманії і залежно від з'ясованих обставин постановити законне й обґрунтоване рішення [21].

Хоча трапляються ситуації, коли суди, навпаки, не перевіривши всіх обставин по справі, передчасно роблять висновок, що підсудна особа здійснила дійове каяття.

Так Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянувши в судовому засіданні 6 травня 2004 року у м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Автономної Республіки Крим на постанову місцевого суду м. Ялти від 12 лютого 2003 року щодо Ш. Встановила зазначеною постановою Ш. на підставі ч. 4 ст. 309 КК України звільнений від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 КК України.

Ш. був притягнутий до кримінальної відповідальності за те, що 13 грудня 2002 р., близько 12 година вул. Свердлова у м. Ялті незаконно придбав у невстановленої слідством особи без мети збуту наркотичний засіб - канабіс, вагою 7, 41 грама, який зберігав при собі.

В апеляційному порядку постанова не оскаржувалась.

Підставою звільнення Ш. від кримінальної відповідальності і закриття справи стало заявлене ним клопотання та надана довідка Ялтинського психоневрологічного диспансеру про те, що він добровільно пройшов курс лікування у диспансері з приводу зловживання канабісом з 19 грудня 2002 р. по 10 січня 2003 р.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати постанову у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а справу направити на новий судовий розгляд.

Подання мотивує тим, що за висновком судово-наркологічної експертизи Ш. не потребував лікування від наркоманії, але пройшов його, переслідуючи на меті в такий спосіб звільнитися від кримінальної відповідальності.

Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково.

Згідно зі ст. 281 КПК України, суд, розглядаючи справу і, маючи нові дані щодо залежності Ш. від наркоманії, котрі суперечать даним досудового слідства, мав направити справу на додаткове розслідування_;проте цього не зробив.

Доводи касаційного подання, що Ш. не страждав наркоманією, ґрунтуються на суперечливих доказах, які є у справі, одним з яких не можна віддати перевагу для вирішення питання, страждає Ш. наркоманією, чи ні, і, відповідно, - потребував лікування, чи ні.

Зокрема, у судовому засіданні Ш. пояснив, що наркотичну речовину, з якою був затриманий, він придбав для особистого вживання. Добровільно звернувся у лікувальну установу і пройшов курс лікування від наркоманії.

Водночас згідно акта № 436 психоневрологічного диспансеру м. Ялти від 19 грудня 2002 р. Ш. наркоманією не страждає і лікування не потребує, а згідно наданої суду довідки Ш. того ж дня - 19 грудня 2002 року розпочав лікування від наркоманії, яке закінчив 10 січня 2003 року.

Обидва документи підписані завідуючим наркологічним диспансером м. Ялти Б.

За таких обставин органами досудового слідства належить з'ясувати чи дійсно Ш. проходив лікування від наркоманії, чи відповідало це лікування загальним умовам медичного втручання, передбаченим ст. 42 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1992 року, тобто чи не завдало воно шкоди здоров'ю пацієнта, враховуючи висновок, що Ш. такого лікування не потребував.

За необхідності у справі слід призначити судово-медико-наркологічну експертизу.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів ухвалила:

Касаційне подання заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Ялтинського міського суду від 12 лютого 2003 року щодо Шитова М.М. скасувати, а справу направити на додаткове розслідування.

Тому дослідження всіх обставин по справі, неупереджене ставлення органів досудового слідства та суду до осіб, що здійснили дійове каяття призведе до дійсно правової оцінки поведінки вказаних осіб.

 

Висновок

Стадії вчинення злочину – це етапи розвитку злочину. Етапи розвитку злочинного діяння, що передують закінченому злочину, звичайно називають попередньою злочинною діяльністю.

Кримінальне законодавство (ст. 13) вирізняє три стадії злочину: готування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин.

Злочин слід вважати закінченим, якщо діяння має всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною нормою Особливої частини кримінального законодавства, на здійснення якого був спрямований умисел винного (ч. 1 ст. 13).

Готування до злочину – це підшукування чи пристосування засобів або знарядь, підшукування співучасників чи змова для вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи.

Кримінально-правове значення попередньої злочинної діяльності:

· вона має специфічну підставу кримінальної відповідальності;

· характеризується особливостями у кваліфікації деяких її різновидів;

· її беруть до уваги при призначенні покарання, звільненні від кримі­нальної відповідальності та покарання.

Встановлення відповідальності за незакінчений злочин дає змогу припиняти злочинну діяльність на більш ранніх стадіях, стадії готування до злочину чи діянь, безпо­середньо спрямованих на вчинення злочину, і таким чином попереджувати завдання шкоди суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом.

 

 

Укладач: ____________

^{(підпис)}