Тема № 22: види співучасників злочину. Особливості відповідальності співучасників

Орієнтовний план:

Вступ.

1. Види співучасників у вчиненні злочину за кримінальним правом України.

2. Поняття та ознаки виконавця злочину.

3. Поняття та ознаки організатора злочину.

4. Поняття та ознаки пособництва та його види.

5. Поняття та ознаки підбурювача до вчинення злочину. Способи підбурювання.

6. Підстави кримінальної відповідальності та кваліфікація діянь, вчинених співучасниками злочину (виконавцем (співвиконавцями), організатором, пособником, підбурювачем).

Висновки.

 

Методичні вказівки:

Опрацьовуючи дану тему слід перед усім вивчити ч. 1 і ч. 2 ст. 27 КК України, приділити увагу розмежуванню функціональних ролей співучасників злочину, характеру та ступеню участі кожного співучасника у вчиненні злочину, оцінити характер дій різних співучасників. Слід визначити та показати місце виконавця серед інших співучасників, проаналізувати існуючі в науці кримінального права визначення цього виду співучасника, порівняти визначення виконавця, що давалися у різні часи у вітчизняному законодавстві, проаналізувати поняття виконавця, яке міститься в новому кримінальному законодавстві України, як це поняття формулюється в деяких інших державах. Необхідно також зазначити, що сама наявність виконавця можлива лише в тому випадку, коли має місце дія спільно з ним осіб, що виконують у вчиненні злочину інші ролі, тобто лише при наявності інших співучасників.

Поряд з виконавцем кримінальний закон використовує поняття співвиконавця. Тому необхідно визначити їх співвідношення та правове значення виділення в законі поняття співвиконавця. Потрібно підкреслити необхідність відповідності виконавця ознакам суб'єкту злочину, особливо розглянути проблематику співвиконавства і посереднього виконавства.

При характеристиці суб'єктивних ознак виконавця слід вказати на наявність прямого чи непрямого умислу, але при цьому можливість наявності різних мотивів.

Викладаючи наступне питання теми необхідно відобразити наявність в діях виконавця ознак складу певного злочину, відобразити необхідність кваліфікації дій виконавця, проаналізувати наявні в теорії кримінального права точки зору на це питання, сформулювати власні висновки.

Висвітлюючи питання теми щодо характеристики організатора треба показати особливу актуальність розробки саме проблематики організатора з причини зростання рівня організованої злочинності та вирішальної ролі в ній саме цього вида співучасника слід визначити та показати місце організатора серед інших співучасників, його підвищену суспільну небезпечність проаналізувати існуючі в науці кримінального права визначення поняття організатора злочину, порівняти визначення організатора, що даються кримінологічною та кримінально-правовою наукою, торкнутися проблематики визначення організатора стосовно організації конкретного злочину та організації злочинного спільництва, порівняти визначення виконавця, що давалися у різні часи у вітчизняному законодавстві, з сформульованим поняттям в новому кримінальному законодавстві України, як це поняття формулюється в деяких інших державах.

Слід розкрити ознаки, що характеризують діяльність організатора, розкрити зміст понять "організація" та "керівництво" відмінність цих понять, виступ організатора в якості ініціатора злочину, вчинення ним підшукування та згуртування співучасників, розробку плану вчинення злочину, спрямування, координацію дій співучасників, здійснення організатором керівництва злочинною діяльністю, забезпечення реалізації злочинного наміру. Слід зазначити специфічність організаторських дій по відношенню до певних форм співучасті (організована група, злочинна організація) визначених в законі та їх відмінність від пособництва.

При характеристиці суб'єктивних ознак організатора слід вказати на наявність прямого чи непрямого умислу, але при цьому можливість наявності різних мотивів.

Викладаючи наступне питання теми необхідно відобразити наявність в діях організатора ознак складу певного злочину, відобразити необхідність кваліфікації дій організатора за тією самою статтею чи частиною статті Особливої частини КК України, що й виконавця, але з посиланням на ч. 3 ст. 27 КК України, проаналізувати наявні в теорії кримінального права точки зору на це питання, наприклад про те, що коли організатор приймає безпосередню участь у вчиненні злочину то його діяльність в якості співвиконавця поглинає організаторську діяльність і тому не потребує додаткового посилання на ст. 27 КК України, сформулювати власні висновки.

При розгляді чергового питання необхідно відобразити певні, специфічні особливості добровільної відмови при співучасті на відміну від добровільної відмови особи, що скоює злочин самостійно, сувору індивідуальність добровільної відмови та нерозповсюдження добровільної відмови автоматично на інших співучасників, вказати, що добровільна відмова організатора можлива лише в тому випадку, коли злочин було попереджено, передбачає спрямовану на це активну діяльність, тобто повідомлення до відповідних органів про злочин, який готується, чи інші активні дії, результатом яких є попередження злочину.

Розглядаючи наступне питання даної теми слід визначити та показати місце пособника серед інших співучасників, проаналізувати існуючі в науці кримінального права визначення цього виду співучасника, порівняти визначення пособника, що давалися у різні часи у вітчизняному законодавстві, формулювання цього поняття у новому кримінальному законодавстві України, як це поняття формулюється в деяких інших державах.

Слід дати характеристику суспільної небезпечності пособницьких дій окремо розглянути фізичне пособництво, що включає забезпечення виконавця необхідними знаряддями та засобами для вчинення злочину, усунення перешкод, що можуть заважати діяльності виконавця по виконанню об'єктивної сторони складу злочину чи створення умов, які забезпечуватимуть вчинення об'єктивної сторони злочину виконавцем та інтелектуальне пособництво, яке являє собою спрямований на укріплення рішучості виконавця або конкретизацію умислу психологічний вплив, що виражається у порадах, вказівках, обіцянні сховати злочинця, знаряддя та засоби вчинення злочину, сліди злочину, а так само предмети, здобуті злочинним шляхом. Крім того потрібно приділити увагу співвідношенню пособництва та доторканості до злочину, зазначивши, що приховування, недонесення чи попуск, якщо вони були раніше обіцяні утворюють склад пособництва, а якщо вони не були обіцяні раніше, то вони повинні розглядатись як доторканість до злочину. Визначити правові наслідки доторканості до злочину і випадки кримінальної відповідальності за дані дії. Слід відобразити особливості причинного зв'язку між діяннями пособника та виконавця, підкреслити, що дії пособника або скоюються одночасно з діями виконавця, або передують діям виконавця. Слід також приділити увагу пособництву у тривалих та продовжуваних злочинах, моменту закінчення складу діяння пособника в усічених складах злочинів.

При характеристиці суб'єктивних ознак пособника слід вказати, що пособник повинен не лише усвідомлювати суспільну небезпеку дій виконавця, але й своїх власних, оскільки його дії пов'язані з діями виконавця, тобто пособник передбачає причинний зв'язок між своїми діями та діями виконавця, вказати, що умисел пособника може бути як прямим, так і непрямим.

Викладаючи чергове питання теми необхідно відобразити наявність в діях пособника ознак складу певного злочину, відобразити необхідність кваліфікації дій пособника за тією самою статтею чи частиною статті Особливої частини КК України, що й виконавця, але з посиланням на ч. 5 ст. 27 КК України, важливість цього для визначення ступеня суспільної небезпеки пособника, для індивідуалізації покарання, проаналізувати наявні в теорії кримінального права точки зору на це питання, сформулювати власні висновки, з урахуванням ст. 29 КК.

При розгляді четвертого питання необхідно відобразити певні, специфічні особливості добровільної відмови при співучасті на відміну від добровільної відмови особи, що скоює злочин самостійно, сувору індивідуальність добровільної відмови та нерозповсюдження добровільної відмови автоматично на інших співучасників, вказати, що добровільна відмова пособника може виражатися як в активній так і в пасивній поведінці, в залежності від характеру пособницьких дій, але якщо пособник вже виконав свою певну долю участі у злочині, вже здійснив сприяння виконавцю, то добровільну відмову можуть утворювати лише активні дії пособника, якщо ж пособник ще не виконав своєї певної долі участі у злочині, ще не здійснив сприяння виконавцю, то добровільну відмову може утворювати і пасивна поведінка пособника. Вивчення даного питання необхідно проводити з урахуванням ст. 31 КК України.

Роботу над передостаннім питанням необхідно розпочинати з визначення та висвітлення місця підбурювача серед інших співучасників, проаналізувати існуючі в науці кримінального права визначення цього виду співучасника, проаналізувати думки науковців щодо співвідношення понять ініціатора та підбурювача, треба визначитись також з тим, чи доцільно перераховувати при формулюванні поняття підбурювача окремі способи підбурювання, такі як підкуп, прохання, доручення, умовляння, запевнення, наказ, фізичне чи психічне насильство, обман чи треба обмежитись загальним поняттям, яке б охоплювало усі вказані дії, порівняти визначення підмовника, що давалися у різні часи у вітчизняному законодавстві, яке існує в новому кримінальному законодавстві України, як це поняття формулюється в деяких інших державах. Слід відобразити, що підбурювання може здійснюватись як словами, так і жестами, навести приклади різних способів підбурювання з судово-слідчої практики. Також необхідно вказати, що підбурювання важливе лише щодо певного, конкретного злочину, підбурювання є конкретизованим щодо всіх елементів складу злочину, вчинюваного виконавцем. Потребує уваги питання щодо наявності співучасті при насильницькому підбурюванні, яке при певних умовах виключає відповідальність виконавця. Сформулювати власні висновки.

Викладаючи наступне питання теми необхідно відобразити наявність в діях підбурювача ознак складу певного злочину, відобразити необхідність кваліфікації дій підбурювача за тією самою статтею чи частиною статті Особливої частини КК України, що й виконавця, але з посиланням на ч. 4 ст. 27 КК України, важливість цього для визначення ступеня суспільної небезпечності підбурювача, для індивідуалізації покарання, проаналізувати наявні в теорії кримінального права точки зору на це питання, сформулювати власні висновки. Певну увагу слід приділити відповідальності співучасників за обставини, які характеризують окрему особу співучасника і впливають на кваліфікацію вчиненого та відповідальність винного. Висновки з цього питання необхідно виробити з урахуванням вимог кримінального законодавства (ч. 3 ст. 29 КК України).

При розгляді чергового питання даної теми слід визначитися з тим, що невдалим підбурюванням є діяльність, спрямована на схиляння іншої особи до вчинення злочину, якщо фактично дії підбурювача не викликала у інших осіб бажання його вчинення. В цьому випадку не відбувається змови на вчинення злочину, фактично є лише створення умов для вчинення певного злочину і тому відповідальність має наступати за готування до злочину. Розглядаючи проблематику провокації злочину слід мати на увазі, що провокацію утворює схиляння іншої особи до вчинення злочину з метою її подальшого викриття і провокацію потрібно розглядати як співучасть у вигляді підбурювання.

При розгляді цього ж питання необхідно відобразити певні, специфічні особливості добровільної відмови при співучасті на відміну від добровільної відмови особи, що скоює злочин самостійно, сувору індивідуальність добровільної відмови та нерозповсюдження добровільної відмови автоматично на інших співучасників, вказати, що добровільна відмова підбурювача може виражатися лише в активній поведінці, тобто підбурювач має попередити злочин, до вчинення якого він схилив іншу особу відговоривши виконавця, або повідомивши відповідні державні органи про цей злочин (ст. 31 КК України).

 

Рекомендований перелік літератури до теми № 22:

1. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву / Ф. Г. Бурчак. – К., 1969.

2. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы / Ф. Г. Бурчак. – К.: Вища школа, 1986.

3. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву / П. И. Гришаев, Г. А. Кригер. –Москва,1959.

4. Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины / Учебное пособие / Н. А. Гуторова. – Х.: Рубикон, 1997.

1. Жаровська Г.П. Класифікація співучасників та її підстави / Г. П. Жаровська // Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Юрія Федькевича. Серія: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2002. – Вип. 147. – С. 109-113.
2. Кваша О.О. Організатор злочину. Кримінально-правове та кримінологічне дослідження: Монографія / О. О. Кваша. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2003.
3. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении / М. И. Ковалев. Ч.1. – Свердловск, 1960.; - ч.2. 1962.
4. Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України / М. Мельник // Право України. – 2001. - № 11. – С. 69-74.
5. Орловський Р.С. До питання вдосконалення законодавчого визначення пособника / Р. С. Орловський // Проблеми законності / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 1999. – Вип. 39. – С. 134-138.
6. Царьгородцев А.М. Ответственность организаторов преступлений / А. М. Царьгородцев. – Омск, 1978.