Значення одиничних злочинів. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Значення одиничних злочинів.



1. Поняття й характеристика окремих видів одиничних злочинів дає нам можливість усвідомити, з яких структурних елементів складається власне множин­ність злочинів. Остання містить різноманітні комбінації одиничних злочинів – простих одиничних злочинів, триваючих, продовжу­ваних, складених і злочинів, квалі­фікованих за наслідками.

2. Поняття та види одиничних злочинів мають велике значення для кваліфікації злочинів і призначенні покарання.

3. Характеристика деяких видів одиничних злочинів необхід­на для відмежування їх від близьких до них видів множинності.

Правила кваліфікації одиничного злочину: злочин підлягає кваліфікації за відповідною частиною статті або статтею Особливої частини КК.

Висновок

Незважаючи на те, що поняття «повторність злочинів», «сукупність злочинів» та «рецидив злочинів» вже давно використовуються у науці кримінального права та отримали належну увагу з боку науковців, їх закріплення у чинному Кримінальному кодексі України (далі – КК) не є досконалим. Внутрішня неузгодженість між нормами які визначають такі поняття, породжує багато запитань, на які не знайдено однозначних відповідей ні наукою кримінального права, ні провозастосовною практикою. До таких питань належить насамперед кримінально-правова оцінка вчинення особою декількох посягань, кожне з яких містить ознаки самостійних злочинів.

Окрім цього, у чинному кримінальному законодавстві України правила кваліфікації злочинів взагалі, і кваліфікації сукупності злочинів, зокрема, не передбачені. Однозначно, що такі правила існують, вони вироблені кримінально-правовою наукою і апробовані практикою. Проте, пропозиція про доцільність закріплення в КК самостійного розділу, в якому такі правила були б зафіксовані, яка висловлювалась неодноразово в юридичній літературі, так і залишилась не сприйнятою законодавцем.

Підсумовуючи викладене, визначимо основні поняття лекції.

Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32). Учинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК.

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох чи більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями чи різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33). За сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК.

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин (ч. 1 ст. 34).

Практичне значення множини злочинів полягає в тому, що види множини беруться до уваги при кваліфікації злочинів і призначенні покарання, у вирішенні питання можливості звільнення від кримінальної відповідальності й покарання.

 

 

Укладач: ____________

(підпис)


Міністерство ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НаціональнА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра кримінального права і криміналістики

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри кримінального

права та криміналістики ННІПП НАВС

доктор юридичних наук, професор

 

_______________В.Я. Горбачевський

«______» __________ 201__ року

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

ТЕМА № 6. Кваліфікація злочинів при наявності кваліфікуючих чи пом'якшуючих ознак складу злочину.

З навчальної дисципліни:теорія кваліфікації злочинів

Категорія слухачів: студенти.

Навчальна мета: засвоєння, поглиблення та розширення знань студентів (слухачів) стосовно поняття, характеристики і значення кваліфікації злочинів.

Виховна мета:заохочення до поглибленого вивчення навчальної дисципліни; залучення до наукових досліджень та формування схильності до творчого пошуку.

Розвивальна мета: розвиток навичок самостійного відпрацювання матеріалу (навчальної, методичної, наукової літератури); формування навичок критичного оцінювання правових джерел; розвиток мисленневих процесів студента, уміння аргументувати та відновлювати свою думку, вести коректну дискусію тощо.

Навчальний час: 2

Навчальне обладнання, ТЗН: -

Наочні засоби: матеріали юридичної практики у сфері кваліфікації злочинів; витяги з нормативно-правових актів, що ілюструють специфіку і значення кваліфікації злочинів.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: кримінальне право; кримінологія; кримінальний процес; адміністративне право; державне управління; теорія дердави та права тощо.

План лекції (навчальні питання):

1. Кваліфікація при юридичній помилці.

2. Кваліфікація при помилці в об'єкті та предметі.

3. Кваліфікація при помилці в потерпілому.

4. Кваліфікація замаху з непридатними засобами.

5. Кваліфікація при помилці в розвитку причинного зв'язку.

6. Кваліфікація при помилці в суспільно небезпечних наслідках.

7. Кваліфікація посягання при "відхиленні дії".

Література:

1. Вапсва Ю.А. Класифікація помилок в кримінальному праві: проблеми та значення / Ю.А. Вапсва // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Х. – 1999. – Вип. 5. – С. 179-182.

2. Вапсва Ю.А. Особливості кваліфікації злочинів при наявності помилки / Ю.А. Вапсва // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Х. – 2000. – Вип. 10. – С. 50-55.

3. Вапсва Ю.А. Поняття помилки / Ю.А. Вапсва // Вісник Луганської академії внутрішніх справ ім.. 10-річчя незалежності України. – Луганськ. – 2000. – Вип. 1. – С. 134-136.

4. Воробей П.А. Кримінально-правове ставлення в вину : Монографія / Воробей П.А. – К. : Атіка, 2009. – 176с.

5. Козяр В. Значення постанов Пленуму Верховного Суду з питань застосування кримінального законодавства / В. Козяр // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – №2. – С.122-126.

6. Коляда П.В. Окремі аспекти практичного застосування нового Кримінального кодексу України / П.В. Коляда // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001 р. / Редкол. : Сташис В.В. (голов.ред.) та ін. – К.-Х. : “Юрінком Інтер”, 2002. – С. 7-10.

7. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів : Навч. посіб. / М.Й. Коржанський. – [Вид. 3-тє доповн. та переробл.]. - К. : Атіка, 2007.- 592 с.

8. Кримінальне право України. Загальна частина : Підручник / П.Л. Фріс. - [2–ге вид., доп. і перероб.] – К. : Атіка, 2009. – 512 с.

9. Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник] / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, О.О. Дудоров [та ін.] – Вид. 5-е. / [за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка]. – К. : Атіка, 2009. – 408 с.

10. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посібник / Михайленко П.П., Кузнецов В.В., Михайленко В.П., Опалинський Ю.В. ; [За ред. П.П. Михайленко] – К. : СПД Карпук С.В. – 2006. – 440 с.

11. Кримінальне право України: Загальна частина. Підручник / Алієва О.М., Гаврильченко Л.К., Гончар Т.О., Заркуа Л.Д. та ін. ; Відп.ред. Стрельцов Є.Л. – [4-е вид.] – Х. : Одиссей, 2009. – 312 с.

12. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Баулін Ю.В., Борисов В.І., Кривоченко Л.М. та ін. ; За ред. Сташиса В.В., Тація В.Я. – 4-є вид., перероб. і доповн. – К.: Право, 2010. – 456 с.

13. Кримінальне право України: судові прецеденти (1864-2007рр.) / За ред. Маляренка В.Т. – К. : Освіта України, 2008. – 1104 с.

14. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М. : ЮРИСТЪ, 2001. – C.274 - 298.

15. Кузнецов В. В. Теорія кваліфікації злочинів : [підручник] / [В. В. Кузнецов, А. В. Савченко] ; за заг. ред. проф. Є. М. Моісеєва та О. М. Джужи ; наук. ред. к.ю.н., доц. І. А. Вартилецька. –– [2–е вид. перероб.]. – К. : КНТ, 2007. – 300 с.

16. Марітчак Т. Причини помилок у кваліфікації злочи­нів: результати соціологічного дослідження / Т. Марітчак // Право України. – 2001. – №7. – C.46-48.

17. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації : навч. посібник / Навроцький В. О. – [2-ге вид., виправн. та доповн.]. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 512 с.

18. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України : У 2 т. – Т. 1 / За заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. – [3-те вид., перероб. та доповн.]. – К. : Алерта ; КНТ ; Центр учбової літератури, 2009. – 964 с.

19. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України : У 2 т. – Т. 2 / За заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. – [3-те вид., перероб. та доповн.]. – К. : Алерта ; КНТ ; Центр учбової літератури, 2009. – 624 с.

20. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Бойко А.М., Брич Л.П., Грищук В.К., Дудоров О.О. та ін. ; За ред. Мельника М.І., Хавронюка М.І. – [6-те вид., перероб. та доповн.] – К. : Юридична думка, 2009. – 1296 с.

21. Нове кримінальне законодавство та постанови Пленуму Верховного Суду України (2001–2007 р.р.) / [авт. наук. ст. та упоряд. В. В. Кузнецов]. – К. : Паливода А.В., 2007. – 220 с.

22. Судово-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Упорядник і автор передмови М.І. Хавронюк. – К. : Юрисконсульт, 2006. – 550 с.

23. Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика : Хрестоматія / Упоряд. А. В. Савченко та ін. ; За заг. ред. В. В. Кузнецова. – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2005. – 496 с.

24. Хавронюк М. Деякі проблеми встановлення вини // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №2. – С. 79-86.

25. Якушин В.А. Ошибка в уголовном праве и ее влияние на пределы субъективного вменения (теоретические аспекты) / Якушин В.А., Назаров В.В. – Ульяновск : УлГУ, 1997. – 62 с.

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Вступ

Курс на створення в Україні правової держави обумовлює підвищення вимог до правозастосовної діяльності. В зв’язку з цим важливого значення набуває виявлення помилок при кваліфікації діянь при помилках у кримінальному праві, які допускаються. Особливої актуальності ця проблема набуває для кримінального права, оскільки будь-яка неточність у застосуванні кримінального закону зачіпає інтереси особи, суспільства і держави у сфері протидії злочинності.

Злободенність проблеми значно підвищується у зв’язку з введенням в дію Кримінального кодексу України 2001 р. Адже масштабні зміни в законодавстві означають, що перед практикою виникає багато питань, які ще не отримали висвітлення в літературі, щодо яких не сформована позиція органів досудового слідства, прокуратури і суду. Це є об’єктивною передумовою помилок при кваліфікації діянь при помилках у кримінальному праві. Тому дослідження питання про виявлення, усунення та попередження помилок при кваліфікації діянь при помилках у кримінальному праві має важливе значення для практики.

Проблема помилок при кваліфікації діянь при помилках у кримінальному праві не є новою для юридичної науки. Окремі її аспекти розглядались такими науковцями як М.І.Бажанов, Ф.Г.Бурчак, Н.Н.Вопленко, А.А.Герцензон, А.С.Горєлік, І.Я.Клівер, Б.А.Курінов, В.І.Малихін, В.О.Навроцький, А.В.Наумов, М.І.Панов, В.Я.Тацій, В.А.Якушин та ін. Проте наявні теоретичні розробки помилок при кваліфікації діянь при помилках у кримінальному праві далеко не вичерпали даної проблеми. В літературі висловлюються різні позиції стосовно видів помилок у кримінальному праві, неоднозначно визначається саме поняття такої помилки, наводяться спірні судження про кваліфікацію окремих видів помилок. Це викликає необхідність подальшого теоретичного дослідження природи та змісту помилок при кваліфікації діянь при помилках у кримінальному праві, розробки питання про їх види та аналізу засобів подолання і попередження таких помилок.

Спеціальні положення про помилку у дореволюційному законодавстві вперше з'явилися в Уложенні 1845 р., у ст. 1456 якого говорилося: "Хто мав намір нанести будь-кому смерть, замість цієї особи, помилково або в іншому разі позбавить життя іншого, той піддається тому ж покаранню, якого він повинен був би піддатися, якби позбавив життя того, на життя якого він мав умисел". Хоча це положення й було поміщено в розділі про вбивства, однак ці підстави, відповідно до закону, повинні були враховуватися й при розгляді інших злочинів.

Норми про помилку, передбачені й у кримінальному законодавстві деяких закордонних країн. Наприклад, ст. 15.20 КК штату Нью-Йорк, ст. 16, 17 КК ФРН, ст. 14 КК Іспанії, ст. 122-3 КК Франції, ст. 14 КК Болгарії й ін. Так, найбільше коротко норма про помилку викладена в КК Франції: "Не підлягає кримінальній відповідальності особа, що може довести, що вона в результаті омани в праві, уникнути якого вона була не в змозі, вважала, що може зробити цю дію законно". КК деяких країн містять дві статті, що визначають помилку у фактичних обставинах справи й помилку в кримінально-правовій забороні тощо. Наприклад, ст. 16 і 17 КК ФРН.

У юридичній літературі є різні визначення помилки у кримінальному праві. Одні вчені розуміють під помилкою оману особи щодо фактичних і юридичних ознак вчиненого[152], інші трактують її як невірне, неправильне уявлення особи про фактичні та юридичні ознаки або властивості вчиненого діяння і його наслідків[153], треті визначають її як невірну оцінку особою своєї поведінки[154], на думку четвертих помилка це «омана особи щодо об'єктивних і суб'єктивних ознак суспільно небезпечного діяння, які характеризують це діяння як злочин»[155].

Компромісне поняття помилки щодо наведених дефініцій дає О.І. Рарог. Під помилкою особи він розуміє "...оману лише щодо фактичних обставин, що визначають характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння, або щодо юридичної характеристики діяння."[156]

Аналіз юридичної літератури засвідчив, що при визначенні помилки юристи використовують різні понятійні категорії. Але й це ще не все. Учений, що дав дефініцію помилки взагалі (у цілому), найчастіше при визначенні того або іншого виду помилки відходить від свого ж загального поняття помилки. Так, наприклад, О.І. Рарог юридичну помилку визначає як неправильну оцінку юридичної сутності або юридичних наслідків вчиненого діяння. У той же час фактична помилка це невірне уявлення особи про фактичні обставини. Тобто, спочатку помилка в цілому розкривалася як омана[157].

Подібне ототожнення понять при визначенні помилки допускають і автори навчального посібника із Загальної частини кримінального права Росії. Так, визначивши помилку в цілому як невірне уявлення особи про... , вони юридичну помилку розкривають як невірну оцінку винним...[158].

Більше послідовний у своїх визначеннях як помилки в цілому, так і її видів А.В.Наумов: у всіх випадках помилка розкривається через словосполучення – неправильне уявлення.[159]

Тим часом, законодавче закріплення поняття «помилки» сприяло б зміцненню законності, полегшило б правозастосовним органам застосування кримінального закону й зменшило б досить випадки об'єктивного інкримінування, що зустрічаються доволі часто у судовій практиці.

При здійсненні соціально значимих дій особистість співвідносить конкретні обставини справи з наявними в нього знаннями про подібні обставини, своїми навичками й досвідом. У процесі цього співвіднесення відбувається як би вторинне відбиття дійсності, вторинне її пізнання. Помилка, омана особи в подібних ситуаціях свідчить про неправильне, перекручене відбиття об'єктивної дійсності в психіці особи. Із цього випливає, що помилка при вчиненні злочину є помилка не науково-практичного характеру в процесі первинного пізнання дійсності, а помилка психологічного характеру в процесі вторинного пізнання, відбиття цієї дійсності.

Ми виходимо з того, що омана можливо як у рамках первинного, так і вторинного процесів пізнання. У гносеологічному ж плані вона може бути обумовлене як почуттєвими, так і раціональними елементами пізнання. Очевидно, перекручування відображуваного у свідомості людини відбувається на якихось окремих рівнях пізнання, але в сполученні почуттєвого й раціонального. Особливості процесу пізнання, які породжують і визначають помилки на тому або іншому рівні пізнання дійсності прийнято називати гносеологічними коріннями помилки. Не зупиняючись детально на соціально-психологічному генезисі помилки (він досить докладно розглянутий у юридичній літературі[160], відзначимо, що визначати її можна тільки з врахуванням як почуттєвого, так і раціонального елементів пізнання.

З наведеного слідує висновок про те, що деякі з наведених нами дефініцій помилок не завжди відповідають цій вимозі. Якщо, наприклад, згадати визначення помилки, запропоноване А.В.Наумовим, то визначати помилку як неправильне уявлення особи щодо фактичних і юридичних обставин діяння і його наслідків не можна, оскільки тут акцент зроблений на те, що помилка можлива лише на почуттєвому рівні процесу пізнання. Дане визначення не враховує, що помилка можлива й на раціональному рівні. Ми думаємо, що неприпустимо при визначенні помилки інша крайність - коли вона розглядається як невірна оцінка обставин справи або всієї поведінки в цілому. Це визначення не охоплює ті помилки, які можливі на почуттєвому рівні. Під поняття помилки повинні підпадати помилки як почуттєвого, так і раціонального рівня.

Аналіз юридичної літератури показує, що існує безліч класифікацій помилок. При цьому в основу класифікацій лягають різні ознаки.[161] Можна, наприклад, класифікувати помилки по джерелу їхнього виникнення. За цим критерієм виділяються помилки, обумовлені:

а) зовнішніми, об'єктивними й;

б) внутрішніми, суб'єктивними факторами.[162]

В.Ф. Кириченко виділив помилку внаслідок неправильного сприйняття й неправильного висновку.[163] М.С. Таганцев вважав, що за цим критерієм варто розрізняти помилку в поведінці й помилку через неправильне уявлення[164]. З урахуванням рівня відбиття дійсності в процесі здійснення социально-значимих дій можна виділити помилку на рівні почуттєвого й раціонального відбиття реальності.

Ми бачимо, що проблемою класифікації помилок учені активно займалися й до 1917 року. У дореволюційному кримінальному праві Росії виділялися багато видів помилок. Так, у роботах М.С. Таганцева виділяються помилки пробачливі й невибачні,[165] випадкові, фактичні і юридичні.[166] За змістом М.С.Таганцев виділяв помилку, що відноситься до діяння і його наслідків, і помилку в мотивах, як основі діяльності[167]. П.П. Пусторослевим, крім фактичної і юридичної помилки, виділялася помилка в особі або предметі.[168] Н. Д.Сергеєвський виділяв помилку в плані й помилку у виконанні.[169]

Досить велика увага приділена класифікації помилок і в післяжовтневий період. Так, В.Ф. Кириченко виділяв помилки відносно: а) суспільної небезпеки діяння; б) обставин, що є елементами складу злочину; в) юридичних факторів або юридичну помилку (помилку в праві).[170] П.С. Дагель класифікував помилки за наступними критеріями: а) за предметом - помилка юридична й фактична; б) за причинами виникнення - помилка пробачлива й невибачна; в) за значимістю – помилка істотна й несуттєва; г) помилка винна й невинна.[171]

У відмінності від В.Ф. Кириченко багато вчених уважають, що потрібно виділяти не три, а два види помилок. При цьому одні вважають, що такими є фактична і юридична помилка[172], інші думають, що ними виступають помилки в об'єкті й в обставинах, що відносяться до об'єктивної сторони[173], на думку третіх це помилка щодо об'єктивних або суб'єктивних ознак суспільно небезпечного діяння, які характеризують його як злочин.[174]

Запропоновані класифікації помилок відбивають тією чи іншою мірою розглянуте явище, відкривають будь-які сторони його й вже в силу цього мають практичне значення, а звідси заслуговують і уваги науки кримінального права. Зрозуміло, що практична значимість наведених класифікацій неоднозначна. Одні з них розкривають істотні зв'язки явища (помилки) і, тим самим, розкривають його природу, соціальне й кримінально-правове значення, місце в загальному взаємозв'язку тощо. Інші класифікації допомагають розкрити лише окремі сторони, зрізи цих явищ і як такі носять допоміжний, додатковий характер.

Практична значимість тієї або іншої класифікації залежить від вагомості, важливості, значимості тої ознаки, що покладена в основу цієї класифікації. Крім того, будь-яка класифікація буде мати більшу значимість, більш повно й правильно розкривати зміст явища, його сутнісні моменти, якщо вибрано таку її підставу, що містить у собі всі предмети з подібними ознаками, підставами.

У літературі відзначалося, що досить проблематичним для юридичної практики є розподіл помилки на пробачливу й невибачну. Із цього приводу ще М.С.Таганцев зауважував, що якщо помилка непробачлива, то усувається намір, а якщо помилка пробачлива, то усувається будь-яке зобов'язання.[175] Пізніше подібне заперечення було висловлено Л.І. Коптяковой.[176]

Відзначимо одну неточність у міркуваннях М.С.Таганцева й Л.І. Коптяковой. Невибачна помилка необов'язково веде до необережної форми вини. Вона може бути й у межах умислу. У кращому ж випадку невибачна помилка може свідчити про наявність не умисної, а необережної форми вини.

Ми вважаємо, що подібна класифікація помилки можлива лише при розмежуванні злочинного й незлочинного, тому що кожен з видів помилки даної класифікації підкреслює, розкриває різні юридичні полюси соціально-значимой діяльності.

Однак, навряд чи можливо виділити ці види помилок у межах злочинного діяння. Наприклад, особа через оману вчиняє не умисний, а необережний злочин. Якщо розглядати цю класифікацію через призму суб'єктивного зобов'язання, то виходить, що будь-яка "пробачлива" помилка в рамках суспільно небезпечного діяння виключає вину й кримінальну відповідальність. У дійсності "пробачливі" помилки можуть змінювати, наприклад, лише зміст і форму вини, а звідси й межі суб'єктивного зобов'язання, але не виключають кримінальну відповідальність у цілому.

Має практичне значення розподіл помилки на істотну й несуттєву, оскільки вона може визначати кримінально-правову оцінку діяння. Помилка особи відносно обставин, з якими законодавець пов'язує підставу й межі кримінальної відповідальності, може впливати на зміст і форму вини й у силу цього визнаватися істотною. Певне практичне значення мають і інші класифікації помилок. Ми вже відзначали, що вони мають додатковий, допоміжний характер. У той же час було б неправильним їх ігнорувати, недооцінювати, оскільки вони є передумовою для основних класифікацій, допомагають розкрити ті істотні ознаки, на яких вони можуть будуватися, які служать їхньою основою й базою.

Соціальна цінність і практична вагомість класифікації помилок (так само як і інших явищах) при вчиненні соціально-значимих дій визначається значимістю тої ознаки, що покладена в основу цієї класифікації.[177]

У теорії кримінального права, як правило, виділяють два види помилок: юридичну та фактичну.

Фактична помилка у кримінальному праві – це неправильне уявлення особи про об’єктивні ознаки вчиненого злочину, тобто фактичні обставини вчиненого діяння.

Юридична помилка у кримінальному праві - це неправильне уявлення особи про правову сутність або правові наслідки вчиненого їм діяння. Тобто, помиляється не суб’єкт офіційної кваліфікації (дізнавач, слідчий, прокурор, суддя), а саме винна особа, що скоїла певне діяння.

Зважаючи на це, слід відмежовувати терміни „кваліфікація злочину при помилках в кримінальному праві” та „кримінально-правова помилка у кваліфікації злочинів”.

Кримінально-правова помилка у кваліфікації злочинів - це вид помилки у кримінально-правовій кваліфікації, який є наслідком ненавмисних дій працівників правозастосовних органів і полягає в інкримінуванні особі статей кримінального закону, вимоги яких вона насправді не порушувала, або ж, навпаки в незастосуванні статей, які передбачають фактично вчинене нею діяння, що зафіксовано у винесених пізніше процесуальних документах[178].

Тому далі розглянемо один з видів саме помилок у кримінальному праві – юридичну помилку. В кримінально-правовій теорії такий вид помилки іноді називають "помилкою в праві".





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 153; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.23.219.12 (0.01 с.)