Стадії вчинення злочину та співучасть у вчиненні злочину




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Стадії вчинення злочину та співучасть у вчиненні злочину



Стадії вчинення злочину – це етапи підготовки і здійснення умисного злочину

Злочин з необережності стадій не має. Стадії вчинення злочину можуть міститися тільки у злочинах, вчинених з прямим умислом. Стадії вчинення злочину відрізняються між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчено винним, але його вчинення може і не вдатися і тому припинитися на попередніх стадіях (готування до злочину або замаху на злочин). Якщо злочин закінчений, він поглинає попередні етапи (стадії) вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на кваліфікацію. Проте ці стадії мають самостійне юридичне значення, коли злочин незакінчений з причин, які не залежали від волі винного. У цих випадках його діяння кваліфікуються відповідно як готування до злочину чи замах на злочин.

Чинний Кодекс визнає злочинними та караними три стадії вчинення злочину:

готування до злочину(ст. 14 ККУ). Під готуванням слід розуміти підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змову про вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Наприклад, особа пристосовує інструменти для зламу дверей, підшуковує транспортний засіб для вивезення викраденого майна, здійснює стеження за квартирою, яку збирається обікрасти;

замах на злочин(ст. 15 ККУ). Замахом на злочин визнаються умисні дії (бездіяльність) особи, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не був доведений до кінця з незалежних від неї причин. Наприклад, злодій потрапив у квартиру з метою викрадення майна, але був захоплений і затриманий хазяїном;

закінчений злочин(ч. 1 ст. 13 ККУ). Закінченим злочином визнається діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу. Наприклад, злодій виніс викрадені речі з виламаної ним квартири і сховав

їх у заздалегідь пристосованому місці. Таким чином, він заволодів чужим майном і одержав можливість розпорядитися ним.

 

Перші дві стадії – готування до злочину та замах на злочин мають найменування (назву) “незакінчений злочин” і є його видами.

Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею закону, що передбачає відповідальність за закінчений злочин. При цьому варто враховувати, що готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності. При призначенні покарання суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки дій, вчинених винним, ступінь здійснення злочинного наміру і причини, внаслідок яких злочин не був доведений до кінця.

Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину, від опису ознак злочинного діяння в законі. За моментом закінчення злочини поділяються на три види:

 злочини з матеріальним складом;

 злочини з формальним складом;

 злочини з усіченим складом.

 

Злочини з матеріальним складом– це злочини, для об’єктивної сторони яких Кримінальний кодекс потребує наявності як діяння (дії або бездіяльності), так і настання суспільно небезпечних наслідків. Тому злочин з матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини Кодексу суспільно небезпечний наслідок. Наприклад, крадіжка, грабіж або пошкодження майна є закінченими з моменту спричинення майнової (матеріальної) шкоди власності (ст. 185, 186 та 194 ККУ), вбивство – з моменту заподіяння смерті іншій людині (ст. 115-119 ККУ), а тілесні ушкодження – з моменту завдання різної тяжкості шкоди здоров’ю людини (ст. 121-125 та 128 ККУ).

Злочини з формальним складом– це злочини, для об’єктивної сторони яких чинний Кодекс вимагає наявності тільки діяння (дії чи бездіяльності). Тому злочин з формальним складом визнається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, розголошення державної таємниці (ч. 1 ст. 328 ККУ) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

Настання чи ненастання злочинних наслідків при вчиненні злочинів з формальним складом не впливає на факт наявності складу закінченого злочину, але це не означає, що така обставина не повинна враховуватися при призначенні покарання винному.

Злочини з усіченим складом– це різновид злочинів з формальним складом, вони є закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає у тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на більш ранню стадію, тобто на стадію готування до злочину чи замаху на злочин. По суті, в злочинах з усіченим складом законодавець передбачає в Особливій частині Кодексу відповідальність за замах на злочин, а інколи за готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини. До такої конструкції законодавець вдається при найнебезпечніших діяннях з метою посилення боротьби з ними на ранніх стадіях. Наприклад, розбій (ст. 187 ККУ) є закінченим злочином з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном, а вимагання (ст. 189 ККУ) – з моменту, коли поставлена вимога передачі чужого майна чи права на майно, або з моменту вчинення будь-яких інших дій майнового характеру. Створення усічених складів дає можливість запобігти пом’якшенню покарання за вчинене готування до злочину чи замах на злочин і розглядати стадію готування до злочину як замах на злочин.

Кримінальний кодекс заохочує добровільне припинення приготування до злочину або замаху на злочин, гарантуючи повне звільнення від кримінальної відповідальності або принаймні зменшення її обсягу. Ознаками добровільної відмови від злочину є:

 остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;

 відмова від злочину з волі самої особи;

 наявність у особи усвідомлення можливості доведення злочину до кінця.

 

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця– це добровільне й остаточне припинення особою попередньої злочинної діяльності при усвідомленні нею можливості її завершення. Таким чином, добровільна відмова можлива тільки на стадіях готування і замаху. Наприклад, особа знайшла інструменти, необхідні для зламу дверних запорів, автомобіль для вивезення викрадених речей, але потім добровільно відмовилася від вчинення крадіжки. У цьому разі відбувається добровільна відмова від вчинення злочину, і, відповідно, особа звільняється від кримінальної відповідальності.

Однак можлива інша ситуація – здійснені особою підготовчі дії або замах на злочин містять ознаки іншого закінченого злочину. Наприклад, особа придбала пістолет для вбивства, а потім відмовилася від скоєння цього злочину. У цьому разі дії особи з придбання вогнепальної зброї є закінченим складом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України.

Згідно зі ст. 18 ККУ однією з необхідних ознак суб’єкта злочину є його осудність. Осудність – обов’язкова умова визнання провини обвинуваченого, тобто осудність є передумовою вини. Осудність– здатність особи під час вчинення діяння, передбаченого чинним Кодексом, усвідомлювати значення своїх дій, розуміти їх характер, передбачати їх наслідки для себе і оточуючих, свідомо керувати своїми діями і нести в зв’язку з цим кримінальну відповідальність і покарання. Такий стан психіки особи визначає її право вибору, свободу волі. Осудна особа підлягає кримінальній відповідальності згідно з розпорядженнями Кримінального кодексу.

Неосудність– це обумовлена розладом психіки нездатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними в момент скоєння суспільне небезпечного діяння.

При вирішенні питання про визнання особи неосудною використовують медичний і юридичний критерії.

Медичний критерійрозглядається за наявності однієї з таких умов:

1) хронічна психічна хвороба. Поняття “хронічне психічне захворювання” об’єднує психічні захворювання, які протікають тривало (не менше трьох місяців) або мають часто рецидивуючий перебіг і тенденцію до прогресивності, що призводить до глибоких та стійких патологічних змін психіки, які виражаються у глибокому розладі психологічного контакту з реальною дійсністю, виражених порушеннях мислення, свідомості, пам’яті, афекту, поведінки, критичних здібностей. Останні порушують судження і поведінку, нездатність усвідомлювати чи оцінювати реальність. До категорії хронічних психічних захворювань відносять шизофренію, пресенільні психози, старечу недоумкуватість, прогресивний параліч, епілепсія);

2) тимчасовий розлад психічної діяльності. Під поняттям тимчасовий розлад психічної діяльності мається на увазі широкий спектр психічних розладів, які мають різну тривалість і закінчуються видужанням. До них належать алкогольні та інші інтоксикаційні психози (біла гарячка, галюциноз, гострий параноїд), реактивні психози (тимчасові розлади психічної діяльності, що виникають внаслідок дії психічної травми), так звані виключні стани (короткочасні психотичні розлади з раптовим початком, з порушенням свідомості, бурхливим перебігом з рухомою активністю, які завершуються повним видужанням з амнезією періоду психозу: патологічне сп’яніння, патологічний афект, смеркові стани свідомості та ін.), стани декомпенсації при психопатіях та ін.;

3) недоумство – вроджене чи набуте внаслідок травм, інфекцій порушення розумових здібностей; До цієї групи належать усі психічні розлади, що характеризуються стійким зниженням психічної діяльності з порушенням інтелектуального функціонування, мислення, пам’яті, критики, зворотніми змінами особистості, вираженим порушенням або неможливістю соціального пристосування. Такі порушення можуть бути як природженого (олігофренія), так і набутого характеру (атеросклеротична деменція тощо).

4) інший хворобливий стан – розлад психічної діяльності, що не підпадає під ознаки перших трьох категорій. У даному випадку йдеться про стани, які не належать до категорії психічних захворювань у вузькому розумінні слова, але мають певні порушення психічної діяльності і розцінюються як такі, в яких є якісні відмінності від психічної норми. До таких станів традиційно відносять психопати, патологічний пубертатний криз, психічний інфантилізм, аномалії психіки у глухонімих, пухлини мозку та ін.).

Юридичний критерійвключає дві ознаки:

1) інтелектуальну – нездатність особи усвідомлювати свої дії, включаючи їх юридичне значення;

2) вольову – нездатність особи керувати своїми діями при усвідомленні їх суспільної небезпеки. Наприклад, піроман не в змозі перебороти хворобливого потягу до підпалів.

 

Визнання особи неосудною можливо тільки за наявності одночасно медичного й юридичного критеріїв.

Неосудна особа не підлягає кримінальній відповідальності. До неї вживаються тільки примусові заходи медичного характеру (влаштування до психіатричної лікарні). Обмежена осудністьозначає, що під час здійснення злочину особа внаслідок психічного розладу була нездатна повною мірою усвідомлювати свої дії (або бездіяльність) і керувати ними. Особа, визнана судом обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Однак при призначенні покарання суд враховує обмежену осудність особи і може вживати замість покарання примусові заходи медичного характеру.

Часті випадки, коли навмисний злочин вчиняється двома і більше особами, інакше кажучи, – співучасть у злочині. Здійснення злочину у співучасті підвищує його суспільну небезпеку і тому визнається кримінальним законом обставиною, що обтяжує відповідальність.

Співучасть має ряд ознак:

1) учасниками злочину є не менш ніж дві деліктоздатні особи. Не є співучастю скоєння злочину однією деліктоздатною особою за допомогою неосудної особи або особи, що не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність;

2) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників;

3) всі співучасники діють умисно.

 

За роллю, що виконують співучасники злочину, розрізняють просту співучасть (співвинність), коли дії всіх співучасників однотипні, і складну співучасть, коли всі співучасники виконують різні ролі. Види співучасників:

1) виконавець – особа, що безпосередньо вчинила злочин, або та, що вчинила його шляхом використання осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності (неосудних, тих, що не досягли віку кримінальної відповідальності);

2) організатор – особа, що організувала скоєння злочину чи керувала його здійсненням, або створила організовану групу чи злочинну організацію та керувала нею, або забезпечувала фінансування чи організоване приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації;

3) підбурювач – особа, що підмовлянням, підкупом, погрозою, примусом чи іншими засобами схилила іншого співучасника до вчинення злочину;

4) посібник – особа, що порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла скоєнню злочину іншими співучасниками, а також особа, що заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати або збути такі предмети.

 

Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 (Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом) та 396 (Приховування злочину) ККУ.

Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.242.55 (0.016 с.)