Множинність кримінальних правопорушень та її форми 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Множинність кримінальних правопорушень та її форми



 

В науці кримінального права випадки, коли одна особа вчиняє не один, а кілька злочинів, називаються множинністю злочинів. Це відображено у відповідному кримінально-правовому інституті, який у КК України 2001 року було виокремлено в самостійний Розділ VII Загальної частини, що називається «Повторність, сукупність та рецидив злочинів». Проаналізувавши кримінально-правові норми цього інституту, можна запропонувати наступне визначення множинності злочинів: це – вчинення однією особою особисто чи у співучасті кількох самостійних закінчених чи незакінчених одиничних злочинів за наявності кримінально-правових наслідків їх вчинення. Тобто множинність злочинів має місце там, де в діянні (або діяннях) однієї особи міститься два чи більше окремих, самостійних складів злочинів та не втрачено можливості кримінально-правового реагування на них. Отже, множинність злочинів – це «збіг злочинів» у біографії однієї особи, на відміну від співучасті у злочині, коли є «збіг осіб» у вчиненні одного злочину.

Відповідно до запропонованого визначення можна виокремити такі ознаки множинності злочинів:

– усі злочини, що становлять множинність, вчиняються однією й тією самою особою. При цьому вона може вчиняти їх як одноособово (виконати злочин самостійно), так і у співучасті з іншими особами. Причому не має значення вид співучасницької ролі, яку особа виконала при вчиненні конкретного злочину. Наприклад, множинність злочинів матиме місце тоді, коли одна й та сама особа спочатку була організатором одного злочину, потім – підбурювачем до другого, а пізніше – виконавцем третього. Ця ознака свідчить про індивідуальний характер множинності злочинів: її наявність або відсутність можна встановити лише стосовно кожної конкретної особи;

– множинність злочинів утворюють два або більше одиничних злочинів. При цьому одиничні злочини, що входять до множинності, можуть бути як закінченими, так і незакінченими, або частина з них може бути закінченими, а частина – незакінченими;

– зберігається можливість кримінально-правового реагування щонайменше щодо двох таких злочинів. Якщо, скажімо, судимість за вчинення першого злочину погашено, то вчинення другого злочину не утворює множинності. Або коли за вчинення першого злочину строк давності притягнення до кримінальної відповідальності ще не закінчився, а за вчинення другого – закінчився, множинність також відсутня.

Останню ознаку в навчальній літературі виокремлюють не завжди, але вона є обов’язковою у кримінально-правовому визначенні множинності. Інша річ – кримінологічне її розуміння. Для кримінолога повторення злочину є множинністю (рецидив) злочинів незалежно від будь-яких обставин.

Характеризуючи множинність злочинів, розрізняють множинність злочинів як факт об’єктивної дійсності (тобто власне вчинення однією особою двох і більше одиничних злочинів) і множинність злочинів як інститут кримінального права.

Множинність злочинів як факт об’єктивної дійсності має соціально негативне значення. Зокрема, проявляється це в тому, що, по-перше, вчинення двох чи більше злочинів зазвичай є проявом більш стійкої антисоціальної установки в структурі особистості суб’єкта порівняно з тим, хто вчинив один злочин; по-друге, вчинення множинності злочинів, особливо, коли за жоден з них ще не піддавався кримінальній відповідальності, може розцінюватися окремими членами суспільства як свідчення безкарності злочинців і тим самим стимулюватиме їх до вчинення злочинів; по-третє, «ціна» множинності злочинів зазвичай більш висока порівняно із вчиненням одного (більш суттєва шкода, більші затрати на організацію протидії тощо).

Множинність злочинів як інститут кримінального права має соціально позитивне значення, яке проявляється в тому, що норми цього інституту відповідно до ст. 35 КК України «враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом». Отже, норми інституту множинності є правовою базою протидії множинності злочинів. Це дає змогу відмежувати множинність злочинів від окремих різновидів одиничних злочинів і тим самим правильно кваліфікувати злочини, які складають множинність, а також визначають кримінально-правові наслідки наявності множинності злочинів у діях особи, а саме: особливості кримінальної відповідальності та покарання таких осіб.

Залежно від видів одиничних злочинів, що складають множинність, та характер їх поєднання, чинне законодавство про кримінальну відповідальність розрізняє три види множинності:

а) повторність злочинів (ст. 32 КК України);

б) сукупність злочинів (ст. 33 КК України);

в) рецидив злочинів (ст. 34 КК України).

Оскільки розуміння повторності злочинів можливе на основі попереднього з’ясування поняття та властивостей сукупності злочинів, з останньої й розпочнемо характеристику множинності.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 КК України сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК України, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. Це – легальне визначення поняття сукупності злочинів, з якого можна виокремити такі ознаки:

1) вчинення особою двох чи більше самостійних одиничних злочинів (прояв цієї ознаки для сукупності злочинів може полягати в різноманітному поєднанні злочинів: вони можуть бути простими чи ускладненими, умисними чи необережними, закінченими чи незакінченими, вчиненими особисто чи у співучасті);

2) за загальним правилом ці злочини передбачено різними статтями КК України. Як виняток сукупність можуть утворити злочини, передбачені різними частинами тієї самої статті Особливої частини КК України, за умови, що ці частини встановлюють відповідальність не за кваліфіковані види одного й того ж злочину (як це зазвичай є в чинному КК України), а за якісно різні діяння. Наприклад, сукупність злочинів має місце, коли суб’єкт спочатку підробив офіційний документ (ч. 1 ст. 358), а згодом – використав підробку (ч. 3 ст. 358);

3) усі злочини, що входять до сукупності, повинні бути вчинені до засудження особи за їх вчинення (це означає, що на час вчинення особою останнього зі злочинів, що входять до сукупності, стосовно неї ще не було постановлено обвинувального вироку за інші злочини, що входять до цієї ж сукупності);

4) зберігається можливість притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, що утворюють сукупність (не можуть ураховуватися в сукупності ті злочини, за які особу вже було звільнено від кримінальної відповідальності з будь-яких передбачених законом підстав, наприклад, у зв’язку з дієвим каяттям, закінченням строків давності, амністією тощо (третя ознака множинності).

Залежно від того, одним чи кількома діяннями вчинено злочини, що становлять сукупність, остання поділяється на два види: ідеальна сукупність злочинів та реальна сукупність злочинів.

Ідеальноювизнається така сукупність злочинів, за якої всі злочини, що її складають, вчиняються одним діянням. Фактично вчиняється одне діяння, а подумки (ідеально) його розчленовують на кілька складів злочинів. Наприклад, кидаючи вибухівку до приміщення, де перебувають люди, суб’єкт однією дією вчиняє два злочини: вбивство та пошкодження чи знищення чужого майна.

Реальною визнається така сукупність злочинів, за якої кожен злочин, що її утворює, вчиняється окремим самостійним діянням, її фактично (реально) утворюють кілька злочинних діянь.

Сукупність злочинів необхідно відмежовувати від споріднених явищ, зокрема від:

1) конкуренції статей КК України. Під конкуренцією статей КК України розуміють наявність двох чи більше статей Особливої частини КК України, які з різним ступенем деталізації описують одне й те саме злочинне діяння і встановлюють за нього різну за ступенем суворості кримінальну відповідальність. Наприклад, якщо член виборчої комісії підробляє виборчий документ, то таке його діяння підпадає і під ознаки злочину, передбаченого у ч. 1 ст. 366 КК України (службове підроблення), і під ознаки злочину, описаного в ч. 2 ст. 158 КК України (підроблення виборчого документа, вчинене членом виборчої комісії). На перший погляд, має місце ідеальна сукупність двох названих злочинів. Проте це не так, оскільки в даному разі ознаки складу злочину, описаного в одній із названих статей (ч. 1 ст. 366 КК України), повністю повторюються в іншому складі злочину (ч. 2 ст. 158 КК України) і доповнюються в ньому іншими ознаками, які більш точно характеризують вчинене особою діяння. Інакше кажучи, конкуренція статей КК України має місце там, де конкурують між собою загальна та спеціальна кримінально-правові норми. Як відомо, за такої конкуренції має застосовуватися спеціальна норма, яка найбільшою мірою передбачає специфічні, відмінні ознаки певного злочину. Загальна і спеціальна норми не можуть утворювати сукупності злочинів. Тому в наведеному прикладі вчинене кваліфікується лише за ч. 2 ст. 158 КК України без сукупності з ч. 1 ст. 366 КК України.

Отже, конкуренція статей КК України відрізняється від ідеальної сукупності злочинів тим, що при ідеальній сукупності вчиняються два чи більше злочинів, передбачених двома чи більше статтями КК України, а у випадках конкуренції особа вчиняє один злочин, який підпадає під ознаки загальної і спеціальної статей закону. При ідеальній сукупності застосовують дві чи більше статей КК України, а при конкуренції – одну, спеціальну;

2) складного (складеного) злочину. Складний злочин – це такий одиничний злочин, що складається із двох чи більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано, є самостійним одиничним злочином, але вони об’єднані законодавцем в окремий одиничний злочин, передбачений однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК України.

У разі вчинення особою складного злочину її діяння кваліфікується лише за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за такий злочин. Не допускається кваліфікація вчиненого ще й за сукупністю зі злочинами, які хоч і входять до складного, але передбачені як самостійні одиничні злочини. Наприклад, якщо особа вчиняє грабіж, поєднаний із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, вчинене кваліфікується лише за ч. 2 ст. 186 КК України і не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності).

Отже, складний злочин – це врахована законодавцем реальна чи ідеальна сукупність і кваліфікується за однією статтею (частиною статті) КК України, тоді як сукупність злочинів – за різними статтями.

Наступним видом множинності злочинів є їх повторність. Поняття повторності злочинів визначається в ч. 1 ст. 32 КК України, відповідно до якої повторністю визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК України. Крім того, поняття повторності злочинів конкретизується у ч. 3 ст. 32 КК України, за якою вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК України, та в ч. 4 тієї самої статті, згідно з якою повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

Ґрунтуючись на ознаках повторності злочинів, названих законодавцем у всіх трьох згаданих частинах ст. 32 КК України, узагальнивши та систематизувавши їх, можна сформулювати таке доктринальне визначення повторності злочинів: це – вчинення кількох одиничних злочинів, передбачених, як правило, однією й тією ж статтею Особливої частини КК України, незалежно від засудження за окремі з них, але за умови збереження кримінально-правових наслідків їх вчинення.

Отже, можна виокремити такі ознаки повторності:

1) наявність двох чи більше самостійних одиничних злочинів. Це спільна ознака всіх видів множинності злочинів. Її прояв щодо повторності може полягати у найрізноманітнішому поєднанні злочинів: вони можуть бути простими чи ускладненими, умисними чи необережними, закінченими чи незакінченими, вчиненими особисто чи у співучасті;

2) за загальним правилом усі злочини, що складають повторність, передбачаються однією й тією самою статтею Особливої частини КК України.

Як виняток вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК України, також визнається повторним у тих випадках, коли це прямо передбачено в Особливій частині КК України. Законодавець встановлює такі винятки для однорідних злочинів, характер суспільної небезпечності яких є подібним і які часто скоює одна й та сама особа. Тобто спеціальною вказівкою законодавця може бути визнано повторністю злочинів такий вид множинності, який сам по собі має ознаки сукупності. Зокрема, таке передбачено, наприклад, у п. 1 примітки до ст. 185 КК України, відповідно до якої «у статтях 185, 186 та 189–191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу». Це означає, якщо особа, наприклад, вчинила спочатку крадіжку (ст. 185 КК України), а після цього – грабіж (ст. 186), то внаслідок згаданої вказівки законодавця грабіж має бути визнано повторним, а всю множинність названих злочинів – не сукупністю, а повторністю.

Одна із відмінностей повторності злочинів від сукупності злочинів полягає у тому, що сукупність злочинів, за загальним правилом, має місце лише при вчиненні злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини КК України, і тільки в окремих випадках можлива сукупність злочинів, передбачених різними частинами однієї й тієї самої статті, а щодо повторності ця ознака проявляється «у дзеркальному відображенні»: за загальним правилом, повторність можлива тільки при вчиненні злочинів, передбачених однією й тією самою статтею Особливої частини КК України, і тільки у випадках, спеціально зазначених законодавцем, повторність є також при вчиненні злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини КК України;

3)наявність чи відсутність судимості за попередні злочини не має значення. На відміну від сукупності злочинів, яку утворюють лише злочини, за жоден з яких особу ще не було засуджено, повторність злочинів вбачається як там, де особу ще не було засуджено за жоден із вчинених злочинів, так і там, де за один чи кілька з них її вже було засуджено. Наприклад, якщо особа вчинила грабіж, а через певний час після цього, але до засудження за цей злочин, знову вчинила грабіж, новий злочин визнається повторним. Але його кримінально-правова оцінка як повторного не зміниться і тоді, коли новий грабіж буде вчинено після засудження суб’єкта за попередній;

4) наявність можливості застосування кримінальної відповідальності за всі злочини, що утворюють повторність.

Як і щодо сукупності злочинів, не можуть зараховуватися до повторності ті злочини, за які особу вже було звільнено від кримінальної відповідальності з будь-яких передбачених законом підстав або за які її було засуджено, але судимість за ці злочини було погашено або знято. Тому, якщо особа вчинила новий злочин вже після того, як її було звільнено від кримінальної відповідальності за попередній злочин (наприклад, у зв’язку із закінченням строків давності) або після погашення судимості за попередній злочин, цей новий злочин не може визнаватися повторним і його юридично слід вважати вчиненим уперше.

Повторність має кілька видів.

Залежно від характеру одиничних злочинів, які її складають:

а) повторність тотожних злочинів – вчинення особою двох чи більше одиничних злочинів, які містять ознаки одного й того самого складу злочину. При цьому під тотожністю злочинів розуміють тільки юридичну тотожність, але аж ніяк не фактичну. Наприклад, якщо одна й та сама особа спочатку пострілом із вогнепальної зброї умисно вбила одну людину, а через деякий час шляхом отруєння умисно вбиває іншу, вчинені нею діяння хоча фактично і є різними, однак юридично тотожні. У наведеному прикладі має місце умисне вбивство, вчинене повторно. Як уже зазначалося, повторність тотожних злочинів типова для чинного КК України, і якщо він не містить спеціальних вказівок, повторним слід вважати вчинення тільки тотожних злочинів;

б) повторність однорідних злочинів – вчинення особою двох чи більше злочинів, які посягають на тотожні чи подібні об’єкти кримінально-правової охорони, вчиняються з однією і тією самою формою вини і щодо яких у КК України є спеціальне застереження про те, що їх вчинення один після одного слід вважати повторним. Крім наведеного прикладу повторності однорідних злочинів, що передбачена у п. 1 примітки до ст. 185 КК України, такі випадки встановлено також, наприклад, у п. 1 примітки до ст. 224, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 308, п. 3 примітки до ст. 368 та в деяких інших приписах Особливої частини КК України.

Іноді за цим критерієм виокремлюють такий вид повторності, як повторність різнорідних злочинів, під якою розуміють вчинення особою двох чи більше злочинів, що посягають на різні об’єкти або на однакові (подібні) об’єкти кримінально-правової охорони, але з різною формою вини. Проте такий вид множинності чинний КК України не відносить до повторності. За наявності інших необхідних умов вчинення особою кількох різнорідних злочинів може бути визнано сукупністю злочинів.

Залежно від судимості за вчинення попереднього злочину, існують:

а) повторність без засудження особи за раніше вчинений злочин (так звана фактична повторність). Йдеться про те, що особа вчинила кілька тотожних або (у випадках, спеціально передбачених в КК України) однорідних злочинів, за жоден з яких її ще не було засуджено;

б) повторність за наявності засудження особи за раніше вчинений злочин. Йдеться про те, що особа, яку вже було засуджено за злочин, протягом строку відбування покарання або погашення судимості вчинила новий тотожний або однорідний злочин. Такий вид повторності часто називають рецидивом злочинів. Однак слід враховувати, що за таких умов рецидив злочинів буде лише тоді, коли і злочин, вчинений до засудження, і злочин, вчинений після засудження, були умисними. Якщо ж злочини, що становлять повторність, пов’язану із засудженням, є необережними, цей вид повторності не може бути названо рецидивом злочинів.

Кваліфікація повторності злочинів залежить від багатьох чинників, серед яких вирізняються: вид повторності, характеристика злочинів, що її становлять, а також традиції, що склалися на практиці застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність. Зокрема:

1) при повторності однорідних злочинів незалежно від того, пов’язана вона із засудженням чи не пов’язана, кожен вчинений особою злочин підлягає самостійній кваліфікації, проте наступний злочин (наступні злочини) кваліфікується як вчинений повторно. Наприклад, якщо особа вчинила крадіжку, а після того – грабіж, скоєне за відсутності інших кваліфікуючих ознак кваліфікується за ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка) та ч. 2 ст. 186 КК України (грабіж, вчинений повторно). Ці правила не змінюються від того, чи були всі злочини, що входять до такого виду повторності, закінченими або незакінченими, вчиненими одноособово або у співучасті. Якщо, наприклад, особа спочатку була пособником у незаконному виготовленні наркотичних засобів, а потім як виконавець вчинила закінчений замах на викрадення наркотичних засобів, скоєне належить кваліфікувати за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 307 КК України (пособництво у незаконному виготовленні наркотичних засобів) та ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 308 КК України (закінчений замах на викрадення наркотичних засобів, учинений повторно);

2) при повторності тотожних злочинів, пов’язаній із засудженням за раніше вчинений злочин, повторний злочин підлягає кваліфікації за тією статтею КК України, яка його передбачає, з вказівкою на вчинення злочину повторно як на кваліфікуючу ознаку (звісно, якщо таку ознаку передбачено в диспозиції статті Особливої частини КК України). Раніше здійснена кваліфікація злочину, за який особу вже було засуджено, у разі виникнення повторності вже не змінюється. Наприклад, якщо особа після засудження за незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування (ч. 1 ст. 203-1 КК України) знову вчинить такий самий злочин, нове діяння кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 203-1 КК України, а кваліфікація попереднього від того не зміниться;

3) при повторності тотожних злочинів, не пов’язаній із засудженням, усі вчинені злочини, які складають таку повторність, незалежно від їх кількості належить кваліфікувати один раз – за тією частиною відповідної статті Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за вчинення цього злочину повторно. Наприклад, якщо одна особа вчинила сім крадіжок, кожна з яких підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч. 1
ст. 185 КК України, все скоєне (всі сім крадіжок) належить кваліфікувати один раз – за ч. 2 ст. 185 КК України як крадіжку, вчинену повторно. Це рішення не зміниться і в тому разі, якщо подібних крадіжок буде безліч. Потрібно пам’ятати, що це правило кваліфікації, вироблене практикою і підтримане наукою кримінального права, є відступом від загального правила про те, що кожен одиничний злочин підлягає окремій кваліфікації. Однак це правило має кілька винятків, за яких тотожні злочини, що складають повторність, не пов’язану із засудженням, підлягають самостійній кваліфікації. Зокрема:

а) якщо злочини мають різний ступінь закінченості, кожен з них кваліфікується самостійно. Наприклад, якщо особа вчинила спочатку закінчену крадіжку, а потім – незакінчений замах на крадіжку, скоєне за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 1
ст. 185 (закінчена крадіжка) та ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України (незакінчений замах на крадіжку, вчинену повторно);

б) якщо у вчинених злочинах особа виконувала різну співучасницьку роль, кожен з них також кваліфікується самостійно. Наприклад, якщо в одній крадіжці особа була виконавцем, а в іншій – пособником, скоєне за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК України (виконання крадіжки) та ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 185 КК України (пособництво в крадіжці, вчиненій повторно за попередньою змовою групою осіб);

в) якщо одні із вчинених злочинів мають додаткові кваліфікуючі ознаки, а інші не мають, або різні злочини мають різні додаткові кваліфікуючі ознаки, скоєне також належить кваліфікувати самостійно. Наприклад, якщо особа вчинила першу крадіжку без кваліфікуючих ознак, другу – з проникненням до житла, а третю – в особливо великих розмірах, скоєне належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка без кваліфікуючих ознак), ч. 3 ст. 185 КК України (крадіжка, вчинена повторно з проникненням до житла) та ч. 5 ст. 185 КК України (крадіжка, вчинена повторно в особливо великих розмірах);

г) якщо повторність не передбачено в жодній частині певної статті Особливої частини КК України як обставину, що обтяжує покарання, то кожен із вчинених злочинів також кваліфікується самостійно. Наприклад, у ст. 121 КК України, яка встановлює кримінальну відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, не передбачено відповідальність за вчинення цього діяння повторно. Тому, якщо винний вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження кілька разів, кожен з них за відсутності інших кваліфікуючих ознак має бути кваліфіковано самостійно за ч. 1 ст. 121 КК України;

ґ) повинна мати місце самостійна кваліфікація вчинених злочинів у випадках, коли щодо правил кваліфікації певних злочинів є спеціальні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України. Наприклад, в абз. 2 п. 17 постанови від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» Пленум роз’яснює: «Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за пунктом 13 частини 2 статті 115 КК України. Окремо кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім – готування до такого ж злочину чи замах на нього». Тобто якщо особа спочатку вчинила умисне вбивство без обтяжуючих обставин, а потім – ще раз такий самий злочин, вчинене належить кваліфікувати самостійно: окремо перше умисне вбивство (ч. 1
ст. 115 КК України) і окремо умисне вбивство, вчинене повторно (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України).

Кримінально-правове значення повторності злочинів полягає в тому, що вона:

а) може виступати як кваліфікуюча ознака складу злочину – до злочину, вчиненого повторно, законодавець застосовує більш сувору санкцію, що свідчить про його більшу суспільну небезпечність порівняно з таким самим діянням, але вчиненим уперше;

б) у випадках, коли повторність злочинів не передбачено як кваліфікуючу ознаку складу злочину, вона може бути врахована як обставина, що обтяжує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 61). Наприклад, у ч. 2 ст. 122 КК України не міститься як кваліфікуюча ознака складу умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження вчинення такого діяння повторно. Якщо ж певна особа умисно заподіяла середньої тяжкості тілесне ушкодження повторно, то при призначенні покарання за друге з них (повторне) суд повинен врахувати повторність як обставину, що обтяжує покарання.

Повторність злочинів має спільні ознаки з кількома суміжними кримінально-правовими поняттями, що обумовлює необхідність їх розмежування. Повторність злочинів слід відрізняти:

1) від продовжуваного злочину – законодавець застерігає, що повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину (ч. 2 ст. 32 КК України). Особливо актуальним це питання є тоді, коли йдеться про відмежування від продовжуваного злочину повторності тотожних злочинів, не пов’язаної із засудженням. Спільним у цих двох поняттях є те, що і при продовжуваному злочині, і при повторності тотожних злочинів вчиняються юридично тотожні діяння. Однак якщо продовжуваний злочин – це такий одиничний злочин, низку юридично тотожних діянь якого спрямовано на реалізацію єдиного злочинного наміру, то при повторності тотожних злочинів діяння не поєднані єдиним наміром, вчиняються незалежно одне від одного. Наприклад, якщо особа має намір викрасти певну річ частинами і від початку усвідомлює, що для реалізації цього наміру їй необхідно вчинити кілька крадіжок, має місце продовжуваний злочин. Якщо ж особа мала намір вчинити крадіжку і своїм діянням реалізувала цей намір, а потім у неї виник вже новий намір на нову крадіжку іншої речі, який вона теж реалізувала, то в цьому разі має місце повторність крадіжки;

2) від реальної сукупності злочинів, яку зазвичай складають злочини, передбачені різними статтями Особливої частини КК України, тоді як повторність злочинів, навпаки, за загальним правилом, становлять тільки тотожні злочини. У тому разі, коли законодавець визнає повторністю вчинення особою не тотожних, однак однорідних злочинів, такий вид множинності вже не можна називати сукупністю – він є повторністю. Крім того, реальна сукупність злочинів ніколи не може бути пов’язана із засудженням, у той час як повторність не залежить від засудження. І в цьому полягає ще одна відмінність повторності від реальної сукупності злочинів.

Останнім видом множинності злочинів є їх рецидив. Поняття рецидиву злочинів наведено у ст. 34 КК України, відповідно до якої рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Це – легальне кримінально-правове визначення поняття рецидиву злочинів, яке слід відрізняти від кримінологічного (вивчають у науці кримінології) і побутового розуміння рецидиву злочинів.

Існують такі ознаки рецидиву:

1) вчинення особою двох чи більше самостійних одиничних злочинів. Ця ознака є спільною для всіх видів множинності злочинів, а тому належить і рецидиву злочинів. При цьому для наявності рецидиву злочинів (так само, як і для сукупності та повторності злочинів) не має значення, простими чи ускладненими є вчинені особою одиничні злочини, були вони закінченими чи незакінченими, вчиненими одноособово або у співучасті;

2) новий злочин (або злочини) має бути вчинено особою в період, коли вона вважається судимою за раніше вчинений злочин. Особа визнається судимою за злочин від моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, протягом усього строку відбування покарання і зазвичай ще й після відбування покарання протягом строку погашення судимості, якщо її не буде знято судом до закінчення цього строку (Розділ XIII Загальної частини КК України). Тому рецидив злочинів буде відсутнім тоді, коли новий злочин особа вчинить, не перебуваючи у стані судимості, наприклад, до постановлення вироку суду або після його постановлення, але до набрання ним законної сили; після зняття чи погашення судимості тощо. Водночас особа, яка була засуджена вироком суду з призначенням покарання, від реального відбуття якого вона звільнена (статті 75, 79, 104 КК України), протягом встановленого судом іспитового строку вважається такою, що має судимість;

3) злочин, за який особа має судимість, і злочин, вчинений нею під час цієї судимості, мають бути умисними. Це специфічна ознака, яка вирізняє рецидив з-поміж інших видів множинності (сукупності та повторності злочинів), для яких не має значення форма вини злочинів, за якою вони вчиняються. При цьому під умисними злочинами належить розуміти не тільки злочини, вчинені з умисною формою вини (прямим чи непрямим умислом – ст. 24 КК України), а й злочини, вчинені зі змішаною формою вини, які, проте, в цілому визнаються умисними (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, – ч. 2 ст. 121 КК України).

Якщо особа до засудження або в період судимості вчиняє кілька злочинів, одні з яких є умисними, а інші – необережними, то рецидив можуть становити лише умисні злочини, тобто вчинення цією самою особою ще й необережних злочинів не заперечує за інших необхідних умов наявності у неї рецидиву злочинів.

Види рецидиву злочинів можуть класифікуватися залежно від різних критеріїв, зокрема:

1) за характером вчинюваних особою злочинів виділяють:

а) загальний рецидив – що утворюється різнорідними злочинами. Наприклад, особа, яка має судимість за крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК України), вчиняє умисне легке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 125 КК України);

б) спеціальний рецидив – що утворюється тотожними чи однорідними злочинами. Наприклад, особа, яка має судимість за крадіжку
(ч. 1 ст. 185 КК України), у період строку судимості вчиняє нову крадіжку або грабіж (ч. 2 ст. 185 або ч. 2 ст. 186 КК України).

За інших рівних умов більш небезпечним вважається спеціальний рецидив злочинів, оскільки він свідчить про певну злочинну кваліфікацію, професіоналізацію особи, цілеспрямованість її дій;

2) за кількістю судимостей:

а) простий (одноразовий) рецидив – це рецидив, за якого новий умисний злочин вчиняється особою, яка має одну судимість за раніше вчинений умисний злочин. Наприклад, особа, яка має судимість за раніше вчинену крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК України), вчиняє умисне вбивство (ч. 1
ст. 115 КК України);

б) складний (багаторазовий) рецидив – це вчинення нового умисного злочину особою, яка має дві чи більше судимості за раніше вчинені умисні злочини. Наприклад, те саме умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України) вчиняє особа, яка має судимість за крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК України) та грабіж (ч. 2 ст. 185 КК України).

За інших рівних умов більш суспільно небезпечним вважається складний (багаторазовий) рецидив;

3) за ступенем суспільної небезпечності особи:

а) пенітенціарний рецидив – новий умисний злочин вчиняється особою, яка за раніше вчинений умисний злочин відбуває або відбула покарання у виді позбавлення волі;

б) безпенітенціарний рецидив – новий умисний злочин вчиняється особою, яка за раніше вчинений злочин відбуває або відбула покарання менш суворе, ніж позбавлення волі.

За інших рівних умов більш суспільно небезпечним вважається пенітенціарний рецидив. Наприклад, умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України) вчинене особою, яка за раніше вчинену крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК України) відбуває або відбула покарання у виді позбавлення волі. Цей рецидив визнається більш суспільно небезпечним порівняно з тим, за якого таке саме умисне вбивство вчинила б особа, яка за раніше вчинену крадіжку відбуває або вже відбула покарання у виді виправних робіт, обмеження волі чи інший ще більш м’який вид покарання.

Кваліфікація рецидиву злочинів залежить від того, яким він є – загальним чи спеціальним. Загальний рецидив злочинів, тобто рецидив, який становлять різнорідні умисні злочини, не тягне за собою жодних особливостей у кваліфікації нового умисного злочину; тобто наявність рецидиву на кваліфікації скоєного не позначається. Наприклад, якщо особа, яка має судимість за раніше вчинений розбій (ст. 187 КК України), протягом строку судимості вчинить зґвалтування, то за відсутності інших кваліфікуючих ознак останній злочин кваліфікуватиметься за ч. 1 ст. 152 КК України.

Якщо ж рецидив є спеціальним, тобто особа вчиняє новий умисний злочин, який є тотожним чи однорідним з тим, за який вона має судимість, то кваліфікація вчиненого залежить ще й від того, чи передбачається в статті Особливої частини КК України як кваліфікуюча ознака вчинення певного злочину повторність або рецидив злочинів. Наприклад, якщо особу було засуджено за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей і до зняття або погашення судимості за цей злочин вона знову вчинила таке саме діяння, останній злочин підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 164 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Оскільки спеціальний рецидив за своїми ознаками збігається з повторністю злочинів, що пов’язана із засудженням особи за раніше вчинений злочин, то для його кваліфікації може використовуватися і така кваліфікуюча ознака, передбачена у багатьох статтях Особливої частини КК України, як вчинення певного злочину повторно. Наприклад, якщо особа, яка має судимість за крадіжку, вчинить грабіж, то останній злочин, який становить рецидив, кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 186 КК України як грабіж, вчинений повторно. Якщо ж у діянні особи є спеціальний рецидив і при цьому в статті Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за знову вчинений злочин, відсутня кваліфікуюча ознака «вчинення злочину повторно» чи «вчинення злочину особою, раніше судимою», то новий злочин кваліфікується за загальними правилами, без відображення у формулі кваліфікації того, що має місце рецидив.

Кримінально-правове значення рецидиву злочинів виявляється:

– у випадках, описаних вище, рецидив злочинів впливає на кваліфікацію вчиненого і у зв’язку з цим тягне кримінальну відповідальність за частиною статті Особливої частини КК України, яка передбачає більш сувору санкцію порівняно з тією частиною цієї самої статті, яка передбачає основний склад певного злочину;

– у випадках, коли рецидив не впливає на кваліфікацію скоєного, він може бути врахований судом при призначенні покарання як обставина, що його обтяжує (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України).

Рецидив злочинів має спільні ознаки з кількома суміжними кримінально-правовими поняттями, однак найбільш актуальним є питання відмежування його від повторності злочинів. Необхідність такого відмежування зумовлена тим, що більшість випадків рецидиву злочинів одночасно має і всі ознаки повторності. Однак не кожен рецидив злочинів є повторністю злочинів, і водночас не кожна повторність злочинів є рецидивом





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 285; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.85.80.239 (0.011 с.)