Співучасть у кримінальному правопорушенні та причетність до його вчинення



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Співучасть у кримінальному правопорушенні та причетність до його вчинення



 

У практиці протидії злочинності досить поширеними є випадки, коли у вчиненні одного кримінального правопорушення беруть участь двоє або більше осіб, які діють спільно (узгоджено) і спрямовують свої зусилля на вчинення одного й того самого правопорушення для досягнення одного результату. Йдеться про співучасть у правопорушенні. У Розділі VI КК України встановлено низку норм, які регулюють питання кримінальної відповідальності за співучасть у злочині (статті 26–31). Ці норми визначають поняття співучасті у злочині, види співучасників, форми співучасті, а також декларують кримінальну відповідальність співучасників і в сукупності утворюють самостійний інститут кримінального права – співучасть у злочині, що має важливе як практичне, так і теоретичне значення.

Щодо можливого інституту співучасті у кримінальному проступку сьогодні точиться дискусія. Переважає думка, що доцільно визнати лише одну форму такої співучасті – групове вчинення проступку (співвиконавство). З цим можна погодитися, але за умови, що відбудеться диференціація відповідальності залежно від наявності чи відсутності попередньої змови між учасниками групи.

Оскільки визнання кримінального проступку – це перспектива, зосередимо увагу на співучасті у злочині. Інститут співучасті дає змогу обґрунтувати кримінальну відповідальність не лише осіб, які безпосередньо вчинили злочин (виконавців), а й тих, хто іншим чином брали участь у вчиненні злочину, виступаючи організаторами, підбурювачами чи пособниками його вчинення. Саме за допомогою норм цього інституту і вирішуються питання про кримінальну відповідальність співучасників злочину. Отже, норми цього інституту є правовою основою протидії проявам організованої злочинності, які останнім часом поширилися на теренах України.

Вчинення злочину об’єднаними зусиллями двох чи більше осіб свідчить про підвищену суспільну небезпечність діяння, оскільки співучасть полегшує вчинення злочину або його приховування, створює можливість для тривалої злочинної діяльності (множинність злочинів). Зазвичай вона поєднується із заподіянням значної чи тяжкої (особливо тяжкої) шкоди охоронюваним кримінальним законом цінностям або ж створює можливість заподіяння такої шкоди. Злочинці при цьому діють зухвало й рішуче, у них з’являється ілюзія безкарності.

У нормах Особливої частини КК України вчинення злочину в співучасті закріплено в різний спосіб. В одних випадках воно є обов’язковою ознакою основного складу злочину, коли діяння визнається злочинним за умови його вчинення лише у співучасті, наприклад, бандитизм (ст. 257 КК України); в інших – виступає як кваліфікуюча, обтяжуюча відповідальність обставина, наприклад, крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 185 КК України), чи як співучасть у вчиненні злочину організованою групою осіб, які утворюють особливо кваліфікований склад злочину (ч. 5 ст. 185 КК України тощо). У зазначених випадках існує підвищена суспільна небезпечність діянь, учинених в співучасті, що й відображено у відповідних санкціях статей Особливої частини КК України. Причому положення Загальної частини КК, які регламентують інститут співучасті (статті 26–31), поширюються на всі норми Особливої частини КК України, що встановлюють відповідальність за конкретні злочини, вчинені в співучасті (незалежно від її форм).

Відповідно до ст. 26 КК України співучасть у злочині – це умисна спільна участь кількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Аналіз законодавчого визначення співучасті як особливої форми злочинної поведінки дає можливість виокремити такі її ознаки: а) участь кількох суб’єктів у вчиненні умисного злочину; б) їх спільна участь у вчиненні такого злочину; в) умисна участь у його вчиненні. Всі вони можуть бути згруповані та віднесені до ознак більш загального порядку – до ознак об’єктивної та суб’єктивної сторони співучасті у злочині.

Зауважимо на тому, що, на відміну від дефініції співучасті, яка містилася в попередньому КК України 1960 року, співучасниками названо не осіб, а суб’єктів злочину. Це унеможливлює визнання співучасником злочину малолітнього або неосудного, що не виключалося до набуття чинності КК України 2001 року, зокрема у справах про групове зґвалтування.

Об’єктивна сторона співучасті полягає в тому, що кілька суб’єктів злочину спільно вчиняють злочинне діяння. Із цього визначення постає, що: а) співучасть у злочині – це вчинення кількома особами конкретного суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), яке визнається злочином. Цей злочин може бути простим або ускладненим: триваючим, продовжуваним або складеним.

При цьому злочин завжди повинен мати конкретний характер і містити всі необхідні об’єктивні та суб’єктивні ознаки певного складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, а також відповідати вимогам злочину, які сформульовані у ст. 11 КК України. Не може розглядатися як співучасть у злочині сприяння з різних мотивів особам, які ведуть антигромадський спосіб життя, наприклад, наркоманам, алкоголікам (у застосуванні алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин) і навіть тим, хто схильний до злочинної діяльності, але дії яких не виявилися у формі конкретного діяння, яке містило б ознаки складу конкретного злочину.

Не є співучастю у злочині також причетність до вчинення діянь, що підпадають під дію ч. 2 ст. 11 КК України, оскільки злочину (ч. 1 ст. 11) через малозначність діяння тут немає і тому не може бути й співучасті в ньому.

За умови співучасті у вчиненні злочину беруть безпосередню участь кілька осіб (двоє чи більше), які задовольняють вимоги, що ставляться до суб’єкта злочину – кількісна ознака співучасті. Тобто кожен із них повинен бути особою фізичною, осудною, яка досягла віку кримінальної відповідальності (статті 18, 19, 22 КК України). Це означає, що вчинення злочину особою (суб’єктом злочину) за участю неосудного або особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності (шістнадцяти років, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22 КК України, – чотирнадцяти), не утворює співучасті у злочині. Не утворює співучасті у злочині також залучення до участі у вчиненні злочину іншої особи, яка хоч і має ознаки суб’єкта злочину, але вчиняє суспільно небезпечне діяння внаслідок фізичного або психічного примусу, виконання наказу чи розпорядження за наявності підстав, що виключають злочинність діяння (див. статті 40, 41 КК України), а також обману, коли особа, перебуваючи в омані, впевнена, що вчиняє правомірні дії.

За співучасті всі співучасники злочину діють спільно. Це означає, що злочин учиняється їхніми загальними й об’єднаними зусиллями. Кожен із них робить свій внесок (докладає відповідних зусиль) у вчинення злочину. При цьому спирається на допомогу та сприяння іншого (інших) співучасника або розраховує на це. Тож спільність діянь співучасників полягає в тому, що вона демонструє взаємодоповнюючий і взаємообумовлюючий характер – діяння кожного із співучасників взаємопов’язане з діянням виконавця чи інших співучасників (організатора, підбурювача, пособника) і спрямоване на вчинення одного й того самого злочину, досягнення одного злочинного результату. Причому роль і функції кожного із співучасників можуть бути однаковими (наприклад, у процесі вчинення групового грабежу (ч. 2 ст. 186 КК України) зловмисники завдають ударів потерпілому, чим спричиняють біль та страждання) або істотно різнитися між собою (наприклад, при вчиненні вбивства один суб’єкт позбавляє життя іншу людину, а інший – допомагає йому сховати знаряддя вбивства). Однак головне для співучасті в тому, що злочин повинен бути результатом спільних зусиль усіх співучасників і при цьому кожен із них докладає таких зусиль.

Ознака «спільність» у співучасті передбачає також, що і злочин, і суспільно небезпечні наслідки (у злочинах з матеріальним складом) − єдині і неподільні для всіх співучасників. З огляду на це всі співучасники, незалежно від ролі, яку кожен із них виконував, мають відповідати за вчинений злочин у цілому. Так, при вбивстві на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України) відповідати за заподіяння смерті потерпілому буде і виконавець (убивця), і замовник убивства – організатор або підбурювач, і особа, яка сприяла виконавцеві (пособник). Спільність за співучасть означає, що між діями співучасників і злочином, вчиненим виконавцем, є причинний зв’язок.

Співучасть можлива і на стадії незакінченого злочину – готування до злочину і замаху на злочин (ст. 14 КК України). Неможлива співучасть при закінченому злочині, коли умисел доведено до кінця і у вчиненому є всі ознаки складу злочину. За цією ознакою співучасть слід відрізняти від причетності до злочину, зокрема таких його видів, як заздалегідь не обіцяне приховування злочину, знарядь і засобів учинення злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання або збут таких предметів (статті 198, 396 КК України).

Суб’єктивна сторона співучасті полягає в умисній спільній участі у вчиненні умисного злочину. Співучасть можлива лише при умисному злочині; усі співучасники злочину діють умисно. При цьому умисел щодо факту спільності вчинення діяння може бути лише прямим, а щодо шкідливого результату діяння як прямим, так і непрямим. Можливі також інші різновиди умислу: визначений і невизначений; заздалегідь обдуманий і такий, що раптово виник. З урахуванням ст. 26 КК України співучасть у необережних злочинах, тобто злочинах, учинених виконавцем внаслідок злочинної самовпевненості або злочинної недбалості (ст. 25 КК України), неможлива.

Умисна форма вини за співучасті передбачає взаємну поінформованість співучасників про спільний характер своїх діянь і роль кожного з них у їх вчиненні. Спільність умислу за співучасті найчастіше (але не обов’язково завжди, наприклад, за співучасті без попередньої змови) об’єктивно виражається в угоді (змові) між співучасниками на спільне вчинення злочину. Така домовленість може бути досягнута словесно чи конклюдентними діями (мімікою, змістовними рухами, внаслідок яких співучасники досягають узгодженості дій). За співучасті співучасники розуміють, що вони ставлять у причинний зв’язок свої дії із злочинними діями виконавця, передбачають, що внаслідок їх активних чи пасивних дій виконавець вчинить злочин.

Отже, для співучасті з огляду на її суб’єктивні ознаки необхідні:
а) усвідомлення кожним із співучасників факту спільного з іншими співучасниками вчинення злочину; б) передбачення, що в результаті їх спільних зусиль виконавцем буде вчинено злочин; в) бажання чи свідоме припущення настання єдиного і неподільного для всіх співучасників злочинного результату. Мотив і мета діяльності співучасників (виконавця, організатора, підбурювача, пособника) можуть співпадати чи ні, що для вирішення питання про наявність чи відсутність співучасті у злочині значення не має (хоча впливає на кваліфікацію).

Враховуючи викладене та зміст ст. 26 КК України, слід констатувати, що «необережна співучасть» в умисному злочині так само, як і «умисна співучасть» у необережному злочині, неможливі.

З огляду на це має вирішуватися й питання про відповідальність за необережне спільне спричинення злочинних наслідків двома або більше особами – співвиконавцями, особливо у сфері відносин «людина – техніка». Якщо вони, об’єктивно діючи, спільно заподіюють суспільно небезпечні наслідки з необережності, то в такому разі немає ні об’єднання злочинної волі цих осіб, ні єдності умислу, ні співучасті у вчиненні злочину. Кожен із спричинників шкоди з необережності повинен відповідати за свої дії окремо і самостійно.

Вчинюючи злочин у співучасті, суб’єкти злочину можуть виконувати різні ролі (функції) – однорідні або різнорідні. Тому в ч. 1 ст. 27 КК України передбачено види співучасників: виконавець, організатор, підбурювач і пособник. Усі вони виконують різнорідні функції з погляду виконання складу злочину, лишаючись співучасниками злочину.

Виконавцем (співвиконавцем) згідно з ч. 2 ст. 27 КК України вважається особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила конкретний злочин. Тож з об’єктивного боку виконавець своїми активними діями чи бездіяльністю безпосередньо виконує у повному обсязі або частково об’єктивну сторону конкретного складу злочину. Причому злочин може бути вчинено як одним, так і двома чи більше виконавцями (співвиконавцями).

Між співвиконавцями може бути розподіл ролей у виконанні злочину. Однак цей розподіл завжди має «технічний» характер – у межах виконання об’єктивної сторони одного й того самого складу злочину. Наприклад, під час розбою (ст. 187 КК України) виконавцем злочину є не лише той, хто шляхом нападу протиправно заволодів чужим майном, а й той, хто в момент такого заволодіння застосовував насильство до особи, яка зазнала нападу, чи загрожував застосуванням такого насильства. Виконавцем у цьому злочині є і той, хто, наприклад, тільки тримав потерпілого за руки, позбавляючи його можливості пручатися. Усі ці особи – виконавці (співвиконавці) розбою, тому що кожен з них виконував певну частину об’єктивної сторони складу злочину (розбою). Отже, виконавцем (співвиконавцем) визнається особа, яка своїми діями разом з іншими співучасниками безпосередньо у повному обсязі чи частково виконала склад злочину, передбачений певною статтею Особливої частини КК України. Без виконавця немає співучасті, бо він передусім вчиняє злочин, спланований усіма співучасниками, реалізує умисел інших співучасників. І в цьому розумінні виконавець – визначальна, головна особа у співучасті.

Виконавцем згідно з ч. 2 ст. 27 КК України визнається й особа, яка використовує для вчинення злочину осіб, які не є суб’єктами злочину. В цих випадках має місце посереднє заподіяння (посередня винність), яке в цілому виключає співучасть у злочині. Оскільки фактичним (так би мовити, фізичним) виконавцем злочину виступає особа, яка не є суб’єктом кримінальної відповідальності внаслідок неосудності або недосягнення віку кримінальної відповідальності (наприклад, доросла особа залучає до вчинення крадіжок чужого майна малолітніх), особа, яка фактично вчинила злочин, не несе кримінальної відповідальності. Та ж особа, яка використовує неосудного або особу, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, розглядається як виконавець учиненого злочину. Посереднє заподіяння відповідно до п. 9 ст. 67 КК України розцінюється як обставина, що обтяжує покарання.

Як посереднє заподіяння треба розглядати і вчинення особою злочину внаслідок фізичного чи психічного примусу, виконання наказу чи розпорядження за обставин, що виключають злочинність діяння (статті 40, 41 КК України). У таких випадках відповідальність як виконавець несе особа, яка застосовувала до фактичного виконавця злочину фізичний чи психічний примус або видавала наказ чи розпорядження, внаслідок чого злочин було вчинено. На тих самих підставах повинна відповідати і особа, яка ввела іншу особу в оману, і та внаслідок цього вчинила злочин.

Організатор (ч. 3 ст. 27 КК України) – це особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. Організатору відведено особливу роль серед співучасників, він головний серед них, зазвичай ініціює, регулює і спрямовує всю їх злочинну діяльність. Діяльність організатора може бути спрямована на вчинення одного чи кількох злочинів (двох чи більше).

З об’єктивної сторони організаторська діяльність має відповідати вимогам спільності як ознаки співучасті. Тому дії організатора завжди перебувають у причинному зв’язку з тим злочином (злочинами), який вчиняє виконавець (співвиконавець), а також із діями інших співучасників.

Закон вирізняє такі види організаторів злочину:

1) особа, яка організувала вчинення злочину, – це співучасник, який ініціює вчинення злочину, об’єднує інших співучасників, спрямовує їх дії, розподіляє ролі між ними, планує і розробляє план певного злочину (кількох злочинів), координує діяльність співучасників, розподіляє їх обов’язки та функції, визначає майбутню жертву чи предмети злочину. Організація злочину виявляється у формі змови, доручення, наказу. За обсягом дії організатора завжди ширші за підбурювання і пособництво. У багатьох випадках особа, яка організувала вчинення злочину, – це водночас і його ініціатор;

2) особа, яка керувала підготовкою або вчиненням злочину, – це співучасник, який виконує головну роль при підготовці або вчиненні конкретного злочину. Дії організатора, який керує підготовкою злочину, полягають в організаційних діях, спрямованих на добір співучасників, підшукування або пристосування засобів чи знарядь учинення злочину, усунення перешкод, організацію і проведення змови на вчинення злочину, на інші дії щодо умисного створення умов для його вчинення. Керуючи підготовкою злочину, розподіляють обов’язки між співучасниками, розробляють план, приховують злочин і його співучасників тощо.

Керування вчиненням злочину – це діяльність організатора, безпосередньо спрямована на виконання співучасниками об’єктивної сторони конкретного злочину (злочинів). Це координація дій між співучасниками, їх інструктаж, визначення послідовності їх дій, організаційна діяльність щодо приховування злочину (злочинців). При цьому не обов’язково, щоб організатор як керівник вчинення злочину був на місці злочину: таке керування може здійснюватися по телефону, радіозв’язку тощо. Головною ознакою цього виду організатора є те, що він своїми діями безпосередньо має забезпечити (організувати, скерувати) підготовку чи виконання співучасниками конкретного складу злочину;

3) особа, яка створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Створення організованої групи чи злочинної організації – це широкий комплекс дій, спрямованих на утворення з кількома особами (трьома і більше) спільного злочинного об’єднання – організованої групи чи злочинної організації. Ці дії можуть виявлятись у пошуку співучасників, їх згуртуванні, підбурюванні до злочинної діяльності, розподілі ролей, постановленні завдань тощо.

Керування організованою групою чи злочинною організацією – це керування діяльністю злочинного угруповання, забезпечення функціонування, реалізації його цілей і завдань. Причому організатор може очолювати одну злочинну групу чи навіть об’єднання із двох або більше груп. Створення і керівництво групою можуть виражатися у розробленні самої стратегії майбутньої злочинної діяльності (зазвичай у значних організованих злочинних групах, коли є своєрідне ідейне об’єднання організованої злочинної діяльності), а також у встановленні контакту з іншими злочинними групами;

4) особа, яка забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, співучасник, який, наприклад, фінансує (повністю чи частково) дії інших співучасників – виконавців, пособників, послуги охоронців, технічного персоналу, а також виробництво чи транспортування заборонених предметів – зброї, наркотиків, фальсифікованих спиртних напоїв тощо. Джерела фінансування злочинної діяльності можуть бути різні – власні гроші організатора, інших осіб чи злочинних угруповань. Для визнання цього виду організації злочину не має значення цільове призначення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації – для забезпечення їх функціонування, вчинення конкретного злочину чи інших цілей;

5) особа, яка організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, співучасник, який виконує специфічні функції пособницької діяльності у виді приховування злочину, злочинців, засобів, слідів злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, узагалі злочинної діяльності злочинних угруповань. Це, наприклад, діяльність працівника правоохоронного органу, який покриває організовану групу чи злочинну організацію, не викриває злочинців, приховує їх, схованки зброї, майна та грошових коштів, а також майна, здобутого злочинним шляхом, тощо.

Із суб’єктивної сторони умислом організатора охоплюються його особисті дії з організації злочину, а також той злочин (злочини), який (які) повинен вчинити виконавець (виконавці) чи інші співучасники. Організатор хоче чи свідомо припускає вчинення цього злочину і спрямовує свою діяльність на організацію його вчинення. В організованих групах чи злочинних організаціях, що характеризуються ієрархічними та різноманітними зв’язками, таємністю і конспіративністю, організатор може навіть і не знати особисто конкретного виконавця (співвиконавця) чи інших співучасників, але його умислом охоплюється (хоча б у загальних, родових ознаках) вчинення певною (деякою) особою злочину (злочинів), що входить до плану відповідного злочинного угруповання. Він не лише передбачає, що в результаті його організаторських дій вчиняються або будуть вчинені відповідні злочини, а й хоче цього чи свідомо припускає.

Підбурювачем (ч. 4 ст. 27 КК України) вважається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Це означає, що підбурювач спонукає виконавця або інших співучасників до бажання і рішучості вчинити злочин, тобто викликає (породжує) у співучасників умисел на вчинення злочину.

З об’єктивної сторони підбурювач схиляє іншого співучасника до вчинення злочину і ставить свої дії у причинний зв’язок з тим злочином, який буде вчинено виконавцем. Підбурювання можливе лише на вчинення конкретного злочину – вбивства, крадіжки, інших злочинів за конкретних об’єктивних обставин, хоча б у їх родових ознаках. Водночас не можуть розглядатися як підбурювання до злочину дії особи, яка схиляла іншу людину до пияцтва, вживання наркотиків, ведення антигромадського, навіть злочинного способу життя чи ворожого ставлення до людей, ревнощів, навіть якщо внаслідок цього було вчинено злочин. Але треба встановити, чи не схиляв підбурювач підбурюваного (виконавця, пособника) до вчинення конкретних дій, що містили б склад конкретного злочину.

Підбурювання – це завжди активні дії, які впливають на інших співучасників і завдяки їм підбурювач спонукає (найчастіше у виконавця) до рішучості й бажання вчинити злочин, зароджує в інших співучасників умисел на вчинення конкретного злочину. Причому підбурювання не пригнічує волю підбурюваного (при погрозах насильством чи фізичному насильстві) і не фальсифікує її (при спонуканні до злочину шляхом омани). Остаточне рішення – вчинити злочин – приймає особа, яку підбурюють. Однак бажання (умисел) вчинити його виникає саме завдяки підбурювачу.
У цьому і виявляється спільність дій підбурювача з іншими співучасниками.

Підбурювання з об’єктивної сторони може виявлятись у словесних (вербальних) діях, усній чи письмовій формі, конклюдентних діях – жестах, міміці, пантоміміці. За змістом ці дії можуть бути чітко визначеними або завуальованими, але вони повинні мати об’єктивну спрямованість на вчинення іншим співучасником (виконавцем, пособником) певного злочину.

Формами підбурювання згідно з ч. 4 ст. 27 КК України є: умовляння, підкуп, погроза, примус, інше схиляння співучасника до вчинення злочину.

Ступінь впливу підбурювача на співучасника не має значення. Головне, що він породжує у нього умисел на вчинення злочину. Якщо підбурювач, схиляючи співучасника до вчинення злочину, вчинить інший злочин, наприклад, погрозу вбивством (ст. 129 КК України), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК України), усе скоєне кваліфікується за сукупністю злочинів.

Із суб’єктивної сторони підбурювач діє з прямим умислом, бажає вчинення виконавцем певного злочину. Він усвідомлює, що спонукає виконавця (іншого співучасника) до рішучості щодо вчинення злочину, породжує у нього умисел на його вчинення, передбачає розвиток причинного зв’язку між своїми діями і діями виконавця та хоче вчинення ним цього злочину. Причому, з огляду на законодавче визначення підбурювання до злочину, доходимо висновку про те, що особа, яку підбурюють до вчинення злочину (виконавець, пособник чи навіть організатор), повинна усвідомлювати, що підбурювач схиляє її саме до вчинення злочину, яке хоча б у родових ознаках має усвідомлювати ця особа. Схиляння іншої особи до вчинення аморальних дій, антигромадського способу життя (пияцтва, хуліганства, зловживання наркотиками тощо), навіть якщо внаслідок цього вона вчинила злочин, не можна розглядати як підбурювання до вчинення злочину.

Пособником відповідно до ч. 5 ст. 27 КК України є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя, засоби, сліди вчинення злочину, предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати, збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

З об’єктивної сторони пособництво зводиться до сприяння вчиненню злочину. В законодавчому визначенні пособництва детально визначені різноманітні форми такого сприяння. Умовно їх можна об’єднати у два відносно самостійні види пособництва: інтелектуальне та фізичне. До першого з них належить сприяння вчиненню злочину порадами, вказівками надання іншій особі певної інформації щодо найбільш прийнятних способів, прийомів і засобів учинення злочину, а також місця, часу, обставин та об’єктивної обстановки його вчинення. Причому ці поради і вказівки надаються особі, яка вже має намір вчинити злочин.

До другого виду пособництва належать:

1. Надання засобів або знарядь злочину, яке полягає у передаванні іншим співучасникам засобів, знарядь учинення злочину, наприклад, зброї, інших предметів матеріального характеру для вчинення тих чи інших злочинів, що найчастіше характеризуються руйнуванням матеріальних (фізичних) об’єктів або предметів. Однак поняттям «засоби, знаряддя злочину» охоплюються й носії комп’ютерної інформації при вчиненні, наприклад, злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (Розділ XVI КК України). Засоби та знаряддя призначені полегшувати вчинення злочину виконавцю в досягненні злочинного результату.

2. Усунення перешкод, що заважають реалізації злочинного наміру співучасників, яке полягає в їх ліквідації. Воно може бути виражене в активних діях (наприклад, учинення службового підроблення (ст. 366 КК України), відключення сигналізації охоронюваного об’єкта) або бездіяльності, невиконанні особою покладених на неї обов’язків (наприклад, не включення сигналізації чи засобів зв’язку тощо).

3. Переховування злочинця, знарядь, засобів, слідів учинення злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання чи збут таких предметів утворюють співучасть у злочині і є пособництвом у разі, якщо вони були обіцяні виконавцеві або співучаснику злочину ще до початку виконання злочину чи під час його вчинення. Переховування злочинця може проявитись у наданні йому помешкання, іншого притулку, підроблених документів, зміні зовнішнього вигляду тощо.

4. Переховування знарядь, засобів, слідів учинення злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, означає знищення зазначених предметів чи їх приховування, зберігання речей, майна, що були предметом вчинення злочину, придбання або продаж майна, здобутого злочинним шляхом, тощо. При цьому виді пособництва співучасник, обіцяючи надати певну допомогу злочинцеві, ставить свої дії в причинний зв’язок зі злочином, який вчиняє виконавець, що й дає підставу визнати його співучасником злочину. Форма, в якій іншому співучаснику було обіцяно надати допомогу, може бути різною (усною чи письмовою, що не має значення для визначення пособництва).

Якщо зазначені дії відбулися за відсутності обіцянки до початку злочину (чи на момент його вчинення), вони можуть розглядатися як пособництво (співучасть у злочині) лише у випадках, коли ці дії вчиняються систематично (наприклад, систематичне придбання або продаж майна, здобутого злочинним шляхом, систематичне зберігання грошей, майна, які були предметом злочину, тощо). У таких випадках унаслідок систематичного вчинення перелічених дій виконавець має підстави розраховувати на подібне сприяння з боку пособника і в майбутньому, і тому між діями останнього і виконавця злочину є як необхідний причинний зв’язок, так і єдність умислу на спільне вчинення злочину.

5. Заздалегідь надана обіцянка приховати злочин іншим чином – це обіцянка вчинити будь-які інші дії, крім зазначених у ч. 5 ст. 27 КК України. Суттєвою їх ознакою є те, що вони спрямовані на приховування злочину і були обіцяні заздалегідь до його вчинення (обіцянка не порушувати кримінальної справи, знищення чи закриття кримінальної справи, знищення чи фальсифікація доказів справи, обіцянка підкупити посадовців правоохоронних органів тощо).

Найбільш істотною ознакою усіх зазначених у ст. 27 КК України видів пособництва є те, що пособник (у всіх випадках) сприяє вчиненню злочину іншими співучасниками, що означає: а) його дії перебувають у причинному зв’язку із злочином, який вчиняють інші співучасники; б) дії пособника зумовлюють цей злочин. Ця ознака об’єднує всі види пособництва і відображає його сутність.

Інтелектуальний вид пособництва слід відрізняти від дій підбурювача, який своїми діями схиляє виконавця чи інших співучасників до вчинення злочину, породжує у них умисел. Навпаки, інтелектуальне пособництво лише зміцнює у співучасника рішучість, умисел вчинити злочин, який сформувався у свідомості співучасника, передусім виконавця, ще до початку пособництва.

Із суб’єктивної сторони пособництво характеризується умисною формою вини – пособник усвідомлює, що він сприяє вчиненню злочину іншому співучаснику, і хоче цього чи свідомо це допускає.

В діях співучасників можливий збіг одразу кількох ролей (функцій). Наприклад, підбурювач може одночасно бути підбурювачем-організатором, підбурювачем-пособником тощо. Такий збіг функцій щодо одного учасника впливає на оцінку суспільно небезпечних дій, а також на призначення покарання.

На вид і міру покарання суттєво впливають не лише види, а й форми співучасті, що визначаються за характером об’єднання співучасників, які, у свою чергу, різняться між собою за характером виконуваних ними ролей (перший критерій класифікації) і за ступенем стійкості суб’єктивних зв’язків між ними (другий критерій класифікації). Відповідно до ч. 1 ст. 27 КК України, яка визначає, що співучасниками є виконавець, організатор, підбурювач та пособник, а в ч. 2 цієї статті названо і співвиконавця, можна зробити висновок про те, що співучасть з точки зору ролей, які виконують співучасники, можна поділити на дві форми: просту – без розподілу ролей і складну – з розподілом ролей.

Проста форма співучасті (цю форму співучасті ще називають «співвиконавство» чи «співвинність») має місце там, де всі учасники є виконавцями (співвиконавцями) злочину. Тут співучасники виконують однорідну роль: усі вони безпосередньо виконують повністю або частково об’єктивну сторону складу злочину, описаного в диспозиції статті Особливої частини КК України. При цьому між співвиконавцями може бути розподіл функцій, який має «технічний» характер з погляду повноти й обсягу виконання об’єктивної сторони того самого складу злочину.

Складна форма співучасті, тобто співучасть із розподілом ролей, полягає у тому, що учасники виконують різнорідні ролі. У цьому разі має місце розподіл ролей – один (чи кілька) виконавець, інші – організатор, підбурювач, пособник. Причому така складна форма співучасті може мати різні комбінації та охоплює дії виконавця й організатора, виконавця і пособника тощо. Однак завжди є виконавець та інший співучасник: організатор, підбурювач чи пособник (розподіл ролей).

У статті 28 КК України передбачено форми співучасті, виокремлені залежно від стійкості суб’єктивних зв’язків між співучасниками: 1) вчинення злочину групою осіб; 2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; 3) вчинення злочину організованою групою; 4) вчинення злочину злочинною організацією.

Вчинення злочину групою осіб, передбачене у ч. 1 ст. 28 КК України, має місце тоді, якщо в ньому беруть участь кілька (двоє або більше) виконавців без попередньої змови між собою. За цієї форми співучасті всі виконавці (співвиконавці) – двоє чи більше суб’єктів злочину – виконують у повному обсязі чи частково об’єктивну сторону складу злочину; діяльність одного виконавця приєднується до вже розпочатої діяльності іншого (інших) у процесі вчинення злочину, коли злочин уже розпочався, але ще не закінчився (об’єктивну сторону складу злочину в повному обсязі ще не виконано). При цьому змова може бути, але не до початку злочину, а під час його виконання. Для визнання такої форми співучасті у злочині треба встановити всі об’єктивні і суб’єктивні ознаки останньої. Співучасники повинні діяти спільно, спиратися у своїх діях і зусиллях один на одного, між їхніми діями має бути причинний зв’язок, їм належить усвідомлювати, що спільними діями вони вчиняють злочин, і бажати чи свідомо припускати настання суспільно небезпечних наслідків. Таку форму співучасті передбачено в деяких статтях КК України як кваліфікуючу ознаку злочину (при зґвалтуванні – ч. 3 ст. 152, хуліганстві – ч. 2 ст. 296, непокорі – ч. 2
ст. 402 КК України та ін.). Розрізнені, не пов’язані між собою злочинні дії кількох осіб, які хоча й збігаються у місці й часі, але не пов’язані між собою спільністю дій цих осіб і єдністю умислу, не становлять співучасті в цілому, в тому числі у формі, передбаченій ч. 1 ст. 28 КК України.

Такій формі співучасті, як вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, властиве: а) у вчиненні злочину беруть участь двоє чи більше осіб, які задовольняють вимоги суб’єкта злочину; б) між цими особами ще до початку злочину відбулася змова про його спільне вчинення.

Форма змови – вербальна (словесна) – усна чи письмова або у формі конклюдентних дій – для наявності співучасті не має значення. Змова про вчинення злочину може відбутися задовго до вчинення злочину чи безпосередньо перед його вчиненням, але до замаху на нього. Ступінь стійкості стосунків між співучасниками не має значення. Змова між співучасниками може стосуватися місця, часу, способу вчинення злочину тощо. Ця форма співучасті може бути як простою (співвиконання), так і складною, тобто з розподілом ролей.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб підвищує суспільну небезпечність вчинених діянь порівняно з першою формою співучасті. Тому в Особливій частині КК України у значній кількості статей передбачено вказану форму співучасті як кваліфікуючу ознаку. Передусім це корисливі злочини проти власності, злочини у сфері обігу наркотичних засобів тощо. Крім того, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачено в статтях Особливої частини
КК України, визнається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67).

Згідно з ч. 3 ст. 28 КК України така форма співучасті, як вчинення злочину організованою групою, має місце тоді, коли в підготовці злочину або його вчиненні брали участь кілька осіб (троє і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення наміченого плану, відомого всім учасникам групи. Зазначене дає можливість авторам сучасних навчальних видань з цієї проблематики виокремлювати такі ознаки цієї форми співучасті:

1) для визнання групи організованою необхідна участь трьох чи більше осіб (для групи, що діє за попередньою змовою, достатньо двох учасників), які відповідають вимогам суб’єкта злочину;



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.212.130 (0.013 с.)