Кваліфікація сукупності злочинів.

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями чи різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33).

Криміналісти 19 століття сукупність злочинів називали збігом злочинів, що, на їх думку, більш повно і точно розкривало сутність цього юридичного явища[142].

Ознаки сукупності злочинів:

1) учинення особою двох або більшої кількості злочинів, причому кожен із них має характер окремого одиничного злочину. Такий одиничний зло­чин, може бути простим, триваючим, про­довжуваним або таким, що кваліфікується за наслідками, але він зав­жди містить в собі ознаки одного складу злочину;

2) кожен зі злочинів, які утворюють сукупність, передбачений самостійною статтею КК, тобто кваліфікується за однією, окремою статтею кримінального закону чи за різними частинами однієї й тієї ж статті КК. Сукупність не утворюється лише за вчинення двох або більшої кількості тотожних злочинів, якщо йдеться про повторність. Так, якщо винний при вчиненні хуліганства завдав но­жем потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то має місце сукупність злочинів і вчинене слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 296 і за ч. 1 ст. 121 КК.

Таким чином, можна зробити категоричний висновок: кожен із злочинів, які входять у сукупність, підлягає самостійній кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті КК. Саме ця вимога сформульована в ч. 2 ст. 33 КК.

Здебільшого різні злочини передбачаються окремими статтями Особливої частини КК. Проте в ряді випадків (хоча і нечасто) від­повідальність за різні злочини передбачена різними частинами однієї і тієї ж статті КК. Наприклад, у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 3 „Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” зазначено, що кожною частиною ст. 204 КК передбачено самостійний склад злочину, тому за наявності підстав дії винної особи мають кваліфікуватися за сукупністю цих злочинів.

3) за жодний злочин, який належить до сукупності, особа не була ще засуджена. Це означає, що всі злочини особа вчинила до винесення вироку хоча б за один із них. Якщо ж новий умисний злочин вчинений особою після винесення вироку за умисний злочин, говорять про рецидив або повторність злочинів. Це означає, що всі злочини вчинені до винесення вироку хоча б за один з них. Якщо ж новий злочин вчинено особою після винесення вироку, має місце повторність чи рецидив, про що йтиметься далі.

У більшості випадків всі злочини, які вчинені особою або учас­никами організованої групи, розглядаються судом одночасно в од­ній справі. Але можливі й інші ситуації, коли справа про один із зло­чинів розглядається одним судом, а про інший — в іншому суді. Так, наприклад, обвинувачення в одному злочині може розглядатися у військовому суді, якщо один з учасників групи військовий, а по від­ношенню до інших - справа слухається в суді загальної юстиції. Мож­ливі ситуації, коли про вчинений раніше злочин стає відомо вже пі­сля засудження підсудного за інший злочин. Можна уявити собі й інші подібні випадки. У всіх цих випадках важливе одне — всі зло­чини вчинені до його засудження тобто до винесення вироку хоча б за один з них. Тобто перед нами та ж сукупність злочинів, але усклад­нена процесуальними обставинами, що позбавляють можливості одночасного розгляду всієї сукупності злочинів.

В теорії кримінального права існує думка, що головною ознакою сукупності злочинів є наявність в множині саме різнорідних злочинів[143].

Така думка, на наш погляд, є неприйнятною, у зв’язку з тим, що вона не відповідає чинному законодавству (ст. 33 КК).

Види сукупності злочинів: сукупність ідеальна та сукупність реальна.

Ідеальна сукупність наявна, якщо одним діянням особи вчинено два чи більшу кількість злочинів. Так, прикладом ідеальної сукупності може бути умисне вбивство особи через підпал будинку, де перебував потерпілий, тощо. У цьому випадку своєю однією дією особа вчиняє два злочини, передбачені різними статтями КК. Іншим прикладом можуть бути положення зазначені у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 3 „Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності”, що якщо кошти чи майно, неправомірно одержані суб’єктом господарської діяльності як субсидії, субвенції, дотації, кредити, і у особи виникає умисел на їх привласнення, то такі дії треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 222 та 190 КК.

Реальна сукупність наявна, якщо винний різними самостійними діями вчиняє два чи більшу кількість злочинів. Отже, за реальної сукупності є дві чи більше дії, кожна з яких є самостійним злочином (наприклад, крадіжка та хуліганство).

Ідеальна сукупність відрізняється від конкуренції норм:

за ідеальної сукупності вчиняється не один, а два чи більша кількість злочинів, кожен із яких підпадає під ознаки окремої статті КК. При конкуренції норм вчиняється один злочин, охоплюваний ознаками різних статей КК і при цьому підлягає застосуванню лише одна норма, що найбільш повно відображає специфіку, особливості вчиненого.

За ідеальної сукупності у кваліфікації обов’язково фігурують дві або більше статей КК, залежно від того, скільки злочинів містить діяння винного.

Реальна сукупність відрізняється від повторності злочинів.

Вирішуючи це пи­тання, передусім, слід встановити, що зближує повторність і сукуп­ність злочинів. І при сукупності і при повторності вчиняються два або більше злочини, кожен з яких утворює самостійний одиничний злочин. Такі злочини, що утворюють ці поняття, вчиняються послі­довно, з певним проміжком між ними у часі. Далі, всі злочини, що входять до фактичної повторності або утворюють реальну сукупність, вчинені до засудження хоча б за один з них. Але, що ж відрізняє ці два по­няття? У пошуках цієї відмінності слід йти шляхом порівняння ви­дів фактичної повторності з реальною сукупністю.

При повторності тотожних злочинів, що є закінченими або всі складають готування чи замах на злочин, все вчинене охоплюється однією і тією ж статтею Особливої частини КК, а при реальній сукупності кожне з злочинних діянь підпадає під ознаки самостійної статті Особливої частини КК. Наприклад, дві або біль­ше закінчені крадіжки кваліфікуються за ч. 2 ст. 185 КК, повторне одер­жання хабара службовою особою — за ч. 2 ст. 368 КК. Інакше обстоїть справа з повторністю тотожних злочинів, коли делікти, що входять до неї, підпадають під різні частини однієї і тієї ж статті КК, або, утворюючі повторність злочини, розрізняються лише тим, що один з них є закінченим, а другий — замахом на злочин (або навпаки). У цих випадках вчинене, як вказувалося вище, потрібно кваліфікува­ти за правилами сукупності злочинів. Така повторність тотожних злочинів виступає як вид реальної сукупності. Те ж слід сказати і про повторність однорідних злочинів, що припускають, кваліфікацію кожного діяння за самостійною статтею КК. Так, вчинення крадіж­ки, а потім шахрайства, потребує застосування кожної з статей, які передбачають відповідальність за ці злочини, причому з урахуван­ням, що другий злочин є повторним. Але така ситуація свідчить, що перед нами реальна сукупність злочинів. І дійсно, зазначені види повторності у той же час є видами реальної сукупності. У таких ви­падках відбувається своєрідне з'єднання повторності і сукупності злочинів (це так звана „повторність-сукупність”).

Відмежування сукупності злочинів від одиничних злочинів.

Питання це має зна­чення не тільки для точного визначення сукупності злочинів, але й для правильної кваліфікації вчиненого особою (або групою осіб) діяння. Уявимо собі достатньо типовий випадок, коли група осіб, будучи в нетверезому стані, вчинила хуліганські дії, пов'язані з опо­ром представникові влади. Як кваліфікувати такі дії? Якщо визнати тут сукупність злочинів, то ми повинні кваліфікувати вчинене за ч. 3 ст. 296 (хуліганство) і за ч. 2 ст. 342 (опір працівникові правоохорон­ного органу). Якщо ж визнати в цій ситуації єдиний складений зло­чин, то все вчинене охоплюється ч. 3 ст. 296. Нагадаємо, що складе­ним злочином ми називаємо такий злочин, що складається з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольова­но (окремо), являє собою самостійний злочин, але які внаслідок їх органічної єдності, утворюють одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті КК. Так складеним злочином вважають роз­бій, що складається ніби-то з двох самостійних дій — насильства над особою і заволодіння майном. Через органічну єдність цих діянь вони розглядаються законом як єдиний злочин, що кваліфікується за однією статтею КК, в цьому випадку за ст. 187. Складеним злочином є і перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством (ч. 2 ст. 365), втеча з місця позбавлення волі, пов'язана із застосуванням насильства (ч. 2 ст. 393), і багато інших. Якби законодавець не об'єднав ці злочини в один єдиний злочин, ми змушені були б кваліфікувати вчинене за сукупністю зло­чинів, наприклад, як перевищення влади і насильство над особою. Звідси випливає важливий висновок: складений злочин являє собою враховану законодавцем, тобто прямо передбачену законом як оди­ничний злочин реальну або ідеальну сукупність. Законодавець вра­ховує органічну єдність діянь, які входять до складених злочинів і утворюють склад одиничного злочину, тобто передбачає в законі сукупність злочинів як одиничний злочин.

У судовій практиці трапляються іноді помилки при кваліфікації складених злочинів та відмежуванні їх від сукупності злочинів.

Так вироком судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2001 р. П. засуджено: за ч. 2 ст. 343 КК - до обмеження волі на строк три роки, за ч. 2 ст. 345 КК - на три роки позбавлення волі, за ст. 348 КК - на дев'ять років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК йому остаточно визначено покарання у вигляді десяти років позбавлення волі. П. визнано винним у тому, що він 14 грудня 2000 р. о 17-й годині спочатку у квартирі А., а потім у дворі будинку втручався в діяльність працівників правоохоронних органів, застосував щодо них насильство із заподіянням тілесних ушкоджень, погрожував їм убивством і посягав на їхнє життя за таких обставин. У зазначений час працівники Армянського міського відділу МВС України в Автономній Республіці Крим - помічник оперуповноваженого К. та оперуповноважені Ш. і В., а також дільничні інспектори Б. В. і Б.Д. - відповідно до своїх службових обов'язків прибули у помешкання А. для того, щоб виконати ухвалу в цивільній справі Красноперекопського районного суду від 9 серпня 2000 р. Про примусовий привід А. до експертної установи для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи. Побачивши працівників міліції, А., до якого судом були застосовані примусові заходи медичного характеру, став перешкоджати їм виконувати службові обов'язки, ображав їх і погрожував убивством. Потім, схопивши Ш. за руку, він затягнув його до квартири, де намагався взяти сокиру. На допомогу Ш. прийшов Б.В., і вони разом утримували А. Незважаючи на це, останній зумів ліктем розбити дверне скло і його осколком завдати Ш. удар у живіт, внаслідок чого було пошкоджено одяг потерпілого, а потім намагався вдарити тим же уламком Б. В. у шию, але останній ухилився від удару. У цей момент до вітальні квартири вбіг П., який також став перешкоджати працівникам міліції виконувати свої службові обов'язки. Зокрема, тримаючи в руках сокиру й ніж і погрожуючи убивством, він замахнувся ними, щоб ударити Ш. і Б.В., але Б.Д. та В. не дозволили йому це зробити. В. вибив із рук П. сокиру, а Б.Д., утримуючи його, не давав йому можливості посягати на життя будь-кого із присутніх у квартирі працівників міліції. П. все ж таки спромігся вдарити В. лезом ножа у ліву руку між першим і другим пальцями, спричинивши цим потерпілому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. Він також намагався вдарити лезом ножа у живіт Б.Д., але останній, захищаючись, устиг підставити під удар ліву ногу, внаслідок чого отримав колото-різану рану коліна, яку віднесено до тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Оцінивши ситуацію як небезпечну для життя і здоров'я працівників міліції, Ш. зажадав від них, щоб вони залишили квартиру, що й було зроблено. Коли працівники міліції йшли по сходах із будинку, А. з металевим прутом, а П. із сокирою в руках стали їх переслідувати, висловлюючи на їхню адресу погрози вбивством. На вулиці П. погнався за В., А. - за Б.В. Ці працівники міліції запропонували переслідувачам припинити протиправні дії і попередили, що в противному разі вони застосують щодо них табельну зброю. Оскільки А. і П. на попередження працівників міліції належним чином не відреагували, то останні з дотриманням вимог Закону "Про міліцію" застосували до нападників табельну зброю, внаслідок чого поранили їх. Після цього А., П. і Б.Д. було надано медичну допомогу. Розглянувши касаційну скаргу П. про безпідставність його засудження та касаційне подання прокурора, в якому порушено питання про зміну вироку й виключення з нього як зайвого обвинувачення за ч. 2 ст. 345 КК, перевіривши матеріали справи, колегія суддів визнала, що скарга підлягає частковому, а касаційне подання - повному задоволенню з таких підстав. Висновки суду про доведеність вини засудженого у вчиненні злочинних дій відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами і є обґрунтованими.

Оцінивши всі докази у справі в їх сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що П. втручався в діяльність працівників міліції з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків, але дав цим діям неправильну юридичну оцінку, кваліфікувавши їх за ч. 2 ст. 343 КК 2001 р. За зазначеним законом кримінальна відповідальність настає в разі, коли винний перешкоджав запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила. У справі встановлено, що П. втрутився у діяльність працівників міліції з метою перешкодити їм виконати ухвалу суду в цивільній справі про примусовий привід А. до експертної установи, тобто перешкоджав працівникам міліції виконувати службові обов'язки. За таких обставин у його діях немає передбачених ч. 2 ст. 343 КК кваліфікуючих ознак злочину, а тому їх слід кваліфікувати не за ч. 2, а за ч. 1 ст. 343 КК. Характер використаних П. предметів та дії, котрі він вчинив щодо працівників міліції, спрямованість завданих ним ударів лезом ножа, локалізація і тяжкість заподіяних потерпілим Б.Д. та В. тілесних ушкоджень у своїй сукупності свідчать про те, що він бажав позбавити названих осіб життя, але, як установлено судом, не досяг цього з не залежних від нього причин, оскільки потерпілі вжили належних заходів по захисту свого життя. З урахуванням цього кваліфікація дій засудженого за ст. 348 КК є правильною. Водночас кваліфікація дій П. за ч. 2 ст. 345 КК є зайвою, оскільки погроза вбивством і тілесні ушкодження були заподіяні Б.Д. та В. під час замаху на їх убивство і тому охоплюються складом злочину, передбаченого ст. 348 КК, як вірно зазначено в касаційному поданні прокурора. Призначене П. покарання відповідає вимогам закону. При його обранні суд урахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчинених злочинів, дані про особу засудженого, а також обставини, що пом'якшують його відповідальність. Разом з тим у зв'язку з виключенням із вироку як зайвої кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 345 КК йому слід пом'якшити покарання, призначене за сукупністю злочинів [144].

Віднесення діяння до складеного злочину або, навпаки до сукуп­ності злочинів, залежить, таким чином, від конструкції складів зло­чинів у кримінальному законі. Якщо особа, наприклад, вчинить умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, то має місце єдиний складений злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК. Проте при заподіянні умисного тілесного ушкодження середньої тяжкості, що спричинило смерть потерпілого, кваліфіка­ція настає вже за правилами ідеальної сукупності, за ст. 122 КК і за ст. 119 КК, через те, що КК такого єдиного складеного злочину не знає.

Як наслідок зауважимо, що в усіх випадках складеного злочину вчинене кваліфікується за однією статтею КК, при ідеальній або реальній сукупності застосовуються дві або більше статей КК — залежно від того, скільки злочинів входить до даної сукупності. Така кваліфікація обумовлена тим, що складений злочин розглядається самим законом як єдиний, один злочин. При сукупності ж злочинів у діях особи є два або більше злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК.

Сказане, проте, не означає, що складений злочин не може утво­рити сукупності з іншими одиничними злочинами. Це випадки ква­ліфікації за сукупністю злочинів розбою, поєднаного з вбивством, або хуліганства, поєднаного з опором представникові влади і тяж­ким тілесним ушкодженням. Тут розбій і, відповідно, хуліганство — складові злочини, які утворюють сукупність з іншим одиничним зло­чином — вбивством або тяжким тілесним ушкодженням.

Практичне значення сукупності злочинів полягає в тому, що вонабереться до уваги при кваліфікації злочинів і призначенні покарання, при вирішенні питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності й покарання.

Правила кваліфікації злочинів при ідеальній та реальній сукупності злочинів:

1) якщо особа вчиняє злочини передбачені різними статтями, кожен із злочинів, які входять у сукупність, підлягає самостійній кваліфікації за відповідною частиною статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 115 і ч.1 ст. 190);

2) якщо окремі частини статті передбачають самостійні склади злочинів і особа вчиняє ці діяння, кваліфікація здійснюється за різними частинами однієї статті Особливої частини КК (ч.1 ст. 358 КК і ч. 3 ст. 358 КК).