Загальна характеристика механізму протидії кримінальним правопорушенням (загально-соціальна та спеціальна протидія)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Загальна характеристика механізму протидії кримінальним правопорушенням (загально-соціальна та спеціальна протидія)



 

Об’єктивний характер існування проявів злочинності та інших кримінальних правопорушень упродовж усієї історії людства, постійне вдосконалення кримінальних практик і розширення їх географії до трансконтинентальних масштабів зумовлює потребу в функціонуванні широкомасштабного, складного механізму протидії їм.

Протидія злочинності – це складне соціально-правове явище та поняття про нього, в якому відображено теорію і практику специфічної державно-управлінської діяльності та приватних ініціатив, спрямованих на перешкоджання вчиненню злочинів, усунення їх причин і умов, переривання розпочатої злочинної діяльності чи злочинного діяння на різних стадіях їхнього здійснення, притягнення суб’єктів їх вчинення до кримінальної відповідальності і застосування до них засобів кримінально-правового характеру.

Протидія злочинним проявам відбувається за двома напрямами: загально-соціальним та спеціально-кримінологічним. Тобто існує загальна та спеціальна протидія злочинності, а також відповідні їм відносно самостійні механізми їх здійснення.

Загальна протидія злочинності – це ефективне функціонування всіх інститутів суспільства та держави, які формують раціональну систему впливу на фактори злочинності, в результаті чого мінімізується кількість злочинних проявів. Раціональне, правомірне функціонування державних та громадських інституцій у масштабах усієї держави чи на регіональному рівні, безпосередньо не маючи на меті протидію злочинності, а забезпечуючи нормальну життєдіяльність суспільства, тим самим об’єктивно протидіє злочинності.

Суб’єктами загальної протидії злочинності є всі соціальні та державно-правові інституції суспільства.

У механізмі загальної протидії злочинності особливого значення набуває вплив на соціопатичних особистостей як носіїв злочинної субкультури, потенційно готових до вчинення злочинних діянь за будь-яких умов і будь-якого рівня суспільного життя. Провідний український кримінолог академік О.М. Костенко зазначає, що соціопатична особистість характеризується наявністю в її свідомості комплексу сваволі та ілюзій, що є причиною злочинної поведінки. Усунути цю причину можна, формуючи в особи стан узгодженості волі й свідомості із законами природи. Такий стан називається соціальною культурою людини, а носії такої культури – соціономічними особистостями. Вони є антиподами соціопатичних особистостей, схильних до злочинних вчинків.

Спеціальна протидія злочинності (точніше – її прояви) – це сукупність кримінально-правових, кримінально-процесуальних, оперативно-розшукових, криміналістичних та кримінологічних засобів, які забезпечують безпосередній правовий та кримінологічний вплив на реальні й потенційні злочинні прояви.

Суб’єктами такої протидії є не всі соціальні та державно-правові інституції і навіть не всі правоохоронні органи, а лише спеціально уповноважена їх частина, що отримала назву «кримінальна юстиція».

У найбільш загальному виді кримінальна юстиція – це система державних органів, діяльність яких спрямована на винесення справедливого рішення у кримінальній справі.

Зміст кримінальної юстиції, на думку одного з перших дослідників цього явища в Україні С.Г. Міщенка, становить організована за функціональним принципом процесуальна діяльність уповноважених державних органів (суб’єктів юстиції), що регламентується кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством і забезпечує реалізацію публічної державної функції – спеціальної протидії злочинності. За характером зазначена діяльність є сукупністю зусиль, спрямованих на протидію злочинності за двома напрямами: а) правове реагування на вчинені злочини; б) запобігання новим злочинам.

Деякі інші засоби протидії злочинності, що використовуються правоохоронними органами, наприклад, оперативно-розшукова діяльність, координація правоохоронних зусиль, судово-експертна діяльність, виконання покарань тощо виходять за межі власне кримінальної юстиції, але з нею пов’язані. Вони забезпечують належну ефективність кримінальної юстиції.

Характерним для діяльності органів кримінальної юстиції є те, що її здійснюють державні правоохоронні органи, організаційно не віднесені до однієї управлінської структури. Але однорідність цілей, завдань та характер цієї сфери правоохоронної діяльності об’єднує цю частину державного правоохоронного апарату в самостійну систему. При цьому відносини між органами (суб’єктами) кримінальної юстиції регламентуються виключно кримінально-процесуальним законодавством. Цілісність цієї системи забезпечується не жорсткими організаційно-управлінськими відносинами, а суто функціональними і процесуальними залежностями. Такий механізм гарантує суб’єктам кримінальної юстиції незалежність під час прийняття процесуальних рішень, відповідність їхніх рішень закону.

З огляду на специфіку спецкурсу, в ньому зосереджено увагу не на загальній протидії злочинності та механізмі її здійснення, а на спеціальній протидії, яку забезпечують органи кримінальної юстиції шляхом безпосереднього впливу на злочинні прояви та фактори їх детермінації.

Механізм спеціальної протидії злочинності – це сукупність юридичних і кримінологічних засобів, за допомогою яких забезпечується безпосередній правовий та кримінологічний вплив на реальні й потенційні злочинні прояви.

Донедавна в теорії узагальнюючим поняттям для визначення такого впливу переважно слугувала «боротьба зі злочинністю». Поступово її замінює «протидія злочинним діянням».

Це відображено і в сучасних законодавчих актах, зокрема антикорупційних законах України. Зміна термінології в зазначеній сфері пояснюється передусім усвідомленням безперспективності боротьби зі злочинністю, оскільки вона існувала завжди.

Спеціальна протидія злочинності здійснюється за двома взаємопов’язаними напрямами:

а) кримінально-правове реагування на вчинення злочинного діяння;

б) спеціально-кримінологічне запобігання вчиненню нових злочинів.

Органи кримінальної юстиції спочатку відповідним чином реагують на факт вчинення злочину, а потім під час провадження у кримінальній справі здійснюють спеціально-кримінологічне запобігання новим злочинам.

Реагування на злочинне діяння є головним засобом спеціальної протидії злочинним проявам та практичним завданням органів кримінальної юстиції.

При цьому органи кримінальної юстиції застосовують запобіжні засоби проти потенційних злочинних проявів і до вчинення злочину, наприклад, проводячи профілактичні бесіди з потенційними правопорушниками, здійснюючи правову пропаганду тощо. Така діяльність належить до загально-соціальної, а не до спеціальної протидії злочинності. Здійснюючи її, ці органи реалізують свій загальний правоохоронний потенціал, а не спеціально-кримінологічний.

Отже, перший комплекс засобів спеціальної протидії злочинності полягає в реагуванні на вчинення злочинного діяння, включаючи готування до злочину, якщо воно є караним, та замах на вчинення злочину. Намагання знайти інший об’єднувальний термін для визначення цього комплексу засобів протидії злочинності поки що безуспішне. У новому антикорупційному законодавстві України для визначення зазначеного напряму спеціальної протидії корупції, в тому числі й злочинній, вживається термін «протидія», що є неточним. Як зазначалося вище, протидія є родовим поняттям, яким охоплюється реагування на вчинення злочинів та запобігання їх вчиненню, тому вжиття терміна «протидія» поряд із терміном «запобігання» у законах та правоохоронній практиці є недоречним.

Деякі дослідники використовують термін «кримінально-правовий вплив на суб’єктів злочину». Він також не зовсім точно відображає сутність першого напряму спеціальної протидії злочинності. Це поняття є надто широким. Воно охоплює не лише спеціальну, а й загально-соціальну протидію злочинності, адже зазначений вплив розпочинається появою кримінально-правових заборон та їх засвоєння людьми.

Правозастосовна практика для визначення цього напряму спеціальної протидії злочинності продовжує застосовувати термін «боротьба» із злочинними проявами, недоречний хоча б тому, що у «боротьбі» зі злочином, який вчинено, суспільство вже програло.

Не варто використовувати для визначення цього напряму ще один відверто архаїчний термін – «кримінальне переслідування», який, на жаль, застосовують у сучасній правничій лексиці.

Потрібно переходити до сучасних, адекватних природі самої злочинності форм протидії її проявам. Те, що називають переслідуванням, насправді є ні чим іншим, як притягненням до кримінальної відповідальності. А те, що вважалося боротьбою зі злочинністю, ні що інше, як державно-правове реагування на вчинення злочину, основу якого становить кримінально-правове реагування на злочинні прояви органами кримінальної юстиції, тобто застосування передбаченого кримінальним законодавством України комплексу засобів реагування на злочинну поведінку осіб.

Найбільш поширеною формою кримінально-правового реагування на злочинні прояви є застосування кримінальної відповідальності, тому його можна вважати кримінально-правовим реагуванням. Але воно здійснюється в чітко визначених процесуальних межах і може претендувати на назву «кримінально-процесуальне». Щоб не створювати понятійної конкуренції, пропонуємо оперувати більш узагальненим терміном «правове реагування» або для забезпечення лаконічності – «реагування».

Правове реагування здійснюється щодо факту вже вчиненого злочину і спрямоване на суб’єкта його вчинення переважно у виді кримінальної відповідальності. Іншими його засобами є: примусові засоби медичного характеру, звільнення від кримінальної відповідальності як відмови від застосування останньої тощо.

Ефективність спеціальної протидії злочинності визначається якістю законодавства про кримінальну відповідальність, ґрунтуючись на якому ця діяльність здійснюється. Проте одним із показників якісного рівня законодавства про кримінальну відповідальність є його стабільність, незмінність основних принципових положень та приписів. Лише на основі відносної стабільності законодавства можна вибудовувати стійку, цілеспрямовану, прогнозовану політику держави у сфері протидії злочинності.

Така стабільність, по-перше, дає змогу належним чином опанувати його основні положення і на цій основі сформувати стабільну та належну практику застосування його приписів, а по-друге, – забезпечує можливість широкому загалу ознайомитися зі змістом цього законодавства, а отже, бути обізнаним щодо того, що є злочином і які наслідки його вчинення передбачено. Залишаючись стабільним і незмінним у своїх принципових положеннях, законодавство про кримінальну відповідальність має постійно удосконалюватися та розвиватися, а відтак – бути достатньо динамічним.

Другою складовою спеціальної протидії злочинності, поряд з кримінально-правовим реагуванням на вчинення злочину, є відносно самостійний її напрям, а не самостійне стосовно протидії явище, це – запобігання вчиненню нових злочинів.

Доволі часто цей напрям називають головним у протидії злочинності. Однак це стосується загальносоціальної протидії, а не спеціальної. На загально-соціальному рівні запобігання, а не відповідальність, є більш ефективним засобом зниження рівня криміналізації суспільства, забезпечення правопорядку в ньому, а отже, й протидії злочинності.

Спеціальна протидія злочинним проявам має інший пріоритет – правове реагування на факт вчинення злочинного діяння. У кримінології для визначення зазначеного напряму використовують й інші терміни, наприклад, «попередження», «профілактика» тощо.

Результатом фахової «домовленості» щодо застосування термінів на визначення цього напряму протидії злочинності можна вважати застосування терміна «запобігання» в назві та тексті новітнього вітчизняного законодавства у сфері протидії корупції, а також легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом. Термін «запобігання» – означає діяльність, що перешкоджає вчиненню злочинів. Запобігання злочинам є видовим, об’єднавчим для понять «профілактика», «попередження» і «припинення злочинів», але входить як складова до більш широкого поняття «протидія злочинності».

Перший засіб запобігання злочинам – профілактика. Це нейтралізація криміногенних передумов можливого злочину, тобто діяльність з усунення та нейтралізації причин вчинення злочинного діяння, а також умов, що сприяють цьому. Існує загальносоціальна профілактика та спеціально-кримінологічна. Перша, як зазначав відомий український кримінолог
А.Ф. Зелінський, переважно стосується злочинності в широкому сенсі слова як соціального явища; друга – конкретних злочинних проявів, хоча на практичному рівні вони тісно взаємопов’язані між собою.

Коли профілактика недостатньо ефективна, виникає потреба в застосуванні другого засобу запобігання – попередження (за іншою термінологією – відвернення) злочину. Попередження злочинів – це сукупність заходів, спрямованих на окремі групи або конкретних осіб, які виношують злочинні наміри, замислюють вчинення злочину; усунення криміногенних факторів, що обумовлюють формування злочинного мотиву до початку виконання злочину.

На рівні індивідуального запобігання злочинам попередження проявляється як інформування потенційного злочинця про нераціональність спланованого ним злочину. Головною ознакою цієї форми запобігання є те, що її утворюють дії, що застосовуються до конкретних осіб, які вже мають намір вчинити злочин. З позиції кримінального права це означає, що попередженням злочину є діяльність суб’єктів запобігання на стадії виявлення умислу на його вчинення.

Якщо й це не зупиняє суб’єкта потенційного злочину і він розпочинає підготовку до вчинення суспільно небезпечного діяння, застосовується третій, останній засіб спеціально-кримінологічного запобігання – припинення розпочатого злочину на стадії готування до його вчинення. Припинення лишається у сфері запобіжної діяльності за умови, що вчинене в процесі готування діяння не є кримінально караним. Якщо за готування до злочину передбачено кримінальну відповідальність, припинення такого готування слід розцінювати не як засіб запобігання злочину, а як правове реагування на його вчинення. Правовим реагуванням, а не запобіганням слід вважати припинення злочину і на стадії замаху на його вчинення, адже замах визнається кримінально караним діянням.

Під час провадження у справі органи кримінальної юстиції запобігають не лише рецидиву злочинної поведінки особи, яку притягують до кримінальної відповідальності, а й первинним злочинам невизначеного кола інших осіб. На нашу думку, запобігання первинним злочинам, здійснюване органами кримінальної юстиції в процесі провадження у кримінальній справі за фактом вчинення іншого злочину, слід вважати спеціально-кримінологічним, а не загально-соціальним, оскільки воно здійснюється органами кримінальної юстиції в межах процесуальної форми, хоча ця межа між ними умовна.

Отже, поняттям «запобігання злочинам» охоплюються їх профілактика, попередження та припинення розпочатих злочинів на стадії готування. Органи системи кримінальної юстиції під час процесуальної діяльності реалізують зазначені форми спеціально-кримінологічного запобігання злочинам у межах своєї компетенції, визначених законом.

Запобігання вчиненню злочинам у викладеному вище розумінні не завжди досягає мети, тому реєструють значну кількість нових злочинних проявів. Зазначене вимагає використання спочатку першого комплексу засобів протидії злочинності – правового реагування на її прояви, а саме: кримінальної відповідальності. Під час її застосування в межах провадження у кримінальній справі відбувається спеціально-кримінологічне запобігання новим злочинам у наведеному вище значенні цього явища, і такий процес триває нескінченно. Двокомпонентний комплекс зусиль зі спеціальної протидії злочинності – це своєрідне постійно діюче знаряддя в розпорядженні органів кримінальної юстиції, яке потрібно професійно застосовувати та постійно вдосконалювати.

Отже, спеціальну протидію злочинності та механізм її реалізації утворюють два відносно самостійні комплекси правових та кримінологічних засобів – правове реагування на вчинення злочину і спеціально-кримінологічне запобігання новим злочинам, що здійснює система кримінальної юстиції в процесі провадження у кримінальній справі з додержанням визначеної законом процесуальної форми.

Цей спецкурс присвячено головному засобу першого напряму спеціальної протидії злочинності (кримінально-правове реагування), а саме: кримінальній відповідальності.

Запобігання вчиненню нових злочинів, яке здійснюється в процесі провадження в конкретній кримінальній справі в межах цього спецкурсу, характеризується лише загальними ознаками. Більш детально він розглядається в спецкурсі «Проблеми протидії злочинності».

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.10.166 (0.01 с.)