Кваліфікація замаху з непридатними засобами.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Кваліфікація замаху з непридатними засобами.



Замах з непридатними засобами (він також може бути як закінченим, так і незакінченим) є тоді, коли винний застосовує помилково чи через незнання такі засоби, за допомогою яких через їх об’єктивні властивості неможливо вчинити злочинне діяння. При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для спричинення шкоди.

Можна виділити 2 підвиди помилок вчинення злочину з непридатними засобами:

1) вчинення злочину з абсолютно непридатними засобами. Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину, зокрема настання суспільно небезпечних наслідків (наприклад, спроба отруїти людину водою, зібраною на кладовищі, яку особа помилково вважає отрутою).

При цьому особа через свою повну неосвіченість не розуміє, що ці засоби не можуть завдати шкоди іншій особі або використовує забобонні засоби (ворожба, закляття)і тому вона не може бути притягнута до кримінальної відповідальності[190].

2) вчинення злочину з відносно непридатними засобами. Відносно непридатні ті засоби, які лише за даних конкретних обставин не можуть привести до виконання задуманого (наприклад, спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї (автомата), яка виявилась несправною (зіпсованою).

Так згідно п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи” у разі, коли винний, позбавляючи життя особу, помилково вважав, що робить це таким способом, який є небезпечним для життя потерпілого та інших людей, в той час як той фактично небезпечним не був, вчинене належить кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 115 КК.

Так, особа підкладаючи вибухівку в літак вважає, що загине його дружина, але при цьому усвідомлює реальну можливість загибелі і сторонніх осіб. При цьому вибухівка повинна була спрацювати від дзвінка на мобільний телефон, приєднаний до вибухівки. Але, внаслідок розрядки батареї мобільний телефон не спрацював і вибуху не відбулося. Дії особи слід кваліфікувати як замах на умисне вбивство за ч.2 ст. 15 і п.5 ч. 2 ст. 115 КК.

Тобто, в таких ситуаціях дії особи слід кваліфікувати як замах на злочин, який вона прагнула вчинити.

5. Кваліфікація при помилці в розвитку причинного зв'яз­ку.

Під помилкою у розвитку причинно­го зв'язку слід розуміти неправильне уявлення винної особи про дій­сний розвиток причинного зв'язку між суспільно небезпечним діян­ням та злочинними наслідками.

Під час кваліфікації злочинів не завжди звертається увага на причинний зв'язок. Так згідно п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи” при кваліфікації діяння як умисного вбивства, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації такого злочину як умисного вбивства значення не має. Тобто органам досудового слідства та суду необхідно звертати на наявність саме причинного зв’язку між діянням та наслідками у виді смерті потерпілої особи, а не зважати на час настання смерті. Але на практиці це положення часто порушується: якщо смерть настала через певний проміжок часу і недостатньо інших доказів умислу винної особи (особливо, коли злочинець не виявлений) дії особи кваліфікуються за ч.2 ст.121 КК.

Тому для вирішення питання про вину особи має значення не тільки діяльність правоохоронних органів та суду по з’ясуванню причинного зв’язку але й уявлення винної особи про характер причинного зв'язку. Зрозуміло, що при кримінально-правовій оцінці діяння не можна вимагати від суб’єкта кваліфікації повного доказу усвідомлення винною особою причинного зв'язку у всіх аспектах. Достатньо того, що винна особа усвідомлює розвиток причинного зв'язку в загальних рисах.

Тому помилка особи саме в деталях розвитку причинного зв’язку на кваліфікацію невпливає. Так, якщо особа, бажаючи вбити конкретну людину, підкладає вибухівку в автомобіль і вважає, що смерть настане від вибуху, а в дійсності потерпілий помер від того, що його під час вибуху викинуло з автомобіля і він отримав забій головного мозку від удару об стовбур дерева, то така невідповідність передбачуваного і реального розвитку причинного зв'язку не виключає умислу на вбив­ство і відповідальність настає саме за вбивство, тому що винний не помилявся в загальних рисах настання смерті від вибуху і усвідомлював, що смерть настане через вплив вибухової хвилі на тіло потерпілого.

Помилка особи в загальних рисах причинного зв'язку впливає на кваліфікацію злочину (на визначення форми вини, стадії вчинення злочину і відповідальності). Тому що помилка в цих загальних рисах причинного зв'язку виключає відповідальність особи за ті бажані або передбачувані злочинні наслідки, якщо при цьому має місце суттєва розбіжність між тим, яким чином повинні були настати наслідки і фактичним розвитком причинного зв'язку.

В судовій практиці іноді трапляються помилки при визначенні саме помилки особи в загальних рисах причинного зв'язку (найчастіше в справах про злочини проти життя та здоров’я особи та злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту). Розглянемо один з типових прикладів помилки суб’єктів офіційної кваліфікації при визначенні саме помилки особи в загальних рисах причинного зв'язку.

Так, вироком суду м. Нетішина Хмельницької області від 11 червня 2001 р. П. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК 1960 р. на три роки шість місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на п'ять років, за ч. 2 ст. 111 КК 1960 р. - на один рік шість місяців позбавлення волі. У касаційному порядку справа не розглядалася.

П. засуджено за порушення ним правил безпеки дорожнього руху завідоме залишення без допомоги осіб, що перебували в небезпечному для життя становищі. Згідно з вироком, 8 листопада 1999 р. близько 24-ї години П., який мав стаж водія до двох років, керуючи автомобілем "Москвич" та рухаючись автодорогою зі швидкістю понад 70 кілометрів на годину, порушив вимоги пунктів 12.1, 12.2, 12.3, підпункту "б" п. 12.6 Правил дорожнього руху, внаслідок чого автомобіль з'їхав у кювет і вдарився об дерево. При цьому пасажирці Т. було заподіяно тілесні ушкодження, через які вона 14 листопада 1999 р. померла в лікарні, а пасажирці С. – тілесні ушкодження середньої тяжкості. Поставивши потерпілих у небезпечне для їхнього життя становище, П. залишив їх в автомобілі, з місця події втік і виїхав до м. Києва.

Перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи касаційної скарги П., на думку якого вирок суду є необґрунтованим колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у своїй ухвалі від 26.03.2002р. визнала, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Вина П. у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 215 КК 1960 р. злочину, за який його засуджено, підтверджена доказами, зібраними відповідно до вимог КПК. Його злочинні дії в цій частині кваліфіковані правильно. Разом з тим, оскільки КК 2001 р. покарання за такий злочин пом'якшено, то вирок щодо П. в цій частині належить привести у відповідність із цим законом, перекваліфікувавши дії засудженого з ч. 2 ст. 215 КК 1960 р. на ч. 2 ст. 286 КК 2001 р. Колегія суддів також вважає, що суд помилково кваліфікував дії П. за ч. 2 ст. 111 КК 1960 р. Зазначеною нормою передбачено відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, що перебуває в небезпечному для життя становищі й позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, якщо це спричинило смерть такої особи або інші тяжкі наслідки. Отже, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є причинний зв'язок між залишенням у небезпеці і настанням смерті потерпілої особи чи інших тяжких наслідків. Проте, як видно з висновку судово-медичної експертизи, смерть Т. настала не у зв'язку з тим, що П. залишив її в небезпечному для життя становищі, а внаслідок одержання нею під час ДТП тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

За таких обставин, коли П., поставивши потерпілих у небезпечне для життя становище, завідомо залишив їх без допомоги, а смерть Т. настала не від цього, а у зв'язку із ДТП, його дії слід було кваліфікувати за ч. 1, а не ч. 2 ст. 111 КК 1960р.

Враховуючи наведене, колегія суддів судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України касаційну скаргу П. задовольнила частково і вирок суду м. Нетішина Хмельницької області від 11 червня 2001 р. змінила: в частині засудження П. з . 2 ст. 215 КК 1960 р. привела вирок у відповідність з КК 2001 р., перекваліфікувавши його дії на ч. 2 ст.286 КК 2001 р., і призначила йому за цим законом три роки шість місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки; перекваліфікувала дії П. з ч. 2 ст. 111 КК 1960 р. на ч. 1 зазначеної статті і призначила йому за цим законом один рік виправних робіт зі стягненням у дохід держави 20 % заробітку[191].

В даній ситуації винна особа помилилась в загальних рисах причинного зв’язку, тобто П., поставивши потерпілих у небезпечне для життя становище, завідомо залишив їх без допомоги, передбачав, що можлива смерть потерпілих при таких обставинах, але смерть Т. настала не від залишення в небезпеці, а у зв'язку із ДТП. Тому така помилка в загальних рисах причинного зв’язку не тягне кримінальну відповідальність за ті наслідки, які вже поставлені у вину особі.

Якщо особа робить постріл в потерпілого з метою вбивства, але тільки важко ранить його, а потерпілий помирає внаслідок помилки лікарів під час проведення операції, то така помилка в розвитку причинного зв’язку суттєво впливає на кваліфікацію. Винній особі не можна поставити у вину смерть потерпілого, бо в розвиток причинного зв’язку втрутились інші обставини, які не залежали від волі винної особи. Тому такі дії винної особи слід кваліфікувати як замах на вбивство. Кваліфікація злочину не зміниться, навіть, якщо б смерть все рівно настала і без хірургічного втручання лікарів.

 

6. Кваліфікація при помилці в суспільно небезпечних нас­лідках.

Помилка щодо ознак, які характеризують об'єктивну сторону, може полягати в помилці щодо кількісної або якісної характеристики суспільно небезпечних наслідків.

Помилка особи щодо кількісної характеристики наслідків на кваліфікацію вчиненого не впливає, якщо ця помилка не виходить за встановлені законодавцем межі при вчиненні певного злочину. Так, у примітці до ст. 185 КК установлений великий розмір матеріальної шкоди – якщо вона в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тобто розмір шкоди, що перевищує цю суму, але не більше 600 неоподатковуваних мінімум доходів громадян (особливо великий розмір) розглядається як великий і на кваліфікацію не впливає.

Якщо особа бажала завдати більш тяжкої шкоди, але збитки, які настали є менш тяжкими, то діяння особи слід розглядати як замах на завдання більш тяжкої шкоди. Тобто, якщо умисел винного був спрямований на завдання шкоди у особливо великому розмірі, а він фактично виявився меншим, вчинене повинне кваліфікуватися як замах на викрадення в особливо великому розмірі, тому що здійснити це винний не зміг з причин, що не залежать від його волі.

Помилка в якісній характеристиці наслідків, тобто помилка в характері шкоди, може полягати в непередбаченні шкоди, що фактично настала, і, навпаки, у передбаченні шкоди, що не наступила.

У першому випадку виключається відповідальність за умисний злочин, але можлива відповідальність за необережне заподіяння шкоди, якщо особа повинна і могла його передбачати. Так мисливець Н. зробив постріл в кущі (на звук) на полюванні, при цьому чітко не бачив, що там знаходиться, вважаючи, що це рухається кабан. Насправді, виявилося, що в кущах знаходився інший мисливець, який загинув внаслідок цього пострілу. Н., звичайно, не передбачав такого наслідку, хоча повинен та міг це передбачити, зважаючи на спеціальні правила поводження з вогнепальною зброєю та загальні правила полювання.[192] Тому його дії були правильно кваліфіковані як вбивство через необережність (ч.1 ст. 119 КК).

В другому випадку відповідальність може наступити за замах на злочин (при наявності прямого умислу). Так, пошкодивши гальма на автомобілі винна особа, бажала смерті потерпілого (власника транспортного засобу).

Внаслідок ДТП водій отримав тяжкі тілесні ушкодження. Дії винної особи слід кваліфікувати як замах на умисне вбивство (ч.1 ст. 115 КК),

 

7. Кваліфікація посягання при "відхиленні дії"

Зазначена кваліфікація залежить від того,чи на тотожні (рівноцінні) об'єкти було спрямоване злочинне посягання чи ці об'єкти є різнорідними.

Якщо відповідальність за бажану і реально заподіяну шкоду передбачена однією й тією самою нормою Особливої частини КК, тобто якщо об'єкти співпадають, то скоєне кваліфікується за фактичними наслідками, оскільки закінчений злочин охоплює замах на злочин. Така кваліфікація можлива при умові, що вина стосовно "відхиленої дії" також умисна.

Так, якщо особа стріляє з автомата в конкретну особу, яка знаходиться в натовпі і при цьому вбиває іншу, сторонню особу – її дії кваліфікуються лише за п.5 ч.2 ст. 115 КК. Додатково кваліфікувати його дії як замах на вбивство за ч.2 ст. 15 та п.2 ч.2 ст. 115 КК не потрібно враховуючи, що закінчений злочин (вбивство) охоплює замах на злочин (замах на вбивство). При цьому ставлення до бажаної смерті конкретного потерпілого полягає у формі прямого умислу, а до фактичної смерті сторонньої особи - у формі непрямого умислу.

В ситуації, коли відповідальність за бажану та реально заподіяну шкоду передбачена різними нормами Особливої частини КК, тобто коли об'єкти посягання не є тотожними, скоєне кваліфікується за сукупністю: як замах на бажаний результат і закінчений фактично виконаний злочин.

Частково це правило реалізовано в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи”. Так, згідно вказаного пункту, якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК, а якщо заподіяно шкоду її (їх) здоров'ю, - за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК та відповідними статтями цього Кодексу, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень. Тобто при посяганні на життя однієї особи завдається шкода здоров’ю іншої особи. Якщо смерть потерпілого не настала, а іншій особі завдані тяжкі тілесні ушкодження, - дії винної особи слід кваліфікувати як замах на вбивство і умисне тяжке тілесне ушкодження.

 

Висновок

Юридична помилка поділяється на такі види:

1) Помилка особи у злочинності власного діяння та його можливих наслідків.

2) Помилка особи у незлочинності власного діяння та його можливих наслідків.

3) Помилка винної особи в кваліфікації вчиненого злочину.

4) Помилка у виді чи розміру покарання.

У теорії кримінального права переважно виділяють такі види фактичних помилок: помилка в ознаках об'єкта злочину (помилка в суспільних відносинах, помилка в предметі злочину, помилка в потерпілому від злочину), помилка в ознаках об’єктивної сторони злочину (помилка в засобах вчинення злочину, помилка в розвитку причинного зв'яз­ку, помилка в суспільно небезпечних наслідках, помилка при „відхиленні в дії”).

 

 

Укладач: ____________

(підпис)


ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 415; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.144.55.253 (0.008 с.)